Номер провадження: 11-кп/813/2547/25
Справа № 521/14722/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
05.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 , його захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09.09.2025, якою у к/п № 12023231020000390 від 22.03.2023 стосовно:
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Херсон, громадянина України, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 07.11.2025 включно, із визначенням застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскарженою ухвалою задоволено клопотання прокурора та обвинуваченому ОСОБА_6 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 07.11.2025 включно, із визначенням застави в 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. В задоволенні клопотання обвинуваченого про зменшення розміру застави судом 1-ої інстанції було відмовлено.
Обґрунтовуючи ухвалу суд 1-ої інстанції виходив з доведеності наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не зменшились на даній стадії к/п стосовно ОСОБА_6 , недоцільності застосування більш м'якого запобіжного заходу, який не зможе запобігти встановленим ризикам, та вирішив визначити обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у виді застави в 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого. Відмовляючи в задоволенні клопотання обвинуваченого про зменшення розміру застави, суд 1-ої інстанції зазначив, що обвинувачений не обґрунтував, які обставини, що враховуються судом під час визначення розміру застави, змінились з моменту визначення попереднього розміру застави та можуть бути підставою для її зменшення.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 не погодився із оскаржуваною ухвалою в частині визначення розміру застави в 60 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, посилаючись на те, що: суддя проігнорував важливі обставини даного к/п, як от перебування його під вартою понад 2 роки; в оскаржуваній ухвалі не міститься чіткого мотивування необхідності продовження йому строку тримання під вартою, що суперечить практиці ЄСПЛ, а саме лише існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи та мають бути наведені інші підстави для продовження строку тримання під вартою; він має сім'ю, постійне місце проживання, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий, що мало бути враховано під час розгляду клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу.
За таких обставин обвинувачений ОСОБА_6 просить змінити запобіжний захід на більш м'який або зменшити йому розмір застави до 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб з покладенням на нього відповідних обов'язків.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, водночас прокурор в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, тому колегія суддів, на підставі приписів ч. 4 ст. 405 та ч. 4 ст. 422-1 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснити за відсутності прокурора.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції обвинуваченого та його захисника, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався з огляду на таке.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо обґрунтованості пред'явленого обвинувачення.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення, якщо таке подавалось (заявлялось).
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики ЄСПЛ передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до обвинувального акту, який міститься в матеріалах кримінального провадження, що надійшло до апеляційного суду, ОСОБА_6 пред'явлене обвинувачення у вчинені злочинів, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України, за кваліфікуючими ознаками: незаконне придбання, зберігання з метою збуту психотропних речовин у великих розмірах; незаконне придбання, зберігання з метою збуту психотропних речовин, якщо предметом такий дій були психотропні речовини в особливо великих розмірах.
Санкція ч. 2 ст. 307 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна, а санкція ч. 3 цієї статті - покарання у вигляді позбавлення волі на строк від дев'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна, при чому останній за ст. 12 КК України класифікується як особливо тяжкий злочин.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Колегія суддів зауважує, що ризик переховування від органу досудового розслідування та суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями), зокрема і суворістю передбаченого покарання, та обставинами вчинення інкримінованого злочину.
Отже, враховуючи загрозу суворості можливого покарання, особливості інкримінованих злочинів, в тому числі особливо тяжкого, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, вчинених під час воєнного стану, ступінь суспільної небезпеки обвинуваченого, апеляційний суд констатує наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування від органів досудового розслідування та/або суду, який не зменшився на даній стадії.
При цьому, відсутність в обвинуваченого ОСОБА_6 офіційного місця працевлаштування могла стати фактором впливу на отримання грошових коштів незаконним шляхом, враховуючи, що він обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, вказане обґрунтовує наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, який не зменшився на даній стадії.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
З врахуванням вище наведеного та оскільки вище зазначені ризики продовжують існувати на даній стадії розгляду к/п, на переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу.
При цьому, колегія суддів також враховує, що суд 1-ої інстанції визначив обвинуваченому заставу, в розмірі нижчому, аніж розмір застави, встановлений п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України для особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, при цьому апеляційний суд позбавлений можливості виправити цю помилку, оскільки це погіршить становище обвинуваченого, водночас прокурором вищезазначена ухвала не оскаржувалася.
Будь-яких обґрунтованих підстав з наданням відповідних доказів для зменшення розміру застави в процесі розгляду провадження апеляційним судом не встановлено.
З огляду на вище вказане апеляційний суд відхиляє вимоги апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 в частині необхідності зменшення йому суми визнвченого альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Посилання обвинуваченого ОСОБА_6 щодо наявності в нього міцних соціальних зв'язків, постійного місця проживання, відсутність судимостей та не перебування на обліку в нарколога та психіатра не нівелюють вище вказаних ризиків в цьому к/п стосовно нього, а окрім того не стали стримуючими факторами для нього для імовірно вчинення інкримінованих злочинів, в тому числі особливо тяжкого, з огляду на що апеляційний суд відхиляє вказані доводи апелянта.
З огляду на вище викладене, істотних порушень вимог кримінального законодавства судом 1-ої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали не встановлено.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 відсутні.
Водночас, апеляційний суд зауважує, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01) Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27.06.1968, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria), ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16.07.1971, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
За обставинами цього к/п, ОСОБА_6 впродовж тривалого часу утримується під вартою, обвинувальний акт стосовно нього в цьому к/п був переданий до суду 1-ої інстанції для розгляду 08.06.2023, однак станом на теперішній час судове рішення в справі не прийнято.
Враховуючи викладене, апеляційний суд звертає увагу суду 1-ої інстанції на необхідність вжиття невідкладних дієвих заходів з метою дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 .
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 194, 199, 331, 370, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09.09.2025, якою стосовно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 07.11.2025 включно, із визначенням застави - залишити без змін.
Звернути увагу суду 1-ої інстанції на необхідність вжиття невідкладних заходів щодо дотримання розумних строків, визначених ст. 28 КПК України при розгляді кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.ч. 2, 3 ст. 307 КК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4