Номер провадження: 11-кп/813/2522/25
Справа № 523/20569/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
05.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні виділені матеріали справиза апеляційними скаргами захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на ухвалу Пересипського районного суду м.Одеси від 25.09.2025 року про продовження строку дії запобіжних заходів у виді тримання під вартою в кримінальних провадженнях №12022163470000810 від 07.12.2022 року та №12022160000000089 від 25.01.2022 року щодо ОСОБА_9 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.307, ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_10 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.307, ч.3 ст.307, ч.3 ст.311; ч.3 ст.309 КК України,
встановив:
На розгляді Пересипського районного суду м. Одеси перебувають кримінальні провадження №12022163470000810 від 07.12.2022 року та №12022160000000089 від 25.01.2022 року за обвинуваченнямОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.307, ч.3 ст.307 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.307, ч.3 ст.307, ч.3 ст.311; ч.3 ст.309 КК України, а також ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307, ч.2 ст.310 КК України.
Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 25.09.2025 року задоволено клопотання прокурора та обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком до 22.11.2025 року, із визначенням застави у розмірі 3000 (трьох тисяч) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, у сумі 9084000 грн. (дев'ять мільйонів вісімдесят чотири тисячі гривень), із покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, у разі внесення застави.
Одночасно, ухвалою суду обвинуваченому ОСОБА_11 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді домашнього арешту, строком до 22.11.2025 року, із покладенням відповідних обов'язків.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подали апеляційні скарги.
Захисник ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати в частині задоволення клопотання прокурора про обрання відносно обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням застави у розмірі 9084000 грн., та постановити в цій частині нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 , задовольнити клопотання сторони захисту, та обрати обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 або визначити розмір застави у межах встановлених ч.5 ст.182 КПК України, із покладенням на підставі ч.5 ст.194 КПК відповідних обов'язків.
Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, захисник вказує, що ухвала підлягає скасуванню у зв'язку недоведеністю ризиків у кримінальному провадженні, неврахування особи обвинуваченого ОСОБА_9 , та визначення непомірного для нього розміру застави.
Захисник ОСОБА_8 просить ухвалу суду скасувати частково, змінити раніше обраний обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжний захід з тримання під вартою на запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, або визначити заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Обґрунтовуючи вимоги скарги, захисник посилається на те, що ризики у кримінальному провадженні втратили свою актуальність, судом не враховано, що обвинувачений ОСОБА_10 має дружину та малолітнього сина, стан його здоров'я, тривалий час перебування під вартою, а також визначення непомірного розміру застави.
Іншими учасниками кримінального провадження ухвала суду не оскаржена.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Судовий розгляд проведено за відсутності захисника ОСОБА_8 , який будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд апеляційної скарги без його участі та без участі обвинуваченого ОСОБА_10 .
За клопотанням захисника ОСОБА_7 ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.11.2025 року призначено проведення апеляційного розгляду в режимі відеоконференції між Одеським апеляційним судом та ДУ «Одеський слідчий ізолятор» за участю обвинуваченого ОСОБА_9 .
Однак, 05.11.2025 року з технічних причин налагодити відеоконференційний зв'язок з ДУ «Одеський слідчий ізолятор» не надалось можливим, при цьому захисник ОСОБА_7 вважала можливим проведення апеляційного розгляду за відсутності обвинуваченого ОСОБА_9 .
Заслухавши суддю-доповідача; захисника ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг; обговоривши доводи апеляційних скарг; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Оскільки апеляційні скарги захисниками ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на ухвалу суду подано щодо обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , тому апеляційний розгляд здійснюється лише в межах апеляційних вимог.
Частина перша ст. 404 КПК України (далі - КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.3 ст.307, ч.3 ст.307, ч.3 ст.311; ч.3 ст.309 КК України, які відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких та тяжких злочинів.
ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.307, ч.3 ст.307 КК України, які відповідно до ст.12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких злочинів.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , місцевий суд виконав вимоги ст.ст. 199, 331 КПК, які регламентують продовження строку дії запобіжного заходу.
Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_10 та ОСОБА_9 у разі визнання їх винуватими, а також продовження існування ризиків, які дають підстави вважати, що обвинувачені, перебуваючи на свободі, можуть здійснити спроби переховування від суду, вчинення незаконного впливу на свідків, а також вчинення іншого кримінального правопорушення. Також місцевим судом враховано відомості про особи обвинувачених. Обвинувачений ОСОБА_10 офіційно працюючий, має певні соціальні зв'язки, має на утриманні неповнолітню дитину, а також має посередню характеристику. Обвинувачений ОСОБА_9 офіційно не працюючий, має певні соціальні зв'язки, а також має двох неповнолітніх дітей.
Апеляційний суд наголошує, що колегія суддів на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Колегія суддів вважає, що тяжкість пред'явленого обвинувачення ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , а також існування ризиків переховування обвинувачених від суду, здійснення незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні, а також вчинення іншого кримінального правопорушення, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу відносно обвинувачених.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про неможливість застосування до обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 більш м'яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою, з огляду на те, що раніше існуючі та доведені ризики не знизились і не відпали, оскільки обвинувачені не можуть не розуміти тяжкість можливого суворого покарання, у разі доведеності їх вини за результатами розгляду кримінального провадження.
На думку апеляційного суду, наведені обставини в достатній мірі підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинувачених від суду, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Клоот проти Бельгії», Суд зазначив: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання обвинуваченого під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Також, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Обставини даного кримінального провадження, обвинувачення у скоєнні особливо тяжкого та тяжкого злочинів, їх суспільна небезпечність, тяжкість можливого покарання, на думку колегії суддів, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_10 та ОСОБА_9 можуть здійснити спроби переховування від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.
При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.
Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу обвинувачених на свідків у кримінальному провадженні, оскільки покази свідків, які ще не допитані, або в додатковому допиті яких може виникнути необхідність, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого судового розгляду. Перебуваючи на свободі, обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_9 можуть здійснювати незаконний вплив на свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
З урахуванням обставин вчинення інкримінованих злочинів та осіб обвинувачених, ризик вчинення інших кримінальних правопорушень також не виключається.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останнім кримінальних правопорушень, та вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченим на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам можливого переховування обвинувачених від суду, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Доводи захисників про міцність соціальних зв'язків обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , не спростовують наявності ризиків у кримінальному провадженні, та не є достатніми для застосування до обвинувачених запобіжного заходу у виді домашнього арешту, оскільки вказаний запобіжний захід може виявитися недостатнім для забезпечення процесуальної поведінки обвинувачених.
Посилання сторони захисту про необґрунтованість та непомірність визначеного судом розміру застави обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , колегія суддів визнає неспроможними, з огляду на таке.
Продовживши строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , суд визначив розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу у розмірі 3000 (три тисячі) прожиткових мінімумів для працездатних осіб у сумі 9084000 (дев'ять мільйонів вісімдесят чотири тисячі) грн.
Частиною 5 статті 182 КПК визначено межі розмірів застави в залежності від тяжкості вчинених злочинів, а також передбачено щодо особи, підозрюваної/обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Таким чином, слід констатувати, що процесуальним законом визначено, що до особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину може бути застосовано розмір застави в межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, однак у виключних випадках застава може бути призначена у розмірі, який перевищує триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позиція ЄСПЛ стосовно питання обрання національними судами запобіжного заходу у виді застави та призначення її розміру цілковито прослідковується в рішенні Суду у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28.09.2010 року, в якому Суд зазначає, що розмір застави має оцінюватись в першу чергу «з огляду на особу підсудного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі».
У вказаному рішенні ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого підозрюваного/обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини в професійному середовищі, яке сформувало обставини для такої діяльності, з метою забезпечення ефективності даного заходу, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні.
Таким чином, слід констатувати, що положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують на такі критерії, які слід врахувати при визначені розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан обвинуваченого; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; даних про особу обвинуваченого; встановлені ризики, передбачені статтею 177 КПК України; «професійне середовище» обвинуваченого; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням тощо.
Отже, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та обвинувачення у скоєнні особливо тяжких та тяжких злочинів, а також з огляду на дані про особи обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , визначений оскарженою ухвалою розмір застави в даному кримінальному провадженні є достатнім і прийнятним також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню або в подальшому вчиняти аналогічні злочини.
Судом першої інстанції враховано, що обвинуваченімають певні соціальні зв'язки, існування доведених стороною обвинувачення ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК, а також ту обставину, що вони обвинувачуються у вчинені зокрема особливо тяжкого злочину, суспільну-небезпечність та конкретні обставини інкримінованих злочинів, місцевий суд визнав за необхідне визначити заставу у розмірі 3000 (три тисячі) прожиткових мінімумів для працездатних осіб у сумі 9084000 (дев'ять мільйонів вісімдесят чотири тисячі) грн.
Колегія суддів, звертає увагу, що обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 інкриміновано зокрема скоєння особливо тяжкого злочину, пов'язаного із незаконним придбанням, зберіганням та перевезенням з метою збуту особливо небезпечної психотропної речовини в особливо великих розмірах, вчинені повторно, організованою групою.
Апеляційний суд враховує суспільну-небезпечність інкримінованих обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 злочинів, конкретні обставини цього кримінального провадження, кількість особливо небезпечної речовини - особливо великі розмірі, вчинення інкримінованих злочинів організованою групою, а також тяжкість можливого покарання, за таких обставин колегія суддів погоджується із висновками місцевого суду, про виключність випадку, та наявність підстав призначення обвинуваченим розміру застави, який перевищує межі п.3 ч.5 ст.182 КПК.
Доводи сторони захисника ОСОБА_8 про можливість визначення обвинуваченому ОСОБА_10 застави у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб та доводи захисника ОСОБА_7 про можливість визначення обвинуваченому ОСОБА_9 застави у розмірі в межах встановлених ч.5 ст.182 КПК, колегія суддів визнає безпідставними, оскільки враховуючи обставини даного кримінального провадження, тяжкість злочинів та особи обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , існують виключні обставини, які дають підстави вважати, що у разі визначення розміру застави про які просить сторона захисту, такі застави з великою вірогідністю можуть виявитися не здатними забезпечити виконання обвинуваченимипокладених на них обов'язків.
Стороною захисту не надано апеляційному суду будь-яких доказів стосовно того, що обставини, які впливають на рішення суду щодо перегляду встановленого розміру застави, суттєво змінилися та можуть вплинути на зміну запобіжного заходу в частині розміру застави.
Обставин передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для продовження до обвинувачених ОСОБА_10 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, не встановлено.
За наведених обставин доводи захисників щодо незаконності оскарженої ухвали колегія суддів визнає необґрунтованими.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинувачених під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинувачених під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинувачених, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали та зміни запобіжного заходу на більш м'який.
З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг сторони захисту та скасування ухвали суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 183, 199, 376, 404, 405, 407, 419, 422-1, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 та захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 - залишити без задоволення.
Ухвалу Пересипського районного суду м. Одеси від 25.09.2025 року щодо продовження строку тримання під вартою із визначенням застави обвинуваченим ОСОБА_10 та ОСОБА_9 в кримінальних провадженнях №12022163470000810 від 07.12.2022 року та №12022160000000089 від 25.01.2022 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4