11 листопада 2025 р. Справа № 120/4791/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , які подані його представником - адвокатом Воловодівським І.В., до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю винесеного Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області рішенням №053430002685 від 26.02.2025 про відмову в призначені позивачу пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та зарахуванні до його страхового стажу періоди роботи з 19.10.1982 по 08.04.1983, з 05.09.1986 по 07.04.1998.
Ухвалою від 15.04.2025 судом відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено відповідачу 15-денний строк для подання відзиву на позовну заяву в порядку, передбаченому статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач копію ухвали про відкриття провадженні у справі від 15.04.2025 отримав в електронний кабінет 15.04.2025 о 22:29, про що свідчить відповідна довідка, яка наявна в матеріалах справи. Однак своїм правом на подання відзиву не скористався.
Наведені обставини згідно ч. 6 ст. 162 КАС України не перешкоджають розгляду справи у відсутність відзиву за наявними у ній матеріалами.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що позивач, досягнувши, на момент звернення, 60-річного віку, 07.01.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", додавши до заяви необхідний пакет документів.
За результатами розгляду такої заяви та поданих документів відповідач прийняв рішення №053430002685 від 26.02.2025 про відмову у призначенні пенсії позивачу у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу в розумінні ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Мотивами прийняття даного рішення слугувало те, що згідно наданих до заяви документів, вік заявника на день звернення складає 63 роки 0 місяців 01 день, страховий стаж становить 09 років 11 місяців 28 днів, необхідний страховий стаж складає 29 років. При цьому до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи на підставі трудової книжки НОМЕР_1 від 03.08.1979, а саме: з 19.10.1982 по 08.04.1983, оскільки в записі про прийняття на роботу наказ та дату дописано іншим чорнилом та з 05.09.1986 по 07.04.1998, оскільки в записі про звільнення відтиск печатки підприємства не читається.
Додатково відповідачем зазначено, що позивачу відмовлено в призначені пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу 22 років.
Вважаючи, рішення відповідача №053430002685 від 26.02.2025 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходив із наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі також Закон від 09.07.2003 № 1058-IV).
Відповідно до ст. 8 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV).
Частиною першою статті 26 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV зокрема передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Отже, позивачу для призначення пенсії необхідно мати страховий стаж не менше 22 років.
Так, надаючи оцінку обставинам, викладеним в оскаржуваному рішенні відповідача, суд зважає на таке.
Щодо періодів трудової діяльності позивача з 19.10.1982 по 08.04.1983 та з 05.09.1986 по 07.04.1998, суд зазначає наступне.
Згідно вимог ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII (далі - Закон від 05.11.91 № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637 (далі - Порядок № 637) також визначено, що основним документом який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, при цьому потреба у наданні додаткових відомостей або ж уточненні інших відомостей виникає лише тоді, коли у заявника відсутня трудова книжка або відповідні записи у ній, або ж містяться неточні записи про період його роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 242/2536/16-а, від 12.09.2022 по справі №569/16691/16-а, від 01.01.2022 по справі № 620/1178/19 та інших.
Так, на момент заповнення трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 03.08.1979 та внесення до неї спірних записів у період до 29.07.1993 була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Госкомтруда СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), а з 29.07.1993 була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Підпунктом 1.1. Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Згідно з підпунктом 2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Пунктом 2.3 Інструкції № 162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (п.2.5. Інструкції № 162).
Аналогічні приписи містить і Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, Міністерства юстиції України за № 58 від 29 липня 1993р., яка діє на теперішній час.
Зокрема, відповідно до п. 1.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів.
Пунктом 2.4 Інструкції № 58 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
У пункті 2.6 пункту 2 Інструкції № 58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
З аналізу вказаних нормативно-правових актів випливає, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірних періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення її трудової книжки.
Водночас, як вже було зазначено вище, основним документом який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Суд враховує, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи з 19.10.1982 по 08.04.1983 (записи №№ 6-7) та з 05.09.1986 по 07.04.1998 (записи №№ 14-18).
При цьому суд наголошує на тому, що певні неточності на записах в трудовій книжці, виправлення в записах, помилки, інші неточності допущені працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки (використання різних чорнил, наявність виправлення у записах, нечитабельність відтисків печаток, тощо) не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства.
Також суд акцентує увагу на те, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи інших документів на підприємстві.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 (провадження №К/9901/22172/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Поряд із тим, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тобто, законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки або ж іншої документації на підприємстві, може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому й не може впливати на його особисті права. Такий правовий висновок щодо застосування норм права наведений і у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17.
Крім того, Верховний Суд у іншій постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком.
Таким чином на позивача не слід покладати ризик негативних наслідків за формальні недоліки, які містить трудова книжка, позаяк такі недоліки не пов'язані із виною позивача.
При цьому, належних доказів в підтвердження недостовірності та неправдивості інформації, що міститься в трудовій книжці позивача, матеріали справи не містять, і остання в судовому порядку недійсною не визнавалась. Доказів протилежного відповідачем надано не було.
Також відповідач не надав жодних доказів, що ним були здійсненні дії спрямовані на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити вказаний вище стаж, зокрема, матеріали справи не містять доказів, що відповідачем було надіслано запити на підприємства, де працював позивач для підтвердження спірного стажу останнього.
Суд враховує, що вказані записи містять необхідні відомості про роботу у спірний період. Наведене спростовує сумніви у можливому маніпулюванні з цими записами. Тобто, суд вважає такі записи належними та допустимими доказами для підтвердження трудового стажу позивача з 19.10.1982 по 08.04.1983 та з 05.09.1986 по 07.04.1998.
Підсумовуючи вищевикладене суд констатує, що відповідачем не надано належних доказів в обґрунтування того, що відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів трудової діяльності з 19.10.1982 по 08.04.1983 та з 05.09.1986 по 07.04.1998 згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , він діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно та з забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.
За таких обставин оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №053430002685 від 26.02.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.
Визначаючись щодо належного захисту порушених прав позивача, суд враховує те, що згідно з частинами 3 та 4 статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Як вказано у частині 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, виходячи з принципу "належного врядування", суб'єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Отже, враховуючи те, що територіальний орган Пенсійного фонду прийняв протиправне рішення №053430002685 від 26.02.2025, суд доходить висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання ГУ ПФУ в Рівненській області повторно розглянути заяву позивача від 07.01.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди трудової діяльності з 19.10.1982 по 08.04.1983 та з 05.09.1986 по 07.04.1998 згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні. Також суд враховує, що саме такий спосіб захисту (повторний розгляд заяви) був визначений позивачем у позовній заяві.
Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а згідно з вимогами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень і дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання відносно розподілу судових витрат суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №053430002685 від 26.02.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з урахуванням висновків суду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 07.01.2025, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 19.10.1982 по 08.04.1983 та з 05.09.1986 по 07.04.1998 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03.08.1979.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 11.11.25.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання та адреса реєстрації ВПО: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ: 21084076).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович