11 листопада 2025 рокуСправа №160/25607/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідача-1, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Донецькій області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №045550031362 від 21.08.2025 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 29.07.2025 р. пенсію за віком, зарахувавши до визнання страхового стажу додатково: періоди роботи з 01.02.1983 р. по 30.11.1983 р., з 29.03.1984 р. по 22.06.1984 р., з 03.08.1984 р. по 12.10.1984 р.; період військової служби на території Вірменської РСР з 17.10.1984 р. по 10.12.1986 р.; період навчання за денною формою з 30.07.1987 р. по 22.01.1990 р.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що він, досягнувши 60-річного віку, звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком, однак листом від 26.08.2025 р. №0400-010205-8/160522 відповідач-1 повідомив позивача, що за результатами розгляду його заяви рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області у призначенні пенсії позивачу було відмовлено з підстав недостатності загального стажу роботи. При цьому, в рішенні пенсійного органу зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди його роботи з 01.02.1983 р. по 30.11.1983 р., з 29.03.1984 р. по 22.06.1984 р., з 03.08.1984 р. по 12.10.1984 р. та період проходження позивачем військової служби на території Вірменської РСР з 17.10.1984 р. по 10.12.1986 р., а також період навчання за денною формою з 30.07.1987 р. по 22.01.1990 р. Дане рішення ГУ ПФУ в Донецькій області про відмову в призначені пенсії позивач вважає протиправним, оскільки цим рішенням відповідач-2 порушив його конституційне право на соціальний захист, а саме на пенсійне забезпечення, у зв'язку із чим ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.09.2025 р. відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У вищевказаній ухвалі суд встановив відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі зареєстровані в Електронному кабінеті Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Відповідно до ч. 5 ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до п. 37 підрозділу 2 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.
Відповідно до п. 17 підрозділу 1 розділу III Положення "Про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи" особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Ухвала суду від 12.09.2025 р., якою відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи була направлена та доставлена до електронного кабінету відповідача-1 15.09.2025 р. о 20:09 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
При цьому, копія позовної заяви з додатками була направлена та доставлена до електронного кабінету ГУ ПФУ в Дніпропетровській області 09.09.2025 р., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Разом з тим, станом на 01.10.2025 р. (з урахуванням строку на поштове відправлення) та станом на день розгляду цієї справи по суті від відповідача-1 відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Жодних пояснень, заяв або клопотань по суті спору від відповідача-1 до суду також не надходило.
26.09.2025 р. до суду надійшов від ГУ ПФУ в Донецькій області відзив на позовну заяву, в якому відповідач-2 заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. Пенсійний орган зазначив, що позивач звернувся із заявами від 13.08.2025 р. та від 02.09.2025 р. про призначення пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 р. Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 21.08.2025 р. №045550031362 по зверненню від 13.08.2025 р. та рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 10.09.2025 р. №045550031362 по зверненню від 02.09.2025 р. ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 р. у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки. Відповідач-2 зазначив, що при обчисленні страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано, зокрема, періоди роботи на території Вірменської РСР згідно трудової книжки від 15.09.1982 р. НОМЕР_2 з 01.02.1983 р. по 30.11.1983 р., з 29.03.1984 р. по 22.06.1984 р., з 03.08.1984 р. по 12.10.1984 р. та період військової служби на території Вірменської РСР з 17.10.1984 р. по 10.12.1986 р. згідно дублікату військового квитка НОМЕР_3 від 05.12.1986 р., оскільки відповідно до Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №562 від 16.05.2025 р., у разі, коли в заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат. Також ГУ ПФУ в Донецькій області не зарахованого до страхового стажу позивача період навчання слухачем підготовчого відділення з 27.01.1987 р. по 30.07.1987 р. згідно трудової книжки, оскільки підготовчі курси не передбачають присвоєння освітнього або кваліфікаційного рівня, і, отже, не вважаються періодом здобуття освіти. Крім того, відповідачем-2 не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1987 р. по 18.06.1993 р. згідно диплому НОМЕР_4 від 18.06.1993 р., оскільки згідно запису №14 трудової книжки НОМЕР_2 від 15.09.1982 р., з 22.01.1990 р. заявника зараховано студентом 3 курсу заочного факультету. Пенсійний орган зазначив, що період навчання на денному відділенні з 30.07.1987 р. по 22.01.1990 р. згідно трудової книжки потребує підтвердження довідкою про період та форму навчання, так як в трудовій книжці позивача відсутня назва навчального закладу при зарахуванні на навчання, печатка на запису про зарахування непридатна для сприйняття змісту в повному обсязі. Враховуючи наведене, відповідач-2 стверджує, що оскаржуване рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся із заявою від 13.08.2025 р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 р.
