Номер провадження: 11-кп/813/2545/25
Справа № 522/17427/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
05.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали справи в кримінальному провадженні №42024164690000080 від 03.09.2024 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 01.10.2025 року про продовження строку тримання під вартою щодо:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Комишівка Ізмаїльського району Одеської області, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 ч.3 ст.190, ч.4 ст.189 КК України,
встановив:
На розгляді Приморського районного суду м. Одеси перебуває кримінальне провадження №42024164690000080 від 03.09.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 ч.3 ст.190, ч.4 ст.189КК України.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 01.10.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому запобіжного заходу.
Одночасно, судом задоволено клопотання прокурора та продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 до 27.11.2025 року включно, без визначення застави.
Мотивуючи прийняте рішення, суд послався на тяжкість інкримінованих обвинуваченому злочинів та продовження існування визначених ст.177 КПК України ризиків.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою обрати обвинуваченому запобіжний захід у виді домашнього арешту у нічний час або визначити розмір застави.
Захисник посилається на незаконність оскарженої ухвали, з огляду на недоведеність існування ризиків та не врахування особи обвинуваченого, який має міцні соціальні зв'язки, раніше не судимий, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, хворих батьків та дідуся, до затримання проживав у цивільному шлюбі, має місце проживання та роботи.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Судовий розгляд проведено за відсутності прокурора, який будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, клопотань про відкладення не подавав.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.10.2025 року за клопотанням захисника ОСОБА_6 апеляційний розгляд призначався в режимі відеоконференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Одеський слідчий ізолятор» за участю обвинуваченого ОСОБА_7 .
Однак, у судовому засіданні 05.11.2025 року відеоконференційний зв'язок із ДУ «Одеський слідчий ізолятор» з технічних причин налагодити не надалось можливим, тому захисник не наполягав на забезпеченні участі обвинуваченого ОСОБА_7 , вважав можливим здійснювати розгляд за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача; захисника, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Стаття 370 КПК України (далі - КПК) передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому Главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
Із матеріалів судової справи вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15, ч.3 ст.190, ч.4 ст.189 КК України.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, суспільну небезпечність інкримінованих йому злочинів, а також продовження існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на свободі, може здійснити спроби переховування від суду та здійснити незаконний вплив на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні.
Місцевий суд врахував, що відповідно до ст.12 КК України, злочин, передбачений ч.4 ст.189 КК України є особливо тяжким, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 12 років.
Апеляційний суд вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_7 , а також існування ризиків переховування обвинуваченого від суду та здійснення незаконного впливу на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу відносно обвинуваченого та дають можливість прийти до висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо не визначення обвинуваченому відповідно до ч.4 ст.183 КПК альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Судом першої інстанції вірно враховано, що відповідно до ч.4 ст.183 КПК суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст.177 та 178 КПК, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
Місцевий суд врахував, що ОСОБА_7 обвинувачується зокрема у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.189 КК України, а саме у вимозі передачі чужого майна з погрозою застосування насильства над потерпілим, пошкодження та знищення його майна (вимагання), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, що дає підстави не визначати заставу.
Доводи захисника стосовно того, що місцевий суд безпідставно не визначив обвинуваченому заставу, з посиланням на те, що раніше обвинуваченому застосовувалась застава, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки місцевим судом не визначено заставу у цьому кримінальному провадженні, з урахуванням обставин інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_7 злочинів, та приписів ч.4 ст.183 КПК.
Окрім цього, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, вбачається, що за попередньою ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 05.08.2025 року у вказаному кримінальному провадженні, запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_7 у виді тримання під вартою було продовжено до 01.10.2025 року включно, без визначення застави (справа №522/17427/25, провадження №1-кп/522/3072/25).
Таким чином, захисником не надано доказів на підтвердження того, що попередньою ухвалою у вказаному кримінальному провадженні раніше обвинуваченому визначалась застава.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючий ризик переховування не знизився і не відпав, оскільки обвинувачений не може не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження.
На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого ОСОБА_7 від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, обвинувачення у скоєнні особливо тяжкого злочину, його суспільна небезпечність, тяжкість можливого покарання, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_7 може здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
Місцевий суд обґрунтовано врахував, що оскільки обвинувачений є багатодітним батьком, а відтак в силу законодавства, за умови наявності на утриманні трьох дітей до 18 років, для нього відсутні будь-які обмеження для перетинання державного кордону та виїзду за межі України.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на потерпілого та свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинуваченого ОСОБА_7 на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази потерпілого та свідків, які ще не допитані, або в додатковому допиті яких може виникнути необхідність, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на потерпілого та свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Доводи сторони захисту про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді домашнього арешту, колегія суддів визнає непереконливими, оскільки вказаний запобіжний захід може виявитися неспроможним запобігти встановленим у кримінальному провадженні ризикам.
Доводи сторони захисту про те, що обвинувачениймає міцні соціальні зв'язки, має неповнолітніх дітей, раніше не судимий, не спростовують наявності існуючих на ризиків у кримінальному провадженні.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останньому кримінальних правопорушень, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, може виявитися нездатним запобігти існуючим ризикам, зокрема ризику можливого переховування обвинуваченого від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою за станом здоров'я. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та скасування ухвали суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 01.10.2025 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 в кримінальному провадженні №42024164690000080 від 03.09.2024 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4