10.11.2025 Справа №607/18502/25 Провадження №2/607/5222/2025
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі головуючого судді Позняка В.М., за участю секретаря судового засідання Козак О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 , просить стягнути із відповідача в свою користь заборгованість за кредитним договором №30.10.2024-40000038 від 30.10.2024 у розмірі 9880 грн.
Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 30.10.2024 уклали Кредитний договір (оферти) №30.10.2024-40000038, відповідно до умов якого Позичальнику надано кредит у розмірі 4000 грн строком на 98 днів. ОСОБА_1 свої зобов'язання за Договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, станом на дату позовної заяви, утворилась заборгованість у розмірі 9880 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту у розмірі 4000 грн, по процентах у розмірі 3080,00 грн, комісії у розмірі 200,00 грн, додаткової комісії у розмірі 600,00 грн, по неустойці за кожен день невиконання/ неналежного виконання кожного окремого зобов'язання, у розмірі 2 000 грн, чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр».
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач в судове засідання свого представника не направив, звернувся в суд із заявою, в якій просив розглядати справу в його відсутності.
Відповідач належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи, в судове засідання не з'явився, не повідомив про причини неявки, відзиву на позов не надав. Зважаючи на відсутність заперечень позивача, суд постановив проводити заочний розгляд справи.
Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.
ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 30.10.2024 уклали Кредитний договір (оферти) №30.10.2024-40000038, відповідно до умов якого Позичальнику надано кредит у розмірі 4000 грн, строком на 98 днів до 04.02.2025.
Відповідно до пункту 4.1 Договору Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання Позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_2.
Сторони погодили графік платежів пунктом 14 договору.
Договір підписано одноразовим ідентифікатором Е826, який було надіслано на телефон НОМЕР_1 .
Відповідно до довідки ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» №1-2808 від 28.08.2025 на підставі договору на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024 було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 30.10.2024 00:33:38 на суму 4000,00 (чотири тисячі гривень 00 копійок) грн, номер картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 551901972, призначення платежу: Видача за договором кредиту №30.10.2024-100000038.
Як видно із довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №30.10.2024-40000038 від 30.10.2024, заборгованість за період з 30.10.2024 по 04.02.2025 9880 грн, що складається із заборгованості по тілу кредиту у розмірі 4000 грн, по процентах у розмірі 3 080,00 грн., комісії у розмірі 200,00 грн, додаткової комісії у розмірі 600,00 грн, по неустойці за кожен день невиконання/ неналежного виконання кожного окремого зобов'язання, у розмірі 2 000 грн.
Дослідивши та оцінивши докази, суд доходить такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Враховуючи приписи статей 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». Судом першої інстанції вірно визначено, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 по справі №524/5556/19 підтверджує, що суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс- повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині».
Згідно із частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (частина друга статті 1056-1 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (ст. ст. 1046-1053), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За приписами частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Судом встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 30.10.2024 уклали Кредитний договір (оферти) №30.10.2024-40000038, відповідно до умов якого Позичальнику надано кредит у розмірі 4000 грн строком на 98 днів.
ОСОБА_1 , отримав кредитні кошти у розмірі 4000 грн 30.10.2024, що підтверджується довідкою про перерахунок коштів.
Вирішуючи питання стягнення комісії, суд виходить із такого.
Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Закону України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 06.11.2023 по справі №204/224/21 викладено правові висновки, що оскільки в кредитному договорі не зазначено та не надано доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг Кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які фінансовою установою встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
Також Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 98, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Відповідно до розрахунку позивачем нараховувалася комісія в розмірі 800 (200+600) грн.
Разом із тим, у кредитному договорі позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх послуг Кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням кредиту, які надаються відповідачу за які встановлена комісія за надання та обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), тому, суд вважає, що положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію є нікчемними відповідно до частини першої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Тому, в задоволенні позовних вимог про стягнення комісії слід відмовити.
Суд також не вбачає підстав для стягнення з відповідача в користь позивача неустойки в сумі 2000 грн з огляду на наступне.
Відповідно до вимог пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, враховуючи, що позивачем здійснено нарахування неустойки за невиконання відповідачем умов кредитного договору в період дії воєнного стану, вказані суми в силу вимог пункту 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України підлягають списанню позивачем, як новим кредитором, а тому відсутні підстави для стягнення таких сум з відповідача.
Положеннями частини першої статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу приписів частини другої статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну особу від відповідальності за порушення зобов'язання.
Виходячи із принципу змагальності сторін, у спорі про стягнення кредитної заборгованості на позивача покладається тягар доведення надання позичальнику кредитних коштів та порушення боржником своїх зобов'язань щодо повернення кредиту, а на відповідача відповідно лежить тягар доведення відсутності у нього заборгованості (висновки ВС у постанові від 30.08.2023 у справі № 753/20537/18).
Суду не надано доказів повернення відповідачем отриманих коштів та процентів, а тому, суд дійшов висновку про задоволення позову щодо стягнення тіла кредиту у розмірі 4000 грн та відсотків у розмірі 3080 грн, які нараховані в межах строку кредитування, разом - 7080 гривень.
Позивач поніс витрати судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 гривень.
Судом задоволено позов на суму 7080 грн із 9880 грн, що становить 76,90 %.
В силу статті 141 ЦПК України з відповідача в користь позивача слід стягнути 1735,89 (71,66 % 2422,40) гривень судового збору.
На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81 141, 258, 259, 264, 265, Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково. Стягнути із ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» 7080 гривень заборгованості за кредитним договором №30.10.2024-40000038 від 30.10.2024 та 1735 гривень 89 копійок судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду відповідачем подається протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення до Тернопільського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833.
Відповідач: ОСОБА_1 , тел. НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Головуючий суддяВ. М. Позняк