11 листопада 2025 рокуСправа №160/25566/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, пенсійний орган, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у формі листа №40483-30750/Я-01/8 0400/25 від 03.09.2025 р. на звернення від 31.07.2025 р. (вх. №30750/Я-0400-25 від 06.08.2025 р.) про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 з застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022, 2023, 2024 роки, та виплаті грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню та виплачується під час призначення пенсії за віком, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до вимог п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області: здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 31.07.2025 року, тобто з дати звернення про перерахунок, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022, 2023, 2024 роки, із урахуванням різниці, що була виплачена; провести нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення у відповідності до п. 7-1 розділу X Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. З 12.09.2016 р. позивачу призначено пенсію по вислузі років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення". Згідно поданої заяви від 22.07.2025 р. ОСОБА_1 призначено пенсію за віком. Відповідачем неправомірно під час призначення пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" взято показник середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2014-2016 роки. Відповідно до приписів Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у 2025 році пенсія повинна розраховуватись із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2022-2024 роки. 31.07.2025 р. ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2022-2024 роки та виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню та виплачується під час призначення пенсії за віком, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до вимог п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Проте, рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у формі листа №40483-30750/Я-01/8-0400/25 від 03.09.2025 р., позивачу у перерахунку відмовили, як і у виплаті 10 місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до вимог п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Позивач вважає, що відповідач протиправно не застосував при переведенні її з пенсії за вислугу років на пенсію за віком показники середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2022-2024 роки, оскільки саме ці роки є останніми трьома роками, що передують зверненню позивача за призначенням пенсії. Також ОСОБА_1 вважає, що вона має право на отримання грошової допомоги, що не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення згідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", як особи, що має стаж понад 30 років та вийшла на пенсію за віком.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 р. відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
15.10.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшов від ГУ ПФУ в Дніпропетровській області в якості додатку до клопотання відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. У відзиві зазначено, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та отримувала пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 12.09.2016 р. З 22.07.2025 р. на підставі особистої заяви ОСОБА_1 її було переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідач зазначив, що 01.10.2017 р. вступив в дію Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 р. Згідно п.4-3 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки. Як стверджує відповідач, виходячи з норм чинного законодавства, підстави для застосування показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за 2022-2024 роки при перерахунку пенсії позивача були відсутні. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 отримувала пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 12.09.2016 р., то, на думку відповідача, у ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відсутні підстави для виплати одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення у відповідності до п. 7-1 розділу X Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на пенсійному обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України та у період з 12.09.2016 р. по 21.07.2025 р. позивач отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 р.
22.07.2025 р. позивача за її заявою було переведено на пенсію за віком у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 р.
У подальшому ОСОБА_2 звернулася до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою від 31.07.2025 р., в якій позивач зазначила, що 22.07.2025 р. вона подала заяву на перехід на пенсію за віком та просила відповідача надати роз'яснення щодо підстав не застосування під час обрахунку її пенсії показників середнього заробітку за 2022, 2023, 2024 роки, а також надати роз'яснення щодо підстав не виплати їй грошової допомоги з урахуванням періодів роботи у закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
За результатами розгляду вказаної вище заяви (звернення) позивача від 31.07.2025 р. (вх. №30750/Я-0400-25 від 06.08.2025 р.) ГУ ПФУ в Дніпропетровській області було складено та направлено позивачу лист за №40483-30750/Я-01/8-0400/28 від 03.09.2025 р., в якому пенсійний орган надав позивачу відповідні роз'яснення, зазначивши, що її пенсія розрахована і виплачується згідно вимог чинного законодавства.
У відповіді ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, зокрема, зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку з 12.09.2016 р. та отримувала пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» й згідно поданої нею заяви від 22.07.2025 р. позивачу було призначено пенсію за віком. Станом на 22.07.2025 р. розмір її пенсійної виплати обчислено, виходячи із страхового стажу, зарахованого по 30.06.2025 р., що складає 48 років 04 місяці 05 днів, заробітної плати за період з 01.05.1992 р. по 30.04.1997 р. та за даними, що містяться у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування з 01.07.2000 р. по 31.08.2016 р. Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу 1% складає 0,48333 (48 років х 12 місяців + 04 місяці = 580 місяців : 12 : 100 х 1). Індивідуальний коефіцієнт заробітної плати після оптимізації -1,09961. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2014, 2015, 2016 роки та збільшеної на коефіцієнти 1,17, 1,11, 1,11, 1,14, 1,197, 1,0796, 1,115 становить 9801,74 грн. (8913,83 грн х 1,09961). Загальний розмір пенсії станом на 22.07.2025 р. складав 5162,45 грн, з яких: 4737,47 грн. - розмір пенсії за віком (ст.27) (9801.74 * 0.48333); 424,98 грн. - доплата за понаднормовий стаж (ст.28 ч.1. абз.2) (за 18 років).
Також у цьому листі відповідач повідомив, що з огляду на те, що заявниці призначили пенсію за вислугу років з 12.09.2016 р., то підстави для виплати їй грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій - відсутні.
Не погодившись із позицією ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, з метою захисту власних прав та інтересів ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до норм Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 р. (далі - Закон №1788-XII).
За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону №1058-IV, пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; коефіцієнт страхового стажу величина, що визначається відповідно до цього Закону для обрахування страхового стажу при обчисленні розміру пенсії у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058 передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Згідно з пунктом 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №3108-IV від 17.11.2005 р.) до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Частиною 1 статті 40 Закону №1058-IV встановлено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Відповідно до положень частини другої статті 40 Закону №1058-ІV, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз1+ Кз2+Кз3+...+Кзn); К страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.
Згідно з частиною 4 статті 42 Закону №1058-IV, у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія.
За бажанням пенсіонера перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) пенсії.
У разі якщо застрахована особа після призначення (перерахунку) пенсії має менш як 24 місяці страхового стажу, перерахунок пенсії проводиться не раніше ніж через два роки після призначення (попереднього перерахунку) з урахуванням страхового стажу після її призначення (попереднього перерахунку) та заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.
Якщо пенсіонер, який продовжував працювати, набув стажу, достатнього для обчислення пенсії відповідно до частини першої статті 28 цього Закону, за його заявою проводиться відповідний перерахунок пенсії незалежно від того, скільки часу минуло після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, з урахуванням заробітної плати, з якої призначено (попередньо перераховано) пенсію.
Згідно з частинами 1 - 2 статті 44 Закону №1058-IV, призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Так, Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 р. (далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 1.1 Порядку №22-1 встановлено, що заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію).
За приписами пунктів 4.1, 4.2 Порядку №22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Заяви про перерахунок пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку №22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно з пунктом 4.7 Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Отже, законодавством передбачено два альтернативні варіанти рішень, які можуть бути прийняті органами Пенсійного фонду за результатами розгляду заяви про призначення (переведення, перерахунку) пенсії: про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Тобто, наведене свідчить про те, що у разі звернення особи із заявою про призначення/перерахунок пенсії пенсійний орган зобов'язаний діяти згідно вказаного Порядку №22-1, зокрема, розглянути подану заяву та прийняти рішення за результатами розгляду такої заяви.
Частиною 5 статті 45 Закону №1058-IV також встановлено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Таким чином, нормами як Закону № 1058-IV, так і Порядку № 22-1, передбачено, що для перерахунку пенсії особа обов'язково подає заяву про призначення/перерахунку пенсії, форма якої затверджена Додатком 1 до Порядку №22-1, та інші документи, необхідні для перерахунку пенсії. За результатами розгляду такої заяви та документів територіальний орган Пенсійного фонду приймає рішення, яке видається або направляється особі.
Суд звертає увагу, що питання відповідності положень абзацу 13 пункту 4.2 та абзацу 2 пункту 4.3 Розділу IV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1 актам вищої юридичної сили, а саме положенням Конституції України та Закону України "Про звернення громадян" було предметом розгляду Верховного Суду у справі №640/1873/22, за результатом розгляду якої Верховний Суд в постанові від 25.07.2023 зазначив:
"… 67. Відповідно до додатку 1 до Порядку № 22-1 заява про призначення/перерахунок пенсії, крім персональних даних особи, містить наступний розділ Прошу пенсію: призначити, перерахувати, поновити, перевести з одного виду на інший (непотрібне закреслити).
68. Тобто, заява про призначення (перерахунок, поновлення виплати раніше призначеної) пенсії не є зверненням у розумінні Закону №393/96-ВР.
69. Подання такої заяви передбачено статтею 44 Закону №1058-IV.
70. При цьому, як уже було зазначено вище, Законом №1058-IV та Положенням про Пенсійний фонд України прямо передбачено повноваження Пенсійного фонду України визначати порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії.
71. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що положення статті 40 Конституції України та Закону №393/96-ВР не врегульовують відносини між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, а саме, між позивачем як пенсіонером у випадках призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду України, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, та органами Пенсійного фонду України…
… 76. При цьому колегія суддів вказує, що положення абзацу 13 пункту 4.2 та абзацу 2 пункту 4.3 Розділу IV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку №22-1 мають легітимну мету (гарантують централізовану та прозора систему контролю за процесами призначення та перерахунку пенсій, мінімізують корупційні ризики, зумовлені особистими контактами з громадянами, попереджають можливі випадки зволікань у прийнятті рішення, оптимізують навантаження на працівників, розширюють способи звернень до територіальних органів Пенсійного фонду України) та відповідають критерію "якості закону" (зокрема, відповідають принципу передбачуваності (principle of foreseeability) та не передбачають можливість різного тлумачення чи правозастосування).
77. Тому, колегія суддів вважає безпідставними твердження позивача про невідповідність абзацу 13 пункту 4.2 та абзацу 2 пункту 4.3 Розділу IV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1 актам вищої юридичної сили, зокрема статті 40 Конституції України та Закону № 393/96-ВР…".
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначено, що 31.07.2025 р. вона звернулася до відповідача із заявою щодо здійснення перерахунку пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2022-2024 роки та виплату грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню та виплачується під час призначення пенсії за віком, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до вимог п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Водночас, зі змісту наданої ГУ ПФУ в Дніпропетровській області разом із відзивом на позовну заяву копії поданої ОСОБА_1 до пенсійного органу заяви, що датована 31.07.2025 р. слідує, що позивач просила відповідача надати роз'яснення щодо підстав:
- не застосування під час обрахунку її пенсії показників середнього заробітку за 2022, 2023, 2024 роки;
- не виплати їй грошової допомоги з урахуванням періодів роботи у закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Водночас, суд зауважує, що вищезазначена заява ОСОБА_1 не є заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії відповідно до вимог ст. 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Окрім того, суд наголошує, що заява ОСОБА_1 від 31.07.2025 р. не містить вимог (прохання) до пенсійного органу щодо проведення перерахунку її пенсії та щодо виплати заявниці грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню та виплачується під час призначення пенсії за віком, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до вимог п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Також суд звертає увагу, що для перерахунку пенсії позивач має подати до органу ПФУ оригінали відповідних довідок про заробітну плату за вказані у позовній заяві періоди, однак підтвердження надання позивачем до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області таких довідок у порядку, встановленому законодавством, до суду не надано.
При цьому, інших доказів звернення позивача (в т.ч. через уповноваженого нею представника) після призначення їй пенсії за віком до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок пенсії та щодо виплати їй відповідної грошової допомоги до суду не надано й про існування таких доказів суд не повідомлено.
Стосовно оскаржуваного ОСОБА_1 рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у формі листа №40483-30750/Я-01/8 0400/25 від 03.09.2025 р. на звернення від 31.07.2025 р. (вх. №30750/Я-0400-25 від 06.08.2025 р.) слід зазначити таке.
У листі за №40483-30750/Я-01/8-0400/28 від 03.09.2025 р. ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у відповідь на заяву (звернення) позивача від 31.07.2025 р. (вх. №30750/Я-0400-25 від 06.08.2025 р.) надано роз'яснення щодо використання пенсійним органом під час переведення ОСОБА_1 з пенсії за вислугу років на пенсію за віком показників середньомісячного заробітку для обчислення пенсії з урахуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2014, 2015, 2016 роки. Окрім того, у цьому листі відповідач повідомив позивача про причини невиплати їй грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій (зокрема: відсутність правових підстав для проведення виплати).
Отже, фактично, пенсійним органом не приймалося мотивоване рішення про перерахунок (розрахунок) або про відмову в перерахунку (розрахунку) пенсії позивача, а також щодо відмови у виплаті позивачу грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню та виплачується під час призначення пенсії за віком, у розмірі 10 місячних пенсій станом на день її призначення, відповідно до вимог п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Таким чином, суд вважає, що лист відповідача за №40483-30750/Я-01/8-0400/28 від 03.09.2025 р., яким ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надало ОСОБА_1 відповідні роз'яснення, не є рішенням про відмову у перерахунку пенсії та про відмову у виплаті позивачу відповідної грошової допомоги.
Натомість, відносини, які склалися між сторонами у даній справі, унормовані положеннями Закону України "Про звернення громадян", згідно яких ГУ ПФУ в Дніпропетровській області листом за №40483-30750/Я-01/8-0400/28 від 03.09.2025 р. надано позивачу письмову відповідь на її звернення (заяву) від 31.07.2025 р., тобто така відповідь носить інформаційний характер.
Аналогічна правова позиція сформована у постанова в постановах Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі №546/222/17, від 12.09.2019 р. у справі №158/1226/16-а та від 20.02.2020 р. у справі №636/863/17.
Вищенаведені обставини свідчать про те, що ГУ ПФУ в Дніпропетровській області при наданні відповіді на заяву (звернення) позивача не вчиняло дій щодо відмови позивачу у перерахунку її пенсії та виплаті грошової допомоги, що є предметом оскарження у цій справі.
Натомість, відповідач у вищевказаному листі лише повідомив позивача про запитувану нею інформацію.
З огляду на те, що ОСОБА_1 (в т.ч. через уповноваженого представника) із відповідною заявою про перерахунок пенсії та про щодо виплати їй грошової допомоги до відповідача не зверталася, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не приймалося рішення про відмову у перерахунку пенсії позивача та у проведенні відповідної виплати.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З аналізу наведеної норми вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Тож обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність у спірних правовідносинах відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи, а обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення її прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача саме у спірних правовідносинах.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб.
Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Конституційний Суд України, надаючи тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України в своєму Рішенні від 14.12.2011 р. №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Це означає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.
Визначення змісту та обсягу позовних вимог, що підлягають судовому захисту, є диспозитивним правом позивача. Підстави, з якими позивач пов'язує виникнення у неї права на звернення до суду і задоволення її вимог, визначаються позивачем також самостійно.
Однак, суд під час вирішення справи встановлює наявність або відсутність порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, про що неодноразово зазначав Верховний Суд в своїх постановах, зокрема, у постановах від 27.04.2020 р. у справі №826/17354/17, від 29.06.2021 р. у справі №1/380/2019/000578 та від 12.06.2018 р. у справі №826/4406/16.
Доводи представника позивача та надані ним докази не спростовують вищевикладені висновки суду у цій справі.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За приписами статті 249 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 р. по справі №520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що в рамках спірних правовідносин (зокрема, під час розгляду заяви (звернення) позивача про надання інформації та надання відповіді на цю заяву (звернення) ГУ ПФУ в Дніпропетровській області не вирішувалося питання про перерахунок або відмову в проведенні перерахунку пенсії позивача, а також щодо відмови у проведенні виплати позивачу відповідної грошової допомоги, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність протиправних дій з боку ГУ ПФУ в Дніпропетровській області в межах спірних правовідносин.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 (в т.ч. позовних вимог зобов'язального характеру, оскільки такі вимоги є похідними щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Дніпропетровській області).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.).
При цьому, суд враховує, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29).
У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15.11.2007, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Крім того, згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У відповідності до приписів статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно із приписами ч. 1 і ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати розподілу не підлягають у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м.Дніпро, 49094) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 11.11.2025 р.
Суддя О.М. Неклеса