Справа №766/2056/23
н/п 1-кп/766/682/25
про продовження строку дії запобіжного заходу
11 листопада 2025 року м. Херсон
Херсонський міський суд Херсонської області в складі: головуючого судді: ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисників адвоката ОСОБА_7 в режимі відеоконференції, адвоката ОСОБА_8 , під час відкритого судового засідання з розгляду кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 14.03.2023 за №42023232240000004 за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України
Від захисника ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_8 надійшло клопотання про зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт. Клопотання обґрунтовано відсутністю підстав вважати, що ОСОБА_6 вчинить інший злочин чи буде шукати шляхи втечі від суду. Сама по собі тяжкість звинувачення не може бути виправданням тривалого періоду запобіжного ув'язнення. Відсутність роботи в селі та факт його неодруження не може використовуватися судом для продовження строку тримання під вартою. Вважає, що раніше надана йому характеристика старостатом села Кизомис свідчить про його позитивну характеристику. Вважає, що обвинувачення безпідставне, в діях ОСОБА_6 відсутні ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України, про що додатково свідчать його відмови бути включеним в обмін. Також вказує на те, що обвинуваченим написано скаргу до ЄСПЛ з приводу неналежних умов його утримання.
У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, обґрунтовуючи свою позицію тим, що підстав для зміни або скасування запобіжного заходу останньому не вбачається, застосування більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належне виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігти існуючим ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. В задоволенні клопотання сторони захисту просив відмовити.
Захисник ОСОБА_7 підтримав клопотання захисника ОСОБА_8 , просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора з огляду на відсутність ризиків та недоведеність обвинувачення.
Захисник ОСОБА_8 підтримав своє клопотання та просив у задоволенні клопотання прокурора відмовити.
Обвинувачений ОСОБА_6 підтримав своїх захисників, вважав за необхідне відмовити у задоволенні клопотання прокурора, а клопотання захисника підтримав. Вказував, що його скаргу прийняли в ЄСПЛ, а суд, виходячи з європейської практики зобов'язаний ухвалити відносно нього виправдувальний вирок.
Заслухавши думку учасників судового засідання, суд встановив наступне.
В провадженні суду перебуває справа за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 - 114-2, 258 - 258-6, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 цієї статті (тримання під вартою).
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 23.09.2025 року продовжено строк «тримання під вартою» ОСОБА_6 на строк не більше двох місяців до 21.11.2025 року включно.
Станом на 11.11.2025 р. судовий розгляд даного кримінального провадження не завершено, його завершення до спливу продовженого строку неможливо, оскільки в ході судового розгляду необхідно допитати свідка сторони обвинувачення, обвинуваченого, вирішити наявні у учасників судового розгляду доповнення та клопотання, для чого судовий розгляд підлягає продовженню.
Згідно з пунктами 3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
За змістом ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До закінчення продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою повинна відповідати вимогам ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.177, 178, 183 КПК України.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
В межах вирішення питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження не вирішується питання про доведеність або недоведеність вини особи в обсязі висунутого обвинувачення, не перевіряє докази, що підтверджують або спростовують винуватість особи, що є предметом перевірки під час судового розгляду справи та вирішується судом при ухваленні відповідного судового рішення за результатами розгляду кримінального провадження по суті.
Також при вирішенні питання суд бере до уваги у сукупності обставини, які передбачені ст. 178 КПК України, а саме: тяжкість покарання, яке може бути застосоване до обвинуваченого у разі доведення обсягу обвинувачення під час судового розгляду; відсутність достовірних відомостей про наявність міцних соціальних зв'язків, як то перебування на утриманні неповнолітніх дітей, перебування в офіційному шлюбі або наявність офіційного місця роботи, що слугувало б запобіжником до пошуку незаконних джерел прибутку та було достатнім стримуючим фактором; обставину; ризик продовження протиправної поведінки; судом також враховуються вік та стан здоров'я обвинуваченого, які не перешкоджають подальшому утриманню в умовах ізоляції від суспільства, оскільки даних на підтвердження неможливості утримання обвинуваченого під вартою до суду не надходило, що дає можливість зробити висновок про те, що його здоров'я не перешкоджає перебуванню у місцях попереднього ув'язнення.
Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо відсутності (зменшення) існування ризиків, можливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, суд зазначає наступне.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним (обвинуваченим), покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється (ч.1 ст.177 КПК).
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний (обвинувачений) може здійснити вищевказані дії (ч.2 ст.177 КПК).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи обвинуваченого (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки обвинуваченого під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) суд використовує для перевірки існування ризиків за ч.1 ст.177 КПК, у цьому кримінальному провадженні щодо обвинуваченого.
