10 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/23694/25
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправними дії старшого державного виконавця Матвієнка Б.О. щодо примусового списання коштів з пенсійного рахунку ОСОБА_1 ;
визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Матвієнка Б.О., яка полягала у нездійсненні перевірки цільового призначення рахунку позивача перед накладенням на нього арешту та зверненням стягнення;
зобов'язати Корольовський відділ державної виконавчої служби у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії щодо повернення ОСОБА_1 незаконно стягнутих з його пенсійного рахунку коштів, шляхом підготовки та направлення відповідного подання до органів казначейства згідно "Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів", затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03 вересня 2013 року.
В обґрунтування позову зазначає, що державний виконавець не лише порушив процедуру повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження, що перешкодило своєчасному зверненню з позовом а також проігнорував пряму законодавчу заборону на стягнення коштів з пенсійного рахунку під час воєнного стану та застосував неспівмірні заходи примусу, що є свідченням повної неправомірності його дій.
Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач у відзиві просить у задоволенні позову відмовити. Зазначає, що Закон України "Про виконавче провадження" не покладає на виконавця обов'язку здійснювати попереднє дослідження цільового призначення кожного банківського рахунку боржника до накладення арешту. Частина третя статті 52 указаного Закону такий обов'язок покладає на банк - саме він повинен перевірити, чи підпадає рахунок під спеціальний режим, і в разі виявлення цільового призначення, яке виключає арешт коштів, зобов'язаний повідомити виконавця та повернути постанову про арешт коштів боржника без виконання. Водночас обов'язок виконавця полягає у знятті арешту з коштів на рахунку боржника саме за умови надання документального підтвердження, що відповідний рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом, банком або боржником.
У відповіді на відзив представник відповідача просить позов задовольнити, оскільки виконавець перед накладенням арешту зобов'язаний був перевірити цільове призначення рахунку.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.
Як вбачається з матеріалів справи, на примусовому виконанні в Корольовському відділі Державної виконавчої служби у місті Житомирі перебувало виконавче провадження, яке внесено до Автоматизованої системи виконавчого провадження за №79148760 з виконання постанови №316, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.07.2025 року про стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 на користь держави адміністративного штрафу за неявку до ІНФОРМАЦІЯ_2 для звірки персональних (облікових), а також для визначення його призначення на особливий період в сумі 34000,00грн.
19.09.2025 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, копію якої направлено боржнику для виконання.
Згідно повідомлення ДП "Укрпошта", конверт повернуто відправнику 11.10.2025 у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.
19.09.2025 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, яку направлено для виконання до банківських установ, які підключенні до автоматизованої системи виконавчого провадження.
В резолютивній частині постанови про арешт коштів боржника державним виконавцем чітко визначено: "Накласти арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти /електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику.".
22.09.2025 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, а саме: транспортний засіб: автомобіль легковий, марки: MAZDA, модель: 6, категорія: легковий, колір: коричневий, рік виробництва: 2015.
Як зазначив відповідач, 23.09.2025 на депозитний рахунок відділу надійшли кошти в сумі 37 715,00 грн.. 24.09.2025 державним виконавцем відповідно до ст. 46 Закону України "Про виконавче провадження" здійснено розподіл стягнутих з боржника грошових сум та винесено розпорядження на перерахування коштів, а саме: 315,00 грн на погашення витрат виконавчого провадження, 3400,00 грн - виконавчого збору та 34 000,00 грн боргу - на рахунок стягувача за виконавчим документом.
24.09.2025 державним виконавцем винесено постанову про зняття арешту коштів боржника.
24.09.2025 державним виконавцем винесено постанову про зняття арешту майна боржника, а саме: транспортного засобу: автомобіля легкового, марки: MAZDA, модель: 6, категорія: легковий, колір: коричневий, рік виробництва: 2015, Номер кузова: НОМЕР_1 .
29.09.2025 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Позивач вважає протиправними дії старшого державного виконавця Матвієнка Б.О. щодо примусового списання коштів з пенсійного рахунку ОСОБА_1 та бездіяльність, яка полягала у нездійсненні перевірки цільового призначення рахунку позивача перед накладенням на нього арешту та зверненням стягнення, тому звернувся з позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Умови і порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом №1404-VIII (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у статті 1 якого зазначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами частини першої статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
У пункті 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно зі статтею 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша).
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої). Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, серед іншого: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;
накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;
накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Відповідно до статті 48 Закону №1404-VIII, якою установлено порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника, звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред'явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову (частина перша). Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до пункту 1 частини другої статті 8 Закону України "Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об'єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
У статті 56 Закону №1404-VІІІ, серед іншого, визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (частина перша).
