Номер провадження: 11-кп/813/2615/25
Справа № 522/4716/20
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
29.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі:
головуючий суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар судового засідання ОСОБА_5 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12020160000000082, внесеному до ЄРДР 03 лютого 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч.2 ст. 263 КК України,
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення.
Оскаржуваною ухвалою клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_8 кожному окремо, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 13 грудня 2025 року включно, із визначенням розміру застави, як альтернативний запобіжний захід, у розмірі 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908 400 гривень.
Обґрунтовуючи ухвалу, суд першої інстанції врахував тяжкістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання їх винуватими, відомості про особу обвинувачених та послався на продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, що унеможливлює застосування щодо обвинувачених більш м'якого запобіжного заходу.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , подав апеляційну скаргу, в якій зазначає що ухвала підлягає зміні в частині визначення судом розміру застави, оскільки розмір застави є занадто великим для обвинувачених, які п'ять років знаходяться під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» та не мають доходу.
На підставі наведеного захисник просить скасувати ухвалу суду, постановити нову, якою зменшити розмір застави до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позиції учасників судового розгляду.
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Водночас, прокурор ОСОБА_6 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржену ухвалу без змін.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступного висновку.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з положеннями ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
Аналіз матеріалів провадження свідчить про те, що на розгляді у Приморському районному суді м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12020160000000082, внесенє до ЄРДР 03 лютого 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч.2 ст. 263 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
Оскільки в апеляційній скарзі захисник не оспорює обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , як і не оспорює те, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України продовжують існувати, апеляційний суд не переглядає оскаржувану ухвалу в цій частині та констатує, що під час апеляційного розгляду знайшла своє підтвердження та обставина, що існують заявлені ризики, які виправдовують продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинувачених під вартою.
Що стосується доводів захисника з приводу розміру застави, апеляційний суд приходить до таких висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків.
За приписами п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається в межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч.2 ст. 263 КК України, один з яких відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, розмір застави стосовно останніх повинен бути визначений саме у встановлених вищевикладеними положеннями кримінального процесуального закону межах, а саме від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В контексті справи «Mangouras v. Spain» (рішення від 28.09.2010 р., заява № 12050/04) зазначається, що заявник, посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стверджував, що сума застави у його справі була необґрунтовано високою та не враховувала конкретні обставини й умови його особистого життя. ЄСПЛ визнано законними та обґрунтованими дії національних судів щодо обрання підозрюваному розміру застави, який значно перевищував наявні активи, поточні доходи підозрюваного, тощо, беручи до уваги особливий характер справи заявника та шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, та зазначено, що навіть якщо сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.
Також, у рішенні ЄСПЛ у справі Punzelt v. Czech Republic від 25.04.2000 р. (заява № 31315/96, пункт 86) констатовано, що ані неодноразова відмова у звільненні під заставу заявника, ані в подальшому встановлена застава у розмірі 30 000 000 чеських крон, не були порушенням прав заявника, враховуючи масштаб його фінансових операцій.
Отже, положення КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан обвинуваченого; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу обвинуваченого; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» обвинуваченого; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Зважаючи на характер інкримінованих кримінальних правопорушень, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст.177 КПК України, та дані про особу обвинувачених, апеляційний суд, вважає, що визначений розмір застави у розмірі - 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 908 400 гривень, буде з одного боку утримувати обвинувачених від намірів та спроб порушити покладені на них обов'язки, а з іншого, не перетворить обраний їм запобіжний захід на безальтернативне ув'язнення.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про наявність підстав для зменшення розміру визначеної застави, є безпідставникми, а визначений розмір застави є необхідним та достатнім для запобігання встановленим ризикам.
Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування вказаного обвинуваченого під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які б були безумовною підставою для скасування оскарженої ухвали.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі , залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - залишенню без змін.
Водночас, апеляційний суд знаходить слушними зауваження захисника ОСОБА_7 щодо тривалого судового розгляду кримінального провадження, під час якого обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 постійно перебуває під вартою, у зв'язку із чим вважає за необхідне звернути особливу увагу районного суду на положення ст. 8 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 та приписи ст.ст. 28 та 318 КПК України.
Відповідно до ч.4 ст.28 КПК України кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
Водночас ч.1 ст.318 КПК України встановлює, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що кримінальне провадження №12020160000000082, внесенє до ЄРДР 03 лютого 2020 року, знаходиться на розгляді суду першої інстанції досить тривалий час, протягом якого ОСОБА_8 та ОСОБА_9 утримуються під вартою, про що наголошувалось в судовому засіданні апеляційного суду, проте судовий розгляд на теперішній час не завершений та остаточне рішення не прийнято.
Апеляційний суд вважає таку невиправдану тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч.4 ст.28 та ч.1 ст.318 КПК України тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи, у зв'язку із чим вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на необхідність вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
Керуючись ст.ст. 24, 177, 178, 183, 194, 199, 331, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 14 жовтня 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у кримінальному провадженні №12020160000000082, внесеному до ЄРДР 03 лютого 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_9 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч.2 ст. 263 КК України, - залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків у розгляді даного кримінального провадження передбачених ст. 28 КПК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4