10 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/13340/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за 499 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 28.11.2023 по 09.04.2025 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що під час проходження ним військової служби відповідач не провів з ним остаточних розрахунків, зокрема щодо виплати належної індексації грошового забезпечення. Вказує, що остаточний розрахунок з ним проведено лише 10.04.2025, що підтверджується копією виписки з особового рахунку у банку. Позивач, вважаючи що має право на нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05.06.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, даною ухвалою заяву представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду задоволено, визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду із даним позовом та поновлено пропущений строк звернення до суду, а також зобов'язано військову частину НОМЕР_1 надати до суду довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці роботи перед звільненням з військової служби відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження 26.06.2025 надіслав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
21.10.2025 представником відповідача подано до суду довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 .
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 витребувано у ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 відомості про загальний розмір виплат, які виплачені ОСОБА_1 при звільненні зі служби у військовій частині НОМЕР_1 .
03.11.2025 представник позивача подав до суду заяву, в якій вказує що запитувана інформація у позивача відсутня. Натомість саме відповідач є розпорядником запитуваної інформації.
04.11.2025 на виконання вимог ухвали суду відповідачем надано витребувану інформацію у формі довідки від 30.10.2025 № 387/850.
05.11.2025 до суду від представника військової частини НОМЕР_1 надійшли додаткові пояснення у справі, в яких просить врахувати висновки Великої Палати Верховного Суду, які наведено у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 при розгляді данної справи.
13.06.2025, 19.09.2025 та 17.10.2025 головуюча суддя перебувала на періодичному навчанні, з 07.07.2025 по 25.07.2025, з 05.08.2025 по 25.08.2025, 31.10.2025 - у відпустці.
У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка знаходиться на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 05.02.2022 №30 ОСОБА_1 , начальника логістики ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 04.01.2022 № 3 з військової служби у запас за підпунктом "к" (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати службу під час особливого періоду) відповідно до пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення з 05.02.2022.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08.04.2024 у справі №240/2076/24, яке набрало законної сили 24.10.2024, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 05.02.2022 включно відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
На виконання рішення суду у справі №240/2076/24 відповідач перерахував на картковий рахунок позивача кошти у загальній сумі 132173,57 грн.
Вважаючи, що у зв'язку із затримкою з ним повного розрахунку при звільненні, він має право на отримання середнього заробітку, тому звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані профільними нормативно-правовими актами, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовій позиції щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, сформованій у постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16 та від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Відповідно до приписів абз.1 ст.3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Однією з встановлених державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов'язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
За правилами статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Частиною 1 цієї правової норми встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ (далі - Закону України №2352-ХІ) текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Закон України № 2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.
Таким чином, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом №2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього.
Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.
Проте, період починаючи з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, тобто до 18.01.2023.
Такий правовий висновок викладено Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 27.10.2025 у справі № 560/11479/25, від 03.11.2025 у справі № 560/4361/25 та Верховним Судом у постанові від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23.
За обставин цієї справи, остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні проведений 10.04.2025.
Відтак, періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 06.02.2022 (з дня, наступного за датою звільнення) по 09.04.2025.
Однак, судом встановлено, що стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.02.2022 по 27.11.2023 були предметом позовних вимов в адміністративній справі №240/33915/23.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 31.03.2025 у справі №240/33915/23, яке набрало законної сили 17.09.2025 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при виплаті заборгованості з індексації. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.02.2022 по 18.07.2022 в сумі 55367,49 грн. та за період з 19.07.2022 по 27.11.2023 включно, у межах шестимісячного строку, в сумі 263716,16 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
З огляду на встановлені судом фактичні обставини та з урахуванням заявлених позивачем позовних вимог, суд дійшов висновку, що в межах розгляду даної справи, період затримки розрахунку при звільненні підлягає захисту лише з 28.11.2023.
А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 28.11.2023, проте не більш як за шість місяців, що становить 181 дні (з 28.11.2023 по 27.05.2024).
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до п.5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.
Керуючись абз.1-3 п.2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Встановлено, що п.5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 вказаного Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Згідно з довідкою від 16.10.2025 №387/755, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , розмір грошового забезпечення позивача за грудень 2021 року становив 44430,50 грн та за січень 2022 року - 44430,50 грн.
Кількість календарних днів за цей період складає 62 дні.
Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1433,24 грн (44430,50 грн+44430,50 грн: 62 календарний день).
Відтак, середній заробіток за час затримки з 28.11.2023 по 27.05.2024 складає 259416,68 грн (181 день х 1433,24 грн).
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Розвиваючи цю тезу, Велика Палата Верховного Суду провела аналогію між відшкодуванням за статтею 117 КЗпП України та такими цивільно-правовими інститутами, як збитки та неустойка. Суд зазначив, що дійсний розмір збитків працівника від затримки розрахунку довести складно або неможливо. Тому законодавець з метою захисту інтересів постраждалої сторони встановлює правила, що дозволяють стягнути компенсацію у заздалегідь визначеному розмірі (середній заробіток) у спрощеному порядку, без необхідності доведення працівником точного розміру його втрат (пункти 83-84, 86 постанови).
Таке правове регулювання подібне до інституту неустойки (статті 549-552 ЦК України), яка також є способом забезпечення виконання зобов'язання та компенсації втрат кредитора без доведення їх розміру. Водночас аби неустойка не набула ознак каральної санкції, цивільне законодавство надає суду право зменшити її розмір, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (частина 3 статті 551 ЦК України). Це право суду є проявом принципу пропорційності у цивільному праві (пункт 85 постанови).
Отже, ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".
При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Зазначені висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, які, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, суд враховує при вирішенні даної справи.
Відповідно до наданих відповідачем відомостей при звільненні позивачу виплачено 1356179,94 грн.
З урахуванням невиплачених своєчасно сум у розмірі 132173,57 грн, до виплати на момент виключення зі списків особового складу позивачу належало 1488353,51 грн.
Отже, сума виплаченого із затримкою грошового забезпечення складає 8,9% від загальної суми, яка підлягала виплаті в день звільнення ((132173,57 грн / 1488353,51 грн) х 100%).
Виходячи з принципу пропорційності, на корить позивача необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 23088,09 грн, тобто 8,9% від 259416,68 грн.
Визначаючись щодо способу захисту порушених прав позивача, суд виходить із наступного.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач, зокрема, просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за 499 днів затримки повного розрахунку при звільненні за період з 28.11.2023 по 09.04.2025 включно, обчислений шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати розрахунку при звільненні.
Отже, підсумовуючи вищевикладені висновки, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини 2 статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним), а саме шляхом стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.11.2023 по 27.05.2024 у сумі 23088,09 грн.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не було доведено в судовому порядку належними та допустимими доказами правомірність непроведення виплати середнього заробітку та компенсації, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Зважаючи на відсутність документально-підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.
На підставі викладеного, керуючись статтями 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.11.2023 по 27.05.2024.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.11.2023 по 27.05.2024 у сумі 23088 (двадцять три тисячі вісімдесят вісім) грн 09 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя В.А. Панкеєва
10.11.25