Номер провадження: 11-кп/813/2582/25
Справа № 522/15017/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
03.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10.10.2025, якою під час судового розгляду к/п № 12023162510000458 від 01.04.2023 стосовно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Одесі, громадянина України, з базовою середньою освітою, не одруженого, офіційно не працевлаштованого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 08.12.2025 включно, без визначення застави
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскарженою ухвалою задоволено клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_8 та обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 08.12.2025 включно, без визначення застави. При цьому суд 1-ої інстанції відмовив в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , про зміну запобіжного заходу.
Обґрунтовуючи ухвалу суд 1-ої інстанції виходив з доведеності наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які не втратили свою актуальність та не змінилися на даній стадії к/п стосовно ОСОБА_7 , недоцільності застосування більш м'якого запобіжного заходу, який не зможе запобігти встановленим ризикам, та на підставі п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України вирішив не визначати обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у виді застави.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 не погодилася із оскаржуваною ухвалою, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 впродовж тривалого часу, понад двох років, перебуває під вартою, нових доказів чи ризиків для продовження дії запобіжного заходу стороною обвинувачення не надано, сама по собі тяжкість інкримінованого злочину не може слугувати підставою для констатації ризику переховуватися від органів досудового розслідування чи суду. Крім того, суд 1-ої інстанції не врахував стан здоров'я обвинуваченого ОСОБА_7 , який страждає на органічний розлад особистості, помірний психотоподібний синдром, є особою з інвалідністю, відповідно до довідки «Одеської міської медичної частини № 21» ДУ «Одеський слідчий ізолятор» від 02.05.2025 забезпечення виконання хворим планових медичних рекомендацій щодо постійного прийому груп препаратів, в умовах місця його перебування є неможливим. Код хвороби згідно з протоколом свідчить, що ОСОБА_7 страждає на специфічні розлади особистості та поведінки внаслідок епілепсії. Наведене свідчить про те, що стан здоров'я ОСОБА_7 унеможливлює його подальше тримання під вартою.
З врахуванням наведеного захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувану ухвалу та винести нову ухвалу, якою клопотання прокурора залишити без задоволення та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді домашнього арешту з 23:00 год по 06:00 год із забороною покидати місце проживання, за винятком випадків, пов'язаних із отриманням медичної допомоги або прямуванням в укриття в разі оголошення повітряної тривоги в м. Одесі.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала апеляційну скарга та просила її задовольнити, водночас, прокурор в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, при цьому захисник не заперечувала щодо розгляду апеляційної скарги за його відсутності, за таких обставин, колегія суддів, на підставі приписів ч. 4 ст. 405 та ч. 4 ст. 422-1 КПК України, вважає за можливе апеляційний розгляд здійснити за відсутності прокурора.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_6 , перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частина 1 ст. 404 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
На переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції зазначених вище вимог кримінального процесуального закону дотримався не в повному обсязі з огляду на таке.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу («Запобіжні заходи, затримання особи»).
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
У відповідності до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Виходячи з п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо обґрунтованості пред'явленого обвинувачення.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом 1-ої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Статтею 422-1 КПК України визначений порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Разом з тим, аналіз зазначеної норми кримінального процесуального закону свідчить про те, що апеляційний суд позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особі обвинувачення, оскільки має право витребувати із суду 1-ої інстанції лише оскаржувану ухвалу та відповідне клопотання сторони обвинувачення, якщо таке подавалось (заявлялось).
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики ЄСПЛ передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до обвинувального акту, який міститься в матеріалах кримінального провадження, що надійшло до апеляційного суду, ОСОБА_7 пред'явлене обвинувачення у вчинені злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189КК України, за кваліфікуючими ознаками: вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над близькими родичами потерпілої, обмеження їх прав, свобод та законних інтересів, вчинене в умовах воєнного стану.
Санкція ч. 4 ст. 189 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна, що за ст. 12 КК України класифікується як особливо тяжкий злочин.
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
У рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») №31315/96 від 25.04.2000 зазначено, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Колегія суддів зауважує, що ризик переховування від органу досудового розслідування та суду є актуальним безвідносно до стадії кримінального провадження та обумовлений, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями), зокрема і суворістю передбаченого покарання, та обставинами вчинення інкримінованого злочину.
Отже, враховуючи загрозу суворості можливого покарання, особливості інкримінованого особливо тяжкого злочину, вчиненого під час воєнного стану, ступінь суспільної небезпеки обвинуваченого, активні дії з вимагання грошових коштів в поєднанні з погрозою насильства до потерпілої та членів її сім'ї, апеляційний суд констатує наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування від органів досудового розслідування та/або суду .
Окрім того, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу.
Оскільки на теперішній час здійснюється судовий розгляд к/п стосовно ОСОБА_7 , а за обставинами цього к/пнаявна потерпіла та свідки, вказане свідчить про необхідність їх допиту в судовому засіданні, з урахуванням процедури, яка передбачена КПК, а тому апеляційний суд вважає, що вказані обставини зумовлюють можливість здійснення поза процесуального впливу обвинуваченим на потерпілого та свідків, з метою спонукання їх до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм можуть бути відомі щодо кримінального правопорушення для уникнення кримінальної відповідальності. Тобто, в цьому к/п існує ризик впливу на учасників к/п, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ої інстанції щодо ризику перешкоджання обвинуваченим к/п іншим чином, оскільки відповідно до обвинувального акту ОСОБА_7 умисно вчиняв дії з вимагання грошових коштів з погрозою насильства до потерпілої та залучив при цьому ОСОБА_9 , який не був обізнаний про наміри обвинуваченого, що свідчить про організаторський характер дій ОСОБА_7 та свідчить про ступінь його суспільної небезпеки. Відповідно зазначене підтверджує існування в цьому к/п ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім вище вказаного, на переконання колегії суддів, відсутність в обвинуваченого офіційного місця працевлаштування могло стати фактором впливу на отримання грошових коштів злочинним шляхом, що обґрунтовує наявність ризику вчинення іншого кримінального правопорушення, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
З врахуванням вище наведеного та оскільки вище зазначені ризики продовжують існувати на даній стадії розгляду к/п, на переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу.
При цьому, суд 1-ої інстанції з посиланням на положення п. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України вирішив не визначати обвинуваченому альтернативний запобіжний захід.
Водночас, апеляційний суд зауважує, що суд 1-ої інстанції відмовляючи в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу належним чином не дослідив це клопотання та не вмотивував свої висновки.
Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_7 впродовж тривалого часу утримується під вартою, обвинувальний акт стосовно нього в цьому к/п був переданий до суду 1-ої інстанції для розгляду 28.07.2023, однак станом на теперішній час судове рішення в справі не прийнято.
Відтак, з огляду на те, що обвинувачений тримається під вартою тривалий час, судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, апеляційний суд з урахуванням усталеної практики ЄСПЛ відповідно до якої національні суди повинні з'ясувати чи є тримання під вартою під час судового розгляду справи єдиним запобіжним заходом, який забезпечив би належну процесуальну поведінку особи та виконання нею процесуальних обов'язків, а також чи є можливість обмежитися застосуванням менш суворого (альтернативного) запобіжного заходу вважає за можливе визначити обвинуваченому ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у виді застави.
При цьому, апеляційний суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_7 страждає на органічний розлад особистості, помірний психотоподібний синдром, а окрім того відомості щодо порушення обвинуваченим належної поведінки в слідчому ізоляторі відсутні.
Вказані обставини на переконання апеляційного суду свідчать про наявність підстав для визначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
За приписами ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Апеляційний суд зауважує на тому, що ЄСПЛ неодноразово наголошував, зокрема, у рішенні від 23.09.1982 у справі «Єпорронг та Льон рот проти Швеції», що має існувати пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують та метою, яку прагнуть досягти, бо не буде відповідного балансу, якщо на особу покладено надмірний тягар.
Приписи КПК України та практика ЄСПЛ орієнтують суд на такі критерії, які слід врахувати при визначенні розміру застави: обставини кримінального правопорушення; особливий характер справи; майновий стан підозрюваного; його сімейний стан, у тому числі матеріальне становище близьких осіб; масштаб його фінансових операцій; дані про особу підозрюваного; встановлені ризики, відповідно до ст. 177 КПК України; «професійне середовище» підозрюваного; помірність обраного розміру застави та можливість її виконання, а також за певних обставин шкода, завдана кримінальним правопорушенням.
Сума шкоди у справі може бути одним із факторів, що виправдовує вищу суму застави, але лише у поєднанні з іншими критеріями - серйозністю вчиненого злочину, ризику втечі та інше (рішення ЄСПЛ в справі «Істоміна проти України»).
У рішенні ЄСПЛ у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 суд вказав, «що гарантії, передбачені п. 3 ст. 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а, зокрема, явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого».
Водночас, на переконання колегії суддів, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки.
Враховуючи характер та обставини інкримінованого злочину, вчиненого під час воєнного стану, активні дії та особу обвинуваченого, апеляційний суд дійшов висновку, що на даній стадії кримінального провадження необхідно визначити обвинуваченому альтернативний запобіжний захід у виді застави в 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не перевищує встановлений п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави для особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали суду про продовження строку тримання під вартою суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
З врахуванням наведеного, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника задовольнити частково, скасувати ухвалу суду 1-ої інстанції та постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора та захисника задовольнити частково, продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою та визначити йому альтернативний запобіжний захід у виді застави в 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб з покладенням на нього відповідних обов'язків у разі її внесення.
Одночасно, апеляційний суд зауважує, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз практики ЄСПЛ щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01) Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27.06.1968, серія A, № 7, с. 26-27, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria), ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16.07.1971, серія A, № 13, с. 45, п. 110).
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
За обставинами цього к/п, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189КК України за одним епізодом, він впродовж тривалого часу перебуває під вартою, при цьому обвинувальний акт стосовно нього був переданий до суду 1-ої інстанції для розгляду 28.07.2023, тобто кримінальне провадження впродовж тривалого часу розглядається судом 1-ої інстанції, однак рішення по справі не прийняте.
Враховуючи викладене, апеляційний суд звертає увагу суду 1-ої інстанції на необхідність вжиття дієвих заходів з метою дотримання розумних строків розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 .
Керуючись ст.ст. 24, 177, 182, 183, 194, 199, 331, 370, 404, 405, 407, 419, 422-1, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 ,- задовольнити частково.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10.10.2025, якою стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189КК України продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 08.12.2025 включно, без визначення застави- скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання прокурора Приморської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_8 про продовження строку дії запобіжного заходу та захисника ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу.
Продовжити стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою до 08.12.2025 включно з утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор».
Визначити обвинуваченому ОСОБА_7 заставу в якості альтернативного запобіжного заходу в розмірі 300 (трьохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 908 400 (дев'ятсот вісім тисяч чотириста) грн.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу на депозитний рахунок для зарахування заставних сум за наступними реквізитами:
Отримувач: Одеський апеляційний суд; Код отримувача за ЄДРПОУ: 42268321
Банк отримувача: ДКСУ, м. Київ; Код банку отримувача: 820172
Рахунок отримувача: UA308201720355299001001086720
Призначення платежу: згідно ухвали суду від 03.11.2025, заставна сума за ОСОБА_7 , судді: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
У разі внесення застави у зазначеному розмірі обвинуваченого ОСОБА_7 звільнити з-під варти та, відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України, покласти на нього строком до 08.12.2025 включно наступні обов'язки:
- прибувати за викликом суду;
- не відлучатися з Одеської обл. без дозволу суду;
- повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;
- здати на зберігання до ГУ ДМС в Одеській обл. свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну.
Роз'яснити заставодавцю та обвинуваченому ОСОБА_7 наслідки невиконання приписів ч.ч. 8, 10, 11 ст. 182 КПК України.
Звернути увагу суду 1-ої інстанції на необхідність дотримання розумних строків визначених ст. 28 КПК України при розгляді кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4