Вищезазначена заява з додатками за принципом екстериторіальності була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Донецькій області.
За результатами розгляду заяви позивача та доданих до неї документів відповідачем-2 прийнято рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 32 роки.
В обґрунтування відмови у призначені пенсії в т.ч. зазначено таке:
«Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вік заявника 60 років.
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 13.08.2025.
Пенсійний вік відповідно до частини 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 60 років.
Необхідний страховий стаж відповідно до частини 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення 63 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років. Право на призначення пенсії за віком після досягнення 65 років мають особи за наявності страхового стажу - від 15 до 25 років.
Страховий стаж особи становить 29 років 5 місяців 28 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
При обчисленні страхового стажу не зараховано:
- періоди роботи на території Вірменської PCP згідно трудової книжки від 15.09.1982 НОМЕР_2 з 01.02.1983 по 30.11.1983, з 29.03.1984 по 22.06.1984. з 03.08.1984 по 12.10.1984;
- період військової служби на території Вірменської PCP з 17.10.1984 по 10.12.1986 згідно дублікату військового квитка від 05.12.1986 НОМЕР_3 , оскільки відповідно до «Порядку підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу PCP для зарахування їх до страхового стажу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 16.05.2025 №562 (далі Постанова 562), у разі, коли в заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.
У разі відсутності документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат, особа може звернутися за допомогою до територіального органу Пенсійного фонду України, щодо надання відповідного запиту до компетентних органів в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562.;
- період навчання слухачем підготовчого відділення з 27.01.1987 по 30.07.1987 згідно трудової книжки від 15.09.1982 НОМЕР_2 , оскільки підготовчі курси не передбачають присвоєння освітнього або кваліфікаційного рівня, і, отже, не вважаються періодом здобуття освіти;
- період навчання з 01.09.1987 по 18.06.1993 згідно диплому від 18.06.1993 НОМЕР_4 , оскільки згідно запису № 14 трудової книжки від 15.09.1982 НОМЕР_2 , з 22.01.1990 заявника зараховано студентом 3 курсу заочного факультету. Період навчання на денному відділенні з 30.07.1987 по 22.01.1990 згідно трудової книжки від 15.09.1982 НОМЕР_2 потребує підтвердження довідкою про період та форму навчання, так як в трудовій книжці відсутня назва навчального закладу при зарахуванні на навчання, печатка на запису про зарахування непридатна для сприйняття змісту в повному обсязі».
Не погодившись із вищезазначеною позицією та рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області, ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.
Відповідно до норм Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 р. (далі - Закон №1788-XII), Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 р. (далі - Закон №1058-IV).
Пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно із ч.ч. 1, 2 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати 1) пенсія за віком, 2) пенсія по інвалідності, 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника (частина 1 статті 9 Закону №1058-IV).
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV.
За змістом частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина 3 статті 24 Закону №1058-IV).
Вимогами частини 4 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
За змістом положень ст. 62 Закону №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог цієї статті постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 р. затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до п. 20 Порядку №637, у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств та організацій. У довідці повинно бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, та результати проведення атестації робочих місць на підприємстві.
Крім того, загальний порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої наказом Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 р. (далі - Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1.1 «Загальні положення» Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктами 1.1, 2.2, 2.4, 2.14, 2.15 Інструкції №58 передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення; у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства, під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу, у графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду; якщо за час роботи працівника назва підприємства змінюється, то про це окремим порядком у графі 3 трудової книжки робиться запис: "Підприємство таке-то з такого-то числа перейменоване на таке-то", а у графі 4 проставляється підстава перейменування - наказ (розпорядження), його дата і номер.
Водночас, пунктами 2.6, 2.8 - 2.10 Інструкції №58 встановлено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та ін. мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів. У розділі "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження", "Відомості про заохочення" трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за № таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)" і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки. У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу.
Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці пенсійний орган вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
При цьому, слід зазначити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення повноти та чіткості даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Крім того, слід зазначити, що згідно ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Частиною 1 статті 101 Закону №1788-XII передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Суд звертає увагу, що у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідачі наділені правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.
