Справа № 204/4727/25
Провадження № 2/204/2795/25
(заочне)
08 жовтня 2025 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра, у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Єрмак Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
01 травня 2025 року АТ «ОТП Банк» звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 із вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором (а. с. 1-8 та на звороті).
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 14 лютого 2024 року між АТ«ОТП БАНК» та ОСОБА_1 , було підписано анкету-заяву про надання банківських послуг № 0073/980/2781048/24, на підставі якої банк відкрив відповідачу поточний рахунок та надав електронний платіжний засіб, зокрема електронну картку MC PayPass та відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 . Вказує, що відповідно до умов Заяви-Анкети, Клієнт перед оформленням електронної платіжної картки підтвердив та погодився із всіма умовами надання банківських послуг, правилами, тарифами, в тому числі із положеннями договорів та усіх додатків до них, які є невід'ємною частиною даної Заяви-Анкети про надання банківських послуг АТ «ОТП БАНК», що розміщені на офіційному сайті АТ «ОТП БАНК» https://www.otpbank.com.ua. Разом з цим, зазначено, що відповідно до вимог п. 1 Заяви-Анкети, Банк встановлює до Картки кредитну лінію в національній валюті на споживчі цілі, зі сплатою 5 % в місяць (стандартна), та 0,01 % річних (у пільговий період). Стверджує, що підписавши Заяву-анкету про надання банківських послуг 0073/980/2781048/24 від 14 лютого 2024 року боржник зобов'язався щомісячно до кінця строку дії кожного Платіжного періоду сплачувати мінімальний платіж, що включає в себе часткове погашення тіла кредиту та % за користування цими коштами, а у випадку несплати мінімального платежу - заборгованість, яка не погашена Клієнтом в термін (строк). Вказує, що на підставі вказаної Заяви-анкети, банк відкрив відповідачу поточний (картковий) рахунок та надав електронний платіжний засіб із встановленим розміром кредитного ліміту, який неодноразово змінювався з огляду на регулярне використання кредитного ліміту відповідачем, натомість останній свої зобов'язання належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 15 січня 2025 року за відповідачем рахується заборгованість у розмірі 11 514 гривень 18 копійок, яка складається - із заборгованості за тілом кредиту - 7 149 гривень 34 копійки та заборгованості за відсотками - у сумі 4 364 гривні 84 копійки, які позивач прохає стягнути з відповідача разом із судовим збором у сумі 3 028 гривень.
Ухвалою суду від 02 червня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 14 годину 30 хвилин 09 липня 2025 року (а. с. 73), копія якої надіслана учасникам справи за вихідним № 13519/25-вих/2/204/2795/25 від 02 червня 2025 року (а. с. 74).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а. с. 114-115), в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом розміщення на офіційному сайті «Судова влада» оголошення про його виклик (а. с. 113), про причини неявки суд не повідомили.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення без задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.
Так, згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Приписами ч. 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Нормами ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1054 ЦК України відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Приписами ст. 1056-1 ЦК України визначено, що розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з вимогами ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Так, звертаючись з указаним позовом до суду, позивач посилався на те, що між відповідачем та банком 14 лютого 2024 року було підписано Заяву-Анкету про надання банківських послуг АТ «ОТП Банк» № 0073/980/2781048/24, відповідно до умов якої відповідачу відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 та надано електронну картку MC PayPass (а. с. 24-25 та на звороті).
Натомість, як вбачається із наданої позивачем Заяви-Анкети № 0073/980/2781048/24 (а. с. 24-25 та на звороті) вона датована 01 лютого 2024 року, тоді як заборгованість позивач прохає суд стягнути з відповідача за Заявою-Анкетою № 0073/980/2781048/24 від 14 лютого 2024 року.
Крім того, як вбачається з цієї ж наданої позивачем Заяви-Анкети № 0073/980/2781048/24 від 01 лютого 2024 року, вона укладена до Заяви-Анкети про надання банківських послуг № 0073/980/2781035/24 від 01 лютого 2024 року, однак матеріали справи такої не містять.
Більш того, надана позивачем Заява-Анкета № 0073/980/2781048/24 від 01 лютого 2024 року не містить ані даних про те, яку саме картку отримав відповідач, ані строк її дії, ані розміру наданого кредиту, ані дати вручення картки відповідачу, повідомлення йому пін-коду саме за цим позовом (за кредитним договором б Заявою-Анкетою № 0073/980/2781048/24 від 14 лютого 2024 року та наданим розрахунком заборгованості), ані підпису відповідача.
