Номер провадження: 11-кп/813/1881/25
Справа № 498/583/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
06 листопада 2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_7 на вирок Великомихайлівського районного суду Одеської області від 17 квітня 2025 року, у кримінальному провадженні №12024162390000103, внесеному до ЄРДР 09 лютого 2024 року за обвинуваченням:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Каушани Республіки Молдова, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,-
установив:
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Зазначеним вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, та призначено йому покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 1 (рік) роки, поклавши на нього обов'язки, передбачені ч.1 ст.76 КК України, періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Вирком також вирішено питання щодо заходів забезпечення та долю речових доказів.
Відповідно до вироку суду першої інстанції, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, на території України, починаючи з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан, строком на 30 діб, строк дії якого в подальшому продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 06.05.2024 № 271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб.
26 грудня 2023 року, близько 19 год. 30 хв., ОСОБА_8 знаходячись на станції «Мигаєве», розташованої в с. Заможне Роздільнянського району Одеської області, побачив автомобіль марки ВАЗ-2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , синього кольору, користувачем якого являється ОСОБА_9 . Маючи намір, направлений на викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, проходячи повз вказаного автомобіля ОСОБА_8 помітив, що з багажного відсіку виглядає дріт, потягнувши за який відчинив багажник автомобіля, де побачив набір інструментів, ключів та викруток, які належать ОСОБА_9 . Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_8 , переслідуючи мету наживи, керуючись корисливим мотивом, розуміючи що його дії відбуваються у воєнний час та носять суспільно-небезпечний характер, з метою особистого збагачення, впевнившись в тому, що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав з багажного відсіку автомобіля набір інструментів марки «ALLOID» на загальну суму 2647 грн.
Вимоги апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі зі змінами прокурор Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_7 просить вирок змінити та перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч. 4 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 162 КК України, та призначити йому покарання у виді 2 роки обмеження волі. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 1 (рік) роки, поклавши на нього обов'язки, передбачені пунктами 1,2 ч.1 та п.2 ч. 3 ст.76 КК України, періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що 09 серпня 2024 року набув чинності Закон України від 18 липня 2024 року № 3886-IX «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів», яким було внесено зміни до ст. 51 КУпАП. Вважає, що оскільки вартість майна, яке викрадене ОСОБА_8 становить 2647 гривень, тобто менша за розмір, з якого відповідно до вказаного Закону настає кримінальна відповідальність у 2023 році, натомість, спосіб вчинення крадіжки, свідчить про те, що дії останнього підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 162 КК України.
Позиція учасників судового розгляду.
Обвинувачений ОСОБА_8 про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку смс повідомлення (а.с.79 т.1), з клопотанням про обов'язкову участь під час апеляційного розгляду не звертався.
Відповідно до ч. 4 ст. 405 КПК України неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
Вислухавши думку прокурора, яка вважала за можливим проводити розгляд справи за відсутності обвинуваченого, апеляційний суд дійшов висновку розглядати апеляційну скаргу за відсутності останнього, оскільки в апеляційній скарзі сторони обвинувачення не порушується питання про погіршення його становища, тобто участь у даному випадку є необов'язкова.
Прокурор ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримала змінену апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Заслухавши доповідь судді, думку учасників судового засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступного.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з положеннями ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування судом Закону України про кримінальну відповідальність, то вони є слушними.
Згідно з частинами 1, 4 ст. 286 КПК України звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
На час судового розгляду вказаного кримінального провадження набув чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року №3886-IX (далі - Закон №3886-IX).
Законом №3886-IX внесені зміни у ст.51 КУпАП, якою передбачена відповідальність за дрібне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення чи розтрати, якими підвищена верхня межа вартості майна, викрадення якого охоплюється цим положенням, з 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином статті 185, 190, 191 КК України фактично містять відсилку до ст.51 КУпАП, яка, встановлюючи верхню межу вартості викраденого майна для кваліфікації його як дрібного викрадення, тим самим визначає нижню межу цього параметра для кримінальної відповідальності за крадіжку, шахрайство, привласнення чи розтрату чужого майна.
Отже, з часу набуття 09.08.2024 року чинності Законом № 3886-IX кримінальна відповідальність за статтями 185, 190, 191 КК України може настати, лише якщо розмір викраденого майна перевищує 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Унаслідок цієї зміни частина діянь, які на час їх вчинення передбачали кримінальну відповідальність, після цього охоплюється диспозицією ст. 51 КУпАП.
В постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року (справа №278/1566/21, провадження №51-2555кмо24), зроблено правовий висновок, відповідно до якого Закон №3886-IX, яким внесені зміни до ст.51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст.5 КК для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст.51 КУпАП. Зміни, внесені Законом №3886-IX, мають зворотну дію в часі.
У ході з'ясування, чи перевищує вартість викраденого майна розмір, визначений ст.51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169 розд. IV Податкового кодексу України.
Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв'язку з набуттям чинності Законом №3886-IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Пунктом 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України встановлено, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року, яка дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), установленого законом станом на 01 січня звітного податкового року.
