Справа № 204/4268/25
Провадження № 2/204/2656/25
16 жовтня 2025 року м. Дніпро
Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого - судді Приваліхіної А.І.,
за участю секретаря судового засідання - Єрмак Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, -
17 квітня 2025 року ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» звернулося до суду із позовною заявою до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , із вимогами про стягнення інфляційних витрат у розмірі 289 746 гривень 67 копійок і 3 % річних у сумі 87 809 гривень 41 копійка за прострочення виконання грошового зобов'язання, а всього 377 556 гривень 08 копійок (а. с. 1-10).
В обґрунтування позовних вимог вказано, що 14 липня 2008 року між АК ІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 11371216000, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 45 000 доларів США, зі сплатою 14,00 % річних, на строк з 14 липня 2008 року по 13 липня 2029 року. При цьому зазначає, що виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором забезпечувалось: договором іпотеки № 11371216000/2 від 14 липня 2008 року, згідно якого ОСОБА_1 надав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , та договором поруки № 11371216000/2 від 14 липня 2008 року укладеного між АК ІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за вищевказаним кредитним договором. Зазначено, що оскільки відповідачі взяті на себе за кредитним договором зобов'язання не виконували, то у 2014 році ПАТ «Дельта Банк» (право вимоги якому перейшло від ПАТ «Укрсиббанк») звернувся із позовною заявою до суду про стягнення заборгованості за даним кредитним договором. Вказано, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2014 року по справі № 204/2301/14-ц задоволено позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до відповідачів, та солідарно стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за тілом кредиту у розмірі 371 427 гривень 93 копійки, заборгованості за відсотками у розмірі 226 082 гривні 07 копійок, а всього 597 510 гривень, вирішено питання розподілу судових витрат. Стверджує, що на виконання вказаного рішення були видані виконавчі листи по справі № 204/2301/14-ц. Разом з цим, зазначає про те, що 16 січня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та - ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» було укладено Договір № 2130К купівлі-продажу права вимоги, відповідно до якого ПАТ «Дельта Банк» відступило ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» право вимоги, зокрема за кредитним договором №11371216000 від 14 липня 2008 року укладеним з ОСОБА_1 та за договором поруки №11371216000/2 від 14 липня 2008 року укладеним з ОСОБА_2 . В подальшому, ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2020 року по справі № 204/2301/14-ц, у виконавчих листах, виданих на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2014 року у справі № 204/2301/14-ц, замінено стягувача з ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп». При цьому, позивач запевняє, що з моменту ухвалення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2014 року по справі № 204/2301/14-ц відповідачами зобов'язання зі сплати заборгованості не виконувалось, тому позивачем здійснено нарахування 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до вимог ст. 625 ЦК України, за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року у сумі 377 556 гривень 08 копійок, з яких стягнення інфляційні витрати - 289 746 гривень 67 копійок, 87 809 гривень 41 копійка - 3 % річних, які позивач прохає суд стягнути з відповідачів солідарно разом із судовими витратами по справі, у тому числі витратами на правову допомогу.
Ухвалою суду від 26 травня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, з викликом сторін та призначено судове засідання на 15 годину 07 липня 2025 року (а. с. 53), копія якої надіслана учасникам справи 26 травня 2025 року за вихідним № 13208/25-вих/2/204/2656/25 (а. с. 54).
16 вересня 2025 року на адресу суду надійшов відзив на позов представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Чабаненка М.М. (а. с. 96-107), в якому він позовні вимоги не визнає, проти задоволення позовних вимог заперечує.
