10 листопада 2025 рокуСправа № 160/30957/25
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Калугіна Н.Є., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Державної установи "Криворізька установа виконання покарань (№3)" про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (ЄДРПОУ 14316899), щодо не проведення нарахування та виплати позивачу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу установи суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 23.07.2003 по 31.03.2025;
- стягнути з Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№ 3)» (ЄДРПОУ 14316899) за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно при звільненні з служби та виключенні зі списків особового складу установи за період з 23.07.2003 по 31.03.2025 у розмірі - 103 532,80 грн.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року позовну заяву - залишено без руху.
Надати позивачеві термін - десять календарних днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання:
- заяви про поновлення строку звернення до суду із наведенням інших підстав для поновлення строку та доказів поважності причин його пропуску;
- належним чином засвідчених копій доказів на підтвердження звернення до відповідача щодо виплати грошової компенсації за неотримане в період служби речове майно особистого користування;
- доказів сплати судового збору за подачу даного адміністративного позову у розмірі 968,96 грн.
При цьому, в ухвалі суд наголосив, зокрема, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 26.05.2021 року по справі № 380/5093/20, спеціальним строком звернення до суду із позовом про нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно є місячний строк, установлений ч.5 ст.122 КАС України. При цьому, Верховний Суд вказав, що цей строк відліковується з моменту звільнення особи з військової служби та не залежить від часу отримання особою інформації від відповідача. Отже, зважаючи на те, що позивачка звільнена зі служби 31.03.2025, звернулася із цим позовом до суду 27.10.2025, суд констатує, що позивачка пропустила місячний строк на звернення до суду із цим позовом.
Позивачем 04.11.2025 на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху надано квитанцію про сплату судового збору у розмірі 968,96 грн та заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій позивач зазначила, зокрема, що не була ознайомлена з нарахуваннями та виплатами при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу установи суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 23.07.2003 по 31.03.2025. Після звільнення зі служби позивач перебувала у стані соціальної та правової невизначеності, не маючи достатніх знань щодо порядку захисту своїх прав та після звільнення очікувала на надання роз'яснень та необхідних документів від Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)», без яких не мала можливості належним чином підготувати позов. Окрім того, зазначила, що спірна компенсація входить до структури грошового забезпечення і у разі порушення законодавства про оплату праці особа має право пред'явити позов без обмеження будь-яким строком, також цей позов не стосується проходження чи звільнення з публічної служби, а містить питання про порушення законодавства про оплату праці. Також посилалася на позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у пункті 43 постанови від 30 липня 2020 року у справі №820/5767/17, відповідно до якої, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно гарантується державою, після звільнення військовослужбовець зберігає право на її отримання і виплата цієї компенсації має обов'язковий характер у разі його подальшого звернення з рапортом чи заявою.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
Частиною 1 статті 121 КАС України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.
У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Викладене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №9901/313/20, Верховного Суду у постановах від 17 березня 2021 року у справі №160/3121/20, від 18 березня 2021 року у справі №320/2915/20 та ін.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною п'ятою статті 21 Закону України від 23 червня 2005 року № 2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (надалі - Закон № 2713-IV) особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства.
Відповідно до пункту 27 Порядку № 578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього, розрахована із закупівельної вартості, яка діяла на 1 січня року виникнення права на отримання такого майна.
Як визначено у пункті 60 Порядку № 578, для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи, підприємства для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.
Відповідно до пункту 23 Порядку № 578 грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку на підставі заяви.
Аналіз наведених судом положень дає підстави вважати, що право на компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження служби виникає при звільненні і це право реалізується шляхом подання службовцем відповідної заяви за місцем служби.
При цьому, спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов'язані з реалізацією передбачених законом гарантій, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Такі висновки зроблено судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19; така ж позиція підтримана Верховним Судом у постановах від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21 та від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24.
У згаданій постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 судовою палатою Верховного Суду визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням), а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид виплат.
У таких висновках судова палата виходила з того, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Від таких висновків, у тому числі щодо застосування місячного строку звернення до суду у такій категорії спорів, Верховний Суд не відступав у порядку статті 346 КАС України.
З цих підстав суд визнає неналежними доводи представника позивача щодо ототожнення спірної компенсації з грошовим забезпеченням, у спорі щодо виплати якого при звільненні зі служби слід застосовувати положення частини другої статті 233 КЗпП України.
Суд зазначає, що вже звернення з адвокатським запитом представника позивача та отримання відповіді на адвокатський запит (25.09.2025) не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти активні дії щодо реалізації права і ця дата не пов'язана з початком перебігу строку звернення до суду.
Поважними визнаються лише обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Натомість у заяві про поновлення строку звернення до суду позивач не вказав, які саме об'єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Позивач не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним всіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Слід відмітити, що при зверненні до суду особа повинна довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду упродовж встановленого процесуального строку звернення до суду. На противагу, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Тому у цьому аспекті потребують підтвердження обставини, які завадили реальній, об'єктивній можливості позивача виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо проведеного розрахунку спірних сум, виплачених при звільненні зі служби, принаймні у межах місячного строку звернення до суду у цій категорії спорів.
У постанові від 10 лютого 2025 року у справі № 240/5940/24 Верховний Суд наголосив, що чинне законодавство не дозволяє виключити військовослужбовця зі списків особового складу військової частини без його згоди, у разі відсутності повного розрахунку, зокрема компенсації за неотримане речове майно. Це надає можливість останньому впевнитися, що всі фінансові питання з ним були вирішенні до звільнення.
Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 260/4686/22 та від 14 грудня 2023 року у справі № 380/1785/21.
Як і у справі № 240/5940/24, на що звернув увагу Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2025 року, на виконання ухвали суду від 22 вересня 2025 року про залишення позовної заяви без руху позивач, в інтересах якого діє адвокат, подав заяву про поновлення процесуального строку, за змістом якої наполягає про включення спірної компенсації до складу грошового забезпечення при звільненні зі служби та застосування норм статті 233 КЗпП України, й оцінку цим доводам судом надано вище.
Водночас у поданій заяві про поновлення процесуального строку звернення до суду представником позивача не наведено жодних інших підстав з обґрунтуванням їх поважності для поновлення пропущеного строку, які б могли бути оцінені судом.
Приписами ч. 1, 2 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З огляду на викладене, позовна заява підлягає поверненню.
За змістом ч. 8 ст. 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст. 122, ст. 169, ст. 294, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з даним позовом.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву - повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Калугіна