Щодо наявності ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, тобто існує ймовірність притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Отже, очікування можливого суворого вироку може мати значення при визначенні ризику переховування. При цьому, таке покарання може бути призначено без можливості застосування пільгових інститутів кримінального права. Співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у невизначеному майбутньому, із можливим засудженням до покарання у виді довічного позбавлення волі за особливо тяжкий злочин у найближчій перспективі робить цей ризик достатньо високим.
Зазначена обставина може свідчити про можливість особи переховуватися від органів досудового розслідування чи суду у поєднанні з тяжкістю можливого покарання. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема позицією, викладеною у рішенні "Ілійков проти Болгарії" (Ilijkov v. Bulgaria) від 26 червня 2001 року, §80, 81, в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, однак, тяжкість обвинувачень сама по собі не може бути виправданням тривалих періодів запобіжного ув'язнення.
Відтак, тяжкість можливо скоєного злочину не є єдиною визначальною умовою при встановленні ризику, проте разом з іншими обставинами враховується судом.
Перевіркою матеріалів встановлено, що ОСОБА_6 хоча й раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на час взяття під варту був офіційно працевлаштований, утриманців не має (його посилання на наявність у нього трьох неповнолітніх дітей, у свідоцтвах про народження яких він не вказаний батьком, не можуть бути прийняті до уваги), що вказує на відсутність у нього міцних соціальних зв'язків. Він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого умисного злочину проти основ національної безпеки України, за вчинення якого, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна, що має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлений тяжкими наслідками для суспільства, наявність по справі реальних ознак справжнього суспільного інтересу.
Посилання захисника ОСОБА_8 про провину обвинуваченого у відсутності роботи в селі, факт його не одруження є безпідставними. Колегією суддів враховується, що при розгляді клопотань не встановлено наявність достатніх стримуючих факторів в поведінці обвинуваченого, які гарантуватимуть його виправлення під час застосування запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою.
Суд повторно звертає увагу на те, що у ОСОБА_6 не має міцних соціальних зв'язків, які є достатнім стримуючим фактором в поведінці обвинуваченого, оскільки наявність на час розгляду справи у нього місця роботи не підтверджена, але суд приймає до уваги, що раніше він працював. ОСОБА_6 не одружений. Утриманців не має. При цьому, немає відомостей, які підтверджують можливість іншої особи забезпечити належне виконання процесуальних обов'язків обвинуваченого. Окрім цього, цілодобовий домашній арешт не може бути застосований до обвинуваченого.
При оцінці існування ризику впливу на свідків колегія суддів виходить із передбаченої КПК процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, відповідно до якої спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.1, 2 ст.23, ст.224 КПК). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст.95 КПК).
Що ж до питання існування заявлених прокурором ризиків можливої неналежної процесуальної поведінки обвинуваченого, то колегія суддів вважає, що на цей момент вони є реальними та не зменшилися.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченим ОСОБА_6 переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що він з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину, може вдатися до відповідних дій.
В контексті даного питання суд враховує практику ЄСПЛ, згідно з якою тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, є суттєвим елементом, що може вказувати на існування вказаного ризику, адже суворість можливого покарання може спонукати особу до втечі. В той же час, для того щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: відомості про особу підозрюваного, його характеристику як члена суспільства, наявність місця проживання, професії, прибутку, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Також існування ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду обумовлене, в тому числі, тяжкістю інкримінованого йому кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк п'ятнадцять років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна, але зазначена обставина не є визначальною.
На думку суду вказана обставина у поєднанні із відомостями про особу обвинуваченого, свідчить про існування ризику переховування ОСОБА_6 від суду, адже тяжкість імовірного покарання може спонукати його до здійснення відповідних дій.
Крім того, на території України триває військова агресія з боку російської федерації, що часто створює невизначеність на кордонах України та позбавляє насамперед прикордонну службу України можливості здійснювати належний контроль за всією ділянкою державного кордону, отже, і пропуск громадян через кордон із дотриманням відповідних порядку та правил. Зазначена обставина не виключає можливості здійснення ОСОБА_6 спроб перетину межі військового зіткнення та залишитися на окупованій території України, що фактично виключить можливість його розшуку та притягнення до кримінальної відповідальності або взагалі надасть йому можливість залишити територію України та виїхати за її кордон або на окуповану територію.
Ризик незаконного впливу на свідків зберігається до отримання показань вказаних осіб безпосередньо судом під час розгляду справи по суті, а тому не виключена ймовірність того, що обвинувачений ОСОБА_6 , не будучи обмеженим у спілкуванні із свідками, може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
Крім того, оскільки інкримінований обвинуваченому ОСОБА_6 злочин спрямований проти основ національної безпеки України, тому, перебуваючи на волі, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України, існує ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, в тому числі з метою допомоги країні агресору та її військовим формуванням.
