Україна
Донецький окружний адміністративний суд
11 листопада 2025 року Справа№640/32929/20
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови від 27 листопада 2020 року №92 , -
24 грудня 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову від 27 листопада 2020 року №92 про накладення стягнень передбачених ст. 23 Закону України "Про захист прав споживачів" в розмірі 36 050,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем проведено перевірку, за результатами якої 29 травня 2020 року складено акт № 2462-1, який став підставою для винесення припису № 363 від 01.06.2020 року та протоколу № 124 від 01.06.2020 року.
18 червня 2020 року позивачем через скриньку для кореспонденції відповідачу надано повідомлення про виконання вимог припису від 17.06.2020. До вищевказаного повідомлення долучено наступні документи: зразок розрахункового документа; фото докази маркування товару; роздруківка гарантійних зобов'язань за посиланням; копія звернення ОСОБА_2 ; платіжне доручення № 91 від 15.06.2020 року.
Таким чином, на думку позивача ним виконані вимоги припису № 363 від 01.06.2020 та усунене порушення діючого законодавства України, про що повідомлено відповідача.
Проте, 17 грудня 2020 року позивачем засобами поштового зв'язку отримана постанова про накладень стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» № 92 від 27.11.2020 про застосування штрафу у розмірі 36 050 гривень.
Позивач вважає вказану постанову протиправною, оскільки він не отримував від відповідача жодного повідомлення відносно розгляду справи (питання про накладення штрафу). Рішення прийнято без його участі, що є порушенням абз. 2 п. 4 Порядку № 1177.
Також, на думку позивача його притягнуто до відповідальності двічі за одне й те саме порушення, що в свою чергу є порушенням ст. 61 Конституції України.
Окрім того, під час розгляду справи відповідачем не досліджено матеріали, котрі пов'язані з проведенням перевірки, а саме фото докази маркування товару, роздруківка гарантійних зобов'язань за посиланням https://leglo.ua/pages/guarantees, копія звернення ОСОБА_2 , платіжне доручення № 91 від 15.06.2020.
Позивач також звертає увагу, що штраф накладений на позивача в розмірі 36 050 грн. не відповідає розміру санкції визначеної п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів, оскільки він перебуває на спрощеній системі оподаткування, а саме є платником єдиного податку другої групи зі ставкою 20%, а тому не веде обов'язковий облік витрат.
У зв'язку з чим позивач звернувся до суду із цим позовом.
05 січня 2021 року Окружним адміністративним судом міста Києва відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, про що постановлено відповідну ухвалу.
17 лютого 2021 року представником відповідача надано відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач зазначає, що на підставі звернення ОСОБА_2 , погодження Держпродспоживслужби № 15.5-10/2/6414 від 22.04.2020 р., наказу Головного управління № 2462 від 25.05.2020 р., направлення на проведення заходу № 1766 від 25.05.2020 р.. посадовими особами Головного управління проведено позаплановий захід державного нагляду (контролю) щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері захисту прав споживачів.
За результатами проведення заходу складено акт від 29.05.2020 № 2462-1, в якому зафіксовано наступні порушення вимог законодавства.
Перевіркою встановлено, що під час продажу товару фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не видаються споживачам розрахункові документи встановленої форми, що засвідчує факт купівлі з позначкою про дату продажу, що є порушенням абз. 2 ч.11 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів».
Окрім того, на претензію ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 від 17.01.2020 р. відмовлено споживачу в реалізації його прав, установлених ч. 1 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме під час виявлення споживачем протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків товару, не розірвано договору та не сплачено за товар грошову суму.
27 листопада 2020 року начальником Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, керуючись статтями 23 і 26 Закону України «Про захист прав споживачів» та «Порядком накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1177 видано Постанову № 92 про накладення стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 27.11.2020 р.
Представник відповідача звертає увагу, що в матеріалах справи наявні листи Головного управління за вих. №06.2/18436 від 19.11.2020 та №06.2/18437 від 19.11.2020 р. з фіскальними чеками, що підтверджують направлення даних листів за вказаними адресами 20.11.2020 року, якими було належним чином проінформовано позивача про те, що 27 листопада 2020 р. з 15-00 до 16-00 годин необхідно з'явитися за адресою: м. Київ, вул. Некрасовська, 10/8, каб. 19.
Також, на думку відповідача, ведення лише книги обліку доходів не є підставою для повного звільненням позивача як суб'єкта господарювання від обов'язкового обліку доходів або доходів і витрат, а відповідно і звільнення від зберігання первинних документів, з урахуванням яких здійснюється розрахунок адміністративно-господарських санкцій, передбачених пунктом 7 частини першої статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів».
