Номер провадження: 11-кп/813/2554/25
Справа № 521/5096/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
21.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 26.09.2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України,
установив
На розгляді Хаджибейського районного суду м. Одеси знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 189 КК України.
Оскаржуваною ухвалою суду у рамках кримінального провадження № 12024162470001063 від 16.08.2024 року ОСОБА_6 та ОСОБА_9 продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченому у виді тримання під вартою. Також зменшено розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_9 обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі - 400 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 1211200 (один мільйон двісті одинадцять тисяч двісті) гривень.
Не погоджуючись з ухвалою суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора та зменшити розмір застави.
В апеляційній скарзі захисник посилається на формальний підхід суду до розгляду клопотань прокурора, відсутність зазначених у клопотанні ризиків, необґрунтованості пред'явленого обвинувачення, та непомірністю розміру застави.
Відповідно до вимог ст.422-1 КПК розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Відповідно до ч.1 ст.406 КПК України, суд апеляційної інстанції має право ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження, якщо всі учасники судового провадження заявили клопотання про здійснення провадження за їх відсутності.
За таких підстав, враховуючи, що сторона захисту про участь в судовому засіданні під час розгляду апеляційної скарги не заявляла, тому відповідно до положення ч.4 ст.107, ч.1 ст.406 КПК України, апеляційний розгляд проведено у письмовому провадженні за відсутності учасників кримінального провадження та без фіксації за допомогою технічних засобів.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
На підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що на розгляді у Хаджибейському районному суді м. Одеси перебуває кримінальне провадження №12024162470001063 від 16.08.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_8 , ОСОБА_9 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 189 КК України.
Ухвала суду першої інстанції оскаржена лише в частині продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_6 а тому апеляційний суд перевіряє її лише в цій частині.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Переглядаючи оскаржену ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним із існуючими ризиками станом на час судового розгляду, відповідає особі обвинуваченого і зможе забезпечити, на відміну від інших, більш м'яких запобіжних заходів, належне виконання ними процесуальних обов'язків.
Абзацом 2 ч.3 ст.407 КПК України передбачено, що постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст.184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Згідно з ч.3 ст.404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Виходячи з положень п.24) ч.1 ст.3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч.1 ст.392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст.23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дають підстави суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та з огляду на перевірені в порядку статтями 89, 94 КПК України докази, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст.331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення по суті, оскільки, окрім як дослідивши обвинувальний акт, оскаржену ухвалу суду першої інстанції щодо продовження запобіжного заходу та копії журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких інших доказів.
За таких обставин апеляційний суд не переглядає обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_6 за ч.4 ст.189 КК України.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності існування ризиків, можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, апеляційний суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК України).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що обвинувачений може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК України).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки обвинуваченого під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади), поведінки обвинуваченого під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність ризиків, які виправдовує тримання обвинувачених під вартою.
Зокрема, враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років із конфіскацією майна, роль обвинуваченого у вчиненні інкримінованого злочину, на думку апеляційного суду, наявний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризик того, що обвинувачений з огляду на тяжкість покарання, що йому загрожує у разі встановлення його вини, може вдатися спроб переховуватися від суду.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Окрім того, ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Враховуючи обставини інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, дані про його особу, який є непрацевлаштованим, обвинувачується у вчинені особливо тяжкого злочину, колегія суддів вважає, що заявлені прокурором ризики не перестали існувати.
Таким чином, твердження захисника, що ризики у кримінальному провадженні недоведені, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованих останнім кримінальних правопорушень, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м'який, з великою вірогідністю, не зможе запобігти ризикам, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, та в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.
Колегія суддів враховує посилання захисника про те, що обвинувачений має міцні соціальні зв'язки, в той же час зауважує, що зазначені обставини не спростовують викладені в ухвалі висновки суду першої інстанції та не дають достатніх підстав вважати, що вони можуть мати стримуючу дію та сприятимуть зменшенню існуючих ризиків, більш того вони не стали стримуючими факторами імовірної протиправної поведінки.
Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК України, які є перешкодою для застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.
Що стосується доводів сторони захисту про необґрунтованість визначеного судом обвинуваченому розміру застави, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави визначається у таких розмірах:
-щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчинені нетяжкого злочину, - від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
-щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчинені тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
-щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчинені особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тобто процесуальним законом визначено, що до особи, яка обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину може бути застосовано розмір застави в межах від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас, відповідно до ч.5 вказаної норми процесуального закону, у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Оскарженою ухвалою, продовжуючи обвинуваченому строк тримання під вартою, в якості альтернативного запобіжного заходу місцевий суд визначив ОСОБА_6 заставу 400 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 ЄСПЛ зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 ст.5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого.
Отже, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що, враховуючи обставини вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення в яком він обвинувачується, зокрема, обраний розмір застави зможе стримувати можливу протиправну поведінку обвинуваченого, буде достатньою мірою гарантувати виконання ним покладених на нього обов'язків, зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та запобігти заявленим у клопотанні прокурора ризикам.
Колегія суддів зазначає про те, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що суд, при встановленні суми застави, яка перевищує платоспроможність обвинуваченого повинен враховувати тяжкість злочину, у вчиненні якого він підозрюється, а також його професійне становище. Судом, враховуючи винятковий характер справи, виправдано корегування суми для звільнення під заставу з рівнем передбачуваної відповідальності для забезпечення того, щоб винні не мали стимулу уникати правосуддя і знехтувати заходами безпеки. Розміри застави, встановлені виключно з урахуванням майнового стану обвинувачених, та є достатніми для забезпечення їх явки у судове засідання.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання, щодо продовження строку тримання під вартою обвинувачених, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі, залишити вирок або ухвалу без змін.
Керуючись ст.ст. 376, 403, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Хаджибейського районного суду м. Одеси від 26.09.2025 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4