Як зазначалось раніше, оскаржуваним вироком ОСОБА_8 визнано винним, у вчинені крадіжки, яка мала місце 26 грудня 2023 року та його діями заподіяно матеріальна шкода у розмірі 2647 КК України, яка кваліфікована за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднана з проникненням у сховище, вчинена в умовах воєнного стану.
Відповідно до Податкового кодексу України та Закону №3886-IX вартість викраденого майна, з якого настає кримінальна відповідальність за статтями 185 КК України, на 01 січня 2023 року становить - 2684 гривень.
За таких обставин за вказаним вище епізодам злочинної діяльності вартість викраденого обвинуваченим ОСОБА_8 майна не підпадає під розмір, з якого настає кримінальна відповідальність за статтею 185 КК України у 2023 році.
Відповідно до ч.3 ст.479-2 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п.4-1 ч.1 ст. 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує.
За приписами ч. 3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
У цьому аспекті апеляційний суд зауважує, що у разі наявності підстав, передбачених ч. 3 ст. 337 КПК України , суд зобов'язаний змінити правову кваліфікацію кримінального правопорушення. На цьому, зокрема, наголошувалося у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року у справі № 686/13801/16-к (провадження № 51-4160кмо20).
Дослідивши матеріали кримінального провадження колегія судів доходить переконливого висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуваний вирок залишив вказане поза увагою, тому рішення суду першої інстанції не можна визнати законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як убачається з досліджених судом першої інстанції матеріалів кримінального провадження, дії ОСОБА_8 , слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 162 КК України, як незаконне проникнення до іншого володіння особи, зважаючи на спосіб вчинення крадіжки.
Приписами ч. 1 ст. 162 КК передбачено кримінальну відповідальність за незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, незаконне проведення в них огляду чи обшуку, а так само незаконне виселення чи інші дії, що порушують недоторканність житла громадян.
Кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі (ч. 1 ст. 12 КК України).
З огляду на зміст ч. 1 ст. 162 КК України, дії, кваліфіковані за цією нормою, на відміну від кваліфікованих ч. 4 ст. 185 КК України, є кримінальним проступком, а тому їх перекваліфікація покращує становище обвинуваченого.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 162 КК України, колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судом першої інстанції та які не оспорювалися сторонами кримінального провадження, не вдаючись до оцінки або переоцінки доказів.
Суд першої інстанції установив, що ОСОБА_8 визнав фактичні обставини інкримінованого йому кримінального правопорушення і не заперечував факт незаконного проникнення до транспортного засобу.
У розвиток конституційних положень про недоторканність житла та іншого володіння особи (ст. 30 Конституції України) у ст. 162 КК України встановлено кримінальну відповідальність за незаконне проникнення не лише до житла, а й до іншого володіння фізичної особи.
Хоча положення КК України й не містять нормативного визначення поняття «інше володіння особи», однак на законодавчому рівні вказане питання унормовано, зокрема в ст. 233 КПК України, де під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які перебувають у володінні особи.
З огляду на викладене вище, незаконне проникнення до транспортного засобу охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, як незаконне проникнення до іншого володіння особи.
На підставі наведеного, враховуючи положення ч. 3 ст. 337 КПК, колегія суддів уважає за необхідне перекваліфікувати дії ОСОБА_8 , за епізодами крадіжки від 26 грудня 2023 року, з ч. 4 ст. 185 на ч. 1 ст. 162 КК України і призначити покарання в межах санкції цієї частини статті, та відповідно змінити судові рішення.Таке тлумачення та правозастосування наведене у правовій позиції Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду в постанові від 07.10.2024 у справі № 278/1566/21, а правова позиція щодо перекваліфікації таких дій на ч. 1 ст. 162 КК викладена у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду (далі - ККС ВС) від 21.08.2024 у справі № 127/26638/23; у поставі ККС ВС від 03.09.2025 року у справі № 755/12775/23, провадження № 51-1802км25.
Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, з урахуванням ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, це покарання за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, а також з урахуванням обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Положеннями ст. 75 КК передбачено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.
Обираючи обвинуваченому ОСОБА_8 захід примусу, колегія суддів, на виконання приписів зазначеної вище норми кримінального закону та положень судової практики, враховується: тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, обставина, які пом'якшують покарання - щире каяття у вчиненому, а також зважає на відсутність обставин, які обтяжують покарання.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що достатнім покаранням, необхідним для можливого виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, є покарання, у виді обмеження волі на строк 2 рокиіз звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
На переконання апеляційного суду, саме такий захід примусу внесе корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, нейтралізує негативні настанови та змусить додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини.
З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги прокурора заслуговують на увагу, а тому вирок суду першої інстанції, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підлягає зміні.
Керуючись ст. ст. 370, 372, 376, 404, 405, 407, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,-
ухвалив:
Апеляційну скаргу прокурора Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Вирок Великомихайлівського районного суду Одеської області від 17 квітня 2025 року, у кримінальному провадженні №12024162390000103, внесеному до ЄРДР 09 лютого 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,- змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч. 4 ст. 185 КК України на ч. 1 ст. 162 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 1 (один) рік, поклавши на нього обов'язки, передбачені ч.1 ст.76 КК України, періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4