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна (частина друга).
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі (частина третя). Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (частина четверта).
Як вбачається з матеріалів справи, на примусовому виконанні в Корольовському відділі державної виконавчої служби у місті Житомирі перебувало виконавче провадження № 79148760 з примусового виконання постанови № 316 виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.07.2025 року про стягнення з фізичної особи ОСОБА_1 на користь держави адміністративного штрафу за неявку до ІНФОРМАЦІЯ_2 для звірки персональних (облікових), а також для визначення його призначення на особливий період в сумі 34 000,00грн.
В межах виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову від 19.09.2025 про стягнення виконавчого збору у розмірі 3400 грн. та постанову про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 315 грн.
19.09.2025 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, яку направлено для виконання до банківських установ, які підключенні до автоматизованої системи виконавчого провадження.
В резолютивній частині постанови про арешт коштів боржника державним виконавцем чітко визначено: "Накласти арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти /електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику.".
22.09.2025 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника, а саме: транспортний засіб: автомобіль легковий, марки: MAZDA, модель: 6, категорія: легковий, колір: коричневий, рік виробництва: 2015.
Як зазначив відповідач, 23.09.2025 на депозитний рахунок відділу надійшли кошти в сумі 37 715,00 грн. 24.09.2025 державним виконавцем відповідно до ст. 46 Закону України "Про виконавче провадження" здійснено розподіл стягнутих з боржника грошових сум та винесено розпорядження на перерахування коштів, а саме: 315,00 грн на погашення витрат виконавчого провадження, 3400,00 грн - виконавчого збору та 34 000,00 грн боргу - на рахунок стягувача за виконавчим документом.
24.09.2025 державним виконавцем винесено постанову про зняття арешту коштів боржника.
Позивач вважає, що державним виконавцем протиправно не здійснено перевірку цільового призначення рахунку позивача перед накладенням на нього арешту та звернено стягнення, оскільки рахунок, з якого стягнуто кошти зі спеціальним режимом використання - призначений для отримання пенсії.
Суд такі доводи вважає безпідставними, з огляду на таке.
Cтаття 48 Закону №1404-VIII, як констатував Верховний Суд у постановах, зокрема, від 16 липня 2020 року в справі №1.380.2019.006270, від 10 червня 2021 року в справі №520/4794/2020, від 22 липня 2021 року в справі №280/3860/20, від 18 квітня 2022 року в справі №640/19274/20, установлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Згідно із висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року в справі №1.380.2019.006270 та від 18 квітня 2022 року в справі №640/19274/20, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, окрім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону №1404-VІІІ, повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їхнього знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону №1404-VІІІ. Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону №1404-VІІІ).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, зроблених у постанові від 20 квітня 2022 року в справі №756/8815/20, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, окрім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону №1404-VІІІ, повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону №1404-VІІІ. При цьому передбачене абзацом 2 частини другої статті 59 Закону №1404-VIII зобов'язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до пункту 1 частини четвертої статті 59 цього Закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом. Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв'язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов'язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв'язку з забороною, встановленою законом.
У постановах від 14 серпня 2024 року в справі №338/1125/23 та від 29 січня 2025 року в справі №279/809/24 Верховний Суд констатував, що саме банк, який виконує постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону №1404-VІІІ, повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їхнього обліковування на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов'язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути таку постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону №1404-VІІІ. У разі, якщо банк не повідомив державного виконавця, що рахунок, на якому знаходяться кошти боржника, є рахунком зі спеціальним режимом використання, то дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти на цьому банківському рахунку та їхнє подальше списання не можна вважати протиправними.
Отже, за сформованою судовою практикою, Закон №1404-VІІІ не покладає на виконавця обов'язку здійснювати попереднє дослідження цільового призначення кожного банківського рахунку боржника до накладення арешту. Частина третя статті 52 указаного Закону такий обов'язок покладає на банк - саме він повинен перевірити, чи підпадає рахунок під спеціальний режим, і в разі виявлення цільового призначення, яке виключає арешт коштів, зобов'язаний повідомити виконавця та повернути постанову про арешт коштів боржника без виконання. Водночас обов'язок виконавця полягає у знятті арешту з коштів на рахунку боржника саме за умови надання документального підтвердження, що відповідний рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом, банком або боржником.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.08.2025 у справі №320/14377/23 .
Таким чином, в межах спірних правовідносин державний виконавець не був зобов"язаний здійснювати перевірку цільового призначення банківського рахунку боржника перед накладенням арешту.
