г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/5537/25
Номер провадження 1-кс/213/553/25
11 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
Слідчий суддя Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 розглянув у судовому засіданні матеріали клопотання слідчої СВ ВП №6 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , яке подане в межах кримінального провадження №12025041610000419 від 09 листопада 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України про арешт майна,
Слідча звернулася до суду з вищевказаним клопотанням, погодженим із прокурором.
В клопотанні вказує, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025041610000419 від 09 листопада 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має у власності транспортний засіб ВАЗ 21104, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який придбав самостійно за власні кошти, без переоформлення, та згідно із свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , яке видане ТСЦ 1243 власником вказаного автомобіля є ОСОБА_5 .
Зазначає, що 09 листопада 2025 року до ВП №6 РУП ГУНП в Дніпропетровській області надійшло повідомлення, за фактом того, що екіпаж Полку ПП в місті Кривий Ріг УПП в Дніпропетровській області ДПП 09 листопада 2025 року відповідно до ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію" зупинили транспортний засіб ВАЗ 21104, д.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_4 , 1995 року народження, якого було перевірено через базу ІПНП «Армор» та встановлено що дана особа відповідно до постанови Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 червня 2023 року позбавлена права на керування транспортними засобами строком на 05 років, тим самим ОСОБА_4 умисно не виконав постанову суду, що набрала законної сили, в частині позбавлення його права на керування транспортним засобом.
Під час прибуття СОГ на місце події було виявлено ОСОБА_4 та транспортний засіб під керуванням останнього, а саме автомобіль "ВАЗ 21104" д.з. НОМЕР_1 , складено протокол огляду місця події, в ході якого було вилучено вищевказаний транспортний засіб з ключами до нього та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , яке видано ТСЦ 1243.
Зазначає, що підставами, у зв'язку з якими необхідно здійснити арешт вказаного вище майна є те, що транспортний засіб використовувався як знаряддя вчинення кримінального правопорушення. З метою збереження речових доказів просить накласти арешт на вказане майно.
Особи, які викликались в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду клопотання повідомлені. Слідча надала заяву про розгляд клопотання без її участі.
Відповідно до ч. 1 ст. 172 КПК України неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
На підставі ч.4 ст.107 КПК України у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Дослідив матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до такого.
Так, у провадженні СВ ВП №6 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025041610000419 від 09 листопада 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України.
Відповідно до протоколу огляду місця події від 09 листопада 2025 року під час проведення огляду у ОСОБА_4 виявлено та вилучено автомобіль марки "ВАЗ" моделі 21104, 2006 року випуску, зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ключі до нього та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, власник за реєстраційним документом серії НОМЕР_2 є ОСОБА_5 .
Постановою слідчої від 09 листопада 2025 року вказане вище майно визнано як речові докази.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Водночас, ст. 16 КПК України закріплено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом. На підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом, допускається тимчасове вилучення майна без судового рішення.
Поряд з цим, статтею 8 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Стаття 132 КПК України передбачено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. Клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування. Застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням. Для оцінки потреб досудового розслідування слідчий суддя або суд зобов'язаний врахувати можливість без застосованого заходу забезпечення кримінального провадження отримати речі і документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні. Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються. До клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання.
Також, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Вимогами ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди. У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватись відповідно до закону, а отже суб'єкт який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норму закону.
Положеннями ч.1 ст.173 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.
Окрім того, згідно із ч.2 вказаної статті при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна є видом втручання у право на мирне володіння майном, що закріплено у ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини втручання у це право має мати законні підстави та мету, а також бути пропорційним публічному інтересу. Зазначені вимоги у контексті застосування заходів забезпечення кримінального провадження вимагаються визначення статусу суб'єкта, майно якого підлягає арешту у кримінальному провадженні та законної мети здійснення такого обмеження відповідного права.
Як видно з копії реєстраційного документу власником автомобілю марки "ВАЗ" моделі 21104, 2006 року випуску, зеленого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , є ОСОБА_5 . Доказів придбання вказаного автомобіля ОСОБА_4 не надано.
Відповідно до вимог ст. ст. 7, 16 КПК України загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Отже, враховуючи викладене, правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого розслідується кримінальне провадження, належність майна, та те, що органом досудового розслідування не доведено наявність достатніх підстав для накладення арешту на майно, яке вилучене у ОСОБА_4 під час огляду місця події 09 листопада 2025 року, клопотання є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене, керуючись вимогами ст. ст. 131, 132, 170-175, 309 КПК України,
У задоволенні клопотання слідчої СВ ВП №6 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , яке подане в межах кримінального провадження №12025041610000419 від 09 листопада 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України про арешт майна - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1