В обґрунтування відзиву зазначає, що ОСОБА_1 визнає те, що рішенням суду у справі № 204/2301/14-ц з відповідачів солідарно стягнуто на користь позивача у тій справі - ПАТ «Дельта Банк» - заборгованість за Кредитним договором № 11371216000, а саме: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 371 427 гривень 93 копійки, заборгованість за відсотками у розмірі 226 082 гривні 07 копійок, а всього 597 510 гривень. Вказує, що дане рішення суду набрало законної сили 03 лютого 2015 року. При цьому, зазначено, що ОСОБА_1 визнає те, що це рішення суду у справі № 204/2301/14-ц ним не виконано, а про те, чи виконано воно ОСОБА_2 - йому не відому. Водночас вказано про те, що відповідач-1 заперечує проти тверджень позивача щодо того, що на виконання рішення суду у справі № 204/2301/14-ц було видано виконавчі листи. Стверджує, що такі виконавчі листи не видавалися, що також встановлено ухвалою суду від 02 листопада 2020 року у справі № 204/2301/14-ц, якою суд, з-поміж іншого, відмовив у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» в частині видачі дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для пред'явлення дублікатів виконавчих документів до виконання. Крім того, зазначає, що ухвалою суду від 11 грудня 2020 року у справі № 204/2301/14-ц судом повторно було відмовлено позивачу у поновленні строку на пред'явлення виконавчих листів до виконання у вказаній справі, а також встановлено те, що первісний кредитор ПАТ «Укрсиббанк», який є позивачем у справі №204/2301/14-ц, до суду із заявою про видачу виконавчих листів взагалі не звертався. Разом з цим, зазначає про те, що відповідач-1 заперечує проти самого факту належності позивачеві права, за захистом якого він звернувся до суду, зокрема права на отримання грошових коштів, стягнутих за рішенням суду у справі № 204/2301/14-ц, яке позивач намагається у цій справі № 204/4268/25 захистити у спосіб стягнення інфляційних витрат і 3 % річних. Так, позивач стверджує, що таке правонаступництво відбулося внаслідок постановлення ухвали суду від 02 листопада 2020 у справі № 204/2301/14-ц, однак ОСОБА_1 вважає, що це не відповідає дійсності, оскільки в цій ухвалі суд задовольнив заяву ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» лише в частині заміни стягувача у виконавчих листах. Однак, оскільки фактичної видачі виконавчих листів (у тому числі позивачеві - ПАТ «Дельта Банк») у справі № 204/2301/14-ц не відбувалося, то вважає, що і рішення про заміну стягувача у таких неіснуючих виконавчих листах не має жодних правових наслідків та не могло призвести до реального правонаступництва щодо права вимоги, яке виникло на підставі рішення суду у справі № 204/2301/14-ц. Крім того зазначає, що після постановлення ухвали суду від 02 листопада 2020 у справі № 204/2301/14-ц та ухвали суду від 11 грудня 2020 у справі № 204/2301/14-ц, позивач очевидно розуміючи безперспективність подальших спроб виконання рішення суду у справі № 204/2301/14-ц, через відсутність виконавчих листів та сплив строків, намагалося у протизаконний спосіб реалізувати невдало придбане ним право вимоги за Кредитним договором № 11371216000 через механізм нотаріального захисту (виконавчий напис нотаріуса), але і той судом був визнаний таким, що не підлягає виконанню (рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2023 у справі № 204/9482/21). Вказує, що позивач звернувся до суду із цим позовом через 2 роки і 3 місяці після невдалої його спроби здійснити стягнення за виконавчим написом нотаріуса; через 5 років і 4 місяці після того, як очевидною стала безперспективність спроб примусового виконання рішення суду у справі № 204/2301/14-ц, та через 10 років і 2 місяці після набрання рішенням суду у справі № 204/2301/14-ц законної сили, що в свою чергу свідчить про його недбалу та недобросовісну поведінку, яка має ознаки зловживання матеріальними правами, що на думку відповідача-1 є самостійною та самодостатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Разом з цим, заявляє про застосування строків позовної давності, які на думку відповідача-1, спливли 03 лютого 2018 року.
Ухвалою суду від 16 вересня 2025 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Чабаненка М.М., про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, відмовлено (а. с. 115-116).
22 вересня 2025 року на адресу суду надійшла відповідь представника позивача - адвоката Доманського В.П., на відзив (а. с. 117-120), в якому він вважає поданий відзив на позовну заяву необґрунтованим, безпідставним та поданим до суду у формі, яка не відповідає вимогам норм процесуального законодавства.
В обґрунтування відповіді на відзив зазначає, що формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 цього Кодексу. Тому, вважає, що нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вказує, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення. Вважає, що грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду. Тому, вважає, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, а відтак право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. З цих підстав, позивач звернувся до суду за захистом свого права шляхом стягнення з відповідачів інфляційних втрат і 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання встановленого рішенням суду, яке залишається невиконаним по теперішній час. Разом з цим, вказує на те, що Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що оскільки кредитор вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов'язання вже не є натуральним. Але відсутність на виконанні виконавчих листів жодними чином не позбавляє нового кредитора на пред'явлення вимоги щодо стягнення інфляційних витрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання. Стверджує, що відповідачу достеменно відомо про наявність невиконаних кредитних зобов'язань, більш того він цього не заперечує, але при цьому останній і не був позбавлений можливості добровільно виконати рішення суду щодо стягнення заборгованості. Таким чином, всі доводи та заперечення відповідача в частині задоволення позову вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права і позиціях Верховного Суду. Тому прохає суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (а. с. 140), в якій позовні вимоги підтримав в повному обсязі, прохав суд їх задовольнити.
У судове засідання відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Чабаненко М.М., не з'явилися, про дату, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином (а. с. 132, 133, 135, 136, 139), причини неявки суду невідомі.
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 129), причини неявки суду невідомі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення без задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, ухвалив рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.
Судом встановлено, що 14 липня 2008 року між АК ІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений договір споживчого кредиту № 11371216000, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 45 000 доларів США, зі сплатою 14,00 % річних, на строк з 14 липня 2008 року по 13 липня 2029 року (а. с. 12-15).
14 липня 2008 року, в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за вищевказаним договором споживчого кредиту № 11371216000, сторонами було укладено договір іпотеки № 11371216000/1, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. 14 липня 2008 року за реєстром номером № 10855 (а. с. 16-17 та на звороті).
Також, 14 липня 2008 року, в забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов'язань за вищевказаним договором споживчого кредиту, між АТ ІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , було укладено договір поруки № 11371216000/2 (а. с. 18 та на звороті), за яким останній зобов'язався відповідати перед кредитором за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов'язань щодо договору споживчого кредиту.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2014 року по справі № 204/2301/14-ц задоволено позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до відповідачів, та солідарно стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за тілом кредиту у розмірі 371 427 гривень 93 копійки, заборгованості за відсотками у розмірі 226 082 гривні 07 копійок, а всього 597 510 гривень, вирішено питання розподілу судових витрат (а. с. 19-20).
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що вищевказане рішення суду набрало законної сили 03 лютого 2015 року.
16 січня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги № 2130/К, відповідно до умов п. 2.1. якого ПАТ «Дельта Банк» відступає шляхом продажу новому кредитору належні Банку, а ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги Банку до позичальників, заставодавців (іпотекодавців), поручителів, гарантів, зазначених у Додатку №1, Додатку №3 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників або які зобов'язані виконати обов'язки боржників, за кредитними договорами (договорами про надання кредиту (овердрафту), договорами поруки, договорами іпотеки (іпотечними договорами), договорами застави, договорами про надання гарантії (гарантіями), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1, Додатку №3 до цього Договору (а. с. 25-26 та на звороті).
Відповідно до Додатку №1 боржником за договором № 11371216000 від 14 липня 2008 року зазначено ОСОБА_1 , а поручителем за договором №11371216000/2 від 14 липня 2008 року зазначено ОСОБА_2 (а. с. 27-28).
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2020 року у справі № 204/2301/14-ц частково задоволено заяву ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про видачу дублікатів виконавчих листів, заміну стягувача у виконавчих листах та поновлення строку для пред'явлення дублікатів виконавчих документів до виконання у цивільній справі за позовною заявою ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Замінено стягувача у виконавчих листах, виданих на підставі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2014 року у справі №204/2301/14-ц, згідно з яким стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості за тілом кредиту у розмірі 371 427 гривень 93 копійки, заборгованості за відсотками у розмірі 226 082 гривень 07 копійок, а всього 597 510 гривень, а також стягнуто у рівних частках з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» судові витрати по справі у розмірі по 1 827 гривень з кожного, з ПАТ «Дельта Банк» (м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, ідентифікаційний код 34047020) на ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» (м. Дніпро, вул. Автотранспортна, буд. 2, офіс 205, ідентифікаційний код 40696815). В задоволенні решти вимог ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» відмовлено, зокрема з тих підстав, що первісним кредитором виконавчі листи за вказаним рішенням не отримувалися, а відтак їх не можна вважати втраченими, а отже і вимога про поновлення строку для їх пред'явлення є передчасною, тому задоволенню не підлягає (а. с. 22-24).
З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2020 року у справі № 204/2301/14-ц у задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про поновлення строку пред'явлення виконавчих листів у судовій справі № 204/2301/14-ц до виконання відмовлено, зокрема з тих підстав, що первісний кредитор - ПАТ «Укрсиббанк», який є позивачем у справі № 204/2301/14-ц, та на користь якого судом стягнуто із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором, до суду із заявою про видачу виконавчих листів взагалі не звертався, а ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували поважність причини пропуску на пред'явлення виконавчого листа до виконання, та які б підтверджували, що такі причини пов'язані саме з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для сторони на вчинення певних дій. Судом встановлено, що на момент купівлі у ПАТ «Дельта Банк» 16 січня 2020 року кредитного портфелю, у тому числі і права вимоги за договором, укладеним з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , строки пред'явлення виконавчого документу спливли, крім того, після такої купівлі пройшло чимало часу (десять місяців), що свідчить про відсутність належної зацікавленості стягувача у реалізації своїх прав щодо примусового виконання рішення суду.