При цьому, у заяві заначено, що її укладено у 2-х оригінальних примірниках, по одному для кожної сторони договору, кожен з яких має рівну юридичну силу, а сама Заява-Анкета є невід'ємною частиною Договору та Тарифів банку.
Таким чином судом встановлено, що позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на Заяву-Анкету № 0073/980/2781048/24 від 14 лютого 2024 року, натомість надає суду Заяву-Анкету № 0073/980/2781048/24 від 01 лютого 2024 року, яка не містить підпису відповідача, та складена до Заяви-Анкети про надання банківських послуг № 0073/980/2781035/24 від 01 лютого 2024 року, яку позивач також суду не надає.
Водночас суд зауважує, що приписами ст. 207 ЦК України встановлено загальні вимоги до письмової форми правочину.
Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 627 ЦК України і відповідно до вимог ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 335/8467/21.
Приписами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Натомість, суд наголошує, що доказів того, що відповідач надав письмову згоду, у якій міститься зразок його власноручного підпису на укладення кредитного договору, шляхом використання його електронного підпису, матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що власноручного підпису ОСОБА_1 , надана позивачем Заява-Анкета 0073/980/2781048/24 від 01 лютого 2024 року не містить, а його письмової згоди на укладення кредитного договору, шляхом використання його електронного підпису позивачем суду не надано, так само, як і не надано Заяви-Анкети № 0073/980/2781048/24 від 14 лютого 2024 року, на яку він посилається в обґрунтуванні своїх позовних вимог, суд доходить переконливого висновку, що спірний кредитний договір є неукладеним, а відтак права та обов'язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.
Інші докази надані позивачем в обґрунтування позовних вимог суд вважає неналежними доказами у справі, з огляду на наступне.
Так, надані позивачем довідки про наявність заборгованості про встановлені ліміти від 15 січня 2025 року (а. с. 15, 26) не приймаються судом до уваги та вважаються неналежними доказами у справі, оскільки надані вони до Заяви-Анкети № 0073/980/2781048/24 від 14 лютого 2024 року, яка позивачем суду не надана.
В свою чергу, розрахунок заборгованості (а. с. 10-14) та звіт-розрахунок (а. с. 16-23) не приймається судом до уваги та вважаються неналежними доказами у справі, оскільки відповідно до приписів п. 336 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5, не є первинними документи і додатками до них, що фіксують факт виконання господарських операцій, а виписка з банківського рахунку відповідача, яка є первинним банківським документом, позивачем суду не надана, тому у суду відсутня можливість достеменно встановити чи отримував відповідач від позивача за вказаним кредитним договором кошти, чи користувався він ними, чи здійснював платежі на їх погашення (коли, як та скільки), щоб підтвердити те, що між сторонами виникли договірні відносини.
Разом з цим, суд не приймає до уваги та вважає неналежним доказом у справі наданий позивачем Витяг із договору про видачу та обслуговування міжнародних платіжних пластикових карток (Положення про інформаційне забезпечення банками клієнтів щодо банківських фінансових послуг) (а. с. 27-49), оскільки він наданий не в повному обсязі (останній п. 8.2.1.1) та не містить підпису відповідача про ознайомлення з ними під час укладення кредитного договору.
Таким чином, докази, якими позивач підтверджує викладені в позовній заяві обставини, в розумінні ст. ст. 77, 79, 80 ЦПК України, є неналежними та недостатніми для підтвердження позовних вимог.
При цьому, суд зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 та, постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 та від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, Верховний Суд вказав на те, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Так, у постановах від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 та від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 Верховний Суд вказав на те, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.
Крім того, Верховний суд у своїх постановах від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 та від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 вказав на те, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.
Зазначене свідчить про те, що позивач у даній справі не довів порушення відповідачем його прав внаслідок невиконання зобов'язань за договором № 0073/980/2781048/24 від 14 лютого 2024 року.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищенаведеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що наданими до суду доказами позивач не довів порушення його прав внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором № 0073/980/2781048/24 від 14 лютого 2024 року, а відтак підстави для задоволення заявлених ним вимог про стягнення із відповідача заборгованості у сумі 11 514 гривень 18 копійок, яка складається - із заборгованості за тілом кредиту - 7 149 гривень 34 копійки та заборгованості за відсотками - у сумі 4 364 гривні 84 копійки, відсутні.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог за приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.
Заочне рішення може бути переглянуте Чечелівським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідачки протягом двадцяти днів зо дня отримання нею копії рішення.
Суддя А.І. Приваліхіна