Отже, подальше існування наведених ризиків виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою з метою забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_6 процесуальних обов'язків та запобіганню існуючим ризикам.
При цьому, наведеним ризикам неможливо запобігти шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Наведене свідчить про те, що строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 має бути продовжений з метою унеможливлення його переховування від суду, незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення, що свідчить про можливість запобігання існуючим ризикам у разі продовження строку тримання під вартою обвинуваченому.
Саме продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , на думку колегії суддів, відповідає охороні прав і інтересів суспільства, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Обставин, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, передбачених ч.2 ст. 183 КПК України судом не встановлено.
Крім того, суд приймає до уваги роз'яснення суду апеляційної інстанції в цьому питанні, викладені в ухвалі Херсонського апеляційного суду від 29.04.2025 р. у цій справі, в якій, зокрема, вказано, що відповідно до ч.3, 4 ст.183 КПК України питання застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави вирішується саме при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а не при продовженні строку його застосування.
Відповідно до ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, застосовується запобіжних захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України - тримання під вартою.
Окрім цього, згідно із абз.3 п.5 ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.177 та ст.178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
В рішенні Конституційного Суду України від 19.06.2024 року за № 7-р (ІІ)/2024 вказано, що застосування за частиною шостою статті 176 КПК України під час дії воєнного стану запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до особи, яку підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України, громадської безпеки, миру, безпеки, людства та міжнародного правопорядку, за наявності ризиків, визначених статтею 177 КПК України, є потрібним засобом для забезпечення ефективності розслідування цих злочинів і виконання завдань кримінального провадження в умовах воєнного стану, що обумовлено потребою посиленого захисту суверенітету, територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України.
На підставі зазначеного, враховуючи актуальність ризиків, визначених п.п.1, 5 ст.177 КПК України, правовий режим військового стану, як обставину, яка також вказує на наявність актуальних ризиків, суспільну небезпеку інкримінуємого кримінального правопорушення (ст.111 ч.2 КК України), застосування слідчим суддею та продовження судом саме виняткового запобіжного заходу з обґрунтуванням в тому числі наявністю ризиків переховування обвинуваченого від суду, за яких саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить мету запобіжного заходу, тому заставу в якості альтернативного запобіжного заходу суд не зазначає.
В той же час, суд на даній стадії не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування (продовження строку застосування) щодо неї запобіжного заходу.
На переконання колегії суддів досліджені під час судового засідання ризики з урахуванням особистих характеристик обвинуваченого свідчать, що менш суворий запобіжний захід, не пов'язаний з тимчасовою ізоляцією обвинуваченого, може негативно відобразитися на стадії з'ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження та перевірки їх доказами, ефективність якої можливо досягнути лише за умов нівелювання ризиків кримінального провадження.
Колегія суддів зазначає, що ймовірно вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення за ч.2 ст. 111 КК України, у якому він обвинувачується, має високий ступінь суспільної небезпеки, за обставинами провадження наявні передбачені ч.1 ст.177 КПК ризики, при цьому рішення суду за результатами розгляду питання щодо можливості застосування запобіжного заходу повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Оцінюючи можливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд використовує стандарт доказування "обґрунтованої ймовірності", за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена п.1-5 ч.1 ст.177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
При вирішенні цього питання суд виходить з того, що інші менш суворі запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого з огляду на обставини та тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, встановлені ризики.
З огляду на тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_6 в разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.111 КК України, у якому він обвинувачується, сукупність відомостей про особу обвинуваченого, який не має міцних соціальних зв'язків та осіб, які мають на нього такий вплив, що може забезпечити його бездоганну процесуальну поведінку, тому на цьому етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки ОСОБА_6 та зможе запобігти встановленим ризикам.
Враховуючи наведене відсутні підстави для зміни запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт.
Підсумовуючи викладене вище, оцінивши у сукупності наведені обставини, з урахуванням цілей п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу правової визначеності, суд дійшов висновку продовжити застосування запобіжного заходу в межах строку, визначеного законом, не більше двох місяців до 09 січня 2026 року включно, що є не більше, ніж шістдесят днів з дати прийняття попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Керуючись ст. ст.176-178, 183, 197, 199, 331, 369, 371, 372, 376 КПК України, п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд, -
У задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу відмовити.
Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу задовольнити.
Продовжити строк «тримання під вартою» ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, на строк не більше двох місяців до «09» січня 2026 року включно, що є не більше, ніж шістдесят днів з дати прийняття попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ухвала може бути оскаржена обвинуваченим, його захисниками, прокурором протягом п'яти днів з дня її проголошення безпосередньо до Херсонського апеляційного суду.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Головуючий суддя ОСОБА_9
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3