Справа № 227/1237/24
(2/199/1437/25)
Іменем України
15.09.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпра
у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Куземі О.Г.,
за участю: представників позивача - Мороз І.А., Недільченко В.А. ,
представника відповідача - ОСОБА_4.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення надміру виплачених коштів за призначеною державою допомогою на дітей одиноким матерям, -
19 квітня 2024 року до Добропільського міськрайонного суду Донецької області звернувся позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що відповідач напочатку 2016 року звернулась до позивача із заявою про призначення їй допомоги на дітей одиноким матерям, за наслідками розгляду якої, а також поданого разом із цією заявою пакету документів позивачем було призначено відповідачу на її дитину відповідну допомогу, яку позивач отримувала в період з 01 січня 2016 року по 31 січня 2020 року. Разом з тим, під час проведення перевірки достовірності отриманих від відповідача даних, позивачем у січня 2020 року з відповідей (довідок про доходи) роботодавців відповідача з'ясовано, що відповідач протягом 2017-202019 років отримала дохід у вигляді заробітної плати, а також орендної плати, який не зазначила в своїх деклараціях про дохід, поданих позивачу свого часу для призначення відповідної допомоги, що зумовило здійснення позивачем надмірної виплати відповідачу коштів державної допомоги на дітей одиноким матерям за період з 01 серпня 2017 року по 30 листопада 2019 року в розмірі 51922,88 гривень. Частина означеної переплати була погашена відповідачем добровільно в розмірі 8600 гривень, а сума в розмірі 43322,88 гривень залишилась непогашеною. Саме останню суму надміру нарахованої допомоги позивач і просить стягнути з відповідача у даному позові.
Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 29 липня 2024 року відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін.
На підставі рішення Вищої ради правосуддя від 24 вересня 2024 року №2797/0/15-24 про зміну територіальної підсудності Добропільського міськрайонного суду Донецької області до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська надійшли вищевказані матеріали цивільної справи, а 17 грудня 2024 року здійснено автоматизований розподіл цієї цивільної справи, яку у відповідності до ст.ст.14, 33, 34 ЦПК України передано для розгляду судді Авраменко А.М.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 січня 2025 року цивільну справу прийнято до провадження, визначено розглядати справу в порядку загального позовного провадження з викликом сторін спочатку.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 06 травня 2025 року, постановленою без оформлення окремого документа, однак і занесенням до протоколу судового засідання, підготовче провадження закрито, а справу призначеного до судового розгляду по суті.
Ухвалами Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 02, 17 червня 2025 року задоволено клопотання представників сторін про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, наполягали на задоволенні позову в повному обсязі з викладених у позові підстав та обставин.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з тих підстав, що позивач мав до призначення допомоги перевірити достовірність заявлених відповідачем доходів, а також заявив про застування строків позовної давності, які спливли станом на дату звернення позивача до суду із даним позовом.
За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання та здійснити розгляд справи суті за наведеної явки учасників справи.
Вислухавши представників сторін та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, в судовому засіданні встановлено, що відповідачу на підставі поданих нею заяв та необхідного пакету документів з 01 січня 2016 року по 01 січня 2020 року позивачем була призначена державна допомога на дітей одиноким матерям, яка виплачувалась відповідачу на її сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями відповідних рішень про призначення допомоги, копіями заяв відповідача.
В той же час, в ході проведення перевірки достовірності поданих відповідачем даних, необхідних для призначення вищевказаної допомоги, позивачем у наприкінці 2019 року з довідок про доходи від 08, 09 жовтня 2019 року, 08 листопада 2019 року з'ясовано, що відповідач протягом 2018-2019 років отримувала дохід у вигляді заробітної плати та орендної плати, розмір якого не вказала у деклараціях про свої доходи та майновий стан, які подавала позивачу для призначення їй державної допомоги на дітей одиноким матерям. Викладені обставини підтверджуються копіями відповідних декларацій про доходи відповідача, копіями довідок про доходи, копії інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
За викладених обставин позивачем встановлено факт переплати відповідачу державної допомоги на дітей одиноким матерям, яка виплачувалась відповідачу за період з 01 серпня 2017 року по 30 листопада 2020 року в загальному розмірі 51922,88 гривень. При цьому відповідач зобов'язалась здійснити поступове щомісячне погашення означеної суми боргу з лютого 2020 року, про що написала заяву, та погасила добровільно 8600 гривень, внаслідок чого остаточна сума боргу складає 43322,88 гривень і залишається неповернутою дотепер. Викладені обставини підтверджуються копією заяви відповідача, копією довідки-розрахунку, копією повідомлення та звернень позивача щодо необхідності погашення боргу.
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про державну допомогу сім'ям дітьми», Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751 (далі - Порядок).
Так, відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст.ст.1, 3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям дітьми» громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. Різновидом такої державної допомоги є допомога на дітей одиноким матерям.
За змістом ст.5 Закону України «Про державну допомогу сім'ям дітьми», п.2 Порядку допомога на дітей одиноким матерям призначається і виплачується органами соціального захисту населення за місцем проживання заявника - батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника).
Згідно ст.18-1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям дітьми» право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини. Аналогічні положення містить п.33 Порядку.
За змістом норм ст.18-3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям дітьми», п.34 Порядку допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам, матері (батьку) у разі смерті одного з батьків, які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, - до закінчення такими дітьми закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років), надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців. Допомога на дітей одиноким матерям призначається на кожну дитину.
Положеннями п.35 Порядку передбачено, що для призначення допомоги на дітей одиноким матерям подаються в тому числі, але не виключено, заява про призначення допомоги , декларація про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги.
За змістом норм ст.21 ч.1, ст.22 ч.3 Закону України «Про державну допомогу сім'ям дітьми», п.п.48, 49 Порядку органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги сім'ям з дітьми, мають право у разі потреби перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність відповідних документів, поданих для призначення допомоги. Органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги, мають право перевіряти матеріальний стан сімей з дітьми.
Пунктом 36 Порядку передбачено, що виплата допомоги на дітей одиноким матерям також припиняється, зокрема, у якщо сім'єю подано недостовірні відомості чи приховано відомості, що вплинули або могли вплинути на встановлення права на отримання допомоги на дітей одиноким матерям та на визначення її розміру, або встановлено фактичну зайнятість особи, що приносить дохід (винагороду), без оформлення, реєстрації в установленому законодавством порядку, - з місяця, що настає за місяцем, у якому виявлено порушення.
Пунктом 49 Порядку встановлено, що особи, яким виплачується державна допомога сім'ям з дітьми, зобов'язані повідомляти уповноваженому органу про зміну всіх обставин, які впливають на виплату такої допомоги (зміни у складі сім'ї, перевищення середньомісячного сукупного доходу сім'ї тощо). Якщо отримувачам державної допомоги сім'ям з дітьми, якими подано документи із свідомо неправдивими відомостями, не подано відомостей про зміни у складі сім'ї, приховуються обставини, які впливають на призначення і виплату допомоги, було надміру виплачено суми допомоги, уповноважені органи: визначають обсяг коштів, які підлягають поверненню, з місяця призначення державної допомоги сім'ям з дітьми та встановлюють строки їх повернення залежно від матеріального стану сім'ї; повідомляють отримувачу державної допомоги сім'ям з дітьми про обсяг коштів, які підлягають поверненню, та строки їх повернення. Суми коштів, які підлягають поверненню, повертаються: отримувачем державної допомоги сім'ям з дітьми самостійно; за згодою отримувача державної допомоги сім'ям з дітьми у повному обсязі за рахунок її наступних виплат; за рішенням уповноваженого органу за рахунок сум наступних виплат державної допомоги сім'ям з дітьми у розмірі, який не перевищує 20 відсотків щомісячної суми призначеної допомоги. У разі неможливості добровільного повернення або утримання коштів, які підлягають поверненню, такі кошти стягуються в судовому порядку.