З Автоматизованої системи виконавчого провадження з відкритим доступом на сайті https://asvpweb.minjust.gov.ua за параметрами пошуку за прізвищем, ім'ям та по батькові боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , встановлено, що відкриті виконавчі провадження щодо виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2014 року у цивільній справі № 204/2301/14-ц відсутні.
Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.
Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Згідно з вимогами ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 519 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
При цьому, передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18.
При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. При цьому, розрахунок 3 % річних здійснюється з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) зроблено висновок про те, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Звертаючись до суду з вказаним позовом позивач посилався на те, що не зважаючи на те, що первісний кредитор вже скористався судовим захистом та рішенням суду з боржників вже стягнуто суму основного боргу, а він є його правонаступником за договором відступлення прав вимоги, то таке зобов'язання вже не є натуральним, а тому він має право на стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з боржників.
Однак, суд не може погодитися з вказаним, з огляду на наступне.
У постановах від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20, від 18 березня 2020 року у справі № 442/398/15-ц Верховний Суд зауважив, що натуральним зобов'язанням є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.
Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц).
Так, ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» просило стягнути із відповідачів 3 % річних та інфляційні витрати на підставі статті 625 ЦК України від суми простроченої заборгованості за тілом кредиту за період з 02 квітня 2017 року по 23 лютого 2022 року.
Таким чином позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідачів 3 % річних та інфляційні витрати на задавнену вимогу (суму, яку стягнуто рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2014 року у справі № 204/2301/14-ц), оскільки строк виконання зобов'язань останніх по кредитному договору було змінено, у зв'язку з пред'явленням до них ПАТ «Дельта Банк» позову про дострокове солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором.
Водночас, суд зазначає, що ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» позову про стягнення задавненої вимоги (основної заборгованості) до відповідачів не пред'явило.
Натомість Верховний Суд у своїй постанові від 23 листопада 2022 року справі № 285/3536/20 звернув увагу на те, що пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Таким чином, приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
З огляду на викладене, враховуючи, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 листопада 2014 року у справі № 204/2301/14-ц з відповідачів стягнута заборгованість за кредитним договором, а ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 02 листопада 2020 року замінено стягувача у виконавчих по цій справі з ПАТ «Дельта Банк» на ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», проте у видачі дублікатів виконавчих листів та поновленні їх строку на пред'явлення судом відмовлено, зокрема з тих підстав, що жодним із кредиторів виконавчі листи за вказаним рішенням не отримувалися, при цьому строки на їх пред'явлення закінчилися ще 03 лютого 2018 року, а у поновленні цих строків відмовлено, в тому числі ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 грудня 2020 року, тобто рішення суду не може бути виконане за вимогою ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», при цьому виконавче провадження з примусового виконанні виконавчого листа у справі № 204/2301/14-ц відсутнє, а строк на його пред'явлення до виконання вже закінчився, суд доходить переконливого висновку про відсутність правових підстав для примусового стягнення з боржників 3 % річних та інфляційних витрат, оскільки вимога банку (його правонаступника) про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов'язанні не може бути захищена в примусовому порядку, тим більше, що така вимога заявлена позивачем на задавнену вимогу, без з пред'явленням позову про її (задавненої вимоги) стягнення, у зв'язку з чим суд у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» слід відмовити.
Щодо заяви відповідача ОСОБА_1 про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.
Так, приписами ст. 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимули суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист пре установленого строку.
Приписами ст. 257 ЦК України визначено строк загальної позовної давності тривалістю у три роки.
Згідно з вимогами ч. ч. 3,4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, застосування якої заявлено стороною у спорі та є підставою для відмови у позові.
Разом з цим, суд зазначає про те, що не приймає до уваги вказану заяву відповідача, оскільки виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.
Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № № 712/8916/17 від 07 липня 2020 року, 369/6892/15-ц від 22 травня 2018 року, 367/6105/16-ц від 31 жовтня 2018 року, 575/476/16-ц від 07 листопада 2018 року, 183/1617/16 від 14 листопада 2018 року, 504/2864/13 від 28 листопада 2018 року, 522/2202/15-ц від 05 грудня 2018 року, 2004/1979/12 від 07 серпня 2019 року, 522/1029/18 від 18 грудня 2019 року, 372/266/15-ц від 16 червня 2020 року.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.
Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
У зв'язку із відмовою у задоволенні позовних вимог за приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 247, 258, 265, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» (49089, м. Дніпро, вул. Автотранспортна, буд. 2, оф. 205; ЄДРПОУ 40696815) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення 3% річних та інфляційних витрат - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.
Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня отримання його копії учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.
Суддя А.І. Приваліхіна