Справа № 127/17375/25
Провадження № 22-ц/801/2142/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.
Доповідач:Войтко Ю. Б.
10 листопада 2025 рокуСправа № 127/17375/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б.,
суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Калінін Сергій Костянтинович, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 серпня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Антонюка В. В. в залі суду в місті Вінниця, дата складення повного тексту рішення 11 серпня 2025 року,
у цивільній справі № 127/17375/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Короткий зміст вимог
У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 уклала з АТ «Таскомбанк» договір про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №002/9646866-SP від 12.03.2021, підписанням якого акцептував публічну пропозицію АТ «Таскомбанк», яка розміщена на веб-сайті банку: www.tascombank.com.ua та беззастережно приєднався до умов договору.
28.02.2024 між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №НІ/11/16-Ф, відповідно до умов якого останнє зобов'язується передати (сплатити) АТ «Таскомбанк» суму фінансування, а АТ «Таскомбанк» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги за кредитними договорами, договорами поруки в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги.
Відповідно до додатку № 1 до договору факторингу № НІ/11/16-Ф від 28.02.2024 реєстру прав вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача в сумі 45 149,66 грн, з яких: 20 246,31 грн. - загальна сума заборгованості; 24 903,35 грн. - загальна заборгованість по відсотках.
Оскільки умови кредитного договору відповідач не виконала, ТОВ «ФК «ЄАПБ» просить суд стягнути з неї прострочену заборгованість за кредитним договором №002/9646866-SP від 12.03.2021 в сумі 45 149,66 грн, та понесені судові витрати.
Вказані обставини стали підставою для звернення з позовом до суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11 серпня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість в розмірі 45 149 гривень 66 копійок, з яких: 20 246,31 грн. - загальна заборгованість по тілу кредиту; 24 903,35 грн. - загальна заборгованість по відсотках.
Вирішено питання про судові витрати.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що вони є доведеними. Надані позивачем докази суд визнав належними та допустимими, встановивши, що відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, чим порушує його умови.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У вересні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Калінін С. К. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 1 вересня 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий - суддя Войтко Ю. Б., судді: Міхасішин І.В., Стадник І. М.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 12 вересня 2025 року, після усунення недоліків відкрито апеляційне провадження у справі, надано позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 вересня 2025 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що, задовольняючи позов, місцевий суд неповно з'ясував обставини справи та не надав належної оцінки доказам. Зокрема, позивачем надано копію договору, згідно з яким АТ «Таскомбанк» зобов'язується відкрити відповідачу рахунок та встановити кредитний ліміт, однак розмір цього ліміту не зазначено ні в кредитному договорі, ні в позовній заяві, ні в будь-яких інших документах, долучених до матеріалів справи. Місцевим судом не встановлено, який саме розмір кредитного ліміту було визначено відповідачу та чи фактично ним користувався.
Крім того, позивач не надав доказів виконання свого обов'язку щодо надання кредитних коштів та отримання їх відповідачем. Суду не подано інформації про рахунок, на який були перераховані кредитні кошти, а також відомостей про рух коштів за рахунком кредитодавця, на який мало здійснюватися повернення кредиту та процентів.
Відсутність у матеріалах справи первинних бухгалтерських документів позбавляє суд можливості перевірити як сам факт отримання відповідачем кредитних коштів, так і розмір заявленої до стягнення заборгованості. Також це унеможливлює встановлення порядку її нарахування, визначення підстав та способу обчислення відсотків за користування кредитом, що має істотне значення для правильного вирішення спору.
Зазначає, що позивачем не надано належного та обґрунтованого розрахунку заборгованості, з якого можливо було б встановити порядок нарахування процентів, періоди їх нарахування, розмір процентної ставки, застосованої за період прострочення, а також дані щодо здійснення відповідачем платежів. Таким чином, позивач не подав належних і допустимих доказів на підтвердження визначеного ним у позовній заяві розміру заборгованості, що є його процесуальним обов'язком відповідно до вимог статей 12 та 81 Цивільного процесуального кодексу України.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що 12.03.2021 ОСОБА_1 підписано заяву-анкету №215114 щодо приєднання до Публічної пропозиції на укладення договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, надання банківських послуг та інших фінансових послуг, підписанням якого відповідач акцептував публічну пропозицію АТ «Таскомбанк», яка розміщена на веб-сайті Банку: www.tascombank.com.ua та беззастережно приєднався до умов Договору, відповідно до якого відповідач отримав кредит в межах проекту «Sportbank» (а.с. 4).
Згідно довідки АТ «Таскомбанк» від 20.09.2024, ОСОБА_1 з 12.03.2021 є власником поточного рахунку у гривні, який відкритий до заяви-анкети №215114 з номером кредитного договору №002/9646866-SР (а.с. 5).
28.02.2024 між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № НІ/11/16-Ф, у відповідності до умов якого, ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов'язується передати (сплатити) АТ «Таскомбанк» суму фінансування, а АТ «Таскомбанк» зобов'язується відступити ТОВ «ФК «ЄАПБ» права вимоги за кредитними договорами, договорами поруки в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги (копія витягу з договору факторингу додається) (а.с. 7-10).
Згідно п. 2.3. Відступлення Права Вимоги і всіх інших прав, належних АТ «Таскомбанк» за Кредитними Договорами, Договорами Поруки та їх перехід від АТ «Таскомбанк» до ТОВ «ФК «САПБ» відбувається момент підписання Сторонами Акту прийому-передачі Реєстру Прав Вимог згідно Додатку №2, але не раніше здійснення оплати ТОВ «ФК «САПБ» згідно п. 3.1 цього Договору, після чого, ТОВ «ФК «САПБ» стає кредитором по відношенню до Позичальників стосовно Боргу та набуває відповідні Права Вимоги. Підписаний Сторонами та скріплений їх печатками Акт прийому- передачі Реєстру Прав Вимог підтверджує факт переходу від Клієнта до ТОВ «ФК «ЄАПБ» Прав Вимоги Боргу та є невід'ємною частиною Договору факторингу (копія акту прийому-передачі а.с. 8).
Відповідно до додатку № 1 до договору факторингу № НІ/11/16-Ф від 28.02.2024 реєстру прав вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» набув права грошової вимоги до відповідачки в сумі 45 149,66 грн, з яких: 20 246,31 грн. - загальна сума заборгованості; 24 903,35 грн. - загальна заборгованість по відсотках (а.с. 66).
Позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно положень частини першої статті 369ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в абзаці першому пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» та частини першої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на таке.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Між сторонами виникли спірні правовідносини з приводу виконання договірних зобов'язань.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Положеннями ст. 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.
Предметом виконання грошового зобов'язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.
Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності заявлених позовних вимог.
Апеляційний суд не може погодиться з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 264 ЦПК України).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на укладення між ОСОБА_1 та АТ «Таскомбанк» договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №002/9646866-SP від 12.03.2021, умови якого, на думку позивача, були порушені відповідачем.
Приписами частини 2 статті 95 ЦПК України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до частини 4 статті 95 ЦПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Відповідно до роз'яснень, що надані в п. 23, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2 розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей про належність і допустимість доказів. Виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Водночас, ТОВ «ФК «ЄАПБ» не надало до суду ні оригіналу, ні належним чином засвідченої копії зазначеного договору, що є порушенням вимог ч. 2 ст. 83 ЦПК України щодо обов'язку сторони подати докази на підтвердження своїх вимог.
Суд звертає увагу, що надані позивачем документи на підтвердження позовних вимог не можуть бути визнані належними письмовими доказами у розумінні ст. 95 ЦПК України, оскільки вони не є ні оригіналом, ні належним чином засвідченою копією оригіналу документа.
В постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За таких обставин подані матеріали не підтверджують факту укладення чи змісту спірного договору.
Дослідивши наявні у справі матеріали, колегія суддів зазначає, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт укладення між ОСОБА_1 та АТ «Таскомбанк» договору про надання кредиту чи виникнення між ними кредитних правовідносин. Відсутність такого договору унеможливлює встановлення як самого факту переходу прав вимоги до ТОВ «ФК «ЄАПБ», так і обсягу таких прав, зокрема щодо наявності чи розміру заборгованості відповідача.
Ненадання позивачем оригіналу чи належним чином засвідченої копії кредитного договору свідчить про недоведеність факту існування правового зв'язку між сторонами у зобов'язанні, що, у свою чергу, виключає можливість визнання за позивачем права вимоги до відповідача. За відсутності підтвердження факту виникнення грошового зобов'язання у ОСОБА_1 перед позивачем відсутні й правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості.
Таким чином, матеріали справи не містять належних і допустимих доказів існування кредитних відносин між ОСОБА_1 та АТ «Таскомбанк», а відтак і правонаступництва ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Зазначене є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову, незалежно від оцінки доводів позивача щодо обґрунтованості заявлених вимог по суті спору.
Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості складений ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором №002/9646866-SP від 12.03.2021, укладеним між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 , станом на 30.0.2025 не може слугувати підтвердженням існування боргу, оскільки він не є первинними документами, так як не відповідають вимогам ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також вимогам Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №17 (далі - Положення).
Відповідно до Положення (п. п. 14 пункту 1) первинним є документ, що містить відомості про операцію.
Пунктом 6 Положення встановлено, що саме банк зобов'язаний забезпечити: 1) документування всіх операцій, що здійснюються його відокремленими підрозділами (складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку); 2) своєчасне, повне та достовірне відображення в регістрах бухгалтерського обліку всіх операцій, які здійснюють його відокремлені підрозділи; 3) дотримання відокремленими підрозділами вимог облікової політики банку; 4) виконання відокремленими підрозділами потрібних процедур внутрішнього контролю; 5) формування та зберігання відокремленими підрозділами первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, звітів відповідно до вимог законодавства України; 6) формування звітності в розрізі відокремлених підрозділів; 7) надання інформації в розрізі відокремлених підрозділів банку зовнішнім користувачам (Національному банку України, органам статистики та іншим органам відповідно до вимог законодавства України).
Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг.
Первинні документи банку (паперові та електронні) залежно від виду операції та типу контрагентів класифікують за такими ознаками: 1) за місцем складання: зовнішні (одержані від клієнтів, державних виконавців та інших банків); внутрішні (оформлені в банку); 2) за змістом: касові; меморіальні (для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій) - пункти 43-44 Положення.
При цьому первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов'язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі (п. 52 Положення).
Первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку - пункт 52 Положення.
Жодного первинного бухгалтерського документа, в тому числі особового рахунку чи виписки з нього позивач до позовної заяви не додав.
Не надано також підтверджуючих даних про те на який строк надавався кредит, про термін дії кредитної картки, зміни відсоткової ставки, на підставі яких фінансових документів відповідач отримав кредит, яких саме платежів, коли саме, і в яких сумах відповідач не сплатив.
Згідно заперечень відповідача, ні в позовній заяві, ні в будь-якому іншому документі, який міститься в матеріалах справи не зазначено розмір встановленого ліміту, докази на перерахування відповідачу певної суми, підстави та порядок нарахування заборгованості.
Суд першої інстанції безпідставно не надав належної оцінки цим обставинам.
Суд, вирішуючи спір, формально підійшов до розгляду справи, неповно з'ясував її обставини, не дав їм належну правову оцінку, так як не досліджував умови договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб №002/9646866-SP від 12.03.2021.
Учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (п. 2, п. 4, п. 6 - п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України).
Згідно з ст. 12, ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, позивач як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема щодо виникнення кредитних договірних правовідносин між сторонами на підставі кредитного договору та невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов'язань, суму боргу подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов'язок подання доказів покладається на сторін.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі.
Виходячи з вимог цивільного процесуального законодавства, позивач повинен подати належні та допустимі докази на обґрунтування тих обставин на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні.
Частиною 3 статті 367 ЦПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів не приймає додані до апеляційної скарги новий доказ - виписку по особовим рахункам та інший розрахунок заборгованості, оскільки такі докази до суду першої інстанції позивачем не подавалися, вони не були предметом дослідження суду першої інстанції.
Відповідно до статті 177 ЦПК України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні у нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. У разі необхідності до позовної заяви додаються клопотання та заяви позивача, зокрема, про витребування доказів.
Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов'язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.
Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.
Надані позивачем додаткові докази створені в ході операційної діяльності банку й згідно договору факторингу зберігаються у позивача, а відтак будь-які об'єктивні причини їх неподання суду першої інстанції відсутні.
Представник позивача був обізнаний із нормами процесуального права, які регламентують принципи цивільного судочинства, в тому числі й такий принцип як змагальність сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та принцип диспозитивності цивільного судочинства, за яким суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи; учасник справи розпоряджається своїми права щодо предмету спору на власний розсуд та знає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що до позовної заяви представником позивача додано докази, які він вважав за необхідне надати суду, а також клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, і у випадку неявки в судове засідання відповідача ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відтак ТОВ «ФК «ЄАПБ» як позивач був зобов'язаний подати суду першої інстанції всі наявні в нього докази на підтвердження всіх обставин, що є підставою його позовних вимог, а не очікувати, коли відповідач оскаржить судове рішення, та потім вишукувати нові докази і долучати їх до відзиву на апеляційну скаргу.
Отже, суд першої інстанції належним чином не перевірив подані докази та дійшов помилкового висновку про доведеність позивачем заявлених позовних вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення або змінює рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права (стаття 376 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи задоволення вимог апеляційної скарги, з позивача на користь відповідача належить стягнути понесені ним судові витрати на сплату судового збору в розмірі 3633 грн 60 коп. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Щодо стосується витрат на правничу допомогу понесених відповідачем в суді першої інстанції та в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.
В апеляційній скарзі представником відповідача адвокатом Калініним С. К. заявлено клопотання про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій у загальному розмірі 10 000 гривень.
Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно частини другої статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За приписами частин третьої, четвертої зазначеної вище норми Закону, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як убачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Калінін і Партнери» укладено договори про надання професійної правничої допомоги, а саме: договір № б/н/25 від 25 червня 2025 року, предметом якого є надання правничої допомоги в суді першої інстанції та договір № б/н/25 від 26 серпня 2025 року щодо надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції.
У додатках до зазначених договорів сторони погодили розмір гонорару за надані послуги: у суді першої інстанції - 6 000,00 грн та у суді апеляційної інстанції - 4 000,00 грн.
З аналізу змісту укладених договорів та додатків до них убачається, що сторони досягли згоди щодо розміру, порядку та умов оплати правничої допомоги, визначивши, що винагорода адвоката за надання правової допомоги у цій справі має фіксований характер та становить загалом 10 000,00 грн. Отже, зазначена сума є узгодженим сторонами гонораром адвоката за виконання ним робіт, пов'язаних із представництвом інтересів ОСОБА_1 у судах першої та апеляційної інстанцій.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Крім того витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено
Вказаних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 29.10.2020 в справі №686/5064/20 та від 04.06.2021 в справі №160/13273/19.
З урахуванням викладеного, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з принципу пропорційності та критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Верховний Суд у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17 (провадження № 61-11991св20) та від 26 січня 2022 року у справі № 127/1415/20 (провадження № 61-878св21) дійшов таких висновків:
«втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п'ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України».
Розподіляючи витрати, які відповідач поніс на професійну правничу допомогу за розгляд справи, колегія суддів вважає, що наявні в матеріалах справи: договори про надання правничої допомоги, та Акти виконаних робіт (наданих послуг) є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу, адже цей розмір доведений документально, відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.
При цьому позивач аргументованих заперечень щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу не надав.
З урахуванням обсягу та складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, погоджений сторонами у фіксованій сумі та документально підтверджений у загальному розмірі 10 000,00 грн, є обґрунтованим та не суперечить принципам розподілу судових витрат.
Визначений розмір витрат на правничу допомогу є співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, а також із обсягом наданих послуг і виконаних процесуальних дій, тобто відповідає критеріям розумності та співмірності, передбаченим частиною четвертою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Калінін Сергій Костянтинович, задовольнити.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 11 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) гривні 60 коп. судового збору сплаченого за подання апеляційної скарги.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Ю. Б. Войтко
Судді: І. В. Міхасішин
І. М. Стадник