10 листопада 2025 рокум. Ужгород№ 260/4904/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючої судді - Калинич Я.М.,
при секретарі судового засідання - Деяк О.М.,
за участі:
прокурор - Черненко С.С.,
представник позивача (Державного агентства лісових ресурсів України) - не з'явився,
представник позивача (Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства) - Атаманюк В.Ю.,
представник відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Мукачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Воловецької селищної ради Мукачівського району Закарпатської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, -
Мукачівська окружна прокуратура звернулася в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Воловецької селищної ради Мукачівського району Закарпатської області, в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність Воловецької селищної ради Мукачівського району Закарпатської області щодо неналежного розгляду на сесії ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 24.02.2025 року №08/353-25 з прийняттям рішення про віднесення цих земель до самозалісених у порядку, визначеному ч.ч.2, 3, 5 ст.57-1 Земельного кодексу України.
2. Зобов'язати Воловецьку селищну раду Мукачівського району Закарпатської області розглянути на сесії ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 24.02.2025 року №08/353-25 з прийняттям рішення щодо віднесення зазначеної в ньому земельної ділянки площею 20 га до самозалісених земель у порядку, визначеному ч.ч.2, 3, 5 ст.57-1 Земельного кодексу України.
Прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що Воловецькою селищною радою на пленарному сесійному засіданні в супереч закону не прийнято рішення щодо віднесення земельної ділянки, яка знаходиться межах Воловепької територіальної громади та згідно даних карти «Геоінформаційна система лісових ресурсів України» бази даних ВО «Укрдержліспроект» ідентифікована як самозалісена: площа приблизно 20,0 га, координати GPS 48.723259,23.186538, дана ділянка межує з лісовим масивом Верхньоволовецького лісництва Свалявського надлісництва філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» біля кварталу 35. Ділянка самозалісена буком лісовим та грабом звичайним із складом насадження 9Бкл1Гз. Вік бука лісового біля 80 років, чим порушено вимоги ст.57-1 Земельного кодексу України.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі від 23.06.2025 року, а також копію адміністративного позову в електронному вигляді було надіслано Воловецькій селищній раді Закарпатської області на офіційну адресу електронної пошти, та доставлено в електронний кабінет відповідно, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач відзив на позов у строк встановлений судом (п'ятнадцять днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі) не подав, як і будь-які докази у спростування позовних вимог.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві. Просила суд такі задовольнити.
Представник Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства в судовому засіданні позов підтримав та просив такий задовольнити повністю.
Позивач Державне агентство лісових ресурсів України та відповідач явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце проведення такого.
Заслухавши пояснення представників позивачів, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Мукачівською окружною прокуратурою встановлено, що на підставі ст.57-1 Земельного кодексу України, Указу Президента України №228/2021 від 07.06.2021 року «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів» та розпорядження начальника Закарпатської ОВА від 20.07.2023 року №660 Західне УЛМГ, яке є територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, звернулося до Воловецької селищної ради з поданням №08/1941-23 від 28.11.2023 року щодо віднесення земельної ділянки загальною площею 20 га до самозалісених земель та внесення даних до Державного Земельного кадастру як про самозалісені ділянки з подальшим їх закріпленням за постійним лісокористувачем відповідно до вимог ст.17 Лісового кодексу України.
У відповідь на подання Воловецька селищна рада повідомила, що воно не містило повного переліку документів для віднесення земельних ділянок до самозалісених земель, оскільки не долучено актів обстеження, а також графічних матеріалів, що ідентифікують межі та місцеположення земельних ділянок.
24 лютого 2025 року Західним УЛМГ на адресу Воловецької селищної ради повторно скеровано подання №08/353-25 у якому згідно даних карти «Геоінформаційна система лісових ресурсів України» та бази даних ВО «Укрдержліспроект» щодо ідентифікації самозалісених земель виявлено самозалісену земельну ділянки, у зв'язку з чим були долучені графічні матеріали, отримані з ГІС-порталу «Самозаліснені території України», з визначенням місцезнаходження земельної ділянки та контури її меж.
У відповідь на вищевказане подання Воловецька селищна рада повідомила, що подання було винесене на розгляд засідання 42 сесії 8 скликання від 20.03.2025 року, однак рішення про віднесення не було прийнято.
Згідно з витягом протоколу засідання 42 сесії 8 скликання від 20.03.2025 року встановлено, що при обговоренні цього питання головою земельної комісії Карпишинець О.М. висловлено позицію про те, що комісія рекомендує проінвентаризувати земельну ділянку і віднести її до самозалісеної ділянки комунальної власності. Крім того, з витягу протоколу 12.03.2025 року постійної комісії з питань земельних відносин, архітектури, будівництва, розвитку населених пунктів та охорони навколишнього природного середовища Воловецької селищної ради вбачається, що за результатами розгляду подання Західного УЛМГ вирішили рекомендувати віднести земельну ділянку до самозалісеної. Однак, при проведенні засідання 42 сесії 8 скликання від 20.03.2025 року депутатський корпус не прийняв такого рішення.
Прокурор, вважаючи протиправною бездіяльність середовища Воловецької селищної ради щодо не розгляду на сесії ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 24.02.2025 року №08/353-25 звернувся до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.
Згідно зі ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 6 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» регламентовано, що під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовом.
Спеціальна норма ч.1 ст.24 Закону України «Про прокуратуру» наділяє правом подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства Генерального прокурора, його першого заступника та заступників, керівників обласних та окружних прокуратур, їх перших заступників та заступників, прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.
Відповідно до вимог частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У рішенні від 08.04.1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» навів мотиви, згідно з якими інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Виходячи з таких критеріїв, у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє (бездіє) або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії (бездіяльність), що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.07.2022 року у справі №910/5201/19.
Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.
Як встановлено судом, підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена пасивна поведінка Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства.
У даному випадку, обґрунтовуючи інтереси держави прокурор, зазначає таку мету як збереження та відтворення лісів, забезпечення оптимальної лісистості України та відповідно забезпеченні екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги у державі.
На думку суду, звертаючись до суду в інтересах держави, у позовній заяві прокурор обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту.
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частини 1 статті 1 Земельного кодексу України).
Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Указом Президента України від 07 червня 2021 року №228/2021 «Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів» з метою збереження лісового фонду України, належного захисту і відтворення лісів, створення сприятливих умов для ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та економічних умов, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля постановлено започаткувати з 2021 року реалізацію екологічної ініціативи «Масштабне залісення України».
Законом України від 20 червня 2022 року №2321-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів», який набрав чинності 10.07.2022, главу 11 Земельного кодексу України доповнено статтею 57-1 такого змісту:
«Стаття 57-1. Самозалісені землі
1. Самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.
2. Віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.
Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.
Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
3. Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.
4. Віднесення земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.
5. Віднесення земельної ділянки, несформованої як об'єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру».
З метою реалізації вказаної норми ч.4 ст.21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» доповнено абз.4, яким передбачено, що відомості про угіддя земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі заяви власника або рішення органу місцевого самоврядування, який відповідно до ст.122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок комунальної власності у власність, - щодо зміни угідь на угіддя самозалісеної ділянки.
Пунктом 121 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 передбачено, що внесення до Державного земельного кадастру змін до відомостей про склад угідь земельної ділянки на угіддя самозалісеної ділянки здійснюється державним кадастровим реєстратором на підставі заяви власника земельної ділянки або за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, який відповідно до ст.122 Земельного кодексу України приймає рішення про передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність, без розроблення документації із землеустрою.
Цією процедурою передбачено, що для земельних ділянок, сформованих як об'єкт цивільних прав, органу місцевого самоврядування достатньо подати до Державного земельного кадастру заяву про зміну угідь на угіддя самозалісеної ділянки.
Разом з тим для земельних ділянок, межі яких не визначені в натурі (на місцевості), законодавець визначив іншу процедуру, за якою орган місцевого самоврядування приймає рішення щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
Згідно із положеннями ч.5 ст.57-1 Земельного кодексу України віднесення земельної ділянки, несформованої як об'єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.
Відповідно до Конституції України, систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно до частини 1 статті 10 цього Закону, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Положеннями статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності не рідше ніж один раз на місяць.
Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, - секретар ради; сесію районної у місті, районної, обласної ради - голова ради або відповідно заступник голови районної у місті, районної ради чи перший заступник, заступник голови обласної ради. У випадку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, сесію відкриває за дорученням групи депутатів, з ініціативи якої скликана сесія, один з депутатів, що входить до її складу, а веде за рішенням ради - один з депутатів цієї ради.
Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.
Протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, прийняті нею рішення підписуються особисто сільським, селищним, міським головою, районної у місті, районної, обласної ради - головою відповідної ради, у разі їх відсутності - відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, відповідно заступником голови районної у місті, районної ради чи першим заступником, заступником голови обласної ради, а у випадках, передбачених частинами сьомою та дев'ятою цієї статті, - депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її пленарному засіданні.
Частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради.
Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
З огляду на наведене, суд зазначає, що існує законодавчо встановлена процедура віднесення земель до самозалісених, покликана збільшити лісистість території України.
Цією процедурою передбачено, що для земельних ділянок, сформованих як об'єкт цивільних прав, органу місцевого самоврядування достатньо подати до Державного земельного кадастру заяву про зміну угідь на угіддя самозалісеної ділянки.
Разом з тим для земельних ділянок, межі яких не визначені в натурі (на місцевості), законодавець визначив іншу процедуру, за якою орган місцевого самоврядування приймає рішення щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.