Відповідно до ст.22 ч.2 Закону України «Про державну допомогу сім'ям дітьми» одержувачі державної допомоги зобов'язані повідомляти органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги, про зміну всіх обставин, що впливають на виплату допомоги. Суми державної допомоги, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку громадян (у результаті подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі сім'ї, приховування обставин, що впливають на виплату державної допомоги тощо), стягуються згідно з законом.
Нормою ст.1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно ст.1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Нормою ст.16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути примусове виконання обов'язку в натурі.
За змістом ст.ст.12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі №910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі №917/2101/17.
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (Постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №645/5557/16-ц).
Оцінюючи дослідженні в ході розгляду справи докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених вище норм законодавства, суд приходить до висновку, що в ході розгляду даної цивільної справи достеменно підтверджено призначення позивачем відповідачу за її заявою державної допомоги на дітей одиноким матерям за наявності приховування відповідачем обставин, що впливають на розмір призначення такої допомоги. А саме вже після призначення і отримання відповідачем вказаної державної допомоги позивачем встановлено факт приховування відповідачем свого доходу за 2017-2019 роки, що виявилось не зазначенні сум такого доходу у поданих відповідачем деклараціях про її доходи за вказані роки при черговому зверненні за призначенням державної допомоги на дітей одиноким матерям. Неповідомлення відповідачем позивача про розміри свого доходу за вказаний період в порушення покладеного на неї законом обов'язку безумовно вказує на умисність такого приховування з метою отримання державної допомоги у максимально можливому розмірі. За таких обставин позивачем було здійснено розрахунок суми надміру виплаченої відповідачу державної допомоги на дітей одиноким матерям, що підлягає поверненню, та дорівнює в загальному розмірі 51922,88 гривень, з яких відповідачем добровільно в позасудовому порядку повернуто лише 8600 гривень. Таким чином, на даний час розмір неповернутої переплати становить заявлені до стягнення 43322,88 гривень. Правильність цього розрахунку не викликає в суду сумнівів, відповідачем не спростована, доказів повного погашення вказаної суми боргу сторонами не надано, про їх наявність суду не повідомлено.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідач безпідставно набула за рахунок позивача грошові кошти в розмірі 43322,88 гривень, а отже зобов'язана їх повернути. При цьому, до правовідносин сторін не підлягають застосуванню положення ст.1215 ЦК України, оскільки виплата відповідачу державної допомоги на вказану суму обумовлена приховуванням відповідачем своїх доходів, про які вона не могла не знати та зобов'язана була про них повідомити позивача, що, в свою чергу, вказує на явну недобросовісність з боку відповідача.
Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності до пред'явлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Застосування позовної давність можливе лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. При цьому, розгляд заяви про застосування позовної давності та відмова у позові з підстав пропуску строків позовної давності, у випадку обґрунтованості вказаної заяви та відсутності підстав для поновлення цього строку, є обов'язком, а не правом суду. Схожий за змістом висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року по справі №369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року по справі №367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року по справі №575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року по справі №183/1617/16, від 28 листопада 2018 року по справі №504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року по справах №522/2202/15-ц, №522/2201/15-ц та №522/2110/15-ц, від 07 серпня 2019 року по справі №2004/1979/12, від 18 грудня 2019 року по справі №522/1029/18, від 16 червня 2020 року по справі №372/266/15-ц, від 23 червня 2020 року по справі №536/1841/15-ц, від 07 липня 2020 по справі №712/8916/17, а також у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року по справі №509/3589/16-ц, від 28 жовтня 2020 року по справі №686/7483/15-ц, від 11 листопада 2020 року по справі №359/3162/16-ц.
Оскільки за наслідками розгляду позовних вимог по суті суд дійшов висновку про їх правомірність та можливість задоволення, то заява представника відповідача про застосування строків позовної давності має бути вирішена по суті.
За змістом ст.ст.256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ст.267 ч.ч.3, 4 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Нормою ст.261 ч.1 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст.257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину.