Так, спірні правовідносини у даній справі виникли в тому числі у зв'язку з відмовою пенсійного органу позивачу зарахувати до страхового стажу позивача періоди трудової діяльності (зокрема, періоди роботи на території Вірменської PCP з 01.02.1983 р. по 30.11.1983 р., з 29.03.1984 р. по 22.06.1984 р. з 03.08.1984 р. по 12.10.1984 р., згідно із записами трудової книжки серія НОМЕР_2 від 15.09.1982 р. (записи №№1-10).
Разом з тим, суд зауважує, що пенсійні органи не висловлюють жодних застережень, стосовно вчинених записів у трудовій книжці позивача записів й про недостовірність, правдивість чи неповність таких записів відсутні посиланні ані в оскаржуваному рішенні ГУ ПФУ в Донецькій області, ані у відзиві на позовну заяву.
Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки вказаного підприємства та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості і достовірності.
Позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Враховуючи наведене, суд вважає, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а, отже, й не може впливати на його особисті права.
Докази визнання недостовірними відомостей у трудовій книжці та у довідках у позивача відповідачами суду не надано, а тому її безпідставно не взято до уваги при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Згідно з ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Крім того, частиною 1 статті 101 Закону України “Про пенсійне забезпечення» також передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Також, відповідно до абз. 2 підпункту 3 пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 р. (далі - Порядок №22-1), орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач-2 при розгляді заяви позивача вчиняв дії щодо з'ясування всіх обставин, необхідних для визначення права на пенсію.
Згідно з пунктом 4.7 Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Таким чином, суд зазначає, що при виникненні у територіального органу Пенсійного фонду України сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною ним у постановах від 22.05.2018 р. у справі №439/1148/17, від 03.10.2018 р. у справі №235/2873/17, від 27.02.2018 р. у справі №681/813/17, від 22.05.2018 р. у справі №683/977/17, від 10.07.2018 р. у справі №709/1360/17.
Досліджуючи мотиви відмови відповідача-2 в частині незарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи на території Вірменської PCP з 01.02.1983 р. по 30.11.1983 р., з 29.03.1984 р. по 22.06.1984 р. з 03.08.1984 р. по 12.10.1984 р. у зв'язку відсутністю документів, що видані органами, які здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, та підтверджують факт неотримання таких виплат, або інформація про неможливість отримання відповідних документів, суд зазначає наступне.
У спірні періоди Вірменська СРСР і Українська СРСР входили до складу СРСР.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Деякі питання обчислення страхового стажу" за №562 від 16.05.2025 р., яка 20.05.2025 р. набрала чинності.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання обчислення страхового стажу" за №562 від 16.05.2025 р. затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (далі - Порядок №562) та Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком.
Порядок №562 визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах.
За змістом пункту 3 Порядку №562, у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах.
Приписами пункту 4 Порядку №562 унормовано, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат.
У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів.
За змістом абзаців 5-6 Порядку №562, МЗС протягом п'яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України "Про інформацію" та "Про захист персональних даних", і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов'язаних з питаннями загальнообов'язкового державного соціального страхування, визначених законом.
Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України в республіках колишнього Союзу РСР можуть бути зараховані до страхового стажу лише за умови (1) відсутності налагодженого обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та відповідної держави або (2) за умови ненадання відповіді на запит МЗС України протягом 45 днів з дати його надсилання.
Водночас, до моменту встановлення такого обміну чи отримання підтвердних документів пенсія обчислюється з урахуванням цих періодів, за умови, що особа у своїй заяві зазначає про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.
Слід зауважити, що у заяві про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 від 13.08.2025 р. зазначив про те, що він не отримує та не отримував пенсію іншого виду, за іншими законами України або в інших державах (в т.ч. у державах з урахуванням періодів його трудової діяльності до 01.01.1992 р.) в республіках колишньої СРСР, а також повідомив пенсійний орган про відсутність можливості підтвердити факт не отримання ним відповідних виплат.
На переконання суду, вищенаведені записи у заяві ОСОБА_1 від 13.08.2025 р. свідчать про дотримання позивачем вимог Порядку №562 в частині повідомлення про відсутність пенсійних виплат у відповідній державі та неможливість їх документального підтвердження.
Питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р. (далі - Угода), яку ратифіковано Законом України за №290/95-ВР від 11.07.1995 р. та згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.
Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.
Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.
За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Оцінюючи спірні правовідносини варто мати на увазі, що законодавство про пенсійне забезпечення в силу вимог частини 1 статті 4 Закону №1058-IV базується на Конституції України та складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (надалі по тексту також закони про пенсійне забезпечення).
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору (частина 2 статті 4 Закону №1058-IV).
Згідно з частиною 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення" за №5067-VI від 05.07.2012 р., права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" за №1906-IV від 29.06.2004 р. укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід'ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Частиною 2 статті 4 Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів від 15.04.1994 р., підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» №1328 від 29.11.2022 р. постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м.москві. Вказана постанова набрала чинності 02.12.2022 р.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 р. за №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м.москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Разом із тим, відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 р. щодо тлумачення частини першої статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 р. у справі № 820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до 19.06.2023 р. Україна, як держава - учасниця Угоди, виконує зобов'язання, взяті відповідно до Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 р.
Відповідно до статті 4 цієї Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Вразі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.
Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула.
Також, частинами 1 і 2 статті 13 Угоди від 13.03.1992 р. визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Так, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
В Державі Україна право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону №1058-ІV.
Як визначено статтею 1 Закону №1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (пункт 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-ІV).
За змістом частин 1, 10, 12 статті 20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до частини 16 статті 106 Закону №1058-ІV, виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
У відповідності до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно статті 101 Закону №1788-ХІІ, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Суд наголошує, що слід враховувати приписи пункту 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. за №22-1, за змістом якого право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
В контексті досліджуваного правого регулювання слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов'язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено у абзаці 7 пункту 4.7 Порядку №22-1.
За приписами пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:
- ідентифікує заявника (його представника);
- надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;
- реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;
- уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз'яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов'язкового пенсійного страхування;
- проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного трудового стажу. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;
- з'ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;
- повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;
- сканує документи, на створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;
- надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;
- повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія;
- видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам'ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам'ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;
- повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
В даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності відомостей, що містяться в трудовій книжці позивача, що є порушенням вищезазначених норм.
Таким чином, періоди роботи ОСОБА_1 на території Вірменської PCP з 01.02.1983 р. по 30.11.1983 р., з 29.03.1984 р. по 22.06.1984 р. з 03.08.1984 р. по 12.10.1984 р. підлягають зарахуванню до його страхового стажу.
Попри сформований висновок по вказаних вище фактичних обставин і застосування до них норм матеріального права, суд звертає увагу сторін на таке.
За змістом вимог частини 6 статті 44 КАС України, за введення суд в оману щодо фактичних обставин справи винні особи несуть відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини 1 статті 384 Кримінального кодексу України, подання суду завідомо недостовірних або підроблених доказів, караються виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
Відтак, подання в суд завідомо недостовірних або підроблених доказів, на підставі яких суд встановлює фактичні обставини, має правовим наслідком застосування у встановленому порядку відповідного виду відповідальності.
Станом на дату ухвалення рішення в даній адміністративній справі, в матеріалах справи відсутні відомості про недостовірність відомостей, внесених до трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 15.09.1982 р.
Разом з тим, у суду відсутні об'єктивні дані та докази на підтвердження того, що записи у трудовій книжці позивача та інших наданих останнім до суду доказів (військовий квиток, довідки) вчинені завідомо на підставі недостовірних чи не дійсних подій/фактів.
Матеріали справи не містять доказів спотворення позивачем дійсних даних чи відображення неправдивих відомостей з метою введення в оману як органів Пенсійного фонду України, так і суд.
При цьому, у разі отримання органом пенсійного забезпечення відомостей, які не відповідають тим, що внесені до трудових книжок позивача, та довідках, відповідач вправі реалізувати своє право на подання відповідної процесуальної заяви по справі, або у визначений законом порядку спосіб вирішити питання про призначення пенсії чи її перегляду, а також на ініціювання досудового розслідування за статтею 384 Кримінального кодексу України.
Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що не зараховані відповідачем-2 до страхового стажу позивача періоди роботи у Вірменській СРСР відносяться до періоду, коли приведені вище угоди були чинними для України, а тому спірні періоди роботи ОСОБА_1 мають бути зараховані до його страхового стажу.
З приводу зарахування до страхового стажу періоду проходження позивачем військової служби на території Вірменської СРСР з 17.10.1984 р. по 10.12.1986 р., суд зазначає наступне.
Відповідно до записів трудової книжки позивача, останній проходив службу в радянській армії, що також підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_3 від 03.12.1986 р. та довідкою за №34/4/4963 від 13.08.2025 р., виданою ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до п. 6 Порядку 637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються зокрема і військові квитки.
Положеннями п. 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 8 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону Україну "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону Україну "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
За змістом пункту 1.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (чинної на момент здійснення запису про проходження позивачем військової служби) особи, які надходять на роботу як робітники та службовці вперше, зобов'язані подати адміністрації довідку про останнє заняття, видану за місцем проживання відповідною житлово-комунальною організацією, селищною або сільською Радою народних депутатів, вуличним комітетом (довідка, видана вуличним комітетом), повинна бути засвідчена виконавчим; звільнені з лав Збройних Сил СРСР зобов'язані пред'явити адміністрації військовий квиток.
Згідно з підпунктом а пункту 2.17 Інструкції № 162 до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів запис про час служби у складі Збройних Сил СРСР, в органах Комітету державної безпеки СРСР та Міністерства внутрішніх справ СРСР, у всіх видах охорони, де на тих, хто проходить службу, не поширюється законодавство про працю та державне соціальне страхування, із зазначенням дати призову (зарахування) та дати звільнення зі служби.
Таким чином, Інструкція № 162 містить вимоги щодо записів у трудовій книжці про період військової служби, які передбачають обов'язкове зазначення дати призову (зарахування) і дати звільнення зі служби.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу і нагороди, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідачем-2 безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача період військової служби з 30.07.1987 р. по 22.01.1990 р. з посиланням на відсутність інформації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 16.05.2025 р. , у зв'язку з чим спірний період проходження ОСОБА_1 військової служби має бути зараховано до страхового стажу позивача.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону №1058-IV в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України. Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
У пункті 54 рішення у справі «Пічкур проти України» ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що в цьому випадку є порушення конституційних прав позивача на пенсійне забезпечення.
З урахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення ГУ ПФУ в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії за №045550031362 від 21.08.2025 р., є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
З урахуванням вищенаведеного суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо в частині зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 01.02.1983 р. по 30.11.1983 р., з 29.03.1984 р. по 22.06.1984 р., з 03.08.1984 р. по 12.10.1984 р. та період військової служби на території Вірменської РСР з 17.10.1984 р. по 10.12.1986 р.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу позивача періоду навчання за денною формою з 30.07.1987 р. по 22.01.1990 р., суд зазначає наступне.
Згідно з ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII від 05.11.1991 р. визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом "д" ч. 3 ст. 56 "Види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію" Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до п.п. 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 р. (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 8 Порядку №637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Правила підтвердження стажу роботи визначені пунктами 23-27 Порядку №637.
У період навчання позивача діяв Закон України "Про освіту" №1060-XII від 23.05.1991 р. (далі - Закон №1060-XII).
Відповідно до ст. 34 Закону №1060-XII визначено, що вищими навчальними закладами є: технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет та інші. Вищі навчальні заклади можуть створювати різні типи навчальних комплексів, об'єднань.
Згідно із ст. 36 Закону №1060-ХІІ, випускникам вищих навчальних закладів присвоюється кваліфікація спеціаліста з вищою освітою певного професійного спрямування або спеціальності, яка відповідно до обсягу державної освіти визначається такими рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; бакалавр - забезпечують коледжі, інститути, консерваторії, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; спеціаліст - забезпечують інститути, інші навчальні заклади еквівалентного рівня; магістр - забезпечують інститути, академії, університети, інші навчальні заклади, що мають відповідний сертифікат.
З огляду на положення наведених норм, до страхового стажу зараховуються періоди навчання за денною формою у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі, які підтверджені дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Згідно з копією диплому серії НОМЕР_4 від 18.06.1993 р., виданому на ім'я ОСОБА_1 , позивач у 1987 р. вступив до Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту ім. М.І. Калініна і в 1983 році закінчив повний курс названого інституту за спеціальністю вагонобудування та вагонне господарство.
Як встановлено судом, на підтвердження навчання позивачем надано відповідний диплом, у якому не вказано про форму навчання (денна чи заочна), а також надано копію трудової книжки, в якій зазначено про зарахування позивача 30.07.1987 р. студентом І курсу інституту та відомості про переведення та зарахування позивача з 22.01.1990 р. студентом 3-го курсу заочного факультету.