У постанові про накладення арешту на кошти державний виконавець визначив банківським установам відповідний порядок виконання цієї постанови. Зокрема, ця постанова містить застереження для банків про неможливість накладення арешту на кошти на рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.
Відтак, отримавши відповідну інформацію від банку про номер рахунку позивача та залишок коштів, державний виконавець в межах наданих повноважень направив платіжну вимогу щодо списання коштів, після надходження яких здійснив розподіл та перерахування коштів на рахунок стягувача.
Таким чином дії державного виконавця щодо примусового стягнення коштів у розмірі з пенсійного рахунку ОСОБА_1 вчинено у відповідності до вимог Закону, а протиправної бездіяльності старшого державного виконавця Матвієнка Б.О. щодо нездійснення перевірки цільового призначення рахунку позивача перед накладенням на нього арешту та зверненням стягнення судом не встановлено.
Також позивач просить зобов'язати Корольовський відділ державної виконавчої служби у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії щодо повернення ОСОБА_1 незаконно стягнутих з його пенсійного рахунку коштів, шляхом підготовки та направлення відповідного подання до органів казначейства згідно "Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів", затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03 вересня 2013 року.
Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787затверджено Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів.
Цей Порядок визначає процедури:
повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі);
перерахування платежів, помилково або надміру зарахованих до відповідних бюджетів (крім коштів, зарахованих через єдиний рахунок), у рахунок сплати інших платежів незалежно від виду бюджету на відповідні бюджетні рахунки для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями);
перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок.
Відповідно до п.1 Порядку надміру зараховані кошти - сума коштів, що становить позитивну різницю між сумою фактично сплачених коштів та сумою коштів, яку повинен сплатити до відповідного бюджету платник платежів (зборів), що визначені відповідним законодавством (крім платежів (зборів), контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби), для повного виконання покладеного на нього грошового зобов'язання;
помилково зараховані кошти - кошти, що сплачені платником за видом доходів, який не відповідає суті платежу (збору), визначеного в абзаці третьому цього пункту, та/або до невідповідного бюджету.
Разом з тим, кошти, які просить повернути позивача межах спірних правовідносин не є ні помилково сплаченими, ні надміру сплаченими, а стягнуті державним виконавцем на користь стягувача при примусовому виконанні постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 про накладення штрафу. При цьому, дії державного виконавця у даному випадку повністю відповідають вимогам закону.
З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для зобов'язання Корольовський відділ державної виконавчої служби у м. Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії щодо повернення ОСОБА_1 незаконно стягнутих з його пенсійного рахунку коштів, шляхом підготовки та направлення відповідного подання до органів казначейства згідно "Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів", затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 787 від 03 вересня 2013 року.
Також, позивач стверджуючи, що рахунок з якого списано державним виконавцем кошти є рахунком зі спеціальним призначенням, на який йому нараховується пенсія, що є єдиним джерелом доходу.
На підтвердження своїх доводів позивач надав копію довідки АТ КБ "Приватбанк" від 29.09.2025 та платіжну інструкцію від 23.09.2025 про стягнення 37715,00 грн. за ВП №79148760 з рахунку UA533052990262096400949184133) .
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що довідка АТ КБ "Приватбанк" від 29.09.2025 видана про те, що ОСОБА_1 станом на 29.09.2025 має в банку картку (рахунок НОМЕР_2 ), на яку отримує пенсійні виплати. Також на вказану картку (рахунок) може бути зарахована будь-яка виплата (переказ).
Таким чином, суд оцінює критично посилання позивача на те, що кошти стягнуто за рахунку, на який він отримує виключно пенсію, оскільки такий рахунок призначено також для будь-яких надходжень.
Крім того, суд не бере до уваги посилання позивача на позицію Сьомого апеляційного адміністративного суду, викладену у постанові від 16.09.2025 у справі №240/1525/25, оскільки при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також КАС України) було доведено правомірність прийнятого оскаржуваних рішення та дій.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд зазначає, що решта доводів та тверджень учасників справи, у контексті наведених правових вимог, не впливають на висновки суду за наслідком розгляду даної справи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Що стосується вирішення питання відшкодування судового збору та витрат на правову допомогу на підставі поданої представником позивача заяви від 30.10.2025.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, суд дійшов висновку, що відсутні встановлені частиною першою статті 139 КАС України підстави для стягнення судових витрат , втому числі витрат на правову допомогу, на користь позивача.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Корольовського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (вул. Леха Качинського, 12-А,м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10014. РНОКПП/ЄДРПОУ: 35021396) , про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Капинос
10.11.25