Згідно із положеннями ч.5 ст.57-1 Земельного кодексу України віднесення земельної ділянки, несформованої як об'єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об'єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру.
Отже, під час вирішення питання щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної важливо встановити, чи сформована вона як об'єкт цивільних прав, оскільки від цього буде залежати процедура її віднесення до самозалісених земель.
Аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що розгляд та вирішення питання про віднесення або про відмову у віднесенні земельних ділянок до самолісених ділянок за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері лісового господарства приймається органом місцевого самоврядування виключно на пленарному засіданні сільської, селищної, міської ради у формі рішення та не може оформлюватися виключно листами у відповідь на зазначення подання.
Таким чином, з наведеного вбачається, що Воловецька селищна рада згідно з вимогами ч.1 ст.122 Земельного кодексу України уповноважена розпоряджатися землями комунальної власності на її території, вирішення питання про віднесення земельних ділянок, указаних у поданні до самозалісених земель повинно розглядатися виключно на сесії цієї ради.
Як встановлено судом подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства розглядалось на сесії Воловецької селищної ради 20.03.2025 року, рішення не набрало необхідної кількості голосів.
Отже, судом встановлено, що Подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства щодо земельної ділянки площею 20,00 га (координати GPS 48.723259, 23.186538), яка вказана у поданні, не було розглянуто відповідачем, рішення про віднесення такої до самозалісених не приймалося.
Статтею 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.
Оскільки за приписами Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством та джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах, питання щодо їх охорони потребує особливої уваги.
Статтею 7 Лісового кодексу України передбачено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Суд зазначає, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість і межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Таким чином, сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.
При цьому, бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.
Як встановлено судом, відповідачем не вирішено питання щодо розгляду подання більше як півроку, відтак існує протиправна бездіяльність Воловецької селищної ради, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, підтвердженими судом та такими, що належать до задоволення.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача розглянути на сесії ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 24.02.2025 року №08/353-25 з прийняттям рішення щодо віднесення зазначеної в ньому земельної ділянки площею 20 га до самозалісених земель у порядку, визначеному ч.ч.2, 3, 5 ст.57-1 Земельного кодексу України, то суд зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом вказаної правової норми, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 КАС України критеріям, не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Адміністративний суд лише здійснює контроль за легітимністю прийняття рішень.
Зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 29 серпня 2025 року у справі за №440/15071/24.
Зважаючи на викладене вище, враховуючи, що у спірних відносинах відповідач не реалізував своїх повноважень, оскільки у спосіб, встановлений законом, не розглянув відповідне питання та не надав оцінки поданню Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 24.02.2025 року №08/353-25, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача прийняти за результатами розгляду рішення про віднесення земельної ділянки до самозалісених у порядку, визначеному частинами 2, 3, 4 статті 57-1 ЗК України, є такими, що виходять за межі завдань адміністративного судочинства та задоволенню не підлягають.
У даному випадку захист прав Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства підлягає у спосіб прийняття рішення про зобов'язання Воловецької селищної ради винести на розгляд та розглянути на сесії Воловецької селищної ради подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 24.02.2025 року №08/353-25 про віднесення земельної ділянки площею 20,00 га до самозалісених та за результатами такого розгляду прийняти відповідне рішення.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до вимог ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом враховується, що згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує на наступне.
Відповідно до частини другої статті 139 КАС України, при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
За таких обставин, беручи до уваги відсутність витрат суб'єкта владних повноважень пов'язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, підстав для стягнення з відповідача судових витрат немає.
Керуючись ст.ст.73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Мукачівської окружної прокуратури (вул. А.Лінтура, буд. 15, м. Мукачево, Закарпатська область, 89601) в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України (вул. Шота Руставелі, буд. 9-а, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37507901), Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (вул. Яворницького, буд. 8б, м. Львів, 79054, код ЄДРПОУ 44921644) до Воловецької селищної ради Мукачівського району Закарпатської області (вул. Героїв України, буд. 7, смт. Воловець, Закарпатська область, 89100, код ЄДРПОУ 04350240) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Воловецької селищної ради Мукачівського району Закарпатської області щодо не винесення на розгляд сесії подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 24.02.2025 року №08/353-25 про віднесення земельних ділянок до самозалісених.
Зобов'язати Воловецьку селищну раду Мукачівського району Закарпатської області винести на розгляд та розглянути на сесії Воловецької селищної ради Мукачівського району Закарпатської області подання Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 24.02.2025 року №08/353-25 про віднесення земельної ділянки площею 20,00 га до самозалісених та за результатами такого розгляду прийняти відповідне рішення.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У зв'язку з перебуванням головуючої судді Калинич Я.М. у відпустці з 06 листопада 2025 року по 07 листопада 2025 року (включно), повний текст рішення виготовлений та підписаний 10 листопада 2025 року.
СуддяЯ. М. Калинич