Представник відповідач звертає увагу, що постанова № 92 не є видом адміністративного стягнення, а є адміністративно-господарською санкцією за порушення передбаченого статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів».
З урахуванням наведеного представник Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві вважає позовні вимоги необґрунтованими.
16 червня 2025 року справу №640/32929/20 прийнято до провадження Донецького окружного адміністративного суду.
Сторони повідомлені судом про прийняття справи до провадження належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
У відповідності до частини 2 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
У відповідності до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та веденням активних бойових дій на території Донецької області, задля збереження життя та здоров'я учасників справи, працівників суду прийнято рішення про подальшу організацію роботи в дистанційному режимі.
З огляду на викладене, у встановлений КАС України строк рішення по справі з об'єктивних причин не було прийнято, справу розглянуто у розумний строк після виникнення можливості для цього.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
25 травня 2020 року відповідачем прийнято постанову № 2462 «Про проведення позапланового заходу (перевірки)» ФОП ОСОБА_3
29 травня 2020 року за результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт № 2462-1.
Відповідачем встановлено та відображено у акті, що під час продажу товару фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не видаються споживачам розрахункові документи встановленої форми, що засвідчує факт купівлі з позначкою про дату продажу, що є порушенням абз.2 ч. 11 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів».
За висновками акту, реалізація продукції без необхідної доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію у супровідній документації, що додається до продукції на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом у доступній наочній формі та перед укладенням договорів на відстані не надано споживачеві інформацію про гарантійні зобов'язання виробника (виконавця).
Разом з тим, на претензію гр. ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 від 17.01.2020 р. відмовлено споживачу в реалізації його прав, установлених ч. 1 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме під час виявлення споживачем протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків товару, не розірвано договору та не сплачено за товар грошову суму.
Відповідач дійшов висновку, що зазначене свідчить про порушення ФОП ОСОБА_3 п. 9 ч. 1 ст. 15, п. 2 абз. 4 ст. 13, абз. 6 ч. 1 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів», а також п. 1.14, 1.6 та 1.4 Правил продажу товарів на замовлення та поза торговельними або офісними приміщеннями, затверджених наказом Міністерства економіки України № 103 від 19.04.2007 р.
За наслідком виявлених порушень, відповідач 01.06.2020 склав припис №363 та встановив строк повідомлення про його виконання з документальним підтвердженням до 18.06.2020 року.
Позивач надав відповідачу звіт №003/02/07/19 від 02.07.2019 щодо виконання припису №612 від 25.06.2019.
27 листопада 2021 року за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію у супровідній документації, що додається до продукції у маркуванні чи іншим способом у доступній наочній формі, а саме: не надано споживачеві інформацію про гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); за відмову споживачу в реалізації його прав, а саме: під час виявлення споживачем протягом гарантійного строку істотних недоліків товару, з споживачем не розірвано договір та не сплачено за товар грошову суму, відповідачем винесено постанову №92 про накладення на позивача стягнення, передбаченого частиною першою статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі 36050,00 грн.
Згідно розрахунку економічних санкцій ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» сума санкцій складається з: п.1 ч. 1 ст.23 - 35000 грн (3500, грн *10) та п.7 ч. 1 ст. 23 1050 грн (30% від 3500 грн).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин 1, 4, 6 - 8, абзацу 2 частини 10, частин 13 та 14 статті 4, частин 1 - 4 статті 5, частини 3 статті 6, частин 1 - 4 та 6 статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини 3 статті 22 цього Закону.
Так, у силу вимог частини першої статті 6 Закону № 877-V підставами для здійснення позапланових заходів є, в тому числі, звернення фізичної особи (фізичних осіб) про порушення, що спричинило шкоду її (їхнім) правам, законним інтересам, життю чи здоров'ю, навколишньому природному середовищу чи безпеці держави, з додаванням документів чи їх копій, що підтверджують такі порушення (за наявності). Позаплановий захід у такому разі здійснюється виключно за погодженням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу.
У такому разі перед початком здійснення позапланового заходу державного нагляду (контролю) посадові особи органів державного нагляду (контролю) зобов'язані пред'явити керівнику чи уповноваженій особі суб'єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі, крім документів, передбачених цим Законом, додатково копію погодження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у відповідній сфері державного нагляду (контролю), або відповідного державного колегіального органу на проведення такої перевірки. Суб'єкти господарювання мають право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів державного нагляду (контролю), якщо вони не пред'явили документи, передбачені цим абзацом.