Одночасно із цим, суд зазначає, що у трудовій книжці позивача не зазначено назву навчального закладу при зарахуванні на навчання, а печатка на запису про зарахування непридатна для сприйняття змісту в повному обсязі, про що також повідомив відповідач.
На думку суду, вказаним вище Дипломом підтверджено період навчання позивача, однак не надано відповідних доказів на підтвердження наявності правових підстав для включення даного періоду до страхового стажу.
Відтак, період навчання позивача з 1987 року по 1993 року, в якому позивач закінчив повний курс Дніпропетровського інституту інженерів залізничного транспорту ім. М.І. Калініна може бути включено до страхового стажу лише за умови надання відповідних довідок на підтвердження денної форми навчання у даному закладі.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 29.07.2025 р. пенсію за віком, суд зазначає наступне.
У рішеннях по справах “Клас та інші проти Німеччини», “Фадєєва проти Росії», “Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Статтею 58 Закону №1058-ІV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Аналогічна правова позиція висловлена Третім апеляційний адміністративним судом у постановах від 13.10.2021 р. у справі №160/17081/20, від 12.11.2021 р. у справі №160/2493/21.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо належного територіального органу Пенсійного фонду України, якого слід зобов'язати повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а також питання щодо зарахування спірних періодів роботи позивача до відповідного стажу, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Аналіз вищевказаних норм дозволяє стверджувати, що звернення за призначенням пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду України
Згідно із п. 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №280 від 23.07.2014 р., Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу територіальних органів, серед іншого, щодо: здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, “призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій», щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.
Згідно пункту 7 Положення №280, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку “територіальні органи».
Відповідно до пункту 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 №28-2, Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).
Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.
Підпунктом 3 пункту 4 Положення №28-2, серед іншого, визначено, що Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу управлінь Фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Таким чином, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та ГУ ПФУ в Донецькій області є територіальними органами Пенсійного фонду України, що призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Пенсійний фонд України безпосередньо не наділений повноваженнями щодо «призначення (перерахунку) і виплати пенсій», а в силу положень пункту 7 Положення №280 здійснює такі повноваження виключно через утворені в установленому порядку «територіальні органи».
Пунктом 1.1. розділу I Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 р. (далі - Постанова №22-1) передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії подається заявником до «територіального органу» Пенсійного фонду України (далі - «орган, що призначає пенсію»).
Відповідно до пункту 4.1. розділу ІV Порядку №22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку №22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів «органом, що призначає пенсію», приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7. розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.
Копією заяви позивача підтверджується, що він звернувся саме до ГУ ПФУ в Дніпропетровської області.
Як вже зазначалося, пункт 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 визначає, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ «органу, що призначає (перераховує) пенсію», який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Водночас, рішення про відмову в призначенні пенсії було прийняте ГУ ПФУ в Донецькій області.
Після реєстрації заяви позивача та сканування копій документів відповідач-2 зобов'язаний засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначити структурний підрозділ саме «органу, що призначає (перераховує) пенсію», яким і є відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
ГУ ПФУ в Дніпропетровській області має свої структурні підрозділи, які розташовані у населених пунктах Дніпропетровській області.
При цьому, слід зауважити, що ГУ ПФУ в Донецькій області не є структурним підрозділом ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.
Враховуючи наведене, з огляду на те, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати пільговий та страховий стаж позивача, а також визначати розмір пенсії, суд дійшов висновку, що порушені права позивача слід відновити шляхом зобов'язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.08.2025 р. про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем-1 по справі, як суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності прийнятого рішення та не спростовано доводи позивача в цій частині.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м.Дніпро, 49094), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, пл. Соборна, буд. 3, м.Слов'янськ, Донецька область, 84122) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову в призначенні пенсії за №045550031362 від 21.08.2025 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 01.02.1983 р. по 30.11.1983 р., з 29.03.1984 р. по 22.06.1984 р., з 03.08.1984 р. по 12.10.1984 р. та період військової служби на території Вірменської РСР з 17.10.1984 р. по 10.12.1986 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.08.2025 р. про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.
У задоволені іншої частини позовних вимог, - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 302 (шістсот п'ять) грн 80 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 302 (шістсот п'ять) грн 80 коп.
Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складено та підписано 11.11.2025 р.
Суддя О.М. Неклеса