Номер провадження: 22-ц/813/103/25
Справа № 520/8713/19
Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.
Доповідач Коновалова В. А.
Іменем України
09.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Коновалової В.А.,
суддів: Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря судового засідання Нечитайло А.Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 ,
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2020 року,
за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним,
Короткий зміст позовних вимог
В травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, в обґрунтування якого зазначила, що позивач є онукою ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_4 , відкрилась спадщина що складається з: садового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 145,40 кв.м та житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
13.12.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Київської державної нотаріальної контори, державного нотаріуса Сальнікової 3.В. з заявою про прийняття спадщини, на підставі якої заведено спадкову справу № 364/2018 до майна ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 . 07.02.2019 року, від Київської державної контори у місті Одесі, на ім?я позивача надійшов лист, у якому зазначено, що 27.09.2013 року Василенко О.В., приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, посвідчено заповіт від імені ОСОБА_4 за реєстровим номером 2171, не на її користь.
Позивач вважає, що зазначений заповіт на користь ОСОБА_2 складено шляхом психічного тиску на померлу зі сторони ОСОБА_2 , та під час, коли ОСОБА_5 не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, оскільки ОСОБА_4 на початку 2011 року повідомила ОСОБА_1 що нею складено заповіт на користь останньої.
Позивачка стверджує, що оскаржений заповіт є недійсним, так як укладений з порушенням вимог Цивільного кодексу України, особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними та всупереч її волі.
ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним заповіт посвідчений 27.09.2013 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Василенко О.В. від імені ОСОБА_4 за реєстровим номером 2171 та вирішити питання розподілу судових витрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Київський районний суд м. Одеси рішенням від24.12.2020 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту, складеного ОСОБА_4 27.09.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Василенко О.В., зареєстрованого в реєстрі за №2171, недійсним - відмовив. Скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 03.05.2019 року по цивільній справі №520/8713/19, а саме: скасував арешт накладений на садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 145,40 кв.м, реєстраційний номер майна - 11819767, який належить на праві приватної власності ОСОБА_4 ; скасував арешт накладений на житловий будинок АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна 32501979, який належить на праві приватної власності ОСОБА_4 .
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка у відповідності до ст. 81 ЦПК України, не довела ті обставини, на які посилалась, як на підставу своїх позовних вимог, у зв'язку з чим, суд вважав позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту, складеного ОСОБА_4 27.09.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Василенко О.В., зареєстрованого в реєстрі за №2171, недійсним, необґрунтованим, безпідставним та не підлягаючим задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , в апеляційній скарзі проситьскасувати рішення Київського районного суду міста Одеси від 24.12.2020 року по справі № 520/8713/19, направити справу на новий розгляд, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга вмотивована тим, що при винесенні оскаржуваного судового рішення були порушенні права позивача та її представника, здійснено неправильне толкування діючих норм законодавства України. Зазначає, що суд завчасно не повідомляв сторону позивача про дату та час судового засідання, чим позбавляв представника можливості, завчасно розпланувати свій графік роботи з урахуванням усіх призначених судових засідань.
Скаржник посилається, що суддею було прийнято рішення по справі з ігноруванням встановленого порядку розгляду справи, не в повному обсязі допитані свідки заявлені позивачем, чим було порушено право позивача на доказування по справі, та фактично неповно встановлено обставини по справі чим позбавлено позивачку можливості довести всі обставини на які вона посилається у цивільному позові.
Зазначає, що представник позивача просила суд надати час на підготування клопотання про проведення експертизи, проте судом було відмовлено без виходу до нарадчої кімнати. Також заявлялось клопотання про приєднання звукозапису розмови між померлою ОСОБА_4 та її онукою ОСОБА_1 , в задоволенні якого також було відмовлено з підстав неналежного оформлення доказів та одразу було закрито підготовче судове засідання.
