г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/4646/25
Номер провадження 2/213/2017/25
10 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Попова В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу №213/4646/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Короткий зміст позовних вимог.
01 жовтня 2018 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту договір №339466, на підставі якого відповідач отримав позику. Відповідач умови договору не виконав, кредитні кошти у передбачені строки не повернув. 12 квітня 2018 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (правонаступником якого є ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу №1, на підставі якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за вищезазначеним договором. Станом на дату укладення договору факторингу заборгованість за кредитом становить 15 728,00 грн. Внаслідок невиконання відповідачем умов кредитного договору позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат у сумі 3 439,15 грн та 3 % річних - 1 416,81 грн. Просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 20 583,96 грн, а також сплачений судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Процесуальні дії у справі.
02 вересня 2025 року позовна заява надійшла до суду.
10 вересня 2025 року судом отримано інформацію щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача.
11 вересня 2025 року позовна заява прийнята до розгляду, провадження у справі відкрито. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювались.
Заяви, клопотання.
Заяв та клопотань від сторін не надходило.
У зв'язку з ненаданням відповідачем відзиву, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Фактичні обставини, встановлені судом.
01 жовтня 2018 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено електронний договір про надання споживчого кредиту №339466, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 4 000,00 грн строком на 14 днів з процентною ставкою - 1,35% в день.
Згідно з п. 1.6 договору клієнт має право ініціювати продовження строку користування кредитом. Для цього він зобов'язаний у повному обсязі сплатити нараховані на дату продовження (пролонгації) проценти за користування кредитом, а також пеню та штраф (у разі наявності). У такому разі та за умови, що залишок тіла кредиту складає не менше ніж 400,00 грн, строк користування кредитом автоматично продовжується (пролонгується) з дати внесення необхідної суми грошових коштів на такий самий строк і на таких самих умовах (при цьому укладання додаткового договору не потребується).
Відповідно до п. 4.4 договору у випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом клієнт зобов'язаний сплатити товариству: пеню в розмірі 3% від суми кредиту за кожний день прострочення, починаючи з 4-го дня прострочення. Строк нарахування пені не може перевищувати 90 днів; на 4-й день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 100 грн; на 30-й день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 300 грн.; на 90-й день прострочення, крім пені, додатково сплатити штраф у розмірі 500 грн.
Відповідач зобов'язався повернути суму кредиту та сплатити нараховані проценти.
ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» надало відповідачу кредитні кошти, проте відповідач свої зобов'язання перед кредитором належним чином не виконав.
12 квітня 2018 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» і ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (правонаступником якого є ТОВ «ВІН ФІНАНС») укладено договір факторингу №1, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги, зазначені у відповідних реєстрах.
Відповідно до п.2.2 договір факторингу у випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком та не замінює попередній.
18 лютого 2019 року укладено додаткову угоду №12 до договору факторингу та на виконання договору факторингу підписано реєстр прав вимоги №13 від 18 лютого 2019 року, на підставі якого позивач набув права вимоги до боржників, зокрема до відповідача за договором про надання фінансового кредиту № 339466. Розмір заборгованості відповідача перед первісним кредитором на момент передачі права вимоги становить 5 008,00 грн, з яких: сума основного боргу - 4 000,00 грн, проценти - 1 008,00 грн.
Отже, ТОВ «ВІН ФІНАНС» придбало право вимоги за вищезазначеним кредитним договором до відповідача.
Відповідно до картки обліку договору (розрахунок заборгованості) первісного кредитора заборгованість за договором № 339466 становить 15 728,00 грн, з яких: сума основного боргу - 4 000,00 грн, сума боргу за процентами - 1 008,00 грн, штраф - 400,00 грн, пеня - 10 320,00 грн. Проценти нараховані в межах строку кредитування з урахуванням пролонгації.
Доказів, які б спростовували розмір заборгованості за кредитом, відповідачем суду не надано.
Внаслідок невиконання відповідачем умов кредитного договору позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат у сумі 3 439,15 грн та 3 % річних - 1 416,81 грн. нарахування здійснено на суму заборгованості - 15 728,00 грн.
Зміст спірних правовідносин.
Встановленим обставинам відповідають правовідносини із зобов'язань за кредитним договором та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язань, а також щодо наслідків неналежного виконання зобов'язань.
Норми права, які застосовує суд.
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 550 ЦК України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
За статтею 12 цього Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених ст. 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом згідно зі статтею 514 ЦПК України.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 550 ЦК України, передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Проценти на неустойку не нараховуються. Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання.
Висновок суду.
Аналізуючи спірні правовідносини в контексті зазначених норм права, судом встановлено, що позивачем підтверджений факт укладення відповідачем кредитного договору з первісним кредитором, після підписання яких між сторонами договору виникли взаємні права та обов'язки, зокрема у відповідача виникли зобов'язання повернути кредитору кошти відповідно до умов договорів і сплатити відсотки за користування ними; набуття позивачем права вимоги до відповідача за цим договором.
Так, позивачем надано як докази на підтвердження позовних вимог копію вищезазначеного кредитного договору, укладеного відповідачем з первісним кредитором, докази отримання відповідачем кредитних коштів, копію договору факторингу, витяг з реєстрів боржників, розрахунок заборгованості, який розкриває механізм нарахування заборгованості та містить інформацію про внесені відповідачем у рахунок погашення заборгованості кошти.
Тобто, позивачем доведено порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, тому вимоги про стягнення з відповідача тіла кредиту та процентів підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені та штрафів за кредитним договором суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Тлумачення статей 3 та 549 ЦК України дозволяє стверджувати, що при виборі того який вид неустойки (штраф чи пеня) повинен стягуватися, слід враховувати справедливість і розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Тому необхідно визначити стягнення якого виду неустойки (штрафу чи пені) є нерозумним і несправедливим, з урахуванням їх розміру.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року по справі № 664/2784/15-ц.
Вирішуючи, який вид неустойки підлягає стягненню з відповідача, суд враховує те, що розмір нарахованої пені в сумі 10 320,00 грн значно перевищує розмір отриманого відповідачем кредиту, є несправедливим та нерозумним.
За таких умов, вимоги про стягнення пені, враховуючи наявність вимоги про стягнення штрафу, задоволенню не підлягають.
Отже, з відповідача підлягає стягненню штраф в сумі 400,00 грн.
Оскільки відповідач не виконав обов'язку щодо повернення грошових коштів і сплати процентів за їх користування в строки встановлені умовами договору, на нього повинна бути покладена відповідальність за прострочення грошового зобов'язання.
Щодо вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц зазначила, що передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника.
Зобов'язання, яке виникло між сторонами, є грошовим. Матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем умов кредитного договору. Інших підстав, що б свідчили про припинення між сторонами грошового зобов'язання, судом не встановлено.
Враховуючи викладене з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати та 3% річних.
У позовній заяві позивачем наведено розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року, розмір яких становить: інфляційні втрати - 3 439,15 грн та 3% річних - 487,16 грн.
З таким розрахунком суд не може погодитися з огляду на те, що сума грошового зобов'язання, яка використання для розрахунку, не відповідає встановленому судом розміру заборгованості за кредитом та неустойки.
Оскільки підлягають стягненню з відповідача тіло кредиту в сумі 4 000,00 грн, проценти в сумі 1 008,00 грн та штраф у сумі 400,00 грн, інфляційні втрати та 3% річних мають за період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року бути нараховані на суму 5 408,00 грн (4 000,00 + 1 008,00 +400,00).
Таким чином, інфляційні втрати, розраховані судом за період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року за формулою: сума боргу х індекс інфляції за цей період/100%, становлять: 1 182,54 грн (5 408,00 x 1,21866444 - 5 408,00).
3 % річних за період з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року розраховані за формулою: сума боргу х процентну ставку / 365 або 366 х кількість днів прострочки і становлять:
за період з 23 лютого 2019 року до 31 грудня 2019 року: 5 408,00 x 3 % x 312 : 365 : 100 = 138,68 грн;
за період з 01 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року: 5 408,00 x 3 % x 366 : 366 : 100 = 162,24 грн;
за період з 01 січня 2021 року до 23 лютого 2022 року: 5 408,00 x 3 % x 419 : 365 : 100 = 186,24 грн,
загальний розмір - 487,16 грн.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача підлягає заборгованість за тілом кредиту в сумі 4 000,00 грн, проценти - 1 008,00 грн, штраф - 400,00 грн, інфляційні втрати - 1 182,54 грн, 3% річних - 487,16 грн, а всього - 7 077,70 грн.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 832,82 грн (34,38 %).
Згідно з пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір здійснених позивачем витрат на правничу допомогу підтверджується належними доказами. Клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу та будь-яких доказів їх неспівмірності від відповідача не надійшло.
Тому з огляду на часткове задоволення позовних вимог з відповідача підлягають стягненню пропорційно розміру задоволених позовних вимог витрати на правничу допомогу у розмірі 1 719,00 грн (34,38%).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 81, 89, 137, ч.1 ст.141, 263, 265, 274-279 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №339466 від 01 жовтня 2018 року у розмірі 7 077 (сім тисяч сімдесят сім) грн 70 коп., з яких: тіло кредиту - 4 000,00 грн, проценти - 1 008,00 грн, штраф - 400,00 грн, інфляційні втрати - 1 182,54 грн, 3% річних - 487,16 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» витрати зі сплати судового збору у розмірі 832,82 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 1 719,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІН ФІНАНС", код ЄДРПОУ 38750239, юридична адреса: м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8.
Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено 10 листопада 2025 року.
Головуючий суддя В.В. Попов