Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 листопада 2025 року Справа№200/3342/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи при призначенні пенсії за віком за заявою від 30.05.2024;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок пенсії з дати призначення 30.05.2024 із зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 28.06.1991 по 01.09.1993, з 01.08.2000 по 30.08.2000, з 01.08.2004 по 11.08.2004, з 01.06.2005 по 30.06.2005, з 01.01.2006 по 14.01.2006, 01.02.2006, з 05.01.2007 по 08.01.2007, з 01.01.2011 по 04.02.2011, 28.08.2020;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо непроведення з 01.03.2025 індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати з 01.03.2025 індексацію пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115 та виплатити донараховану Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області з 30.05.2024 пенсію (заборгованість за минулий час) та донараховану Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області з 01.03.2025 пенсію (заборгованість за минулий час) у строк не пізніше 25 числа місяця, в якому виплачується поточна пенсія, але не пізніше одного місяця з дня проведення відповідних перерахунків, з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів згідно ЗУ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії за віком, що була призначена на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 у справі 200/5938/24;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії за віком, нараховану з 30.05.2024 по 23.04.2025, згідно Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати».
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що після призначення пенсії на виконання рішення суду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області невірно здійснений розрахунок страхового стажу (Форма РС-право), згідно з яким відповідач не зарахував до страхового стажу періоди роботи з 28.06.1991 по 01.09.1993, з 01.08.2000 по 30.08.2000, з 01.08.2004 по 11.08.2004, з 01.06.2005 по 30.06.2005, з 01.01.2006 по 14.01.2006, 01.02.2006, з 05.01.2007 по 08.01.2007, з 01.01.2011 по 04.02.2011, 28.08.2020. Зазначені періоди трудової діяльності підтверджені записами трудової книжки, отже мають бути зараховані до загального страхового стажу.
Окрім того, відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1058-ІV для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
Позивач вказує, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не провело індексацію пенсії відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 у розмірі 1,115.
Також, позивач наполягає на отриманні компенсації втрати частини доходів при виплаті заборгованості з пенсії, що була нарахована за результатами виконання рішення суду у справі 200/5938/24, починаючи з 30.05.2024.
На підставі наведеного позивач просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 13 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою від 12 серпня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.
Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області у наданому відзиві на позовну заяву зазначає про безпідставність позовних вимог. Пояснило, що в межах своїх повноважень повністю виконало рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 у справі 200/5938/24 та призначило позивачу пенсію за віком на пільгових умовах.
Водночас, період роботи з 28.06.1991 по 01.09.1993 не зараховано до загального страхового стажу в зв'язку з відсутність коду ЄДРПОУ на печатці підприємства в трудовій книжці.
Періоди роботи з 01.08.2000 по 30.08.2000, з 01.08.2004 по 11.08.2004, з 01.06.2005 по 30.06.2005, з 01.01.2006 по 14.01.2006, 01.02.2006, з 05.01.2007 по 08.01.2007, з 01.01.2011 по 04.02.2011, 28.08.2020 не зараховані в зв'язку з відсутністю сплати страхових внесків відповідно до даних загальнообов'язкового пенсійного страхування.
З 01.03.2025 на підставі пункту 6 Постанови КМУ № 209 від 25.02.2025 здійснено індексацію середньої заробітної плати на коефіцієнт 1,115, відповідно до якого показник збільшено до 8913,83 грн (7994,07х1,1115). Основний розмір пенсії позивача підвищено на коефіцієнт 1,046 відповідно до Постанови № 209.
Отже розмір пенсії та набутого стажу обраховано у відповідності до норм чинного законодавства, в зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у відзиві на позовну заяву також просило відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що період роботи позивача з 28.06.1991 по 01.09.1993 не підлягає зарахуванню до загального страхового стажу, оскільки запис про призначення на посаду та переведення здійснено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме відсутні дати наказів.
Періоди роботи з 01.08.2000 по 30.08.2000, з 01.08.2004 по 11.08.2004, з 01.06.2005 по 30.06.2005, з 01.01.2006 по 14.01.2006, 01.02.2006, з 05.01.2007 по 08.01.2007, з 01.01.2011 по 04.02.2011, 28.08.2020, також не підлягають зарахуванню до загального страхового стажу в зв'язку з відсутністю сплати страхових внесків, відповідно до даних загальнообов'язкового пенсійного страхування, та суми нарахованої заробітної плати в СПОВ.
Відповідачем зазначено, що індексація пенсійних виплат позивача проведена відповідно до норм чинного законодавства, відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, при призначенні пенсії ОСОБА_1 застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2024 рік (2021-2023) в розмірі 13559,41 грн.
З 01.03.2025 позивачу проведено автоматичний перерахунок «Індексація заробітку», за результатами опрацювання перерахунку середній показник заробітної плати (доходу) в Україні 13559,41 грн збільшено на коефіцієнт 1,023, що передбачено пунктом 6 Постанови КМУ № 209 від 25.02.2025 та встановлено доплату до 100 грн індексації 01.03.2025 в сумі 17,65 грн. Таким чином, розмір пенсії позивача обчислено згідно діючого законодавства.
Щодо позовних вимог по виплаті компенсації втрати частини доходів при виплаті заборгованості з пенсії, відповідач посилається на правовий висновок, що кошти, нараховані відповідачем на користь позивача при перерахунку пенсії за рішенням суду, входять в структуру пенсійних виплат позивача, нараховані в результаті відновлення прав останньої, порушених при виплаті пенсії, а тому не можуть вважаться доходом, який має разовий характер, а є одним із видів соціальних виплат у розумінні статті 46 Конституції України.
Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. До основних засад судочинства відноситься, зокрема, розумний строк розгляду справи судом. Статтею 6 Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. За визначенням пункту 11 частини першої статті 4 КАС України розумний строк - найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
Відповідно до наведених норм, враховуючи здійснення судочинства в умовах збройної агресії проти України та періоди відпустки, тимчасової непрацездатності та відрядження головуючого у справі, справа розглянута впродовж розумного строку, необхідного для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), є громадянкою України, паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач 30.05.2024 звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, яку за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням ПФУ в Закарпатській області, яке рішенням № 056650010432 від 7 червня 2024 року відмовило у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 у справі 200/5938/24 (набрало законної сили 13.02.2025) задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , зокрема:
визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 056650010432 від 7 червня 2024 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком № 2 періоди її роботи: з 26 вересня 2011 року по 19 квітня 2015 року, з 11 червня 2012 року по 14 жовтня 2012 року, з 15 жовтня 2012 року по 19 квітня 2015 року, з 11 травня 2015 року по 18 серпня 2015 року;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 з 30 травня 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 - із врахуванням вимог п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, а також з врахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 2018(746/15) № 1-р/2020.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, як отримувач пенсії за віком на пільгових умовах відповідно пункту 2 частини 2 статті 114 до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 30.05.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 у справі № 200/5938/24 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Згідно з формою РС-право при призначенні пенсії позивачу не зараховано до страхового стажу позивача періоди: з 28.06.1991 по 01.09.1993 роки, з 01.08.2000 по 30.08.2000, з 01.08.2004 по 11.08.2004, з 01.06.2005 по 30.06.2005, з 01.01.2006 по 14.01.2006, 01.02.2006, 05.01.2007 по 08.01.2007, 01.01.2011 по 04.02.2011, 28.08.2020.
Відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_3 від 26.06.1991 позивач працювала на підприємстві “Красноармійська фабрика індивідуального пошиву та ремонту одягу» з 26.08.1991 по 01.09.1993 кравцем з пошиву легкого плаття 5 розряду з вмінням кроїти (записи №№ 2-5).
Записи є зрозумілими, містять відбиток печатки підприємства, назву, підпис посадової особи підприємства, посилання на накази про прийняття та звільнення, про перейменування підприємства (01.11.1991 на підставі рішення ОБУ № 82 фабрика перейменована на Орендне підприємство “Індодяг»; 17.03.1993 на підставі рішення Красноармійського міськвиконкому від 17.03.1993 № 78/1 підприємство перейменоване на Колективне підприємство “Індодяг»).
З 01.09.1993 по 08.01.2007 працювала кравцем з пошиву легкого плаття в ТОВ “Фірма “Сілует» (запис №№ 6-8);
з 10.01.2007 по 04.02.2011 гірником 1 розряду в Шахтопрохідницькому будівельному управлінні № 9 ДВАТ “ТРЕСТ “Донецькшахтопроходка» (записи №№ 9-11);
з 07.02.2011 по 28.08.2020 на різних посадах в Державному підприємстві “Вугільна компанія “Краснолиманська» (записи №№ 12-18).
Відповідно до даних електронної пенсійної справи при розрахунку заробітної плати для обчислення пенсії застосовано показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2024 рік (2021-2023) в розмірі 13559,41 грн та коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати у розмірі 1,023.
Згідно з протоколом перерахунку пенсії від 10.03.2025 проведено доплату до індексації пенсії з 1 березня 2025 року до 100 грн в розмірі 17,65 грн.
Згідно з витягом з карткового рахунку 23.04.2025 позивачу виплачена заборгованість з пенсійних виплат за минулий час з моменту призначення 30.05.2024 в сумі 36611,35 грн.
Таким чином, предметом спору є питання:
1) не зарахування до страхового загального стажу певних періодів трудової діяльності;
3) індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115;
3) нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії за віком, що була призначена на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 у справі 200/5938/24.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд дійшов таких висновків.
1. Стосовно не зарахування до страхового загального стажу певних періодів трудової діяльності.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV, набув чинності 01.01.2004) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 статті 24 вказаного Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до приписів частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
При обчисленні страхового стажу позивача, до складу якого входять періоди роботи до впровадження системи персоніфікованого обліку, відповідач мав керуватися документами та порядком, визначеним законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-ІV, а саме положеннями Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Відповідно до статті 62 Закон № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до пунктів 1.7, 1.8 якого, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Розділом 2 цього Порядку визначений вичерпний перелік документів, що мають бути подані особою, яка звертається за призначенням пенсії. Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1 цього Порядку до заяви про призначення пенсії за віком мають бути додані у тому числі документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 також визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Згідно з пунктами 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Враховуючи наведене, суд констатує, що трудова книжка є основним документом для підтвердження трудової діяльності.
У разі якщо остання містить неправильні чи неточні записи про періоди роботи (тобто такі, з приводу яких виникають сумніви у їх достовірності) то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, визначені пунктом 3 Порядку № 637.
Також у разі неможливості одержання необхідних документів внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку (у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями) трудовий стаж може бути установлений на підставі показань не менше двох свідків , які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Подібний підхід викладений Верховним Судом, зокрема у постанові від 29 листопада 2019 року у справі № 676/1433/17, від 04 березня 2020 року у справі №155/1180/17 та від 27 липня 2022 року у справі № 620/3754/18.
Відповідно до “Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях», затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), підпункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29 липня 1993 року (далі - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно пункту 2.11 розділу 2 Інструкції 162, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або зміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.12 розділу 2 Інструкції 162, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).
Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17.
Судом встановлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_3 від 26.06.1991 містить належним чином завірені записи про роботу з 28.06.1991 по 01.09.1993, з 01.08.2000 по 30.08.2000, з 01.08.2004 по 11.08.2004, з 01.06.2005 по 30.06.2005, з 01.01.2006 по 14.01.2006, 01.02.2006, з 05.01.2007 по 08.01.2007, з 01.01.2011 по 04.02.2011, 28.08.2020.
Відповідачі зазначають, що період роботи з 28.06.1991 по 01.09.1993 не зараховано до загального страхового стажу в зв'язку з відсутність коду ЄДРПОУ на печатці підприємства в трудовій книжці та відсутності дати наказів.
Судом встановлено, що запис про прийняття на роботу 28.06.1991 вчинений на підставі наказу № 128-к без дати, а запис про переведення від 01.09.1993 на підставі наказу наказу № 73-к від 01.09.1993.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 1993 року № 538 (втратила чинність з 01 січня 1996 року) затверджено Положення про Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України відповідно до якого державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України (надалі - Державний реєстр) - це автоматизований банк даних для забезпечення єдиного державного обліку всіх господарюючих суб'єктів, на які поширюється Закон України "Про державну статистику" і що є юридичними або фізичними особами (підприємцями) і підлягають відповідно до чинного законодавства державній реєстрації.
Згідно з пункту 5 вказаного Положення державний реєстр складається з інформаційного фонду, до якого входять, зокрема, ідентифікаційний код господарюючого суб'єкта, який є єдиним для всього інформаційного простору України.
При цьому зобов'язано всі господарюючі суб'єкти, на які поширюється Закон України "Про державну статистику", до 1 жовтня 1993 року подати відповідному органу статистики (Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя) заповнену реєстраційну картку для включення даних про них до Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України.
У подальшому, з метою забезпечення єдиного державного обліку підприємств та організацій усіх форм власності 22 січня 1996 року постановою Кабінету Міністрів України № 118 (чинна станом на час розгляду справи) затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, який введено в дію з 1 січня 1996 року (далі - Положення № 118), згідно з яким Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України - це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо).
Відповідно до пункту 3 Положення № 118 до Державного реєстру включаються дані про юридичні особи, а також їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території України і провадять свою діяльність на підставі законодавства України.
Згідно з пунктом 15 Положення № 118 у разі включення суб'єкта господарської діяльності до Державного реєстру йому встановлюється ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак. Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб'єктом протягом усього періоду його існування.
Пунктом 16 Положення № 118 встановлено, що використання ідентифікаційного коду з Державного реєстру є обов'язковим для всіх видів звітних та облікових документів, які використовуються за межами суб'єктів господарської діяльності. Звітні та облікові документи, в яких відсутній ідентифікаційний код з Державного реєстру, вважаються недійсними, їх використання тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.
При цьому, Положенням № 118 Міністерству статистики доручено забезпечити формування бази даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на основі Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України із збереженням присвоєних суб'єктам господарської діяльності ідентифікаційних кодів.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Господарський кодекс України відповідно до частини сьомої статті 58 якого встановлювалось, що на печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.
Тобто, з вказаного нормативного регулювання випливає, що створений з 1993 року Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України, а в подальшому Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України мали на меті забезпечення єдиного державного обліку всіх господарюючих суб'єктів, забезпечення єдиних принципів ідентифікації суб'єктів господарської діяльності, накопичення статистичної інформації.
Отже, під час роботи позивача з 1991 по 1993 рік законодавцем не ставились вимоги щодо обов'язкового зазначення ідентифікаційного коду на печатці підприємства.
Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідачами не зазначено обставин, які спростовують факт роботи позивача на підприємстві “Красноармійська фабрика індивідуального пошиву та ремонту одягу» з 26.08.1991 по 01.09.1993, в зв'язку з чим зазначений період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
В подальшому відповідачі зазначають, що періоди з 01.08.2000 по 30.08.2000, з 01.08.2004 по 11.08.2004, з 01.06.2005 по 30.06.2005, з 01.01.2006 по 14.01.2006, 01.02.2006, з 05.01.2007 по 08.01.2007, з 01.01.2011 по 04.02.2011, 28.08.2020 не зараховані до страхового стажу ОСОБА_1 в зв'язку з несплатою страхових внесків та відсутністю нарахувань заробітної плати.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 11 Закону № 1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: громадяни України, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у тому числі які є резидентами Дія Сіті, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об'єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за гіг-контрактами, іншими договорами цивільно-правового характеру.
За частиною 6 статті 20 Закону № 1058-IV страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Аналіз наведених приписів законодавства свідчить про те, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.
Несвоєчасне виконання роботодавцем обов'язку по своєчасній сплаті страхових внесків до Пенсійного фонду України фактично позбавило позивача соціальної захищеності, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування пенсійним органом до страхового стажу особи при призначенні пенсії періоду її роботи, відносно яких відсутні відомості про сплату страхових внесків.
Такий висновок суду узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 1 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 30 липня 2019 року у справі № 373/2265/16-а.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з частиною 1 статті 21 Закону № 1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
За частиною 2 статті 21 Закону № 1058-IV на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.
Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.
За пунктом 2 частини 3статті 21 Закону № 1058-IV персональна електронна облікова картка застрахованої особи повинна містити такі відомості в частині персональної електронної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат:
- код згідно з ЄДРПОУ або реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний податковий орган і мають відмітку в паспорті) страхувальника (платника);
- рік, за який внесено відомості; розмір страхового внеску за відповідний місяць;
сума сплачених страхових внесків за відповідний місяць;
- страховий стаж;
- кількість відпрацьованих застрахованою особою календарних днів (годин) за відповідний місяць;
- ознака особливих умов праці, що дають право на пільги в системі пенсійного забезпечення;
- сума заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), з якої сплачено страхові внески за відповідний місяць.
Згідно з частиною 5 статті 21 Закону № 1058-IV персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
За Індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування позивача (Форма ОК-5):
з 01.08.2000 по 30.08.2000 відсутня сума нарахованої заробітної плати;
з 01.08.2004 по 11.08.2004 сплачено внески за неповний місяць (зараховано по фактичній сплаті);
з 01.06.2005 по 30.06.2005 відсутня сума нарахованої заробітної плати;
з 01.01.2006 по 14.01.2006 сплачено внески за неповний місяць (зараховано по фактичній сплаті);
01.02.2006 сплачено внески за неповний місяць (зараховано по фактичній сплаті);
з 05.01.2007 по 08.01.2007 сплачено внески за неповний місяць (зараховано по фактичній сплаті);
з 01.01.2011 по 04.02.2011 за січень 2011 року відсутні суми нарахованої заробітної плати в СПОВ, в лютому 2011 року сплачено внески за неповний місяць (зараховано по фактичній сплаті);
28.08.2020 сплачено внески за неповний місяць (зараховано по фактичній сплаті).
За загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі № 688/947/17 та від 30.09.2019 у справі № 414/736/17.
Водночас, Верховний Суд у постанові від 20 квітня 2022 року у справі № 638/7217/16-а дійшов висновку, що у разі відсутності індивідуальних відомостей про позивача за спірний період, він не підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Отже, відсутність відомостей про нарахування заробітної плати дає суду підстави для висновку, що у періоди, протягом яких з тих, чи інших підстав не нараховувалась заробітна плата, позивач не приймала участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в порядку, установленому законодавством України, відомості, що підтверджують протилежне, в матеріалах справи відсутні.
Враховуючи відсутність в Індивідуальних відомостях про застраховану особу даних не тільки про нарахування страхових внесків, а і щодо нарахованої заробітної плати, підстави для зарахування до страхового стажу позивача таких періодів відсутні, через що позовні вимоги у зазначеній частині задоволенню не підлягають.
2. В частині позовних вимог щодо проведення індексації пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,115, суд зазначає, що відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно з частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.
Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.
При цьому, відповідно до пункту 4-5 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який застосовується для обчислення пенсій, передбачене частиною другою статті 42 цього Закону, проводиться починаючи з 2021 року.
У 2019-2020 роках показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який застосовується для перерахунку пенсій, збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за рік, що передує року, в якому проводиться збільшення, порівняно з роком, що передує року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.
Частиною другою статті 40 цього Закону встановлюється порядок визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії, яким передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Ці показники застосовуються також і при інших розрахунках, передбачених цим Законом.
Водночас, абзац четвертий частини другої статті 40 Закон № 1058-IV передбачає, що показник середньої заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії, який застосовується при призначенні пенсії, залежить від року, в якому особа звернулася за призначенням пенсії: середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Зазначені два показники (передбачені частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV та абзацом четвертим частини другої статті 40 Закону № 1058-IV) не є тотожними.
Фактично, у відносинах пенсійного забезпечення застосовуються два показники середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески та який враховується для обчислення пенсії: розрахований з метою індексації пенсій та визначений для інших цілей, у тому числі для призначення пенсій.
Крім того, частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV не передбачено, що індексуватися має саме показник, з урахуванням якого призначено конкретну пенсію за зверненням у конкретному році. Цей показник є спеціально визначеним, а повноваження визначати його надано Кабінету Міністрів України.
У постанові від 20 червня 2024 року у справі № 420/23990/23 Верховний Суд вже викладав позицію про те, що Кабінет Міністрів України має повноваження встановлювати порядок реалізації частини другої статті 42 Закону України № 1058-IV, зокрема щодо порядку та умов проведення щорічної індексації пенсій.
У пункті 50 цієї постанови Верховний Суд зазначив, що на виконання вимог частини другої статті 42 Закону № 1058-IV Урядом, з метою визначення механізму проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) запроваджено Порядок № 124.
Порядок № 124 є базовим нормативно-правовим актом, який визначає загальний механізм реалізації частини другої статті 42 Закону № 1058-IV. Усі подальші урядові акти щодо щорічної індексації пенсій (зокрема постанови № 127, 118, 168, 185, 209) є спеціальними актами застосування положень Порядку № 124 у відповідному бюджетному періоді.
Зазначений підхід до реалізації права на індексацію пенсій відповідає принципу рівноправності застрахованих осіб, передбаченому статтею 7 Закону № 1058-IV, а також загальному конституційному принципу рівності перед законом, закріпленому статтею 24 Конституції України, та спрямований на уніфікацію умов пенсійного забезпечення незалежно від дати призначення пенсії - за умови однаковості страхового стажу та заробітку.
При цьому такий підхід також забезпечує дотримання принципу недискримінації у сфері соціального забезпечення, що має важливе значення.
Неврахування під час проведення індексації положень Порядку № 124, яким закріплено базову величину (показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 1 жовтня 2017 року) фактично призводить до створення ситуації, за якої застраховані особи з ідентичним розміром заробітної плати та однаковим страховим стажем отримують пенсії, розмір яких суттєво відрізняється виключно через різний рік звернення за призначенням пенсії.
Порядок № 124 не суперечить змісту частини другої статті 42 Закону № 1058-IV, а, навпаки, встановлює деталізований механізм її реалізації, що й відповідає природі підзаконного нормативно-правового акта. Тобто, шляхом закріплення відповідної базової величини, Уряд реалізував делеговані йому повноваження з конкретизації порядку перерахунку пенсій, не виходячи за межі визначених Законом № 1058-IV приписів. Такий підхід забезпечує внутрішню узгодженість правового регулювання та спрямований на практичне застосування норми матеріального права у динаміці бюджетного процесу.
Щодо закріпленої Урядом базової величини (показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 1 жовтня 2017 року) варто зазначити таке.
Законом № 2148-VIII запроваджено та змінено низку норм про обчислення та індексацію пенсій, як систему вирішення і запобігання проблемі значної різниці (диспропорцій) у розмірах пенсій, призначених у різні роки.
При цьому згідно пояснювальної записки до проєкту Закону № 2148-VIII його спрямовано на відновлення диференціації розмірів пенсій залежно від заробітку; впровадження єдиних підходів до обчислення пенсій відповідно до Закону № 1058-IV, а досягнення мети справедливості системи пенсійного страхування мало полягати, зокрема, у відновленні диференціації розмірів пенсій залежно від отриманого заробітку та страхового стажу шляхом проведення перерахунків пенсій з 01 жовтня 2017 року з використанням єдиного показника заробітної плати, який використовується для призначення пенсій в 2017 році на рівні 3764,74 гривні та показника вартості одного року страхового стажу на рівні 1 відсотка; а також перегляді умов перерахунку (індексації) пенсій, що призначені згідно Закону № 1058-IV, та проведенні щорічного перерахунку пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати, з якого обчислена пенсія на 50 % росту зарплати в попередньому році та на 50 % індексу споживчих цін.
Зокрема, розділ XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV доповнено новим пунктом 43, згідно якого пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом 2148-VIII, з 01 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.
Зі змісту вказаних норм випливає, що базова величина для перерахунку пенсій, визначена Законом № 2148-VIII як середній показник зарплати за 2014-2016 роки (3764,40 грн), стала відправною точкою для оновленого механізму щорічного підвищення пенсій. Порядок № 124, затверджений КМУ, нормативно закріпив механізм індексації цієї базової величини, а щорічні постанови КМУ (№ 127, № 118, № 168, № 185, № 209) реалізують її застосування у відповідних роках.
Таким чином, між Законом № 2148-VIII та підзаконними актами КМУ існує логічний зв'язок у питанні визначення та індексації базової величини, що у свою чергу забезпечує передбачуваність реалізації «індексаційного» механізму пенсійного забезпечення, встановленого частиною другою статті 42 Закону № 1058-IV.
З метою упорядкування проведення індексації у 2025 році постановою КМУ № 209 передбачено, що з 1 березня 2025 року перерахунок пенсій згідно з Порядком № 124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії (далі - коефіцієнт збільшення), у розмірі 1,115.
Судом встановлено, що при призначенні пенсії позивачу відповідачем застосовано середній заробіток в Україні, з якого сплачено страхові внески, за три календарні роки в розмірі 13559,41 грн (за 2021-2023 роки), що підтверджується відповідним розрахунком.
Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку № 124 показник середньої заробітної плати визначається станом на 01 жовтня 2017 року і становить 3764,40 грн (3149,45 грн + 3661,41 грн + 4482,35 грн) : 3 = 3764,40 грн, де 3149,45 грн середня заробітна плата за 2014 рік, 3661,41 грн середня заробітна плата за 2015 рік, 4482,35 грн середня заробітна плата за 2016 рік.
З 01 березня 2021 року показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, становить 5426,60 грн (3764,40*1,17*1,11*1,11).
З 01 березня 2022 року показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, становив 6186,32 грн (5426,60 х 1,14, або 3764,40 грн х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14).
З 01 березня 2023 року показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, становив 7405,03 грн (6186,32 х 1,197, або 3764,40 грн х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197).
З 01 березня 2024 року показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, становив 7994,47 грн (7405,03 х 1,0796, або 3764,40 грн х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 х 1,0796).
З 01 березня 2025 року показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, становив 8913,83 грн (7994,47 х 1,115).
Пенсія позивачці призначена 30.05.2024 і для обчислення її розміру був застосований показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2021-2023 роки, в розмірі 13559,41 гривень, що перевищує розмір показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки, визначений відповідно до пункту 5 Порядку № 124, збільшений на коефіцієнт 1,11 (в 2021 році), на коефіцієнт 1,14 (в 2022 році), на коефіцієнт 1,197 (в 2023 році), на коефіцієнт 1,115 (в 2025 році), а саме: 8913,83 грн (3764,40 х 1,17 х 1,11 х 1,11 х 1,14 х 1,197 х 1,0796 х 1,115).
При цьому ОСОБА_1 проведено автоматичний перерахунок «Індексація заробітку» з 01.03.2025 за результатами опрацювання перерахунку середній показник заробітної плати (доходу) в Україні 13559,41 грн збільшено на коефіцієнт 1,023, що передбачено пунктом 6 Постанови КМУ № 209, склав 13871,28 грн та встановлено доплату до 100 грн індексації 01.03.2025 в сумі 17,65 грн.
Вказані обставини свідчать про відсутність порушень в діях відповідача.
Враховуючи наведене, позовні вимоги у зазначеній частині задоволенню не підлягають.
3. Стосовно компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії за віком, що була призначена на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 у справі 200/5938/24, суд встановив, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 28.10.2024 у справі 200/5938/24 позивачці 23.04.2025 виплачена заборгованість з пенсійних виплат за минулий час з моменту призначення 30.05.2024 в сумі 36611,35 грн
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Із наведеного слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсія.
Матеріали справи не містять доказів виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Пенсійна справа позивача знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. Отже на теперішній час порушення прав позивачки, пов'язаних з не зарахуванням пільгового стажу та невиплатою компенсації втрати частини доходів відбувається саме через бездіяльність вказаного відповідача.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом:
визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 28.06.1991 по 01.09.1993 та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок пенсії з дати призначення 30.05.2024 із зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 28.06.1991 по 01.09.1993;
визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії за віком та зобов'язання нарахувати та виплатити таку компенсацію.
У решті заявлених вимог позов не підлягає задоволенню.
За приписами статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Тому сплачений позивачем судовий збір 2906,55 грн підлягає стягненню на її користь пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1453,28 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів в рівних частках по 726,64 грн. з кожного.
Керуючись статтями 2, 139, 241-246, 255, 295-297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо незарахування при призначенні пенсії до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи з 28.06.1991 по 01.09.1993.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010) здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з дати призначення 30.05.2024 із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 28.06.1991 по 01.09.1993.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою пенсії, нарахованої з 30.05.2024 по 23.04.2025.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір 726 (сімсот двадцять шість) грн. 64 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, буд. 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір 726 (сімсот двадцять шість) грн. 64 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення виготовлений та підписаний в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Г.А. Чекменьов