10 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/7594/25
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області від 04 березня 2025 року № 063350036799 про відмову призначенні пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу період роботи на території російської федерації з 01 липня 2000 року по 27 січня 2011 року, з 01 квітня 2011 року по 21 вересня 2013 року, з 23 вересня 2013 року по 20 травня 2015 року згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 29 липня 1987 року; з 11 червня 2015 року по 01 червня 2016 року, з 15 червня 2016 року по 15 листопада 2016 року, з 24 листопада 2016 року по 26 грудня 2016 року, з 29 грудня 2016 року по 08 лютого 2017 року, з 13 червня 2017 року по 11 січня 2018 року, з 21 червня 2018 року по 26 лютого 2019 року, з 27 лютого 2019 року по 29 травня 2017 року, з 27 червня 2019 року по 28 травня 2020 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 11 червня 2015 року, з моменту звернення за перерахунком, з 25 лютого 2025 року.
В обґрунтування позову позивач зазначає про безпідставність відмови пенсійного органу зарахувати означені періоди роботи у російській федерації до страхового стажу, оскільки до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" (надалі - Постанова № 1328) Україна виконує зобов'язання, узяті за цією Угодою.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 24 березня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позов не визнав. Подав відзив на позовну заяву, у якому, зазначаючи, що заяву позивача від 25 лютого 2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV) опрацьовувало за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, стверджує про безпідставність заявлених позовних вимог. У своїх доводах покликається на те, що відповідно до Постанови № 1328 з 02 грудня 2022 року Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, а 23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 грудня 2022 року № 2783-ІХ "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", що унеможливлює обмін жодними інформаційними запитами з російською федерацією. Зауважує, що офіційні документи, видані з 27 грудня 2022 року компетентними органами російської федерації приймаються на території України виключно за умови легалізації, зокрема проставленням апостилю, оскільки росія є учасником Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, яка є чинною у відносинах з Україною. При цьому до страхового стажу зараховуються періоди роботи на території РРФСР по 31 грудня 1991 року. До того ж, як зауважує відповідач, у разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди, особа має повідомити про нездійснення іншою державою пенсійної виплати органи Пенсійного фонду України в заяві про призначення пенсії. З таких підстав просить суд відмовити у позові.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області також позов не визнав. У відзиві на позовну заяву просить суд відмовити у позові з посиланням на вихід 11 червня 2022 року російської федерації з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення та виходу України 29 листопада 2022 року з цієї Угоди, а відтак, на переконання відповідача, стаж, набутий на території російської федерації, зараховується до 31 грудня 1991 року. Тому вважає обґрунтованою відмову позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 32 роки.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд зазначає таке.
Суд встановив, що ОСОБА_1 25 лютого 2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV.
Після реєстрації в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області, заяву позивача про призначення пенсії за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, яким винесено рішення від 04 березня 2025 року № 063350036799 про відмову у призначенні пенсії.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом № 1058-IV, статтею 1 якого визначено пенсію як щомісячну пенсійну виплату в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до частин першої та другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною четвертою вищезазначеної статті Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" основним документом про трудову діяльність працівника, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Таким чином, з викладених правових норм вбачається, що основним документом, який підтверджує наявність у особи відповідного стажу роботи, є трудова книжка, а за відсутності записів в ній - уточнюючі первинні документи.
Як встановлено судом, позивач при зверненні до пенсійного органу до заяви про призначення пенсії для підтвердження трудового стажу додав, зокрема, трудові книжки серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 .
За змістом оскаржуваного рішення підставою для відмови у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV слугувала недостатність страхового стажу позивача - 21 рік 07 місяців 20 днів, при необхідному - 32 роки, внаслідок незарахування періодів роботи у російській федерації з 01 липня 2000 року по 27 січня 2011 року, з 01 квітня 2011 року по 21 вересня 2013 року, з 23 вересня 2013 року по 20 травня 2015 року, з 11 червня 2015 року по 01 червня 2016 року, з 15 червня 2016 року по 15 листопада 2016 року, з 24 листопада 2016 року по 26 грудня 2016 року, з 29 грудня 2016 року по 08 лютого 2017 року, з 13 червня 2017 року по 11 січня 2018 року, з 21 червня 2018 року по 26 лютого 2019 року, з 27 лютого 2019 року по 29 травня 2017 року, з 27 червня 2019 року по 28 травня 2020 року, оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян в державах, які входили до складу колишнього Союзу РСР у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, а тому до страхового стажу, як зазначено у рішенні, зараховуються періоди роботи (служби) на території РРФСР по 31 грудня 1991 року.
Отже, ключовим питанням у спорі у цій справі, що постало перед судом, є зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи у російській федерації, а тому суд враховує правові висновки Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2025 року у справі № 560/129/24 за подібних зі спірними обставин й виходить з такого.
Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частиною першою, другою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
У згаданій постанові від 03 листопада 2025 року у справі № 560/129/24 колегією суддів Касаційного адміністративного суду зазначено, що при вирішенні питання зарахування до страхового стажу періодів роботи, набутих на території російської федерації, слід керуватися Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (Угода припинила дію для України 19 червня 2023 року, Угода 1) та Угодою між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14 січня 1993 року (Угода припинила дію 04 липня 2023 року, Угода 2).
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (яка була чинною на час виникнення спірних відносин; далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Приписами статті 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Положеннями статті 3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року (яка була чинною на час виникнення спірних відносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.
Отже, колегія суддів касаційного суду підсумувала, що наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.
На час роботи позивача в російській федерації Україна була учасником Угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних відносин.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Кабінет Міністрів України постановою від 29 листопада 2022 року № 1328 постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10 січня 2023 року, яке цього ж дня було опубліковане у Офіційному віснику України, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.
У Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Враховуючи, що позивач працював на території російської федерації до набрання чинності Закону України від 01 грудня 2022 року № 2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року" (який набрав чинності 23 грудня 2022 року) її положення протиправно не були застосовані Головним управлінням Пенсійного фонду України у Тернопільській області та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01 липня 2000 року по 27 січня 2011 року, з 01 квітня 2011 року по 21 вересня 2013 року, з 23 вересня 2013 року по 20 травня 2015 року згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 29 липня 1987 року; з 11 червня 2015 року по 01 червня 2016 року, з 15 червня 2016 року по 15 листопада 2016 року, з 24 листопада 2016 року по 26 грудня 2016 року, з 29 грудня 2016 року по 08 лютого 2017 року, з 13 червня 2017 року по 11 січня 2018 року, з 21 червня 2018 року по 26 лютого 2019 року, з 27 лютого 2019 року по 29 травня 2019 року, з 27 червня 2019 року по 28 травня 2020 року згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 від 11 червня 2015 року на території рф.
Не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.
При цьому, що ж до періоду, вказаного у спірному рішенні "з 27 лютого 2019 року по 29 травня 2017 року" та, відповідно, визначеного позивачем у позові, у якому дата звільнення, як зауважує Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, передує даті прийняття на роботу, суд, дослідивши записи трудової книжки серії НОМЕР_2 , доходить переконання, що вочевидь датою звільнення за записом за порядковим № 40 є "29 травня 2019 року", оскільки цій даті у вказаному записі відповідає дата наказу про звільнення - від "27 травня 2019 року", що також узгоджується із записами трудової книжки серії НОМЕР_2 у їх хронологічній послідовності. Тому висновки пенсійного органу щодо означеного періоду суд вважає заформалізованими, з наданням переваги формі, які зроблені пенсійним органом не досліджуючи при цьому змісту трудової книжки та не вдаючись до аналізу послідовності та узгодженості відповідних записів.
Отже, за результатом розгляду цієї справи суд доходить переконання, що відмова у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до статті 26 Закон № 1058-IV згідно з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області від 04 березня 2025 року № 063350036799, за викладених у ньому підстав та встановлених обставин у цій справі, є протиправною.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З огляду на встановлені обставини цієї справи обираючи ефективний та відповідний порушеному праву спосіб захисту, суд доходить висновку, що для належного захисту прав позивача слід вийти за межі позовних вимог, скасувавши оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області та зобов'язавши пенсійний орган зарахувати спірні періоди до страхового стажу та повторно розглянути заяву позивача про призначенні пенсії за віком від 25 лютого 2025 року з урахуванням висновків суду у цьому судовому рішенні. Обраний судом спосіб захисту, на переконання суду, сприятиме дієвому поновленню права позивача на пенсійне забезпечення та певності остаточного вирішення та вичерпання спору між сторонами.
У справі, яка розглядається суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області, рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Тож, дії зобов'язального характеру щодо зарахування страхового стажу та повторного розгляду заяви позивача має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення цієї пенсії, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 липня 2024 року у справі № 240/16372/23.
Тому, звернені позовні вимоги до іншого відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задоволенню не підлягають.
Отже, заявлені позовні вимоги у цій справі підлягають задоволенню частково.
Виходячи з положень частини третьої статті 139 КАС України, оскільки позов ОСОБА_1 містить одну вимогу немайнового характеру, яка хоча і частково, але підлягає задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених / незадоволених позовних вимог.
Такий підхід викладено Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі № 620/1116/20 та який є застосовним при вирішенні розподілу судових витрат зі сплати судового збору у цій справі.
Тож сплачений позивачем судовий збір згідно із квитанцією від 17 березня 2025 року підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним немайновим вимогам.
Керуючись статтями 139, 143, 241-246, 250, 255, 257, 263, 295 КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (вул. Майдан Волі, буд. 3, м. Тернопіль, 46001, код ЄДРПОУ 14035769) задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області від 04 березня 2025 року № 063350036799 про відмову призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи на території російської федерації з 01 липня 2000 року по 27 січня 2011 року, з 01 квітня 2011 року по 21 вересня 2013 року, з 23 вересня 2013 року по 20 травня 2015 року, з 11 червня 2015 року по 01 червня 2016 року, з 15 червня 2016 року по 15 листопада 2016 року, з 24 листопада 2016 року по 26 грудня 2016 року, з 29 грудня 2016 року по 08 лютого 2017 року, з 13 червня 2017 року по 11 січня 2018 року, з 21 червня 2018 року по 26 лютого 2019 року, з 27 лютого 2019 року по 29 травня 2019 року, з 27 червня 2019 року по 28 травня 2020 року та повторно розглянути заяву від 25 лютого 2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
У решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
10.11.25