Так, відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів врегульовує Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 №1023-XII (далі - Закон №1023-XII).
Згідно частини першої статті 8 Закону №1023-XII у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.
У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.
При цьому, частина третя статті 10 Закону №1023-XII визначає, що у разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право на свій вибір вимагати:
1) безоплатного усунення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) у розумний строк;
2) відповідного зменшення ціни виконаної роботи (наданої послуги);
3) безоплатного виготовлення іншої речі з такого ж матеріалу і такої ж якості чи повторного виконання роботи;
4) відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків виконаної роботи (наданої послуги) своїми силами чи із залученням третьої особи;
5) реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору.
Зазначені вимоги підлягають задоволенню у разі виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) або під час її виконання (надання), а в разі неможливості виявлення недоліків під час приймання виконаної роботи (наданої послуги) - протягом гарантійного чи іншого строку, встановленого договором, чи протягом двох років з дня прийняття виконаної роботи (наданої послуги) у разі відсутності гарантійного чи іншого строку, встановленого законодавством або договором.
Відповідно у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за: відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8, частиною першою статті 9 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (пункт 1 частини першої статті 23 Закону №1023-XII).
З огляду на вказані норми, суб'єкт господарювання притягається до відповідальності саме за відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8, частиною першою статті 9 і частиною третьою статті 10 Закону №1023-XII.
Як вбачається з матеріалів справи, у ході проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) ФОП ОСОБА_3 встановлено факт реалізації продукції без необхідної доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію у супровідній документації, що додається до продукції на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом у доступній наочній формі та перед укладенням договорів на відстані, не надано споживачеві інформацію про гарантійні зобов'язання виробника (виконавця).
На претензію гр. ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 від 17.01.2020 р. відмовлено споживачу в реалізації його прав, установлених ч. 1 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме під час виявлення споживачем протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків товару, не розірвано договору та не сплачено за товар грошову суму.
Всі ці порушення зафіксовані в акті перевірки №2462-1 від 29.05.2020 року.
Відповідачем за результатами проведеного позапланового заходу державного нагляду (контролю) було видано припис №363 від 01.06.2020 року, яким зобов'язано ФОП ОСОБА_3 усунути виявлені порушення та повідомити про усунення порушення з документальним підтвердженням.
Згідно із пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року № 1023-XII (далі - Закон № 1023-XII), у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність, а саме за невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, про усунення порушень прав споживачів - у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як свідчать матеріали справи, позивачем подано відповідачу повідомлення від 17.06.2020 року про виконання припису №363 від 01.06.2020 року із відповідними доказами.
Також, як зазначалося, відповідачем на підставі акту від 29.05.2020 року №2462-1, керуючись статтями 23 і 26 Закону України «Про захист прав споживачів» та Порядком накладення стягнень за порушення законодавства про захист прав споживачів», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 року №1177, винесено оскаржувану постанову №92 від 27.11.2020 року про накладення стягнень передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів», якою постановлено за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію у супровідній документації, що додається до продукції у маркуванні чи іншим способом у доступній наочній формі, а саме: не надано споживачеві інформацію про гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); за відмову споживачу в реалізації його прав, а саме: під час виявлення споживачем протягом гарантійного строку істотних недоліків товару, з споживачем не розірвано договір та не сплачено за товар грошову суму застосувати до ФОП ОСОБА_3 штраф у розмірі 36050,00 грн.
Суд звертає увагу, що обставини виконання позивачем припису №363 не вказують на протиправність постанови №92 від 27.11.2020 року, адже відповідач застосував до позивача штраф не за порушення п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону №1023-XII, а за порушення п. 7 ч. 1 ст. 23 Закону №1023-XII.
Відтак, доводи позивача в цій частині не можуть бути підставами для задоволення позовних вимог.
Разом з цим, згідно із пунктом 13 частини 1 статті 26 Закону № 1023-XII центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і має право накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Процедуру накладення стягнень уповноваженими особами Держпродспоживслужби та її територіальних органів з суб'єктів господарювання - підприємств, установ, організацій (їх філій, представництв, відділень) незалежно від форми власності, іноземних юридичних осіб (їх філій, представництв, відділень) і фізичних осіб - підприємців, що провадять господарську діяльність на території України, за порушення законодавства про захист прав споживачів визначає Порядок накладення стягнень за порушення законодавства про захист прав споживачів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.08.2002 року №1177 (далі - Порядок №1177).
В силу пункту 4 Порядку №1177, рішення про накладення штрафів приймається на підставі відповідних актів перевірки суб'єкта господарювання та інших матеріалів, пов'язаних з цією перевіркою, за наявності порушень, зазначених у пункті 2 цього Порядку, і оформляється постановою за формою, що встановлюється Мінекономрозвитку.