(2) Позиція інших учасників справи
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.02.2021 року цивільну справу розподілено колегії суддів: головуючий суддя - ОСОБА_6 , судді: Драгомерецький М.М., Громік Р.Д.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 12.02.2021 року відкрив провадження за апеляційною скаргою.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2025 року в цій справі визначено головуючим суддю Коновалову В.А., у зв'язку з відрахуванням судді Дришлюка А.І. зі штату Одеського апеляційного суду у зв'язку з припиненням повноважень судді, відповідно до наказу голови Одеського апеляційного суду №66-ос від 11.04.2025 року.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05.05.2025 рокупризначено справу до апеляційного розгляду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2025 року в цій справі замінено суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д., на суддів Карташова О.Ю., Лозко Ю.П.
Учасники процесу про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 , представник відповідача Шевчук В.М.
про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідковим листом про явку до судового засідання від 24.07.2025 року.
ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином,у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 09.10.2025 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовив в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 щодо оголошення перерви в судовому засіданні, оскільки справа перебуває в провадженні Одеського апеляційного суду з 08.02.2021 року, а представником позивача належним чином не мотивовано необхідність оголошення перерви в судовому засіданні.
ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_7 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали.
Представник відповідача ОСОБА_8 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка у відповідності до ст. 81 ЦПК України, не довела ті обставини, на які посилалась, як на підставу своїх позовних вимог, у зв'язку з чим, суд вважав позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту, складеного ОСОБА_4 27.09.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Василенко О.В., зареєстрованого в реєстрі за №2171, недійсним, необґрунтованим, безпідставним та не підлягаючим задоволенню.
Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 25 січня 2008 року одружилась з ОСОБА_9 , про що Київським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції складено актовий запис №45, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища за № 00020127341 від 12.05.2018 року.
З вказаного витягу також вбачається, що дошлюбне прізвища ОСОБА_1 « ОСОБА_10 ».
Батьками ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є: матір - ОСОБА_12 , батьком - ОСОБА_13 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .
Із свідоцтва серії НОМЕР_2 про народження батька позивачки - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьками є: батько - ОСОБА_14 , матір - ОСОБА_4 .
Отже, позивачка ОСОБА_1 є онучкою ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 .
Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1233 ЦК України передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто (ст. 1234 ЦК України).
Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251, 1252 цього Кодексу. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Частинами другою, третьою та четвертою статті 1254 ЦК України визначено, що заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225і 231 цього Кодексу.
27 вересня 2013 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким все своє майно де б воно не було та з чого б не складалось, і взагалі все те, на що їй буде належати на момент смерті і на що згідно закону буде мати право заповідала ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , заповіт посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Василкенко О.В., зареєстровано в реєстрі за № 2171.
З інформаційної довідки зі Спадкового реєстру за №54466516 від 13.12.23018 року за №54466516 від 13.12.2018 року вбачається, що станом на 13.12.2018 року в Спадковому реєстрі наявний запис про чинність дії заповіту від 27.09.2013 року, серія та номер бланку ВТМ №249054, номер у спадковому реєстрі №55074546.
Зі спадкової справи № 364/2018 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , вбачається, що 13.12.2018 року до Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернулась онука - ОСОБА_1 , справжність підпису та дієздатність заявника перевірено державним нотаріусом Сальніковою З.В. В заяві зазначено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем, у зв'язку з тим, що її батько ОСОБА_15 , помер ІНФОРМАЦІЯ_7 .
23 лютого 2019 року із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернувся онук - ОСОБА_2 , вказавши, що на його ім'я спадкодавець залишив заповіт посвідчений Василенко О.В. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 27.09.2013 року, зареєстрований в реєстрі за № 2171. справжність підпису та дієздатність заявника перевірено державним нотаріусом Сальніковою З.В.
Отже спадкоємцями, які звернулися із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 є онук ОСОБА_2 та онука ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої, пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, а предметом спору є об'єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, тоді як правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
За положеннями статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Цей принцип диспозитивності у цивільному судочинстві реалізується шляхом вільного використання та розпорядження такими процесуальними правами, які, зокрема впливають на виникнення, рух, розвиток і закінчення судового розгляду (право на звернення з позовом, право на зміну предмета або підстав позову), випливають з участі у розгляді справи, забезпечують сторонам належний судовий захист.
Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно визначати правову підставу та предмет позову.
Звертаючись до суду із позовом про визнання заповіту недійним, позивач як на підставу для визнання заповіту від 27.09.2013 року, складеного ОСОБА_4 недійсним зазначає, що заповіт укладений з порушенням вимог ЦК України, особою яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними та всупереч її волі шляхом психологічного тиску зі сторони ОСОБА_2 .
Зазначені обставини свідчать про те, що позивач просить визнати заповіт від 27.09.2013 року, складений ОСОБА_4 недійсним з підстав того, що ОСОБА_4 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними та всупереч її волі внаслідок психологічного тиску зі сторони ОСОБА_2 .
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин першої, другої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту).
Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених нормами ЦК України.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленні частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним (частина друга статті 1248 ЦК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року у справі № 761/49151/19 (провадження № 61-965св22) вказано, що "тлумачення частини другої статті 1257 ЦК України свідчить, що, пред'являючи позов про визнання заповіту недійсним, позивач має довести, а суд - установити, що волевиявлення заповідача на складання заповіту: не було вільним, тобто, здійснене під впливом зовнішніх обставин, не відповідало його волі, тобто, волевиявлення заповідача на складання заповіту було, але як форма вираження внутрішньої волі повністю чи частково не відповідало дійсній волі заповідача".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що "право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов'язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. […] Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом".
Згідно зі статтею 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
Для визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), підлягають доведенню такі обставини: 1) факт застосування до потерпілої сторони правочину фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти справжньої волі; 3) наявність причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 342/139/16-ц, від 25 червня 2020 року у справі № 319/559/18 та від 22 вересня 2021 у справі № 760/8650/19.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Разом з тим, оспорюваний заповіт, посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Василенко О.В., якому зазначено, що заповіт складено зі слів ОСОБА_4 , до його підписання прочитаний уголос заповідачем і власноручно підписаний нею у присутності нотаріуса.
Позивач в порушення вимог ч.1 ст.81 ЦПК України як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції не надав суду належних та допустимих доказів для доведення наявності підстав, передбачених статтею 231 ЦК України, з якими закон пов'язує недійсність правочину, вчиненого під впливом насильства, зокрема факту застосування з боку відповідача психологічного тиску на ОСОБА_4 щодо спонукання скласти заповіт на його ім'я, відсутності вільного волевиявлення заповідача щодо складення оспорюваного заповіту на момент його вчинення.
Показами допитаних свідків не підтверджуються обставини застосування з боку відповідача психологічного тиску на ОСОБА_4 .
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказано, що «правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004 року, частина 6 статті 81 ЦПК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази.
Відповідно до положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Якщо для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, судом може бути призначена експертиза або відповідні висновки експертів можуть надаватися суду сторонами (стороною) у разі підготовлення їх на замовлення такого учасника справи (статті 102, 103 ЦПК України).
Статтею 105 ЦПК України передбачено, що призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров'я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України). Суд не може збирати докази,що стосуються предмета спору,з власної ініціативи.
Із матеріалів справи вбачається, що із позовною заявою ОСОБА_1 звернулась до суду в травні 2019 року.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11.05.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, призначено підготовче судове засідання на 07.06.2019 року.
Справа неодноразово призначалась до розгляду судом першої інстанції. Так, представник позивача ОСОБА_3 приймала участь в судових засіданнях призначених на: 15.01.2020 року, 18.02.2020 року, 09.08.2020 року та сам позивач.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції представник позивача звертався із клопотаннями про виклик свідків, витребування доказів.
Отже, як позивач, так і його представник, які приймали участь в суді першої інстанції, зверталися із клопотаннями, не були позбавлені можливості звернутися до суду із клопотанням про проведення у справі експертизи.
Проте, із клопотанням про призначення у справі судової посмертно-психіатричної експертизи позивач та його представник не зверталися.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що не відповідає дійсності твердження суду про не заявлення позивачем під час розгляду справи відповідних клопотань про призначення судової посмертно-психологічної експертизи, оскільки позивач звертався із клопотанням про надання часу для підготовки клопотання, колегія суддів не приймає з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (частини друга та четверта статті 83 ЦПК України).
Із матеріалів справи вбачається, що 05.11.2019 року в судовому засіданні представником позивача Коваль О.А. заявлялось клопотання про намір подати клопотання про призначення експертизи, що підтверджується протоколом судового засідання від 05.11.2019 року. Крім того, в судовому засіданні 05.11.2019 року судом розглядались клопотання як представника позивача, так і представника відповідача, про витребування доказів, за наслідками розгляду яких судом постановлено ухвали.
Підготовче судове засідання відкладено на 03.12.2019 року, однак у зв'язку з відключенням електроенергії в суді розгляд справи відкладено на 15 січня 2020 року.
В матеріалах справи міститься заява позивача про ознайомлення з матеріали справи від 19.12.2019 року та на заяві міститься відмітка, що з матеріалами справи ознайомлена 23.12.2019 року.
В судому засіданні 15.01.2020 року представником позивача Коваль О.А. заявлено клопотання про відкладення розгляду справи та надання часу для ознайомлення із доказами, які надійшли на адресу суду. Київський районний суд м. Одеси ухвалою від 15.01.2020 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відклав підготовче судове засідання.
Із матеріалами справи представник позивача Коваль О.А. ознайомлена 13.02.2020 року про що свідчить підпис представника на заяві про ознайомлення.
В судому засіданні 18.02.2020 року представником позивача Коваль О.А. заявлено клопотання про надання часу для підготовки клопотання про призначення експертизи. Київський районний суд м. Одеси ухвалою від 18.02.2020 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовив у задоволенні клопотання представника позивача. В цьому ж судовому засіданні судом винесено ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначено справу до розгляду по суті на 19.03.2020 року.
Відповідно до ч. 3 статті 189 ЦПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
Судом першої інстанції підготовче засідання проводилось з 11.05.2019 року по 18.02.2020 року.
Зазначені обставини свідчать про те, що під час розгляду справи судом першої інстанції представником позивача в судому засіданні 05.11.2019 року зазначалось про намір подати клопотання про призначення експертизи, попереднє судове засідання неодноразово відкладалося. Крім того, позивач та його представник приймали участь у судовому засіданні, зверталися до суду із клопотаннями. Зазначені обставини свідчать про те, що позивач та його представник малидостатньо часу, об'єктивну можливість заявити клопотання про призначення судової посмертно-психіатричної експертизи в суді першої інстанції, тобто в повній мірі реалізувати свої процесуальні права. Проте ні позивач, ні його представник із клопотанням про призначення судової посмертно-психіатричної експертизи в суді першої інстанції не зверталися.
Із часу звернення представника позивача 18.02.2020 року із клопотанням про надання часу для підготовки клопотання про призначення експертизи до постановлення судом ухвали про закриття підготовчого судового засідання пройшло три місяці, однак позивачем не викладені обставини які б перешкоджали звернуся із вказаним клопотанням.
Слід зауважити, що як під час звернення із апеляційною скаргою, так і під час тривалого розгляду справи в суді апеляційної інстанції скаржник та його представник із клопотанням про призначення у справі судової посмертно-психіатричної експертизи не зверталися.
В матеріалах справі відсутні медичні документи щодо стану здоров'я ОСОБА_4 .
Як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, на підтвердження того, що ОСОБА_4 на час укладення оспорюваного заповіту перебувала у стані, який не дозволяв їй усвідомлювати значення дій зі складення заповіту на користь відповідача, а саме мала абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання спірного заповіту недійсним, оскільки позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_4 на час складання заповіту мала абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, що є його процесуальним обов'язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України.
Ураховуючи викладені обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного заповіту в межах позовних вимог та з підстав, передбачених у частині першій статті 225 та частині другій статті 1257 ЦК України.
Одеський апеляційний суд ухвалою від 09.10.2025 року відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , про призначення судово-почеркознавчої експертизи у справі, ураховуючи заявлені позивачем підстави позову - оспорювання заповіту від 27.09.2013 року, складеного ОСОБА_4 , яка не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними та всупереч її волі шляхом психологічного тиску зі сторони ОСОБА_2 .
Посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не в повному обсязі проведено розгляд справи, судом не були допитані всі свідки зі сторони позивача не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем заявлялось клопотання про виклик свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 . Ухвалою суду від 11.09.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, клопотання позивача про виклик свідків задоволено.
09.08.2020 року в судому засіданні допитано свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та в судовому засіданні оголошено перерву на 08.09.2020 року. Представником позивача 08.09.2020 року, 04.11.2020 року, 23.12.2023 року подавались клопотання про відкладення розгляду справи.
Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції допитувались свідки ОСОБА_22 , ОСОБА_18 .
Ураховуючи викладені обставини колегія суддів зауважує, що випадки порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, визначені ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Отже, доводи про те, що судом першої інстанції не були допитані всі свідки зі сторони позивача не є обов'язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення, та це не призвело до неправильного вирішення справи, крім того під час розгляду справи судом апеляційної інстанції свідки були допитані.
Посилання скаржника про розгляд судом першої інстанції справи за відсутності представника позивача, який подав до суду заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Київський районний суд м. Одеси, розглядаючи справу за відсутності представника позивача, в оскаржуваному рішенні зазначив, що представником позивача до поданої заяви про відкладення судового засідання не надано жодного доказу на підтвердження посилань перебування в іншому судовому засіданні та обґрунтованого посилання щодо підстав неможливості з'явитись до судового засідання.
Суд вказав, що провадження в цій справі відкрито 11.05.2019 року, справу призначено до розгляду по суті 18.02.2020 року. Починаючи з 18.02.2020 року сторона позивача з'явилась до судового засідання лише один раз, а саме в судове засідання призначене на 03.08.2020 року.
До решти призначених судом судових засідань, стороною позивача систематично подаються заяви про відкладення судових засідань, без надання належних доказів на підтвердження причин неявки.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Суд зазначив, що стороною позивача клопотання про прийняття участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції не заявлялись, що свідчить про невикористання стороною позивача можливих заходів встановлених законом для прийняття участі в судовому засіданні.
Суд першої інстанції вважав поведінку сторони позивача спрямованою на затягування розгляду справи, що спричинено поданням систематичних клопотань про відкладення розгляду справи, не підтвердженими належними доказами, що призводить до неможливості розгляду справи у встановлені законом строки та може бути наслідком порушення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду упродовж розумного строку, оскільки стороною позивача не здійснено дій спрямованих на використання усіх можливих заходів спрямованих на прийняття участі під час розгляду справи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.
Враховуючи предмет спору у цій справі, перебування справи в провадженні Київського районного суду м. Одеси з 11.05.2019 року по 24.12.2020 року, неодноразове відкладення розгляду справи, в тому числі і за клопотаннями представника позивача - 24.06.2020 року, 08.09.2020 року, 04.11.2020 року, належним чином повідомлення сторону позивача про судове засідання призначене на 24.12.2020 року, апеляційний суд не вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Щодо суті апеляційної скарги
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_23 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 10 листопада 2025 року.
Головуючий В.А. Коновалова
Судді Ю.П. Лозко
О.Ю. Карташов