В свою чергу, за змістом положень постанов Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року №211, «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20 травня 2020 року №392, «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 22 липня 2020 року №641, «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09 грудня 2020 року №1236, «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 року №651 в України в період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року було установлено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (чинний на момент звернення позивача до суду) передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Частиною 3 ст.263 ЦК України встановлено, що від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.
В свою чергу, Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 березня 2022 року, №259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18 квітня 2022 року, №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17 травня 2022 року, №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12 серпня 2022 року, №757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07 листопада 2022 року, №№58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 6 лютого 2023 року, №254/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 01 травня 2023 року, №451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 26 липня 2023 року, №734/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 листопада 2023 року, №49/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 05 лютого 2024 року, №271/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06 травня 2024 року, №469/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 23 липня 2024 року, №740/2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 28 жовтня 2024 року, №26/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14 січня 2025 року, №235/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15 квітня 2025 року продовжено строк дії воєнного стану в Україні - останній раз з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб.
Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року №4434-IX, який набрав чинності 04 вересня 2025 року, п.19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі, а саме про стягнення суми надміру виплаченої державної допомоги за період з 01 серпня 2017 року по 30 листопада 2019 року, про наявність підстав для звернення до суду із даним позовом позивач дізнався з документів, датованих жовтнем-листопадом 2019 року, а до суду із даним позовом звернувся 19 квітня 2024 року, то закінчення загального трирічного строку позовної давності у спірних правовідносинах, навіть якщо його обчислювати з жовтня 2019 року, припадає на період дії в України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), на час дії якого строки позовної давності продовжувались законом. Зазначений карантин скасовано лише 30 червня 2023 року, а до цього в Україні з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, на час якого строки позовної давності законом зупинено. Таке зупинення строків позовної давності скасовано законом лише з 04 вересня 2025 року, тобто вже після звернення позивача до суду із даним позовом. Відтак, строки позовної давності на час звернення позивача до суду із даним позовом не спливли, і не могли сплинути з огляду на викладені обставини та періоди продовження/зупинення обчислення строків позовної давності. Останнє, в свою чергу, унеможливлює задоволення заяви сторони відповідача про застосування строків позовної давності.
Критично суд оцінює та не приймає до уваги твердження сторони відповідача про те, що вина у виникненні переплати має бути покладена на позивача, а відповідача звільнено від цивільно-правової відповідальності за безпідставно набуті грошові кошти через нездійснення позивачем перед призначенням допомоги належної перевірки правдивості декларацій відповідача, поданих нею для призначення їй відповідної державної допомоги. Така оцінка судом тверджень сторони відповідача зумовлена тим, що наведені вище норми законодавства покладають на відповідача обов'язок надавати достовірні дані щодо свого майнового стану для призначення державної допомоги, а також встановлюють відповідальність у вигляді обов'язку відповідача повернути надміру переплачені кошти державної допомоги у випадку, якщо така переплата сталася саме внаслідок приховування своїх доходів отримувачем допомоги, що і мало місце у спірних правовідносинах сторін.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат по справі, керуючись нормою ст.ст.133, 141 ЦПК України, враховуючи види судових витрат по справі та результат розгляду справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача сплачений останнім при зверненні до суду судовий збір в розмірі 3028 гривень.
На підстав викладеного та керуючись ст.ст.15, 16, 1212, 1215 ЦК України, ст.ст.1, 3, 5, 18-1, 18-3, 21, 22 Закону України «Про державну допомогу сім'ям дітьми», п.п.2, 33-36, 48, 49 Порядку, ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради до ОСОБА_2 про стягнення надміру виплачених коштів за призначеною державою допомогою на дітей одиноким матерям - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради (ЄДРПОУ 25954002; адреса місцезнаходження: 85001, Донецька область, Покровський район, м. Добропілля, пр. Шевченка, 15) суму надміру виплаченої державної допомоги в розмірі 43322,88 гривень.
У порядку розподілу судових витрат по справі стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради (ЄДРПОУ 25954002; адреса місцезнаходження: 85001, Донецька область, Покровський район, м. Добропілля, пр. Шевченка, 15) судовий збір в розмірі 3028 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.М. Авраменко