Питання про накладення штрафу розглядається за участю представника суб'єкта господарювання. У разі його відсутності справу може бути розглянуто лише у випадку, коли незважаючи на своєчасне повідомлення суб'єкта господарювання про місце і час розгляду справи від нього не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Отже, особі, до якої застосовується штраф в якості відповідальності за порушення законодавства про захист прав споживачів, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, правовий захист тощо.
Листами №06.2/18436 від 19.11.2020 року та №06.2/18437 від 19.11.2020 року відповідач повідомив позивача щодо розгляду питання про притягнення до відповідальності, відповідно до статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів».
Разом з цим, суд вважає неналежними та недопустимими докази повідомлення позивача, оскільки наданий відповідачем фіскальний чек від 20.11.2020 року, не містить правильної адреси позивача (індекс 17423, с. Стара Басань), в той час коли відповідачем вказано адресу: індекс 17460, місто Піски. Копію конверту із зазначенням повної та належної адреси позивача відповідачем не надано.
Таким чином, розгляд справи відбувся без належного повідомлення позивача, чим було порушено його законні права та інтереси, позбавивши можливості надати докази та пояснення по справі.
Суд зазначає, що певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися, наприклад, процедури його ухвалення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушення це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Отже, суд, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення такого рішення, вважає, що порушення процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з'ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого.
Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Враховуючи обставини цієї справи, а також те, що складенню постанови про накладення стягнень в обов'язковому порядку має передувати, зокрема, завчасне сповіщення суб'єкта, який притягається до відповідальності, про дату, час і місце розгляду, а метою такого сповіщення є забезпечення реалізації права цієї особи брати участь у розгляді справи, надавати свої пояснення (заперечення, тощо), суд дійшов висновку, що в межах цих правовідносин відповідачем допущено порушення процедури розгляду справи про притягнення до адміністративної відповідальності, яке є суттєвим і ця обставина сама по собі є підставою для скасування постанови від 27 листопада 2020 року №92.
До того ж, згідно пункту 7 частини 1 статті 23 Закону № 1023-XII, у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність, а саме за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію або продавця (у випадках, визначених Законом України "Про електронну комерцію") - у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а у разі, коли відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, - у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У відповідності до п.п. 291.1, 291.2, 291.4 ст. 291 Податкового кодексу України (далі ПК України) у цій главі встановлюються правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на такі групи платників єдиного податку: друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв:
не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб;
обсяг доходу не перевищує 5000000 гривень.
Згідно з пп. 1 п. 292.1 ст. 292 ПК України доходом платника єдиного податку є для фізичної особи - підприємця - дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній пунктом 292.3 цієї статті. При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.
Відповідно до п.п. 292.13, 292.14, 292.15 ст. 292 ПК України дохід визначається на підставі даних обліку, який ведеться відповідно до статті 296 цього Кодексу. Визначення доходу здійснюється для цілей оподаткування єдиним податком та для надання права суб'єкту господарювання зареєструватися платником єдиного податку та/або перебувати на спрощеній системі оподаткування. При визначенні обсягу доходу, що дає право суб'єкту господарювання зареєструватися платником єдиного податку та/або перебувати на спрощеній системі оподаткування в наступному податковому (звітному) періоді, не включається дохід, отриманий як компенсація (відшкодування) за рішенням суду за будь-які попередні (звітні) періоди.
У відповідності до п. 296.1 ст. 296 ПК України платники єдиного податку першої і другої груп та платники єдиного податку третьої групи (фізичні особи - підприємці), які не є платниками податку на додану вартість, ведуть Книгу обліку доходів шляхом щоденного, за підсумками робочого дня, відображення отриманих доходів.
Форма книги обліку доходів, порядок її ведення затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Для реєстрації Книги обліку доходів такі платники єдиного податку подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги, у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді.
З аналізу наведених норм, суд дійшов висновку, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не веде обов'язковий облік витрат.
З огляду на вказане, розмір штрафу повинен визначатись згідно пункту 7 частини 1 статті 23 Закону № 1023-XII, а саме у розмірі п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Разом з тим, Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві, приймаючи оскаржувану постанову, розрахувало штраф у розмірі тридцяти відсотків вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (30 % від вартості товару 3500 грн).
Вказане свідчить про хибність розрахунку розміру штрафу, проведеного Головним управлінням Держпродспоживслужби в м. Києві.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, з урахуванням принципів адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови від 27 листопада 2020 року №92 підлягають задоволенню.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач просить суд стягнути на його користь витрати на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн.
Відповідачем подано заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно частини 9 зазначеної статті, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Пункт 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин 3-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно до п. 1.1 договору про надання правової допомоги від 18 грудня 2020 року № 22, у порядку та на умовах, визначених цим Договором та додатковими угодами до нього, адвокат зобов'язується здійснювати представництво, захист та надавати інші види правової допомоги клієнту, а клієнт зобов'язується сплатити адвокату гонорар за надання правової допомоги, а також у випадку необхідності - покрити фактичні витрати, пов'язані з виконанням цього Договору.
Відповідно до детального опису робіт адвоката від 13 квітня 2021 року загальна вартість наданих послуг складає 9999,98 грн (62 години роботи * 161,29 грн).
З матеріалів справи вбачається, що витрати на правничу допомогу складаються з:
- ознайомлення з постановою Держпродспоживслужби № 92 від 27.11.2019, з'ясування обставин за яких приймалася оскаржувана постанова. З'ясування обставин щодо обставин та підстав проведення перевірки (2 години);
- детальне дослідження дотримання органом порядку прийняття оскаржуваної постанови. Формування правової позиції з урахуванням актуальної судової практики. Визначення коло доказів та фактів, які підлягають доведенню, отримання необхідних доказів. Прогнозування правової позиції та дій опонента (8 годин);
- складання позовної заяви у справі (14 арк. Times New Roman 12 шрифтом), оформлення додатків у відповідності до положень діючого законодавства України. Відправка документів до суду (10 годин);
- правовий аналіз підстав для відкриття виконавчого провадження № 64475368 на підставі оскаржуваної постанови; складання та подання заяви про забезпечення позову (9 арк. Times New Roman 12 шрифтом), формування та пошук доказів, подача документів до суду. Правовий аналіз актуальної судової практики (12 годин);
- аналіз аргументів викладених відповідачем у відзиві на позовну заяву. Правовий аналіз наданих відповідачем доказів, зокрема які стали підставою прийняття оскаржуваної постанови. Пошук інформації та документів пов'язаних з притягненням Позивача саме до адміністративної відповідальності. Аналіз судової практики (4 години);
- складання відповіді на відзив (19 аркушів, Times New Roman 12 шрифтом), оформлення додатків, відправка документів в суд (16 годин);
- складання та відправка адвокатського запиту відповідачу (Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві), отримання відповіді на адвокатський запит (2 години);
- складання та відправка клопотання про долучення доказів та про витребування доказів (3 години);
- складання та відправка клопотання щодо надсилання сканованої копії заперечення відповідача (1 година);
- ознайомлення з запереченням відповідача (21 арк.), правовий аналіз наведених аргументів, роз'яснення позивачу аргументів відповідача з урахуванням фактичних обставин справи (4 години).
Вказані витрати підтверджені: договором від 18 грудня 2020 року про надання правової допомоги; детальним описом робіт адвоката станом на 13.04.2021 ркоу, квитанціями до прибуткового касового ордера від 28.01.2021 року №9, від 27 березня 2021 року №12.
Разом з цим, послуги з професійної правничої допомоги на суму 1000 гривень, а саме надання відповіді на відзив не підлягають відшкодуванню, як такі, що не підтверджені документально.
Враховуючи наведене, приймаючи до уваги правову позицію Верховного Суду, що викладена в постанові від 16 квітня 2020 року №727/4597/19, суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2000 грн.
Разом з цим, суд дійшов висновку стосовно зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, оскільки предмет спору у цій справі не є складним, предмет правового регулювання - а саме правомірність застосування адміністративно-господарських санкцій не потребує складних правових досліджень (загалом судова практика у аналогічних спорах є сталою).
Приймаючи до уваги вищенаведене в сукупності, суд вважає, що сума яка заявлена до стягнення на оплату витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом наданих послуг адвокатом, а тому на користь позивача має бути стягнуто 6000 грн. понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, що є співмірним з обсягом наданих послуг і виконаних робіт.
Крім того, у відповідності до квитанції № 63618 від 22.12.2020 позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2102,00 грн., згідно квитанції №52990 від 13.02.2021 року за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 681,00 грн.
Таким чином, відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві підлягають судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2783,00 грн.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві (місцезнаходження: вул. Волинська, буд. 12, м. Київ, 03151, код ЄДРПОУ 40414833) про визнання протиправною та скасування постанови від 27 листопада 2020 року №92 - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати постанову Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві від 27 листопада 2020 року №92.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2783 (дві тисячі сімсот вісімдесят три) гривні 00 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв