10 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/8290/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Лозовського О. А.,
розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС, Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС), Територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС), Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась з позовом до Головного сервісного центру МВС (далі - відповідач-1), Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) (далі - відповідач-2), Територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) (далі - відповівдач-3) в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 21.08.2015 та ухвали суду від 28.08.2025 про залучення відповідача Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (далі - відповідач-4), просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного сервісного центру МВС від 26.06.2025 №2/2/9-кп, яким ОСОБА_1 звільнена з посади адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС).
2. Поновити ОСОБА_1 на посаді адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) з 28.06.2025.
3. Зобов'язати Головний сервісний центр МВС призначити (перевести) ОСОБА_1 на посаду адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС).
4. Стягнути з регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 28.06.2025 з утриманням податків та інших обов'язкових платежів при виплаті.
5. Стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 працювала на посаді адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС).
Наказом Головного сервісного центру МВС від 26.06.2025 №2/2/9-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача відповідно до пункту першого частини першої, частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу», статті 24 Закону України «Про відпустки», наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2024 №442 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС» з 27.06.2025 звільнено з посади адміністратора сервісного центру №0741 (на правах відділу, с.Струмівка).
Зазначає, що Наказом МВС України від 25.06.2024 №442 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС» затверджено Перелік змін у штатах ГСЦ МВС та територіальних структурних підрозділах сервісного центру, у тому числі, у Волинській області. Згідно вказаного наказу посада адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) підлягає скороченню. При цьому, було створено Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС), який зареєстрований у місті Луцьк за адресою: вул. Захисників України, 14-б.
Відповідно до попередження про наступне звільнення від 16.05.2025, ОСОБА_1 було запропоновано 79 вакантних посад в ГСЦ МВС, при цьому жодна із запропонованих посад не передбачає роботу на території Волинської області. Крім того, зауважує, що вакантні посади було запропоновано лише один раз разом з попередженням про звільнення.
Своє звільнення ОСОБА_1 вважає незаконним, а захист її порушеного права можливий лише, шляхом звернення до суду з позовною заявою про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України).
У відзиві на позовну заяву від 13.08.2025 відповідач-1 позовні вимоги заперечив та у задоволенні позову просив відмовити.
В обґрунтування своєї позиції вказав, що відповідно до наказу МВС України від 25.06.2024 №442 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС» посада адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) підлягала скороченню. З метою дотримання вимог частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 надано попередження від 16.05.2025 про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону та одночасно запропоновано 79 вакантних посад. При цьому, у попередженні було зазначено: «У разі згоди на призначення за переведенням на одну із запропонованих вище посад просимо Вас подати відповідну заяву до управління персоналу ГСЦ МВС. У разі відмови, Вас буде звільнено відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» не раніше 30 календарних днів з дня попередження, з виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат. Разом з тим зазначено, що ненадання зазначеної вище заяви протягом встановленого строку вважатиметься відмовою від запропонованої посади. Попередження складено у двох примірниках, один з яких буде додано до матеріалів особової справи.».
ОСОБА_1 ознайомлена із вказаним попередженням 20.05.2025. З огляду на заборону переведення державного службовця на іншу посаду без його згоди, ненадання державним службовцем, якого попереджено про наступне вивільнення, згоди на переведення на іншу посаду протягом визначеного строку, може вважатись відмовою від запропонованої посади. Отже, Позивачу було доведено до відома, що згоду на переведення на одну із запропонованих посад або відмову від такого переведення необхідно подати саме в письмовій формі. Водночас, що до ГСЦ МВС не надходило від ОСОБА_1 у письмовій формі ні згоди на переведення на одну із запропонованих посад, ні відмови від такого переведення. Так само, ОСОБА_1 не надано до ГСЦ МВС будь-яких заперечень чи зауважень щодо вказаного попередження. Враховуючи, що з моменту попередження ОСОБА_1 минуло більше 30 календарних днів, наказом ГСЦ МВС від 26.06.2025 №2/2/9-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 з посади адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС), 27.06.2025, у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису Головного сервісного центру МВС, із припиненням державної служби (копія наказу додається).
Також, відповідач-1 зауважує, що ОСОБА_1 звільнена з посади адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС), код ЄДРПОУ 43611975, тому безпідставною є позовна вимога «Стягнути з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 27.06.2025 з утриманням податків та інших обов'язкових платежів при виплаті.».
Також відповідач-1 повідомляє, що на час ознайомлення ОСОБА_1 з попередженням 20.05.2025 рівнозначні вакантні посади у Волинській області були відсутні. Станом на дату попередження ОСОБА_1 було запропоновано всі наявні рівнозначні вакантні посади системи сервісних центрів МВС. У період з дати ознайомлення ОСОБА_1 з попередженням 20.05.2025 до дати її звільнення 27.06.2025, у Волинській області 25.06.2025 стала вакантною посада адміністратора ТСЦ №0742 (на правах відділу, м. Ковель, Волинська область). Наказом ГСЦ МВС від 25.06.2025 №2/35/130-кп «Про переведення ОСОБА_2 » ОСОБА_2 було переведено на посаду адміністратора територіального сервісного центру №0742 (на правах відділу, м. Ковель, Волинська область) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) з 01.07.2025, на підставі заяви ОСОБА_2 від 25.06.2025).
Також відповідач-1 зазначає, що відповідно до статті 87 Закону України «Про державну службу» суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. У законодавстві відсутня вимога пропонувати наявні вакантні посади кожного разу, коли вони з'являються після того, як працівник вже ознайомився з попередженням про наступне звільнення.
Враховуючи зазначене, наказ ГСЦ МВС від 26.06.2025 №2/2/9-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » є таким, що прийнятий із дотриманням вимог законодавства, а тому позовні вимоги вважає такими, що не підлягають задоволенню.
Щодо позовної вимоги, заявленої до регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС), то відповідач-1 вважає її безпідставною, оскільки позивач ніколи не працювала в цьому органі та не мала жодних з ним правових відносин.
Також відповідач-2 заперечує щодо витрат на правову допомогу у зв'язку з їх не підтвердженням.
З наведених вище мотивів та підстав відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю (том 1, а. с. 34-50).
У відзиві на позовну заяву, поданому до суду представником Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) 15.08.2025 представник відповідача-2 заявлені позовні вимоги заперечує повністю з наступних підстав. Зокрема, зазначає, що наказом МВС від 07.11.2015 №1393 (у редакції наказу МВС України від 28.02.2025 №142), затверджено Положення про Головний сервісний центр МВС. ГСЦ МВС відповідно до пункту 1 розділу І Положення утворений як юридична особа публічного права та є міжрегіональним територіальним органом з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ. ГСЦ МВС за змістом пункту 4 розділу І Положення про ГСЦ складається зі структурних підрозділів та відокремлених структурних підрозділів - регіональних сервісних центрів (РСЦ). Регіональні сервісні центри складаються зі структурних підрозділів, до яких, у тому числі, входять територіальні підрозділи - територіальні сервісні центри МВС (ТСЦ МВС). Регіональні сервісні центри підзвітні та підконтрольні керівництву ГСЦ МВС. ГСЦ МВС, РСЦ і ТСЦ МВС разом становлять систему сервісних центрів МВС.
Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2024 №442 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС» ГСЦ МВС утворено як відокремлений структурний підрозділ Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) (код ЄРДПОУ 45543373). Наказом Головного сервісного центру від 26.06.2025 №2/2/9-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено з посади адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС), 27.06.2025, у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису Головного сервісного центру МВС, із припиненням державної служби.». Враховуючи зазначене представник відповідача-2 вважає, що представник позивача прийшов до помилкового твердження щодо належного вдповідача-2 за позовом, а саме регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС), оскільки в трудових відносинах з ОСОБА_1 останній не перебував, накази про звільнення не видавав.
Відповідач-2 вважає, що позовні вимоги щодо «Поновити ОСОБА_1 на посаді адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) з 27.06.2025 року» та «Стягнути з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 27.06.2025 з утриманням податків та інших обов'язкових платежів при виплаті» суперечать не тільки одна одній, а й вимогам, що регулюють трудові відносини, адже стягнення заробітку можливе виключно з органу, який проводив звільнення такої особи.
Позовна вимога щодо стягнення заробітку заявлена саме до Відповідача-2, хоча позивач ніколи не працювала в цьому органі та не мала жодних з ним правових відносин, про що і сам представник позивача не заперечує. За таких обставин вимога відшкодування середнього заробітку до Відповідача-2 є недоведеною.
Також відповідач-2 заперечує проти стягнення витрат на правову допомогу, оскільки представником позивача в позовній заяві не зазначено детальний розрахунок судових витрат, не надано відповідні докази, що підтверджують факт понесених судових витрат, додано договір про надання правової допомоги, однак без переліку послуг, які будуть/можуть бути надані в межах супроводу судової справи.
З наведених підстав просить в задоволенні позову відмовити повністю (том 1, а. с. 54-65).
У відзиві на позовну заяву від 15.08.2025 представник відповідача-3 - Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) заявлені позовні вимоги заперечила повністю. Свої заперечення обгрунтовує тим, що станом на момент підготовки відзиву у відповідності до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2024 №442 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісного центру МВС» відбулися організаційно-штатні зміни. Наказом ГСЦ МВС від 03.07.2024 №108 «Про створення комісій» (зі змінами), зокрема, у зв'язку з організаційно-штатними змінами в Головному сервісному центрі, затверджено склад комісії з проведення заходів, пов'язаних із припиненням діяльності регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філії ГСЦ МВС), код ЄДРПОУ 43611975. Згідно із інформацією, розміщеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у графі відомості про керівника відокремленого підрозділу регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській областях (філія ГСЦ МВС), код ЄДРПОУ 43611975 зазначено: ОСОБА_3 , голова комісії. У зв'язку із зазначеним вище, територіальний сервісний центр №0741 (на правах відділу, с.Струмівка) був складовою структури Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС). У зв'язку з чим голова комісії з проведення заходів, пов'язаних із припиненням діяльності регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філії ГСЦ МВС) - Онищук Анастасія є уповноваженою особою. ТСЦ 0741 у встановлений ухвалою суду строк подає відзив на позовну заяву, та повідомляє, що наказом МВС від 07.11.2015 №1393 (у редакції наказу МВС України від 28.02.2025 №142) затверджено Положення про Головний сервісний центр МВС. ГСЦ МВС відповідно до пункту 1 розділу І Положення утворений як юридична особа публічного права та є міжрегіональним територіальним органом з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ. ГСЦ МВС за змістом пункту 4 розділу І Положення про ГСЦ складається зі структурних підрозділів та відокремлених структурних підрозділів - регіональних сервісних центрів (РСЦ). У відповідності до пункту 1 розділу І Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС), затвердженого наказом ГСЦ МВС від 27.04.2022 №6 (далі - Положення про РСЦ ГСЦ МВС у Волинській області), РСЦ ГСЦ МВС є відокремленим підрозділом ГСЦ МВС утвореним на правах філії без статусу юридичної особи (код ЄРДПОУ 43611975). Регіональні сервісні центри складаються зі структурних підрозділів, до яких, у тому числі, входять територіальні підрозділи на правах відділу - територіальні сервісні центри МВС (ТСЦ МВС). Регіональні сервісні центри підзвітні та підконтрольні керівництву ГСЦ МВС. ГСЦ МВС, РСЦ і ТСЦ МВС разом становлять систему сервісних центрів МВС.
ТСЦ 0741 не має обов'язку реєструвати електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі (ЄСІТС) оскільки не має статусу юридичної особи.
Наказом Головного сервісного центру МВС від 26.06.2025 №2/2/9-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до п. 1 ч.ч. 1,4 ст.ст. 87, 89 Закону України «Про державну службу», ст. 24 Закону України «Про відпустки», наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2024 №442 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС» позивача звільнено з займаної посади. Підставою для такого звільнення є попередження від 16.05.2025. Тобто, основною вимогою представник позивача зазначає: «Визнати протиправним та скасувати наказ Головного сервісного центру МВС від 26.06.2025 №2/2/9-кп, яким ОСОБА_1 звільнена з посади адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС)», відповідно похідною вимогою є: «поновити ОСОБА_1 на посаді адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) з 27.06.2025».
Однак, відповідач-3 вказує, що відповідно до наказу ГСЦ МВС від 26.06.2025 №2/2/9-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнена з посади адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС), код ЄДРПОУ 43611975 з 27.06.2025. Отже, останній робочий день ОСОБА_1 є 27.06.2025, а не 26.06.2025, як зазначено у позовній заяві «…позивач звільнений з роботи з 26.06.2025, тобто цей день є остаточним робочим днем. Отже, час вимушеного прогулу позивача почався з 27.06.2025».
Відповідач-3 звертає увагу, що до повноважень ТСЦ 0741 входить надання платних та безоплатних адміністративних послуг, реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку, видача посвідчення водія, та інше, однак повноваженнями щодо призначення державних службовців чи працівників, переведення, звільнення не наділений. Разом з тим представником позивача в позовній заяві не зазначено жодних обставин, які свідчили б про вчинення дій, які оскаржуються та не заявлено жодних прямих вимог до Відповідача-3. Саме по собі перебування на посаді адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) ОСОБА_1 в структурному підрозділі на правах відділу в регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) (код ЄРДПОУ 43611975) не дає підстави визначати стороною в справі Відповідача3 за обставин зазначених вище. Оспорюваний наказ Головного сервісного центру МВС від 26.06.2025 №2/2/9-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до п. 1 ч.ч. 1,4 ст.ст. 87, 89 Закону України «Про державну службу», ст. 24 Закону України «Про відпустки», наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2024 №442 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС» до дій ТСЦ 0741 не має стосунку, тому просить відмовити в задоволенні позову (том 1, а. с. 66-69).
У відповіді на відзив представник позивача не погоджується з позицією відповідачів щодо заперечень на заявлені позовні вимоги з наступних підстав.
Зокрема, позивач не погоджується з твердженням Головного сервісного центру МВС про те, що станом на дату попередження ОСОБА_1 було запропоновано всі наявні рівнозначні вакантні посади системи сервісних центрів МВС. Зокрема, зі змісту попередження про наступне звільнення від 16.05.2025 вбачається, що ОСОБА_1 було запропоновано 79 вакантних посад адміністратора, проте всі ці посади знаходились за межами Волинської області. Жодної пропозиції щодо переведення на вакантну посаду в межах її місця проживання або праці, зокрема у Волинській області, зроблено не було. Попри посилання на Наказ МВС України №442 від 25.06.2024, який нібито передбачає скорочення посади адміністратора у ТСЦ №0741 (с. Струмівка), з якого звільнено позивача із штатного розпису станом на 01.01.2025 слідує, що у вказаному сервісному центрі зберігається 22 штатні одиниці посади адміністратора. Разом з тим, відповідно до Переліку змін до штатного розпису ГСЦ МВС станом на 25.06.2025 затверджено штат у кількості 3208 штатних одиниць. У тому числі у ТСЦ №0741 (на правах відділу, с. Струмівка, Волинська область), все ще наявні 22 штатні посади адміністратора. Крім того, з наданих ГСЦ МВС довідок про вакантні посади Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) слідує, що за період з 16.05.2025 по 24.06.2025 були наявні 16 вакантних посад; за період з 25.05.2025 по 26.06.2025 були наявні 17 вакантних посад, з яких одна рівнозначна посада, адміністратора Територіального сервісного центру №0742 (на правах відділу, м. Ковель, Волинська область). Враховуючи викладене, ОСОБА_1 дійсно не були запропоновані усі вакантні посади відповідного рівня державної служби, які на час попередження про наступне звільнення та на дату видання наказу про звільнення були вакантними в ГСЦ МВС. Більш того, з незрозумілих підстав, відсутнє фактичне скорочення посади адміністратора у ТСЦ №0741 (на правах відділу, с. Струмівка, Волинська область), в якому працювала позивач, і за наявності в ТСЦ по Волинській області вакантних посад, відповідач не запропонував позивачу такі. Вказане дає підстави вважати, що позивачу не були запропоновані усі наявні вакантні посади, які відповідають вимогам частини 3 статті 87 Закону №889-VІІІ, що існували в державній установі, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Відтак у відповідача був наявний обов'язок щодо здійснення пропозиції ОСОБА_1 щодо всіх вакантних рівнозначних посад державної служби або, як виняток, нижчих посад державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей, що підтверджується інформацією про вакантні посади, переліком змін у штатах, попередженням про наступне звільнення.
Щодо твердження відповідача про те, що «Відповідно до цього попередження, у разі згоди на призначення за переведенням на одну із запропонованих посад, ОСОБА_1 необхідно подати відповідну заяву протягом 30 календарних днів з дня ознайомлення з попередженням. … не надходило від ОСОБА_1 у письмовій формі ні згоди на переведення на одну із запропонованих посад, ні відмови від такого переведення. Так само ОСОБА_1 не надано ГСЦ МВС будь-яких заперечень чи зауважень щодо вказаного попередження», представник позивача вказує, що ОСОБА_1 фактично не було з чим погоджуватись, а дії відповідача, пов'язані з неповідомленням усіх наявних вакантних посад відповідного рівня є протиправними. Більше того, чинне законодавство не покладає обов'язку на державного службовця надавати письмову відповідь на неправомірні чи неповні попередження роботодавця. Відтак, відсутні правові підстави вимагати від позивача письмової згоди або відмови, оскільки така відповідь можлива лише у випадку належного виконання відповідачем свого обов'язку щодо попередження та повідомлення всіх вакантних рівнозначних (або, як виняток, нижчих) посад державної служби. Відсутність письмової відповіді позивача не може тлумачитися як її відмова чи мовчазна згода, а є наслідком неправомірних дій відповідача, який не виконав покладений на нього обов'язок щодо належного попередження про звільнення. Разом з тим, ОСОБА_1 є кваліфікованим працівником, що підтверджується як її освітою, так і службовими характеристиками. Вона має ступінь магістра, а зі службової характеристики слідує, що вона: «за час роботи на вказаній посаді зарекомендувала себе позитивно як цілеспрямований та професійно грамотний працівник. Впевнена у собі, комунікабельна та доброзичлива». Позаяк відповідач не дотримався вимог частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, що проявилося у невиконанні обов'язку щодо пропонування ОСОБА_1 усіх посад державної служби, які вона могла обійняти з урахуванням своєї кваліфікації, що є істотним порушенням процедури припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення, то звільнення позивача не може вважатися законним.
Крім того, твердження Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС), що: «позивач перебувала на посаді в регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) (код ЄРДПОУ 43611975), а не помилково зазначеному представником позивача - Відповідача 2», є помилковим з огляду на те, що у зв'язку із організаційно-штатними змінами, територіальний сервісний центр № 0741 (на правах відділу, с. Струмівка) входить до структури Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС). І саме до цієї новоствореної структури перейшли усі права, обов'язки, завдання та функції територіального сервісного центру № 0741, де працювала ОСОБА_1 . Таким чином, зазначені вище обставини підтверджують вибірковий, дискримінаційний підхід до ОСОБА_1 та свідчать про порушення вимог законодавства про державну службу та трудових гарантій, а відтак є достатньою підставою для задоволення позову визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу зазначає, що відповідно до довідки про доходи від 29.07.2025 слідує, що виходячи з двох останніх відпрацьованих місяців роботи, що передували звільненню ОСОБА_1 середньомісячна заробітна плата складає 8009,01 грн та середньоденна 355,96 грн. Відповідно до оскаржуваного наказу від 26.06.2025, останнім робочим днем ОСОБА_1 є 27.06.2025. Відповідно позовні вимоги як про поновлення так і про стягнення середнього заробітку підлягають задоволенню з наступного дня після звільнення, тобто з 28.06.2025.
З наведених підстав просить позов задовольнити (том 1, а. с. 82-85).
21.08.2025 представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог.
У відзиві на позовну заяву з урахуванням заяви позивача про уточнення позовних вимог, відповідач - Головний сервісний центр МВС заперечує щодо уточненої позовної вимоги про «Зобов'язання Головний сервісний центр МВС призначити (перевести) ОСОБА_1 на посаду адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС)».
Зазначає, що зміст доводів позивача фактично зводиться до незгоди із запропонованими ГСЦ МВС 79 вакантними посадами, оскільки такі посади були не у Волинській області. Наказом ГСЦ МВС від 26.06.2025 №2/2/9-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено ОСОБА_1 з посади адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС), 27.06.2025, у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису Головного сервісного центру МВС, із припиненням державної служби.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 31 Закону №889-VІІІ рішення про призначення приймається на інші посади державної служби категорій «Б» і «В» керівником державної служби, якщо інше не передбачено законом. Отже, призначення Позивача на будь-яку посаду має бути здійснене у порядку та спосіб, визначені Законом №889-VІІІ, та лежить у площині повноважень ГСЦ МВС, а саме начальника ГСЦ МВС, який є суб'єктом призначення. У відповідності до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Водночас поновити позивача на раніше займану посаду є виправданим і обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, що відповідає приписам частини першої статті 235 КЗпП України. Вказує, що Верховним судом неодноразово було сформовано правову позицію, що «Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі. Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено». Наведені вище позиції викладені в постанові Верховного Суду від 29.02.2024у справі №380/3108/23».
Відтак, позовну вимогу про «зобов'язати Головний сервісний центр МВС призначити (перевести) ОСОБА_1 на посаду адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС)» вважає є такою, що суперечить вимогам законодавства (том 2, а. с. 12-15).
Ухвалою суду від 25.08.2025 до участі у справі в якості співвідповідача - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) (43023, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Захисників України, будинок, 14б, код ЄДРПОУ 43611975).
У відзиві на позовну заяву відповідач - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) заявлені позовні вимоги заперечив повністю та зазначив, що до повноважень РСЦ ГСЦ МВС у Волинській області (філії ГСЦ МВС) входить надання платних та безоплатних адміністративних послуг, реєстрація, перереєстрація, зняття з обліку, видача посвідчення водія, та інше, однак повноваженнями щодо призначення державних службовців чи працівників, переведення, звільнення не наділений.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України: «Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист». Відповідно до підпункту 4 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів. Разом з тим представником позивача в позовній заяві не зазначено жодних обставин які свідчили б про вчинення дій, які оскаржуються та не заявлено жодних прямих вимог до РСЦ ГСЦ МВС у Волинській області (філії ГСЦ МВС). Саме по собі перебування на посаді адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) Вороніної І.Я. в структурному підрозділі на правах відділу в регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) (код ЄРДПОУ 43611975) не дає підстави визначати стороною в справі РСЦ ГСЦ МВС у Волинській області (філії ГСЦ МВС) за обставин зазначених вище. Оспорюваний наказ Головного сервісного центру МВС від 26.06.2025 №2/2/9-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до п. 1 ч.ч. 1,4 ст.ст. 87, 89 Закону України «Про державну службу», ст. 24 Закону України «Про відпустки», наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2024 №442 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС» до дій РСЦ ГСЦ МВС у Волинській області (філії ГСЦ МВС) не має стосунку (том 2, а. с. 34-36).
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.
Судом встановлено, наказом Головного сервісного центру МВС №2/2/28кп від 05.06.2020 «Про призначення державних службовців регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС)» ОСОБА_1 призначено на посаду адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) у порядку переведення з Регіонального сервісного центру МВС у Волинській області (том 1, а. с. 90 зворот).
Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2024 №442 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС» ГСЦ МВС утворено як відокремлений структурний підрозділ Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) (код ЄРДПОУ 45543373).
Відповідно вказаного наказу посада адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) підлягала скороченню.
16.05.2025 з метою дотримання вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України, частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення із займаної посади підставі пункту першого частини першої статті 87 Закону та одночасно запропоновано 79 вакантних посад (згідно переліку) та у разі згоди на призначення за переведенням на одну із запропонованих посад подати відповідну заяву до управління персоналу ГСЦ МВС. Також позивача повідомлено, що у разі відмови її буде звільнено відповідно до пункту першого частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» не раніше 30 календарних днів з дня попередження та зазначено, що ненадання зазначеної вище заяви протягом встановленого строку вважатиметься відмовою від запропонованої посади (том 1, а. с. 45-48).
З попередженням від 16.05.2025 позивач ознайомлена 20.05.2025 (том 1, а. с. 48).
У вищевказаний термін будь-яких інших заяв від ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС не надходило.
Наказом Головного сервісного центру МВС від 26.06.2025 №2/2/9-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до пункту першого частини першої, частини четвертої статті 87, статті 89 Закону України «Про державну службу», статті 24 Закону України «Про відпустки», наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2024 №442 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС» ОСОБА_1 звільнено з посади адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС), 27 червня 2025 року, у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису Головного сервісного центру МВС, із припиненням державної служби (том 1, а. с. 49).
Позивач, вважаючи даний наказ протиправним, звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правомірності звільнення його зі служби, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до пункту 1 розділу I Положення про Головний сервісний центр МВС (далі - Положення), затвердженого наказом МВС України від 07.11.2015 №1393 (у редакції наказу МВС України від 28.02.2025 №142), ГСЦ МВС утворений як юридична особа публічного права та є міжрегіональним територіальним органом з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ.
Відповідно пункту 4 розділу І Положення ГСЦ МВС складається зі структурних підрозділів та відокремлених структурних підрозділів - регіональних сервісних центрів (далі - РСЦ). РСЦ складається зі структурних підрозділів, до яких, у тому числі, входять територіальні підрозділи - територіальні сервісні центри МВС.
Згідно з пунктом 6 розділу І ГСЦ МВС у своїй діяльності керується Конституцією, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, законами України, актами Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, наказами МВС, іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням.
Згідно з підпунктом 17 пункту 12 розділу V Положення начальник ГСЦ МВС, зокрема, призначає на посади та звільняє з посад керівників структурних підрозділів, інших державних службовців та працівників ГСЦ МВС (крім своїх заступників).
У відповідності до пункту 1 розділу І Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС), затвердженого наказом ГСЦ МВС від 27.04.2022 №6 (далі - Положення про РСЦ ГСЦ МВС у Волинській області), РСЦ ГСЦ МВС є відокремленим підрозділом ГСЦ МВС утвореним на правах філії без статусу юридичної особи (код ЄРДПОУ 43611975).
Регіональні сервісні центри складаються зі структурних підрозділів, до яких, у тому числі, входять територіальні підрозділи на правах відділу - територіальні сервісні центри МВС (ТСЦ МВС). Регіональні сервісні центри підзвітні та підконтрольні керівництву ГСЦ МВС. ГСЦ МВС, РСЦ і ТСЦ МВС разом становлять систему сервісних центрів МВС.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Волинській області (філії ГСЦ МВС) є відокремленим підрозділом юридичної особи ГСЦ МВ (том 1, а. с. 75-77).
При цьому, територіальний сервісний центр №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) був складовою структури Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) без статусу юридичної особи.
Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2024 №442 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС» ГСЦ МВС утворено як відокремлений структурний підрозділ Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) (код ЄРДПОУ 45543373 ).
Цим же наказом, як вказують представники відповідачів, посада адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) підлягала скороченню (том 1, а. с. 177-183).
Наказом ГСЦ МВС від 03.07.2024 №108 «Про створення комісій» (зі змінами), зокрема, у зв'язку з організаційно - штатними змінами в Головному сервісному центрі, затверджено склад комісії з проведення заходів, пов'язаних із припиненням діяльності регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філії ГСЦ МВС), код ЄДРПОУ 43611975 (том 1, а. с. 72-74).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Статтею 43 Основного Закону України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України «Про державну службу» №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).
Закон України «Про державну службу» визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №889-VIII державна служба це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Частиною другою цієї ж статті встановлено, що державний службовець це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно з частиною першою статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Принципи та правове регулювання державної служби, а також основні права і обов'язки державного службовця визначені нормами статей 4, 5, 7 та 8 Закону №889-VIII.
Частинами другою, третьою статті 5 Закону № 889-VIII передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Частинами першою - третьою статті 5 Закону №889-VIII установлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
За приписами частини п'ятої статті 22 Закону №889-VIII передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону №889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення.
Згідно з частиною першою статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
За змістом частини третьої статті 87 Закону №889-VIII визначено, що суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 №440-IX (далі - Закон №440-IX), частину третю статті 87 доповнено новим абзацом першим такого змісту: «3. Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення».
При цьому, вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
За змістом роз'яснення Національного агентства України з питань державної служби від 20.02.2020 №86-р/з при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб'єкта призначення або керівника державної служби, а не обов'язком.
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент звільнення позивача із займаної посади врегульована положеннями Закону №889-VIII.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.07.2020 у справі №640/11024/20, від 13.10.2021 у справі № 520/11687/2020, від 24.01.2023 у справі №280/6795/21.
Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23.02.2021 №1285-IX (далі - Закон №1285-IX), який набрав чинності 06.03.2021, частину третю статті 87 Закону №889-VIII викладено в наступній редакції:
- «Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду».
Відтак, станом на момент звільнення позивача, діяла частина третя статті 87 Закону №889-VIII, в редакції Закону №1285-IX, яка передбачала обов'язок суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону пропонувати державному службовцю відповідну посаду з урахуванням положень абзацу другого частини третьої статті 87 Закону №889-VIII.
Суд зауважує, що правова позиція щодо нормативного розуміння застосування статті 87 Закону України «Про державну службу» в редакції Закону №440-IX чи Закону №1285-IX, висловлена в постанові Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №640/24023/21.
Так, у зазначеному рішенні, Верховний Суд дійшов наступних висновків: «Суб'єкт призначення або керівник державної служби зобов'язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №807/3588/14, від 27.05.2020 у справі №813/1715/16, повторював, що обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення. Суд вважає цю правову позицію справедливою та застосовною до спірних правовідносин у цій справі».
Таким чином, враховуючи викладене, а також те, що наказ про звільнення був реалізований в період дії статті 87 Закону №889-VIII в редакції Закону №1285-IX, суд зазначає, що в рамках спірних правовідносин у відповідача був наявний обов'язок щодо здійснення пропозиції вакантних інших рівнозначних посад державної служби або, як виняток, нижчих посад державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Позивач звільнений з посади адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с.Струмівка) РСЦ ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС).
Суд відмічає, що у разі звільнення державного службовця на підставі пункту першого частини першої статті 87 Закону №889-VІІІ частина 3 цієї статті покладає на суб'єкта призначення або керівника державної служби обов'язок пропозиції державному службовцю, одночасно із попередженням про звільнення, іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.
Отже, частина третя статті 87 Закону №889-VІІІ визначає обов'язок запропонувати державному службовцю рівнозначну чи нижчу посади у разі скорочення чисельності покладає на суб'єкта призначення або керівника державної служби.
За правилами пункту третього частини першої статті 2 Закону №889-VІІІ керівник державної служби в державному органі - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов'язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі;
рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів (пункт шостий частини першої статті 2 Закону №889-VІІІ);
суб'єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади (пункт сьомий частини першої статті 2 Закону №889-VІІІ).
Відповідно до частини першої статті 6 Закону №889-VІІІ посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.
Згідно із частиною другою статті 6 Закону№889-VІІІ встановлюються такі категорії посад державної служби: 1) категорія «А» (вищий корпус державної служби); 2) категорія «Б» посади, зокрема, керівників та заступників керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення. 3) категорія «В» - інші посади державної служби, не віднесені до категорій «А» і «Б».
Посада адміністратора територіального сервісного центру, яку ОСОБА_1 займала до звільнення, належить до категорії «В».
Як вже зазначалося, 16.05.2025 ОСОБА_1 було попереджено про наступне звільнення із займаної посади та одночасно запропоновано 79 вакантних посад (згідно переліку) (том 1, а. с. 45-48).
З дослідженого переліку запропонованих позивачу посад встановлено, що вакантні посади наявні в сервісних центрах ГСЦ МВС в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій, Хмельницькій, Тернопільській, Чернівецькій, Київській, Чернігівській, Одеській, Миколаївській, Херсонській, Кіровоградській, Вінницькій, Сумській, Харківській областях.
При цьому, позивачу не були запропоновані усі посади відповідного рівня державної служби, які на момент попередження про наступне звільнення та на дату видання наказу про звільнення були вакантними на території Волинської області.
Вказане свідчить про вибірковий, дискримінаційний підхід керівництва ГСЦ МВС до окремих державних службовців, зокрема, й до ОСОБА_1 , як наслідок, ознаки того, що державні службовці перебували в нерівному становищі при вирішенні питання про їх працевлаштування у зв'язку із запровадженням наказу МВС України від 29.08.2023 №716 «Про організаційно-штатні зміни в Головному сервісному центрі МВС».
Суд, зазначає, що тим самим були порушені норми статей 19, 21, 24 та 43 Конституції України та вказані вище вимоги Закону №889-VIII.
Крім того, не зважаючи на посилання відповідача-1 на наказ МВС України №442 від 25.06.2024, який ніби-то передбачає скорочення, в тому числі і посади адміністратора у ТСЦ №0741 (с. Струмівка), з якого звільнено позивача, із штатного розпису, який міститься в матеріалах справи (том 1, а. с. 94-176) станом на 01.01.2025 у територіальному сервісному центрі №0741 (с. Струмівка) зберігається 22 штатні одиниці посади адміністратора (том 1, а. с. 94 зворот).
Разом з тим, відповідно до Переліку змін до штатного розпису ГСЦ МВС станом на 25.06.2025 затверджено штат у кількості 3208 штатних одиниць. У тому числі у ТСЦ №0741 (на правах відділу, с. Струмівка, Волинська область), все ще наявні 22 штатні посади адміністратора.
Крім того, з наданих ГСЦ МВС довідок про вакантні посади Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) слідує, що за період з 16.05.2025 по 24.06.2025 були наявні 16 вакантних посад; за період з 25.05.2025 по 26.06.2025 були наявні 17 вакантних посад, з яких одна рівнозначна посада, адміністратора Територіального сервісного центру №0742 (на правах відділу, м. Ковель, Волинська область).
Більше того, як встановлено судом та не заперечується відповідачем-1, у період з дати ознайомлення ОСОБА_1 з попередженням 20.05.2025 до дати її звільнення 27.06.2025, у Волинській області 25.06.2025 стала вакантною посада адміністратора ТСЦ №0742 (на правах відділу, м. Ковель, Волинська область). Наказом ГСЦ МВС від 25.06.2025 №2/35/130-кп «Про переведення ОСОБА_2 » ОСОБА_2 було переведено на посаду адміністратора територіального сервісного центру №0742 (на правах відділу, м. Ковель, Волинська область) регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) з 01.07.2025, на підставі заяви ОСОБА_2 від 25.06.2025).
Враховуючи викладене, суд погоджується з твердженням представника позивача пр те, що ОСОБА_1 дійсно не були запропоновані усі вакантні посади відповідного рівня державної служби, які на час попередження про наступне звільнення та на дату видання наказу про звільнення були вакантними в ГСЦ МВС.
Крім того, матеріали справи не містять доказів фактичного скорочення посади адміністратора у ТСЦ №0741 (на правах відділу, с. Струмівка, Волинська область), в якому працювала позивач, і за наявності в ТСЦ по Волинській області вакантних посад, відповідач-1 не запропонував позивачу такі. Протилежного суду не надано.
Також суд звертає увагу, що у поданих відзивах представники відповідачів не надали обгрунтованоих пояснень та належних доказів про те, за якими саме критеріями пропонувалися позивачу посади державної служби.
Таким чином, відповідачем-1 не доведено відсутність вакантних посад, які могли бути запропоновані позивачу, а тому він, як роботодавець, повинен був пропонувати позивачу всі наявні вакантні посади, які відповідають вимогам частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ, що існують на цьому підприємстві (державній установі), незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Відтак, суд вважає, що суб'єкт призначення, тобто Головний сервісний центр МВС, не виконав обов'язку, який належить до його повноважень, що, у свою чергу, унеможливило дотримання вимог частини третьої статті 87 Закону №889-VІІІ при звільненні позивача у спосіб, передбачений цим Законом.
При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача-1 на те, що пропонувати наявні вакантні посади можливо лише при ознайомленні особи з попередженням про звільнення, а не впродовж всього часу до моменту звільнення, оскільки такої вимоги Закон №889-VІІІ не містить.
Згідно із статтею 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
У цій справі суд вважає за необхідне підкреслити, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не тільки права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому недотримання відповідачами гарантій, передбачених Законом №889-VІІІ, призвело до порушення гарантованого Конституцією України права позивача на працю.
Вирішуючи даний спір, суд враховує також пункт 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади, або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно до неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
Так, Конституційний Суд України вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 07.07.2004 №14-рп/2004).
З огляду на це Конституційний Суд України зазначає, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об'єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів.
З огляду на викладене вище, суд зауважує, що приймаючи рішення про звільнення позивача, у відповідності до приписів статті 2 КАС України, відповідач-1 повинен був діяти обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, неупереджено, добросовісно та розсудливо з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Натомість відповідач-1, порушуючи вимоги частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, прийняв рішення про припинення державної служби позивача.
Також суд також звертає увагу на Роз'яснення Національного агенства України з питань державної служби України від 15.03.2021 №132 щодо окремих питань процедури звільнення державного службовця за ініціативою суб'єкта призначення в якому зазначено наступне: Законом України від 23.02.2021 №1285-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» передбачено ряд змін до Закону «Про державну службу». Зокрема, мова йде про виключення статті 87-1. Також в новій редакції викладено частину 3 статті 87, що регулює питання припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення.
Оновлені положення передбачають обов'язок суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту першого частини першої статті 87, пропонувати держслужбовцю відповідну посаду з урахуванням положень абзацу другого частини третьої статті 87 Закону. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Однак, відповідачем-1 не було враховано кваліфікацію і продуктивність праці, стаж роботи позивача, а також наявність у позивача малолітньої дитина, яка перебуває на її вихованні та утриманні.
За таких обставин, суд дійшов висновку про протиправність наказу відповідача-1 №2/2/9-кп «Про звільнення ОСОБА_1 » від 26.06.2025 та його скасування.
У аспекті вказаних висновків, суд зазначає, що норми КЗпП України передбачають засоби правового захисту працівників, звільнення яких визнане незаконним. Так, за змістом частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Отже скасування наказу про звільнення працівника із займаної посади, у силу вимог частини першої статті 235 КЗпП України, є підставою для його поновлення на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При цьому, поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи
Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №819/691/17, від 20.01.2021 у справі №640/18679/18, від 24.04.2024 у справі №260/1084/19.
У постановах від 11.02.2021 у справі №826/9815/18, від 13.02.2018 у справі №826/1460/16, від 06.02.2019 у справі №814/1793/17, від 13.02.2019 у справі №756/6746/16-ц Верховний Суд, вирішуючи питання поновлення осіб на посадах публічної служби після їх незаконного звільнення, звернув увагу, що за правилами частин першої та п'ятої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки.
Згідно з частинами другою, третьою статті 81 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.
Відповідно до частин першої, п'ятої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
Відповідно до частини п'ятої статті 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» (далі - Закон №3166-VI) міністерство, інший центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Згідно з частиною першою статті 21 Закону №3166-VI територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.
Частиною четвертою статті 21 цього ж Закону територіальні органи центрального органу виконавчої влади набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.
Водночас, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників.
Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
У відповідності до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
У постанові Верховного Суду України від 04.11.2014 №21-426а14 (розглядалося питання обрання належного способу захисту порушеного права позивачів у справах про звільнення з публічної служби), викладено правову позицію про те, що задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб'єкта владних повноважень повністю або частково, скасувати акт індивідуальної дії та обов'язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №П/9901/101/18 цей Суд наголосив, що оскільки позивача було звільнено незаконно, то його належить поновити на попередній роботі.
Також, у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №640/18679/18, від 27.04.2021 у справі №826/8332/17, від 31.05.2021 у справі №840/3202/18, від 08.11.2022 у справі №826/18588/14, від 16.02.2023 у справі №826/18138/14, від 13.04.2023 №540/3994/20, від 04.07.2018 у справі №826/12916/15, від 06.03.2019 у справі №824/424/16-а, від 13.03.2019 у справі №826/751/16, від 27.06.2019 у справі №826/5732/16, від 26.07.2019 у справі №826/8797/15, від 09.10.2019 у справі №П/811/1672/15, від 12.09.2019 у справі №821/3736/15-а, від 22.10.2019 у справі №816/584/17, від 15.04.2020 у справі №826/5596/17, від 19.05.2020 у справі № 9901/226/19 було сформовано таку правову позицію:
«Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено».
Наведені вище позиції викладені в постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №380/3108/23.
За правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 30.06.2022 справа №640/1175/20 ухвалюючи рішення про поновлення позивача в Офісі Генерального прокурора на посаді, яка є рівнозначною займаній позивачем посаді в Генеральній прокуратурі України, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, уважав цей спосіб поновлення порушеного права позивача належним і найбільш ефективним, з огляду на те, що Генеральна прокуратура України була лише перейменована в «Офіс Генерального прокурора» без проведення будь-яких інших організаційних дій, які би свідчили про створення нового органу прокуратури.
Проте перейменування установи, що не пов'язано із її припиненням (ліквідацією) як юридичної особи, не є обставиною, з якою стаття 240-1 КЗпП пов'язує неможливість поновлення працівника на попередній роботі.
У разі зміни внутрішньої (організаційної) структури установи (ліквідації одного структурного підрозділу із створенням або без створення іншого структурного підрозділу, змін в найменуванні установи, підрозділу або посади тощо) незаконно звільнений працівник підлягає поновленню на тій посаді, яку він обіймав на момент звільнення, після чого роботодавець зобов'язаний вчинити дії щодо працевлаштування такого працівника з урахуванням змін, що відбулися.
Водночас поновлення позивача на посаді, яку він не обіймав до звільнення, суперечить єдиному можливому способу захисту його порушеного права, який закріплений у частині першій статті 235 КЗпП та спрямований на повернення сторін трудового спору (працівника і роботодавця) у положення, яке існувало на день звільнення. Крім того, такий спосіб захисту порушеного права позивача може викликати новий спір з приводу визначення «рівнозначної» посади та відповідного структурного підрозділу, де така посада передбачена.
Рішення суду має бути якомога повним, зрозумілим та чітким. Чіткість рішення передбачає, зокрема, чіткість вжитих у судовому рішенні термінів та їх співвідношення з поняттями, які вони позначають. Судове рішення не повинно містити положень, які б ускладнювали чи унеможливлювали його виконання.
Верховний Суд України в постанові від 16.10.2012 у справі №21-267а12 дійшов висновку, що працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.
У пункті 63 постанови від 12.05.2022 справа №140/13530/20 Верховний Суд вказав, що повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією відповідача і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатись у здійснення дискреційних повноважень державного органу.
Суд звертає увагу, що спірним наказом позивача звільнено з посади адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС)
Згідно із інформацією, розміщеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) (код ЄДРПОУ 436118975), структурним підрозділом якого є територіальний сервісний центр №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) не припинив свою діяльність (том 2, а. с. 42).
Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, суд приходить висновку про необхідність відновлення порушених прав позивача шляхом поновлення позивача на посаді адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС), тобто на посаді, яку ОСОБА_1 займала до звільнення та про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання Головного сервісного центру МВС призначити (перевести) ОСОБА_1 на посаді адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) з підстав, вказаних судом.
Зважаючи на те, що згідно наказу №2/2/9-кп від 26.06.2025 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено 27.06.2025, то цей день є останнім днем роботи на займаній посаді, а тому поновити позивача на посаді адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) належить саме з 28.06.2025.
Відтак вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення.
Щодо позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
За частиною першої статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів.
З урахуванням вимог пунктів 2, 8 Порядку № 100 останні два календарні місяці роботи, що передували місяцю, в якому відбувалося звільнення позивача, з яким пов'язана виплата середнього заробітку, є квітень-травень 2025 року.
Як вбачається із виданої Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) довідки про доходи від 29.07.2025 №31/3/6аз0240-05-2025, позивачу за останні два повні відпрацьовані місяці роботи, що передували звільненню, нараховано 12 458,49 грн (квітень 2025 року 6545,45 грн + травень 2025 року 5913,04 грн). У цей період позивач фактично відпрацювала 35 робочих дні. Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 355,95 грн (12458,49 грн : 35 робочі дні). Середньомісячна заробітна плата складає 6229,25 грн (12458,49 грн : 2 міс).
Позивач звільнений з роботи з 27.06.2025, тобто цей день є останнім робочим днем.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який триває по сьогоднішній день.
Згідно із статтею 1 частинами 2, 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», від 15.03.2022 №2136-IX, який набрав чинності 24.03.2022, на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Відповідно до статті 6 частини 6 вказаного Закону, у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67 та статей 71-73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.
При обчисленні кількості робочих днів суд враховує, що відповідно до пункту 2 Глави ХІХ «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
У свою чергу, частиною шостою статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (набрав чинності 24.03.2022) визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53, частини першої статті 65, частин третьої - п'ятої статті 67, статей 71, 73, 78-1 Кодексу законів про працю України та частини другої статті 5 Закону України «Про відпустки».
Таким чином, починаючи з 24.03.2022 не застосовуються, зокрема, такі норми:
- частина третя статті 67 КЗпП України (у випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого); стаття 73 КЗпП України (святкові і неробочі дні).
Отже, з 24.03.2022 при розрахунку кількості робочих днів враховуються усі дні з понеділка по п'ятницю включно.
Отже, час вимушеного прогулу позивача у період з 28.06.2025 (наступний день після звільнення) до 10.11.2025 (день постановлення рішення) становить 95 робочих днів.
Відтак, стягненню на користь позивача з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 33815,25 грн (355,95 грн х 95 р. д.) з відрахуванням обов'язкових платежів.
Відповідно до пункту другого, третього частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, ураховуючи приписи статті 371 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність звернення рішення суду до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) та стягнення із Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 6229,25 грн, із відрахуванням із цієї суми обов'язкових податків та зборів.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 6 частини 2 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно до статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
При вирішенні питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16000,00 грн суд враховує таке.
Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (стаття 132 КАС України).
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту першого частини третьої, четвертої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частини четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті134 КАС України).
Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини сьома статті 134 КАС України).
Гонорар адвоката формується з дотриманням вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 самостійно адвокатом.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та статей 28, 29, 30 Правил Адвокатської етики, затвердженої звітно-виборним З'їздом адвокатів України 09.04.2017 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення, тощо, визначаються в договорі про надання правничої (правової) допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
За змістом частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження витрат на правову допомогу адвоката надано: договір про надання правової допомоги від 16.07.2025 (т.1, а. с. 18-20).
Згідно пункту 7.1 розділу 7 Порядку оплати послуг адвоката з наданої правової допомоги Договору про надання правової допомоги від 16.07.2025 за надану адвокатом правову допомогу по справ, Клієнт сплачує гонорар, розмір якого визначається у Додатку до даного договору (том 1, а. с. 19).
Згідно Додатку №1 до Договору про надання правової допомоги від 16.07.2025 розмір гонорару становить 16000,00 грн (том 1, а. с. 20 зворот).
У пункті 269 Рішення у справі East/West Alliance Limited проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як уже зазначалося судом, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відтак, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев'ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Таким чином, з наведеної правової позиції слідує, що суд вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката як за клопотанням сторони, так і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев'ятою статті 139 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
В той же час, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18).
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу цієї справи, суд зазначає, що предметом позову є поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При зменшенні витрат на правову допомогу суд враховує: чи є достатньої складною дана справа; яка кількість епізодів правовідносин підлягала дослідженню та правовому аналізу; чи значний обсяг законодавства регулює правовідносини, що склалися; чи наявна та чи є усталеною практика розгляду судами подібних спорів; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20.
Суд зазначає, що дана справа не є достатньо складною та по суті стосувалася надання оцінки правомірності дій відповідача щодо звільнення позивачки. Судового засідання у даній справі не проводилося. Обсяг нормативного регулювання спірних правовідносин також не є значним та зводиться до Закону України «Про державну службу» та КЗпП України. Жодних додаткових джерел права адвокату не потрібно було досліджувати.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України (зокрема, складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження; час, який об'єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви, зважаючи на обсяг наданих адвокатом послуг), враховуючи викладені відповідачем заперечення щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, також приймаючи до уваги часткове задоволення, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. Решту витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.
При цьому, на думку суду, судові витрати необхідно стягнути саме з Головного сервісного центру МВС, позаяк судом задоволені позовні вимоги немайнового характеру, та саме внаслідок прийняття Головним сервісним центром МВС спірного наказу рішень були порушені права позивача.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звертаючись до суду, позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн, що підтверджується квитанцією від 25.07.2025 №9873-8246-5396-0642 (том 1, а. с. 7).
Разом з тим, відповідно до пункту першого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі
Пунктом першим частини першої статті 7 Закону №3674-VI передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, питання про повернення надміру сплаченого судового збору може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила.
В даній справі підстави для розподілу судових витрат між сторонами відсутні. Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного сервісного центру МВС (04052, місто Київ, вулиця Лук'янівська, 62, ЄДРПОУ 40109173), Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Рівненській, Волинській та Житомирській областях (філія ГСЦ МВС) (33024, Рівненська область, місто Рівне, вулиця Вербова, 39, ЄДРПОУ 45543373), Територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) (45603, Волинська область, Луцький район, село Струмівка, вулиця Рівненська, 74), Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (43023, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Захисників України, будинок, 14б, код ЄДРПОУ 43611975) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного сервісного центру МВС від 26.06.22025 №2/2/9-кп «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) з 28 червня 2025 року.
Стягнути з Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 33815 (тридцять три тисячі вісімсот п'ятнадцять) гривень 25 копійок, з утриманням податків та інших обов'язкових платежів при виплаті.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді адміністратора територіального сервісного центру №0741 (на правах відділу, с. Струмівка) Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Волинській області (філія ГСЦ МВС) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць в розмірі 6229 (шість тисяч двісті двадцять дев'ять) гривень 25 копійок - допустити до негайного виконання.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного сервісного центру МВС на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.А. Лозовський