Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 листопада 2025 року Справа№200/6700/25
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Шинкарьова І.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому просить:
Визнати протиправними дії відповідача щодо встановлення позивачу з 06.05.2020 розміру грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017.
Зобов'язати відповідача з 06.05.2020 по 31.12.2020, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові вили грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017.
Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведения позивачу з 01.01.2021 перерахунку, па підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017.
Зобов'язати відповідача з 01.01.2021 по 31.12.2021, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення позивачу з 01.01.2022 перерахунку, на (підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017.
Зобов'язати відповідача з 01.01.2022 по 31.12.2022, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017.
Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення позивачу з 01.01.2023 перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017.
Зобов'язати відповідача з 01.01.2023 по 31.12.2023, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові вили грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017.
Визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведения позивачу з 01.01.2024 перерахунку, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017.
Зобов'язати відповідача з 01.01.2024 по 08.12.2024, па підставі постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017.
Зобов'язати відповідача, у відповідності до Закону України від 19.10.2000 № 2050-1П «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159. нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму не виплаченого грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 06.05.2020 по 08.12.2024 включно за весь час затримки виплати, а саме за період з 06.05.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
Обґрунтовуючи позовні вимог позивач зазначає, що в період з 06.05.2020 по 08.12.2024 розмір його посадового окладу та окладу за військовим званням не визначався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року на відповідний тарифний коефіцієнт, як наслідок, грошове забезпечення виплачено в меншому розмірі. Відтак, така бездіяльність є протиправною.
Ухвалою від 08.09.2025 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
18.09.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що відповідно до вимог п.4 постанови КМУ №704 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.". Тому, за період з 06.05.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення виплачувалось позивачу відповідно до вимог п.4 постанови №704. Під час нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу за період з 20.05.2023 розмір посадового окладу та окладу за військовим званням розраховувався виходячи з розрахункової величини 1762 гривні та визначався шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, тобто відповідно до вимог п.4 постанови КМУ №704 (зі змінами, які набули чинності 20.05.2023). Відтак, всі дії відповідача відповідають вимогам чинної редакції Постанови №704. Усім військовослужбовцям ЗСУ продовжують нараховувати та виплачувати грошове забезпечення у відповідності до вимог Постанови №704 у чинній редакції.
Окремо звернуто й увагу на те, що питання про невідповідність положень п.4 Постанови КМУ № 704 в редакції Постанови КМУ № 103 рішенню Шостого апеляційного адміністративного суду по справі № 826/6453/18 про скасування даної редакції, та питання чинності чи не чинності Постанови КМУ № 704 в редакції на момент її прийняття, не є компетенцією відповідача під час розрахунку грошового забезпечення позивача.
Вважає, що позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають з підстав, викладених у відзиві на позов.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт ID № НОМЕР_2 ) з 06.05.2020 по 08.12.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.12.2024 №346 позивача з 08.12.2024 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Відповідачем не заперечується факт нарахування позивачеві грошового забезпечення, виходячи із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчисленого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» - 1762 грн.
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо не виплати йому в повному розмірі грошового забезпечення за період з 06.05.2020 по 08.12.2024, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини Рішення від 20.03.2002 № 5-рп/2002, посилаючись на своє ж Рішення від 06.07.1999 № 8-рп/99, зауважив, що “служба в міліції, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Ч.5 ст.17 Конституції України покладає на державу обов'язки щодо соціального захисту не тільки таких громадян, а й членів їхніх сімей. Конституційний Суд України вважає, що ці положення поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо».
Відповідно до абз.1 п.1 ст.9 Закону України від 20.11.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з п. 2,3 ст.9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абз.1,2 п.4 ст.9 Закону № 2011-ХІІ).
Постановою № 704 затверджено, зокрема тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Також п.6 Постанови № 704 передбачено виплачувати військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців розвідувальних органів), особам рядового і начальницького складу надбавки та доплати, які визначаються в розмірі відсотків від посадового окладу.
Пунктом 4 Постанови № 704, в редакції на час її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою № 103, яка набрала чинності 24.02.2018, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до п.6 Постанови № 103 у Постанові № 704 п.4 викладено в такій редакції: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Отже, з 01.03.2018 Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема в п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції п. 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог п.1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного вище слідує, що з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18, діє редакція п.4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Відтак, з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Суд зазначає, що згідно з п.3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01.01.2017, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки п.3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» є чинним та має вищу юридичну силу ніж п.4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, суд вважає, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Як свідчать матеріали справи, у спірному періоді відповідач при розрахунку та виплаті розміру грошового забезпечення позивача керувався Постановою № 704, в редакції Постанови № 103, відповідно до якої розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначав шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Суд зауважує, що оскільки з 29.01.2020 діє первинна редакція п. 4 Постанови № 704, то право позивача на перерахунок розміру грошового забезпечення є беззаперечним з дня, з якого відбулися відповідні зміни, а у випадку з позивачем - з 11.07.2022 - з дня початку проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до п.8, 9 ч.1 ст.40 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати та розмір прожиткового мінімуму на відповідний бюджетний період визначаються Законом про Державний бюджет України.
В той же час, позивача зазначає, що відповідачем безпідставно у спірний період при обчисленні позивачу грошового забезпечення не враховано розміри посадового окладу та окладу за спеціальним званням з урахуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного року.
В той же час, дії відповідача щодо не застосування при обчисленні грошового забезпечення позивача 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, позивачем не оспорюються.
Позивач визначає спірний період з 06.05.2020 по 08.12.2024 включно.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Положення п.4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, до 01.01.2020 набрання чинності Законом України від 14.11.2019 № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік», не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік» з 1 січня 2020 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102 гривні.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік» з 1 січня 2021 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень та прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, у розмірі 2102,00 гривні.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-ІХ “Про Державний бюджет України на 2022 рік» з 1 січня 2022 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2481 гривень та прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, у розмірі 2102,00 гривні.
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" з 1 січня 2023 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2684,00 гривень та прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, у розмірі 2102 гривні.
Водночас суд звертає увагу, що 12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 “Про скасування п.п.1 п.3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» (далі - Постанова № 481), п.2 якої внесено зміни до п.4 Постанови № 704, виклавши абз.1 в такій редакції: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов'язані з виконанням п.2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481 [20.05.2023] Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини “прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.
Таким чином, з 20.05.2023 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру сталої величини - 1762 грн, а не із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року
Оскільки з 20.05.2023 п.2 Постанови КМУ від 12.05.2023 № 481 був чинним та у передбаченому законом порядку не скасований, відповідач як суб'єкт владних повноважень зобов'язаний був керуватись цією нормою.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено, що Постанова № 481 була предметом оскарження, зокрема, у судовому провадженні № 320/29450/24.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24 визнано протиправним та нечинним п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24 залишено без змін.
Виходячи зі змісту приписів ч.2 ст.245 КАС України в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача, а саме: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.
При цьому скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Отже, у разі визнання акта незаконним суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права міститься у постановах Верховного Суду від 02.04.2018 у справі № 814/396/17, від 18.04.2018 у справі №810/3687/16, від 20.08.2019 у справі № 817/368/16, від 10.09.2019 у справі № 826/3785/16, від 20.05.2020 у справі № 817/57/17.
У постанові від 08.02.2022 у справі № 1540/3828/18 Верховний Суд також вказав, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
З огляду на наведене, п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 є нечинним лише з 18.06.2025.
Таким чином викладення п.4 Постанови № 704 у вказаній редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по 08.12.2024.
При вирішенні питання, який із видів прожиткового мінімуму, перелік яких міститься Законі України Про Державний бюджет України на 2020-2023 рік слід використовувати для обчислення позивачу розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період з 06.05.2020 до 19.05.2023 включно відповідно до вимог Постанови № 704, суд вважає за потрібне зазначити таке.
Закон України від 05.10.2000 № 2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій.
Згідно з положеннями ст.1 Закону № 2017-III у цьому Законі терміни і поняття вживаються у такому значенні:
державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму;
прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
У свою чергу, відповідно до ст.6 Закону № 2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Також суд вважає за необхідне звернутись до положень Закону України від 15.07.1999 № 966-XIV “Про прожитковий мінімум», статтею 1 якого встановлено:
прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості;
прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Перелік основних соціальних і демографічних груп населення, викладений у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV “Про прожитковий мінімум», є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Отже, для обчислення позивачу розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням за період з 06.05.2020 до 19.05.2023 відповідно до вимог Постанови № 704 відповідачу слід використовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині проведення перерахунку грошового забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) позивача за період з 06.05.2020 до 19.05.2023 включно виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 підлягають задоволенню.
Оцінюючи вимогу про виплату компенсації втрати частини доходів, суд виходить з наступного.
Згідно із ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. . Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Згідно з ст.3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі Закон - №2050-ІІІ) сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Стаття 4 Закону № 2050-ІІІ визначає, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Із норм Закону № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за №159 випливає, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Грошове забезпечення є складовою заробітної плати, а у разі несвоєчасної виплати сум грошового забезпечення провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у ст.3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Відповідна позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 15.10.2020 у справі №240/11439/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Колегія суддів Верховного Суду, розглядаючи справу №240/11882/19 вказала, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 12.01.2018. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Суд при розгляді даної справи не вбачає підстав для відступу від наведеної вище правової позиції та вважає, що правові норми, якими врегульовані спірні в цій частині правовідносини, підлягають саме такому застосуванню.
Крім того, аналогічна позиція уже була висловлена Верховним Судом у постановах від 04.04.2018 у справі № 822/1110/16, від 20.12.2019 у справі № 822/1731/16 та від 13.03.2020 у справі № 803/1565/17.
Окрім того, у постанові Верховного Суду від 29.05.2025 у справі №640/12053/21 зазначено, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення, а саме за період з 06.05.2020 по день фактичної виплати перерахованих та виплачених сум.
Разом з тим, суд вказує, що компенсація не нараховується на одноразові додаткові види грошового забезпечення, якими є грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Відтак, вимога про нарахування та виплату позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати додаткових видів грошового забезпечення за весь час затримки виплати, задоволенню не підлягає.
Згідно з ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі ч.2 ст.9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті місячного грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 06.05.2020 до 19.05.2023 включно із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року спірного періоду;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок місячного грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 06.05.2020 до 19.05.2023 включно, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року спірного періоду;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 у відповідності до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за №159, нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошового забезпечення за період з 06.05.2020 до 19.05.2023 включно за весь час затримки виплати, а саме за період з 06.05.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
В задоволенні решти позовних вимог належить відмовити через їх необґрунтованість.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є частково необґрунтованими, внаслідок чого позовні вимоги належить задовольнити частково.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог ст.139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач у спірних правовідносинах згідно з п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись ст.2, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 293-295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 яка полягає у незастосуванні при обчисленні та виплаті ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 06.05.2020 до 19.05.2023 включно із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року спірного періоду.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок місячного грошового забезпечення (щомісячних основних видів грошового забезпечення, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 06.05.2020 до 19.05.2023 включно, із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року спірного періоду.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 у відповідності до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 за №159, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої грошового забезпечення за період з 06.05.2020 до 19.05.2023 включно за весь час затримки виплати, а саме за період з 06.05.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Повне судове рішення складено 10.11.2025.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.В. Шинкарьова