м. Вінниця
11 листопада 2025 р. Справа № 120/17390/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятої відповідачем постанови №ПШ 049852 від 19.09.2024 про застосування адміністратвино-господарського штрафу у сумі 17000 грн, за вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме відсутність на момент перевірки індивідуальної контрольної книжки водія або копії графіку змінності водіїв.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
У встановлений судом строк надійшов відзив, в якому відповідач просить в задоволенні позову відмовити. Зокрема вказує, що на момент перевірки водієм не надано індивідуальної контрольної книжки водія або копії графіку змінності водіїв. Також на момент перевірки встановлено відсутність ТЗ у ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як засіб провадження господарської діяльності ліцензіата. Окремо звертає увагу, що надана позивачем індивідуальна контрольна книжка водія містить значні відмінності щодо зазначеної інформації, яка була відсутня на момент проведення рейдової перевірки. Відтак, постанова про накладення штрафу є правомірною та не підлягає скасуванню.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, суд встановив наступне.
Посадовими особами ВДК у Вінницькій області на підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок від 02.08.2024 та направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) №002471 від 02.08.2024, проводилась рейдова перевірка щодо дотримання вимог чинного автотранспортного законодавства України.
Результати рейдової перевірки оформлені актом № АР 036940 від 05.08.2024, яким зафіксовано порушення, передбачене ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме перевезення пасажирів на міському маршруті загального користування , №20А "вул. С. Зулінського - Тяжилів, вул. Лугова", за відсутності на момент перевезення документів: індивідуальної контрольної книжки водія або копії графіку змінності водіїв, чим порушено наказ МТЗУ №3470 від 07.06.2010, п. 6.3; відсутність тз у ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, як засіб провадження господарської діяльності лецензіата, чим порушено пп. 4 п. 27 ПКМУ №1001 від 02.12.2015.
В акті також зафіксовано пояснення водія ОСОБА_2 , дослівно: "Книжка ведеться, як мені сказали".
Листом Відділ державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті повідомив позивача про те, що розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відбудеться 03.09.2024 о 11:00 год.
Також представник позивача був повідомлений про розгляд справи 19.09.2024 о 11:00 год.
На підставі акту перевірки № АР 036940 від 05.08.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті складено постанову №ПШ 049852 від 19.09.2024 про застосування адміністративно-господарського штрафу до ФОП ОСОБА_1 у розмірі 17000 грн. за порушення вимог статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачено абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Крім того, Відділом державного нагляду (контролю) у Вінницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті винесено припис щодо усунення порушення законодавства про автомобільний транспорт від 19.09.2024.
Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про автомобільний транспорт" (далі - Закон № 2344-ІІІ) цей закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами-суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) (далі - Положення № 103).
Відповідно до п. 1 Положення № 103 Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з пп. 1 п. 4 Положення № 103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
За приписами пункту 8 Положення № 103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.
Підпунктами 2, 54, 58, 62 пункту 5 Положення № 103 визначено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті; проводить перевірки за додержанням суб'єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт; здійснює контроль наявності, видачу дозвільних документів на здійснення перевезень та контроль відповідності виду перевезення, що фактично здійснюється; здійснює інші повноваження, визначені законом.
Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначена Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006 (далі Порядок - № 1567).
Відповідно до п.п. 2-4 Порядку № 1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю, у тому числі шляхом проведення рейдових перевірок.
Відповідно до п. 14 Порядку № 1567 рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Пунктом 15 Порядку № 1567 встановлено вичерпний перелік підстав під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм інших вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Процедура оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів регламентовані пунктами 20-30 цього Порядку.
Так, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
У разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб'єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис (пункти 20-22 Порядку № 1567).
Відповідно до пункту 25 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Пунктами 26, 27 Порядку № 1567 передбачено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням. У разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.
За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно із додатком 5.
Судом встановлено, що згідно з актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільний транспортом № АР036940 від 05.08.2024 зафіксовано, що під час проведеної перевірки виявлено порушення вимог ст. 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" та Положення № 340, яке полягає у тому, що на момент проведення перевірки відсутня індивідуальну контрольну книжку водія або копія графіку змінності водіїв.
Повідомленням Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області від 15.08.2024 позивача інформовано про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, який призначено на 03.09.2024. Факт отримання повідомлення про розгляд справи позивачем не заперечується.
Також представник позивача був повідомлений про розгляд справи 19.09.2024 о 11:00 год., що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою.
Таким чином, відповідачем доведено, що ним було ужито всіх заходів щодо належного повідомлення позивача про розгляд справи та здійснено виклик у спосіб, визначений Порядком № 1567.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивач був належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та мав реальну можливість бути присутнім при такому розгляді.
Крім того, відповідно до постанови Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 820/4810/17 відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу спростовувати вину у суді та у зв'язку з цим не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №2344-ІІІ, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
За приписами статті 6 Закону № 2344-ІІІ державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах (частина 1 статті 29 Закону №2344-ІІІ).
Так, згідно статті 35 вказаного Закону, послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяють на послуги з перевезення пасажирів автобусами, на таксі та легковими автомобілями на замовлення. Послуги з перевезення пасажирів автобусами можуть надаватися за видами режимів організації перевезень: регулярні, регулярні спеціальні, нерегулярні.
Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Автобусні маршрути за видами сполучень поділяються на: міські, приміські, міжміські, міжнародні. Автобусні маршрути за видами перевезень поділяються на: загального користування, спеціальних перевезень, нерегулярних перевезень.
На приміських та міських маршрутах дозволяється перевозити стоячих пасажирів автобусами, які за своєю конструкцією мають місця для стоячих пасажирів, у кількості, передбаченій технічною характеристикою транспортного засобу та визначеній у реєстраційних документах на цей транспортний засіб.
У спірному випадку, 05.08.2024 здійснено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів транспортного засобу марки БОГДАН, державний номерний знак НОМЕР_1 , належного, згідно тимчасового реєстраційного талону НОМЕР_2 ФОП ОСОБА_1 , котрий згідно матеріалів справи здійснював автобусний маршрут регулярних міських перевезень №20А "вул. Сергія Зулінського - Тяжилів (вул. Лугова)", що засвідчується паспортом №43/6.
Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 згаданого Закону в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Статтею 34 Закону №2344-III визначені вимоги до автомобільного перевізника, з-поміж яких автомобільний перевізник повинен:
- виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;
- утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону;
- забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;
- забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв;
- організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод;
- забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;
- забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;
- забезпечувати безпеку дорожнього руху;
- забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Відповідно до ст. 39 Закону №2344-III, автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.
Документи для регулярних пасажирських перевезень:
для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;
для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.
Аналіз положень статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення регулярних пасажирських перевезень не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.
Отже, перелік документів, наведений у частині 2 статті 39 Закону №2344-ІІІ, не є вичерпним.
Водночас, до обов'язків водія автобуса, встановлених частиною 2 статті 40 Закону №2344-ІІІ, серед іншого, належить мати з собою і пред'являти для перевірки уповноваженим посадовим особам документи, передбачені законодавством.
Як слідує також зі змісту абзацу 7 пункту 4 "Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 за №422, чинним на момент проведення рейдової перевірки транспортного засобу позивача, водій транспортного засобу зобов'язаний надавати на час перевірки посадовій особі документи, на підставі яких здійснюється перевезення, виконувати вимоги посадової особи, передбачені законодавством, та розпочинати рух лише з дозволу посадової особи.
Статтею 18 Закону №2344-III визначено особливості організації праці та контролю за роботою водіїв транспортних засобів.
Так, з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані:
організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;
здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;
забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;
здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
Отже, в розумінні зазначеної норми контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин.
Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлюється Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, який затверджений Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 № 340 (далі - Положення №340, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктами 1.3, 7.1. Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами. Перевірка додержання режиму праці та відпочинку водія здійснюється Державною службою України з безпеки на транспорті з дотриманням вимог Порядку №1567.
При цьому, відповідно до п. 1.4 Положення №340 це Положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються: фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв; під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій; транспортними засобами Міністерства внутрішніх справ України (у тому числі Національної гвардії України), Міністерства оборони України, Офісу Генерального прокурора, Служби безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України або транспортними засобами, орендованими ними без водія, коли такі перевезення здійснюються з метою виконання завдань, покладених на ці державні органи, та під їх контролем; сільськогосподарськими підприємствами або підпиємствами лісового господарства, якщо ці перевезення виконуються тракторами або іншою технікою, призначеною для місцевих сільськогосподарських робіт чи робіт у галузі лісового господарства, та слугують виключно для цілей експлуатації цих підприємств; закладами охорони здоров'я незалежно від форми власності.
З аналізу наведеного слідує, що дія Положення №340 розповсюджується, у тому числі, на регулярні пасажирські перевезення, які здійснюються позивачем як автоперевізником.
Відповідно до п. 6.1 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Пунктом 6.2 Положення № 340 передбачено, що облік робочого часу водіїв здійснюється на основі табеля обліку використання робочого часу. Перевізник, який використовує водіїв за наймом, щомісяця складає графік змінності водіїв, веде відомість обліку робочого часу та відпочинку водія (додаток 2), у якій щодо кожної робочої зміни зазначаються планові та фактичні дані щодо маршруту, початок та кінець робочої зміни.
Приписами пункту 6.3 Положення №340 встановлено, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігаються у Перевізника (п. 6.4 Положення № 340).
У відповідності до п. «а» ч. 1 ст. 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.
Згідно з ч. 3 ст. 10 даної Конвенції традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
Суд звертає увагу на те, що приписи п. «а» ч. 1 ст. 10 вказаної Конвенції є універсальними для будь-якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що водії, які здійснюють перевезення на маршруті протяжністю понад 50 км, зобов'язані мати при собі діючий та повірений тахограф.
Водночас, у разі, якщо транспортний засіб не обладнаний тахографом, водій веде індивідуальну контрольну книжку водія, яка відображає відомості про тривалість змінного періоду керування і є альтернативним способом контролю водіїв, або повинен мати копію графіка змінності водіїв.
Чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії пасажирських перевезень не передбачена.
Таким чином, Положення допускає облік робочого часу водіїв як тахографом, так і індивідуальною контрольною книжкою водія або графіком змінності водіїв.
У свою чергу, порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів передбачений "Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті", затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 за №385 (надалі по тексту також Інструкція №385), котра поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) (тут і надалі по тексту також у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, контрольний пристрій (тахограф) обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; картка картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі (пункт 1.4 Інструкції №385).
Відповідно до пункту 3.3 Інструкції №385, водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена Європейською угодою щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Тож, наведеними законодавчими та підзаконними нормативними правовими актами встановлено, що автомобільні перевізники мають обов'язок забезпечити, а водії пред'явити особам, які здійснюють контроль за дотриманням законодавства про автомобільний транспорт, документи, на підставі яких здійснюються регулярні пасажирські перевезення.
Слід відзначити, що у розумінні статті 18 Закону №2344-ІІІ, контроль за роботою водіїв повинен здійснюватися роботодавцем (перевізником) незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин. Водночас, чинним законодавством відсутність контролю робочого часу щодо певної категорії водіїв не передбачена.
До того ж, на водіїв, що керують транспортними засобами на автобусних маршрутах покладається обов'язок мати з собою і пред'являти для перевірки уповноваженим посадовим особам документи, передбачені законодавством, зокрема індивідуальну контрольну книжку водія або копію графіка змінності водіїв у разі, якщо таким не використовується діючий та повірений тахограф.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.03.2020 у справі №823/1199/17, від 19.08.2019 у справі №823/5035/15, від 06.06.2024 у справі №440/5921/23, від 15.08.2024 у справі №440/6438/23 та в силу вимог частини п'ятою статті 242 КАС України враховується судом при вирішенні даного спору.
Суть встановленого посадовими особами Укртрансбезпеки порушення, зафіксованого у акті перевірки за №АР036940 від 05.08.2024, зводиться до того, що здійснення перевезення пасажирів на міському маршруті загального користування, №20А "вул. С. Зулінського - Тяжилів, вул. Лугова" за відсутності на момент перевезення документів: індивідуальної контрольної книжки водія або копії графіку змінності водіїв.
Натомість, 05.08.2024 при здійсненні інспекторами перевірки транспортного засобу, водієм такого транспортного засобу ні індивідуальна контрольна книжка водія, ні копія графіка змінності водіїв пред'явлена не була.
Щодо тверджень позивача про наявність у водія індивідуальної контрольної книжки на момент здійснення перевірки, що підтверджується актом №АР036940 від 05.08.2024 та долучення її до матеріалів позовної заяви, то суд зазначає наступне.
Так, дійсно в акті зафіксовано пояснення водія ОСОБА_2 , дослівно: "Книжка ведеться, як мені сказали".
Однак, такі пояснення водія не є доказом того, що така індивідуальна контрольна книжка водія надавалася посадовим особам під час здійснення перевірки і була наявна саме під час перевірки у водія.
Разом з тим, під час розгляду справи представник позивача надав копію індивідуальної контрольної книжки водія, однак остання не містить всіх необхідних відомостей.
Крім того, суд звертає увагу, що копія індивідуальної контрольної книжки водія, яка долучена позивачем до матеріалів позовної заяви, містить значні відмінності щодо зазначеної інформації від тієї, яка надавалася під час розгляду справи про порушення.
З урахуванням встановлених обставин справи суд зазначає, що позивач належними та допустимими доказами не спростував встановленого в ході перевірки порушення, а тому відповідачем правомірно застосовано до нього штраф згідно з оскаржуваною постановою.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку суду, що оскаржувана постанова про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу є такою, що була прийнята відповідачем обґрунтовано, на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що передбачені законодавством України.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до положень ст. 9, 90 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 1, частини 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення і докази, надані стороною позивача, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень довів правомірність прийняття оскаржуваної постанови.
Отже, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.
Відповідно до вимог ст. 139 КАС України при відмові в позові судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач: Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Вінницькій області (вул. В. Порика, 29, м. Вінниця, 21021, код ЄДРПОУ 39816845
Суддя Віятик Наталія Володимирівна