11 листопада 2025 рокуСправа №160/23092/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (відповідач-2), в якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №047150028006 від 26.07.2024 року, про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, щодо невизнання достатності наявного у ОСОБА_1 45-річного віку для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції, що діяла до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року, №213-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України, №1-р/2020 від 23.01.2020 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області вчинити певні дії, а саме: визнати достатнім наявний у ОСОБА_1 45-річний вік для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії, а саме: повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 19.07.2024 року та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 03.07.2024 року відповідно до пункту “а» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції, що діяла до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 року, №213-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року та правової позиції, викладеної судом в рішенні суду у цій справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що 19.07.2024р. ОСОБА_1 звернулася до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. На момент звернення вона досягла 45-річного віку та має відповідний пільговий стаж за Списком №1, передбачений законодавством, що дає позивачеві право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VІІІ). Однак, за наслідками розгляду заяви та доданих до неї документів відповідачем-2 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із недосягненням позивачем віку (50 років), визначеного положеннями п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), яким, зокрема, підвищено вік виходу на пенсію на пільгових умовах на 5 років. Водночас, на думку позивача, відповідач-2, відмовляючи у призначенні пенсії, не врахував рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 у справі №1-5/2018 (746/15), яким зміни до статті 13 Закону №1788-ХІІ щодо збільшення пенсійного віку, внесені Законом №213-VІІІ, були визнані неконституційними та вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом №213-VIII, згідно з якою однією з умов для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 визначено досягнення 45 років (для жінок). Оскільки на час звернення до пенсійного органу із заявою позивач досягла 45-річного віку, в неї наявний необхідний стаж роботи, в тому числі пільговий, позивач вважає відмову відповідача-2 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 протиправною, у зв'язку з чим просила задовольнити позов.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.09.2024 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/23092/24 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
18.10.2024 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на позовну заяву, в якому відповідач-2 пред'явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що у позивача на момент звернення до пенсійного органу відсутнє право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 через недосягнення пенсійного віку і таке право позивач набуде лише при досягненні 50-річного віку, як то передбачено п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Копія позовної заяви з додатками до неї та копія ухвали суду від 02.09.2024 року скерована за допомогою електронних засобів зв'язку до електронного кабінету відповідача-1 та доставлена до електронного кабінету підсистеми “Електронний суд» Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області 27.08.2024р. о 13:13год. та 03.09.2024 року о 19:35год., відповідно, що підтверджується довідками про доставку електронних листів, наявними в матеріалах справи, однак, станом на час розгляду справи відповідач-1 правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
При цьому, за приписами частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 19.07.2024р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 від 19.07.2024р. Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийняло рішення №/ПС 047150028006 від 26.07.2024 року, яким відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 у зв'язку із недосягненням позивачем пенсійного віку, який згідно з частиною другою статті 114 Закону №1058-ІV у редакції, чинній на день її звернення за призначенням пенсії, становив 50 років, в той час, як вік позивачки на момент звернення з заявою про призначення пенсії - 45 років 17 днів, що є недостатнім. Також у рішенні вказано, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 31 рік 09 місяців 12 днів, в тому числі пільговий стаж за Списком №1 - 10 років 04 місяці 18 днів.
Незгода позивача з відмовою пенсійного органу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 зумовила звернення до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно з пунктом “а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом №213-VIII, який набув чинності 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом “а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років. При цьому, одночасно запроваджено правила поетапного збільшення показника вікового цензу за якими, жінки, дати народження яких припадали, зокрема, на період з 01 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року набували право на пенсію по досягненню 50 років.
Законом №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п.1 ч.2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом “а» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б» - “г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт “а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом “а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Вирішуючи спір, суд доходить висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту “а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.
Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України»). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
При цьому, слід звернути увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, такі обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
Відповідачем-2 у даному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь пенсіонера.
Як встановлено судом, позивач на момент звернення до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії 19.07.2024р. досягла 45 річного віку та мала загальний страховий стаж - 31 рік 09 місяців 12 днів, в тому числі пільговий стаж за Списком №1 - 10 років 04 місяці 18 днів, а, отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №/ПС 047150028006 від 26.07.2024 року, яким ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з посиланням на недосягнення нею 50-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправним.
При цьому, судом встановлено, та не заперечується учасниками справи, що підставою для відмови позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 за поданою нею заявою, слугували висновки органу ПФУ щодо недосягнення позивачем пенсійного віку, передбаченого п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV, водночас, наявність у позивача загального страхового стажу, в тому числі пільгового, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідачами не заперечується.
Отже, спірним у питанні наявності у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах є досягнення ним необхідного віку, який би давав йому право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Зважаючи на те, що ОСОБА_1 на час звернення до відповідача-1 з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 досягла 45 років і мала загальний страховий стаж - 31 рік 09 місяців 12 днів, в тому числі пільговий стаж за Списком №1 - 10 років 04 місяці 18 днів, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №/ПС 047150028006 від 26.07.2024 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 є протиправним та підлягає скасуванню, а, отже, позові вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо невизнання достатності наявного у ОСОБА_1 45-річного віку для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту “а» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції, що діяла до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, суд зазначає, що, як свідчать матеріали справи, у розглядуваному випадку відповідачем-2 бездіяльності у спірних правовідносинах допущено не було, бо Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області вчинено дії щодо розгляду поданої позивачем заяви про призначення пенсії та прийнято за наслідками розгляду такої заяви оскаржуване рішення, тож належним способом захисту порушеного права позивача є саме визнання протиправним та скасування цього рішення, а у визнанні протиправною бездіяльності відповідача-2 з цього приводу слід відмовити.
Щодо частини позовних вимого про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області вчинити певні дії, а саме: визнати достатнім наявний у ОСОБА_1 45-річний вік для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, а також щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії, а саме: повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 19.07.2024 року та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 03.07.2024 року відповідно до пункту “а» ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в редакції, що діяла до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 року, №213-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року та правової позиції, викладеної судом в рішенні суду у цій справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем-2 було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах лише через недосягнення пенсійного віку, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії необхідного пенсійного віку досяг, суд вважає, що у даному випадку у відповідача-2 відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.
Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача-2 не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах, що є належним та достатнім способом захисту порушеного оскаржуваним рішенням відповідача-2 права позивача на належне пенсійне забезпечення у розумінні приписів частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, без окремого зобов'язання пенсійного органу визнати достатнім наявний у ОСОБА_1 45-річний вік для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 19.07.2024 року.
Щодо підстав зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах, суд зазначає таке.
Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Зважаючи на те, що у даному випадку органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов'язок щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, водночас, відповідач-1, за наведених обставин, не є належним у цій справі.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Отже, оскільки позивач досяг пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах (45 років) 02.07.2024р., а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернулася 19.07.2024р., тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 03.07.2024р.
З огляду на означене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що у відповідача-2 виник обов'язок призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 03.07.2024 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», тож на відповідача-2 і слід покласти зобов'язання по вчиненню таких дій.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог саме до відповідача-2 відповідними доказами, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.
Абзацом 1 частини 1 статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Водночас, ч.3 ст.139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1211,20грн., підлягають відшкодуванню на користь останнього пропорційно частині задоволених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача-2 за рахунок його бюджетних асигнувань суми коштів у розмірі 807,47грн.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, місцезнаходження: майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №/ПС 047150028006 від 26.07.2024 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, місцезнаходження: майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 03.07.2024 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, місцезнаходження: майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, м. Харків, 61022) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 807,47грн. (вісімсот сім гривень 47 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова