Номер провадження: 11-кп/813/2603/25
Справа № 505/3576/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
23 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та прокурора Подільської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_9 , на вирок Подільського міськрайонного суду Одеської області від 04 вересня 2025 року, у кримінальному провадженні №12024161180000465, внесеному до ЄРДР 12 червня 2024 року за обвинуваченням:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Глибочок Котовського району Одеської області, громадянин України, неодружений, непрацевлаштований, без постійного місця проживання, раніше не судимий,
- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 152, ч. 4 ст. 186 КК України,
установив:
Зміст оскарженого судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Зазначеним вироком суду ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 152 та ч. 4 ст. 186 КК України, та призначено йому покарання:
- за ч. 1 ст. 152 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки;
- за ч. 4 ст. 186 КК України - у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років 6 (шість) місяців.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, призначено остаточне покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення волі на строк 9 (дев'ять) років.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк призначеного судом покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення волі зараховано термін його попереднього ув'язнення з моменту його затримання, а саме з 12 червня 2024 року.
Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_8 визначено рахувати з моменту затримання, а саме, з 12 червня 2024 року.
Запобіжний захід обраний ОСОБА_8 тримання під вартою залишено без змін до набрання вироком законної сили, але не довше ніж до 02 листопада 2025 року.
Вироком також вирішено питання щодо процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального правопорушення та долю речових доказів.
Відповідно до вироку суду першої інстанції, у зв'язку з військову агресією Збройних Сил Російської Федерації, на підставі Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 2102-ІХ від 24.02.2022, на всій території України з 24.02.2022 запроваджено воєнний стан, термін якого неодноразово продовжено до 12.08.2024.
В цей час, а саме 11.06.2024 у вечірній час доби, більш точного часу встановити не надалось можливим, у ОСОБА_8 , який достовірно знав, що за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає особа похилого віку - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення майна останньої.
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_8 , 11.06.2024, у невстановлений досудовим розслідуванням час, близько 18:00 години, прибув до території домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , після чого перестрибнувши через паркан проник на територію подвір'я за вказаною адресою.
В подальшому, з метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_8 , перебуваючи на території подвір'я, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , діючи умисно, тобто усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, з корисливих мотивів, з метою власного збагачення, шляхом відчинення кватирки проник до приміщення будинка, що розташований за вказаною адресою.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_8 , знаходячись в будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , пройшов до приміщення кімнати, в якому перебувала потерпіла ОСОБА_10 , та, застосовуючи для протиправного вилучення майна потерпілої фізичне насильство, яке полягало у нанесенні ударів та побоїв, спричинив потерпілій ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді синців обличчя, синця задньої поверхні грудної клітки, синців обох верхніх та обох нижніх кінцівок, які відповідно до п. п. 2.3.3 і 4.6 «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995 р., відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, відкрито заволодів гаманцем, в якому знаходились грошові кошти у сумі 8000 гривень, грошовими коштами у сумі 30000 гривень, які знаходились у ящику стола та продуктами харчування.
В подальшому, з метою доведення свого злочинного умислу до кінця, ОСОБА_8 через попередньо відчинену ним кватирку, разом з викраденим майном з місця скоєння злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд.
Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_8 завдав матеріальної шкоди потерпілій ОСОБА_10 на загальну суму 38000 гривень.
Також, 11.06.2024 у вечірній час, ОСОБА_8 , який достовірно знав, що за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає особа похилого віку - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виник злочинний умисел, направлений на вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним, анальним та оральним проникненням в тіло іншої особи - ОСОБА_10 з використанням геніталій без добровільної згоди останньої.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення дій сексуального характеру, пов'язаних із вагінальним, анальним та оральним проникненням в тіло іншої особи - ОСОБА_10 з використанням геніталій без добровільної згоди останньої, 11.06.2024, у вечірній час, після 18 год. 00 хв., ОСОБА_8 , достовірно знаючи, що за адресою: АДРЕСА_1 , мешкає особа похилого віку - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом відчинення кватирки проник до приміщення житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , де, в період часу з 18 години 00 хвилин 11.06.2024 по 06 годину 00 хвилин 12.06.2024, застосовуючи фізичне насильство, яке полягало у нанесенні ударів та побоїв, пов'язаному із безпосереднім впливом на тіло потерпілої ОСОБА_10 , позбавленні та обмеженні особистої волі, спрямованих на те, щоб учинити з потерпілою особою природний статевий акт, подолати очікуваний з її боку фізичний опір, пов'язаний з небажанням вступити у статевий контакт, усвідомлюючи протиправність своїх дій та їх наслідків та бажаючи їх настання, умисно вчинив дії сексуального характеру, пов'язані із вагінальним, анальним та оральним проникненням в тіло іншої особи - потерпілої ОСОБА_10 з використанням геніталій без добровільної згоди останньої.
Вимоги апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , вважає вирок незаконним та необґрунтованим, з огляду на наступне:
- обвинувачений ОСОБА_8 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, визнає, щиро кається, однак суд не врахував вказане, як обставину, яка пом'якшує покарання;
- стороною обвинувачення не доведено вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 152 КК України, а висновки суду у цій частині вироку - помилковими. При постановленні вироку судом не враховано висновки експертів, а саме: №102 від 09.07.2024 року, №103 від 21.06.2024 року, №1576 від 06.08.2024 року та №1534 від 24.07.2024 року, які не підтверджують вину обвинуваченого;
- при врахуванні остаточного строку покарання, судом допущено невірне застосування ч.1 ст.70 КК України, а саме, суд помилково розрахував покарання у виді 9 років позбавлення волі, не поглинувши менш суворе покарання більш суворим.
Враховуючи наведене, захисник просить вирок змінити, визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України та призначити покарання у виді 7 років позбавлення волі; визнати невинуватим ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.152 КК України та виправдати.
Не оспорюючи вирок районного суду в частині доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що вказаний вирок є незаконним та підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, з огляду на наступне:
- покарання призначене ОСОБА_8 за ч.4 ст.186 КК України та за сукупністю кримінальних правопорушень, відповідно до ст.70 КК України, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м'якість;
- судом не в повній мірі взято до уваги те, що ОСОБА_8 , будучи працездатною особою, не маючи жодних обмежень та протипоказань за станом здоров'я до праці, джерелом засобів для існування обрав злочинну діяльність;
- характер дій ОСОБА_8 свідчить про його антисоціальну поведінку та намагання забезпечити себе шляхом злочинної діяльності, що не в повній мірі взято до уваги судом при призначенні обвинуваченому покарання;
- у ході досудового розслідування та під час судового розгляду обвинувального акту ОСОБА_8 який не працює, не одружений, не має сталих соціальних зв'язків, не має постійного законного джерела доходу, без постійного місця реєстрації та мешкання, раніше не судимий відповідно до ст. 89 КК України, вину не визнав, перед потерпілою не вибачився, дій щодо відшкодування шкоди в сумі 38000 гривень, спричиненої потерпілій, не вчиняв.
Враховуючи наведене, прокурор просить вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 9 років.Вважати засудженим за ч.1 ст.152 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Позиція учасників судового розгляду в судовому засіданні.
В судовому засіданні обвинувачений та захисник підтримали апеляційну скаргу та просили скасувати вирок частково та виправдати ОСОБА_8 за недоведеністю стороною обвинувачення вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 152 КК України
Прокурор підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її у повному обсязі та заперечував проти апеляційної скарги сторони захисту.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.
Мотиви апеляційного суду
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвалюючи вирок, суд, відповідно до ст. 368 КПК України, вирішує питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Суд першої інстанції, здійснюючи судовий розгляд даного кримінального провадження відповідно до вимог ч. 6 ст. 22, ч. 3 ст. 26, ч. 1 ст. 337 КПК України, оцінюючи досліджені у провадженні докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, прийшов до цілком обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що стороною обвинувачення поза розумним сумнівом доведено винуватість ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 152, ч. 4 ст. 186 КК України.
Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 152, ч. 4 ст. 186 КК України, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винуватість обвинуваченого та на кваліфікацію його дій, колегією суддів не встановлено.
Що стосується доводів захисника про недоведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 152 КК України, то вони свого підтвердження під час апеляційного розгляду не знайшли.
Так, при постановленні вироку стосовно ОСОБА_8 судом першої інстанціїбуло враховано показання обвинуваченого, який вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 152КК України не визнав та пояснив, що дійсно проникнув до будинку потерпілої ОСОБА_10 , взяв продукти харчування, а грошові кошти взяв у тій кількості, у якій їх було вилучено під час затримання. Дії сексуального характеру та намагання вступити у статеві зносини з потерпілою він не здійснював та не ґвалтував її, опір вона йому не чинила, тому в цій частині вину не визнає.
Незважаючи на позицію обвинуваченого, апеляційним судом встановлено, що судом першої інстанції версію сторони захисту було належним чином перевірено, надано їй належну оцінку та відхилено, оскільки її визнано формою захисту обвинуваченого. Наведені вище показання обвинуваченого суперечать іншим доказам у справі, які були ретельно досліджені, перевірені та оцінені судом першої інстанції як окремо, так і в сукупності, і яким суд надав відповідну оцінку.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно, як на докази винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 152 КК України, послався на показання потерпілої та свідків, які докладно виклав у вироку.
Під час безпосереднього дослідження відеофайлу із фіксацією судового процесу допиту потерпілої ОСОБА_10 , проведеного 18.07.2024 р. на стадії досудового розслідування, в порядку передбаченому ст. 225 КПК України, за участі сторони захисту, встановлено, що потерпіла ОСОБА_10 повідомила, що на початку літа, близько 18 години, подивилась у вікно та побачила як на територію домогосподарства зайшов ОСОБА_8 , у будинок проник через кватирку, з якої зняв скло, після чого пішов до холодильника, почав з нього забирати продукти, також почав собі готувати для споживання курячі яйця, які також взяв з холодильника. Після цього ОСОБА_8 почав її душити та бити, вимагав від потерпілої вказати де знаходяться гроші, змушував вчиняти дії сексуального характеру шляхом орального проникнення із використанням геніталій в її тіло. Також забрав гроші у сумі 8 000 тис. грн, які знаходились у ковдрі в ліжку, де лежала потерпіла, а також забрав зі сховку зі шухлядки гроші в сумі 35 000 гривень та 400 доларів США. Гроші знаходились у шухляді у «шкільному столику». Зазначила, що ОСОБА_8 дуже її бив, та «пхав їй в рот». Вказує на те, що ОСОБА_8 перебував у нетверезому стані. Час від часу ОСОБА_10 втрачала свідомість. Зазначила, що ОСОБА_8 «пхав ложку до горла», «дав свою штуку та дуже бив», «кругом мене…», «всякого робив, всьо робив». Під час допиту, починаючи з 22 хв. 00 сек. за хронологією часу допиту (час доби 11 год. 59 хв.) до 24 хв. 00 сек. за хронологією часу допиту (час доби 12 год. 01 хв.), із деталізацією потерпіла надала показання про обставини вчинення ОСОБА_8 дій сексуального характеру - орального, анального, вагінального проникнення в тіло потерпілої із використанням геніталій. Також зазначила, що ОСОБА_8 кидав її на диван, знущався над нею, прикладав сокиру до голови. Після чого, ОСОБА_8 покинув будинок десь близько 09 години ранку, забравши продукти, 35 000 грн та 400 доларів США, а також 8 000 гривень, які потерпіла тримала в ковдрі біля себе, оскільки з цієї частини давала гроші її відвідувачам, щоб їй купили хліб та продукти харчування (а.с.203 т.1).
Жодних доказів упередженого ставлення потерпілої до обвинуваченого, а також наявності між ними неприязних відносин, які були б підставою для сумніву у правдивості та достовірності наданих показань, матеріали провадження не містять та стороною захисту не надавались, внаслідок чого колегія суддів не вбачає підстав для недовіри наданим показанням. Не наводить беззаперечних даних про це і сторона захисту.
Апеляційний суд звертає увагу, що показання потерпілої узгоджуються з показаннями свідків.
Так, з показань свідка ОСОБА_11 , якій потерпіла розповіла про обставини вчиненого щодо неї злочину, суд встановив, що вона є донькою потерпілої ОСОБА_10 . На початку літа 2024 року до неї зателефонувала мати, потерпіла ОСОБА_10 , яка перебувала в збудженому стані та з вереском повідомила, що її зґвалтували та забрали гроші. Після чого ОСОБА_11 пішла до будинку своєї матері разом із своїм чоловіком ОСОБА_12 , побачила, що цеп, на який закривалась хвіртка, була розмотана, двері в житловий будинок були закриті, проте у вікні, яке розташоване поруч із вхідними дверима, у кватирці було відсутнє скло. Свідок ОСОБА_11 побачила, що скло з кватирки стоїть на землі під будинком. Коли вона зайшла всередину житлового будинку, то зразу помітила безлад, матір була у крові, пам'ятає, що на нозі у матері була гематома. Свідку потерпіла ОСОБА_10 повідомила, що у будинку був ОСОБА_13 , який заліз через вікно, забрав продукти харчування з холодильника. Зазначала, що ОСОБА_13 також роздягнув її догола, тягав її по підлозі та кидав на диван, змушував матір не чинити опору діям сексуального характеру ОСОБА_13 , які полягали в оральному, вагінальному та анальному проникненні в тіло потерпілої з використанням геніталій. Також свідку матір повідомила, що ОСОБА_13 забрав телефон, що належить потерпілій, розібрав його, продовжував завдавати їй удари, мучив її цілу ніч, змушував повідомити місце розташування грошей.
Допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_14 , зазначивши наступне. На початку літа 2024 року його дружина повідомила, що із її матір?ю щось трапилось. Вони прийшли за місце проживання потерпілої ОСОБА_10 , у будинку побачили безлад, побачив що його теща була побита, були сліди побиття на обличчі. Свідок звернув увагу, що у вікні, яке розташоване поруч із входом до житлового будинку, у кватирці відсутнє скло. Також зазначив, що будинок був відключений від електропостачання у місці розташування приладу обліку спожитої електроенергії. Йому відомо, що його теща, потерпіла ОСОБА_10 , збирала так звані «смертні гроші». Про кількість коштів, які зберігались у ОСОБА_10 йому не відомо;
Свідок ОСОБА_15 , під час судового розгляду пояснила, що є соціальним працівником, працює у територіальній громаді та здійснює догляд за потерпілою ОСОБА_10 по понеділках та четвергах. На початку літа 2024 року до неї зателефонувала донька ОСОБА_10 - ОСОБА_16 , сказала що її маму побили. Вказала, що знає ОСОБА_8 , оскільки він час від часу допомагав по господарству на території домоволодіння потерпілої, косив траву на городі. Зазначає, що після подій 12.06.2024 року ОСОБА_10 перебувала в пригніченому стані, мала явні ознаки того, що її побили.
Апеляційний суд констатує, що вищевказані свідки не були очевидцями розглядуваних подій, однак їх показання стосуються поведінки потерпілої, що мала місце після вчинення щодо неї неправомірних дій, які ґрунтуються на безпосередньому сприйнятті обставин.
Наведені свідчення повністю підтверджується дослідженими у ході судового розгляду наступними письмовими доказами.
Відповідно до змістузаяви про вчинення кримінального правопорушення та протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від потерпілої ОСОБА_17 , зафіксовано, що у період часу з 17 год. 00 хв. 11.06.2024 до 09 год. 00 хв. 12.06.2024 чоловік з іменем ОСОБА_18 проник до будинку заявниці, зґвалтував її та забрав продукти харчування та гроші у розмірі 8000 грн (а.с.86, 180 т.1). Апеляційний суд акцентує увагу, що потерпілою ОСОБА_10 відразу повідомлялось деталі вчинення щодо неї неправомірних дій, а саме - грабежу та зґвалтування.
Відповідно до протоколу впізнання особи від 13.06.2024 року - потерпіла ОСОБА_10 впізнала ОСОБА_8 як особу, яка вчинила грабіж та примусила її до статевих зносин (а.с.150-151 т. 1).
Як вбачається з протоколу огляду місця події від 12.06.2024 із відеозаписом, відповідно до змісту якого проведено огляд будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого було виявлено та вилучене, зокрема, на дивані металеву ложку, (а.с.88-126 т1), що підтверджує свідчення потерпілої, що ОСОБА_8 «пхав ложку до горла».
З протоколу слідчого експерименту від 04.07.2024 року за участю потерпілої ОСОБА_10 убачається, що у присутності понятих, статиста та спеціаліста, відтворила дії та обставини завданняобвинуваченим ОСОБА_8 тілесних ушкоджень та зґвалтування, зокрема, потерпіла показала, як обвинувачений із застосуванням насильства вчиняв дії сексуального характеру, пов'язані із оральним проникненням за допомогою геніталій в тіло підозрюваної. Вказала на те, що ОСОБА_8 стягнув потерпілу ОСОБА_10 з ліжка на підлогу, стягнув з потерпілої одяг, душив за шию, штовхав, наносив хаотичні удари (а.с.177-179 т. 1).
У свою чергу, тілесні ушкодження, які утворились у результаті протиправних дій ОСОБА_8 підтверджуються висновком судово-медичної експертизи потерпілої ОСОБА_10 № 102від 09.07.2024 року, відповідно до якого у ОСОБА_10 виявлені тілесні ушкодження: синці обличчя, синець задньої поверхні грудної клітини, синці обох верхніх та обох нижніх кінцівок. Вказані тілесні ушкодження утворилися в результаті дії тупого (тупих) твердого предмета (предметів), індивідуальні особливості якого (яких) в ушкодженнях не відобразились. Не виключено, що такими предметами могли бути кулаки рук, взуті ноги, обух топора та інші схожі предмети, що не суперечить даним, на які вказує підекспертна. Враховуючи морфологічні особливості вказаних ушкоджень (всі синці мають синьо-фіолетовий колір), слід вважати, що вони виникли приблизно за 12 годин - 1 добу до моменту обстеження та могли бути спричинені 11.06.2024. Зазначені тілесні ушкодження, не є небезпечними для життя, мають незначні скороминущі наслідки тривалістю не більше 6-ти днів і за цим критерієм згідно п. 2.3.5 «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених Наказом № 6 МОЗ України від 17.01.1995, відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень. Враховуючи характер та різносторонню локалізацію вищевказаних тілесних ушкоджень, спричинення їх в умовах падіння з положення стоячи на площину (з висоти власного зросту) є малоймовірним. В ділянці зовнішніх статевих органів будь-яких тілесних ушкоджень не виявлено (а.с.169-172 т.1).
Суд першої інстанції, на думку колегії суддів, аналізуючи допустимість досліджених доказів, зробив правильний висновок про їх достеменність та законність їх зібрання та обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку.
Доводи сторони захисту про те, що стороною обвинувачення не доведено вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 152 КК України, колегія суддів вважає неспроможними та такими, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб'єктивну сторону.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 та ін.).
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Логічний аналіз вищевикладеної ч. 1 ст. 94 КПК України дає підстави дійти висновку про те, що оцінка доказів судом здійснюється за його внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватись на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, при цьому, сукупність зібраних доказів оцінюється з точки зору достатності та взаємозв'язку, необхідних для прийняття відповідного процесуального, в даному випадку, судового рішення.
Внутрішнє переконання - це такий стан свідомості суб'єкта оцінки, коли він вважає, що зібрані й перевірені у справі докази є достатніми для вирішення питання щодо наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування, або інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, і впевнений у правильності свого висновку та готовий до практичних дій у відповідності з отриманими знаннями. Закон вимагає, щоб внутрішнє переконання було обґрунтованим.
Стаття 85 КПК України передбачає, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Підставою для поділу доказів на прямі та непрямі (побічні) є характер їх відношення до обставин, які підлягають доказуванню.
Прямий доказ - такий, що прямо і безпосередньо вказує на ті факти і обставини, що підлягають доказуванню. Із цього випливає, що між доказом і тезою, що доводиться, не існує проміжних ланок. Їх зв'язок має одноступеневий характер.
На відміну від прямих доказів, непрямі докази обґрунтовують обставини, які підлягають доказуванню, не прямо, а опосередковано через проміжні факти шляхом послідовних висновків. Непрямим (побічним) є доказ, який спочатку обґрунтовує наявність чи відсутність проміжного (доказового) факту, а через нього - наявність чи відсутність шуканої обставини предмета доказування. Непрямі докази вказують на окремі факти, на основі логічного аналізу сукупності яких встановлюються окремі елементи складу кримінального правопорушення та інші обставини предмета доказування.
Як засвідчує судова практика, доказування тих чи інших обставин злочину досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх, у тому числі непрямих доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) факту вчинення злочину конкретною особою.
З огляду на викладене, у контексті обставин провадження, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої інстанції, доходить переконання про те, що висунута стороною обвинувачення версія подій знайшла своє підтвердження у ході судового розгляду кримінального провадження, сукупності зібраних по справі доказів достатньо для стійкого висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 152 КК України.
Доводи сторони захисту про те, що на тілі потерпілої не було виявлено характерних для зґвалтування тілесних ушкоджень є безпідставними, оскільки фізичним насильством при зґвалтуванні, яке вказувало б на те, що потерпіла чинила опір обвинуваченому, може бути протиправний фізичний вплив на тіло потерпілої особи без завдання їй характерних тілесних ушкоджень.
Домінуючим криміноутворюючим чинником, що обумовлює відповідальність за зґвалтування, стає відсутність добровільної згоди потерпілої особи по відношенню до дій обвинуваченого.
На переконання колегії суддів, відсутність у потерпілої тілесних ушкоджень, характерних для зґвалтування, не виключає того, що статевий акт між ОСОБА_8 та ОСОБА_10 відбувся без добровільної згоди останньої, тобто за відсутності її вільного волевиявлення. Зокрема, обставинами, які підтверджують відсутність добровільної згоди потерпілої на статевий акт з обвинуваченим були дії обвинуваченого, який завдав їй удари в різні частини тіла, а вона, в силу свого віку, не могла чинити опір, а також вік потерпілої - на момент зґвалтування 85 років та понад сорокавосьмирічну різницю у віці з обвинуваченим, якому на час скоєння злочину було 37 років.
Щодо доводів апеляційних скарг сторони обвинувачення та сторони захисту про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, то колегія суддів вважає їх безпідставними, з огляду на таке.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Положеннями ст. 414 КПК України передбачено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
На несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх істотних обставин.
Тобто кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, а саме таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості засудженого.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
При цьому повноваження суду, надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.
Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов'язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.
Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
До того ж слід зазначити, що визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, а також призначення покарання нижчого, ніж передбачене санкцією статті (частини статті), завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Так, санкцією ч. 4 ст. 187 КК України, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, а санкцією ч. 1 ст. 152 КК України, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.
Обираючи вид та розмір покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які згідно ст. 12 КК України є нетяжким та тяжким злочинами; особу обвинуваченого, його вік, поведінку після вчинення кримінального правопорушення, а також суд врахував відсутність обставин, які пом'якшують покарання та наявність обставин, які обтяжують покарання відповідно до ч. 1 ст. 67 КК України, до яких суд відніс вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку, вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння.
На підставі зазначеного суд першої інстанції дійшов висновку про призначення ОСОБА_8 покарання: за ч. 1 ст. 152 КК України - у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 4 ст. 186 КК України - у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань призначено остаточне покарання ОСОБА_8 у виді позбавлення волі на строк 9 років.
На думку апеляційного суду, підстав вважати таке покарання явно несправедливим через м'якість за доводами, викладеними в апеляційній скарзі прокурора, колегія суддів не вбачає. Суд першої інстанції, дотримуючись наведених вимог кримінального закону, урахував суспільну небезпеку вчинених засудженим злочинів, його тяжкість, суспільно- небезпечні наслідки, зокрема вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння щодо особи похилого віку, відношення обвинуваченого до вчиненого та його наслідків, його поведінку під час вчинення злочину та після його вчинення, дані про його особу, не визнання своєї вини. При цьому колегія суддів бере до уваги, що покарання призначене ОСОБА_8 у межах санкцій інкримінованих ОСОБА_8 злочинів, відповідно до вимог ст. 65 КК України, за правилами ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань.
Апеляційний суд акцентує увагу, сторони обвинувачення, що посилання на попередню судимості ОСОБА_8 , є неприйнятним, оскільки з матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений є особою, яка відповідно до ст. 89 КК України не має судимості.
Так, судимість є правовим станом особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов зумовлює настання для неї певних негативних наслідків. Правильне застосування правових норм про судимість, її погашення чи зняття має важливе значення для вирішення кримінальних справ у разі вчинення особою нового злочину.
Судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), і встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов'язані зі спливом певних строків, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення.
Припинення судимості анулює всі кримінально-правові й загальноправові наслідки засудження і призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов'язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості під час вирішення будь-яких питань, у тому числі під час надання характеристики особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості. Вказане узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною зокрема у постановах від 27 вересня 2018 року, 20 квітня 2023 року у справах № 647/1831/15-к, 206/1127/21 відповідно.
Обставини, на які є посилання в апеляційній скарзі прокурора, як на підстави для твердження про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, в цілому не спростовують правильність висновків суду першої інстанції про призначення покарання у межах санкцій ч. 1 ст. 152, ч. 4 ст. 186 КК України, оскільки у ч. 2 ст. 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання.
Апеляційний суд вважає, що визначений судом першої інстанції вид та розмір покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які творять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Вказана позиція апеляційного суду узгоджується з правовими висновками, викладеними у Постановах ВС ККС від 04.06.2019 року у справі № 759/3444/16-к (Провадження № 51-9461км18), від 05.06.2019 р. у справі № 195/1700/15-к (Провадження № 51-9237км18).
Оцінуючи твердження захисника щодо невірного принципу визначення остаточного покарання за сукупністю злочині, є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. При цьому, відповідно до ч.2 ст. 70 КК України при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання.
Відповідно до висновку ОП ВС викладеному у Постанові від 01 червня 2020 р. у справі № 766/39/17 (провадження № 51-8867кмо18) при складанні покарань відповідно до ч. 2 ст. 70 КК України остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК.
Установлюючи ці принципи визначення остаточного покарання за сукупністю, закон не регламентує, у яких випадках повинен використовуватися судом той чи інший із цих принципів. Отже, у кожному випадку це питання вирішується за розсудом суду, який обирає той чи інший принцип визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів з урахуванням конкретних обставин справи і даних про особу винного. Також при вирішенні цього питання належить враховувати, що вчинення особою не одного, а кількох (двох і більше) злочинів, як правило свідчить про підвищену небезпечність вчиненого і особи винного.
Вказаних вимог закону при призначенні покарання ОСОБА_8 судом першої інстанції дотримано.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16 10 2008 року).
За обставин, встановлених під час апеляційного розгляду, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясував всі обставини кримінального провадження, перевірив їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості та дослідженими в судовому засіданні у їхній сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, та постановив законний та обґрунтований вирок, а тому підстав для задоволення апеляційних скарг прокурора та захисника не вбачає.
Керуючись ст. ст. 370, 372, 376, 404, 405, 407, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,-
ухвалив:
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , та прокурора Подільської окружної прокуратури Одеської області ОСОБА_9 , - залишити без задоволення.
Вирок Подільського міськрайонного суду Одеської області від 04 вересня 2025 року, у кримінальному провадженні №12024161180000465, внесеному до ЄРДР 12 червня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 152, ч. 4 ст. 186 КК України, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4