Справа № 951/626/25
Провадження №2-о/951/76/2025
06 листопада 2025 року селище Козова
Козівський районний суд Тернопільської області у складі:
головуючого судді Лавренюк О.М.,
за участю секретаря судового засідання Шостак Н.І.,
заявника ОСОБА_1 ,
представника заявника - адвоката Рибачка А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про встановлення фактів, що мають юридичне значення,
ОСОБА_1 (далі - заявник) через представника - адвоката Рибачка Анатолія Михайловича звернувся до суду із заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, у якій просив встановити факт, що диплом серії НОМЕР_1 , виданий 08.08.1983 Технічним училищем №1 м. Тернопіль, належить ОСОБА_1 , встановити факт, що наказ №76 від 23.07.1991, виданий ВАТ «Козівський цукровий завод» Тернопільського облбурякоцукроагропрому, належить ОСОБА_1 , встановити факт, що наказ №27 від 01.06.1999, виданий ЗАТ «Тернопільський агропромисловий комплекс», належить ОСОБА_1 .
В обґрунтування вимог заяви зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком. Однак заявнику у призначенні пенсії відмовлено в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зокрема, до страхового стажу не зараховано період роботи з 24.07.1991 по 01.06.1999, оскільки у первинних документах - наказах про прийняття та звільнення з роботи по батькові заявника зазначено « ОСОБА_2 », що не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 », а також не зараховано період навчання з 01.10.1982 по 08.08.1983 згідно диплома серії НОМЕР_1 від 08.08.1983, так як по батькові заявника « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 ».
Відтак у зв'язку з наявністю розбіжностей у вищезазначених документах у заявника виникають перешкоди у встановленні факту належності йому вказаних правовстановлюючих документів. У заяві також зазначено про неможливість виправлення помилок у згаданих правовстановлюючих документах у позасудовому порядку та про необхідність встановлення факту належності ОСОБА_1 таких документів для призначення пенсії за віком, що стало підставою для звернення до суду з цією заявою.
Ухвалою судді від 09.10.2025 прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами окремого провадження з додержанням загальних правил, встановлених Цивільним процесуальим кодексом України (далі - ЦПК України), за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Судове засідання призначено на 06.11.2025.
17.10.2025 представник Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подала відзив на заяву. Вказала, що оскільки між Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області та ОСОБА_1 існує спір про право, а саме, право на пенсію, дана заява про встановлення фактів повинна бути залишена без розгляду. Також зазначає, що архівні довідки не є правовстановлюючими документами. Зауважує, що матеріали заяви не містять достатньо доказів про належність вищевказаних правовстановчих документів саме заявникові - ОСОБА_1 (а.с. 41-42).
У судовому засіданні заявник ОСОБА_1 та його представник - адвокат Рибачок А.М. вимоги заяви підтримали у повному обсязі, просили такі задовольнити.
Заявник підтвердив в судовому засіданні, що диплом серії НОМЕР_1 від 08.08.1983 та накази №76 від 23.07.1991 та №27 від 01.06.1999 належать йому, відомості у цих документах зазначені стосовно нього, проте допущено описки у вказаних документах, зокрема, в частині зазначення по батькові « ОСОБА_2 » замість правильного « ОСОБА_3 ».
Представник заявника - адвокат Рибачок А.М. також наголосив, що у даному випадку відсутній спір про право із заінтересованою особою, оскільки з рішення про відмову в призначенні пенсії вбачається, що мотивом відмови в зарахуванні певних періодів роботи до стажу ОСОБА_1 , слугували розбіжності в зазначенні по батькові заявника в наданих ним документах, відтак в разі усунення відповідних розбіжностей, рішення може бути переглянуте.
Представник заінтересованої особи - Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області у судове засідання не з'явилась, у поданому 17.10.2025 відзиві на заяву справу просила розглянути без участі представника заінтересованої особи.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 19.06.1965 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Козова Козівського району Тернопільської області (а.с. 32).
У паспорті громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Козівським РВ УМВС України в Тернопільській області 14.09.2006, паспортні дані заявника зазначено: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: смт. Козова, Тернопільська область (а.с. 30).
У картці фізичної особи - платника податків заявника зазначено як ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 31).
З рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову у призначенні пенсії №192250010275 від 19.08.2025 встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів трудової книжки НОМЕР_4 , а саме:
- з 15.08.1983 по 17.10.1983, оскільки назва установи при прийнятті на роботу відсутня,
З 24.07.1991 по 01.06.1999, оскільки до ЕПС долучено Архівну довідку №30 від 17.01.2025, згідно з якою у первинних документах - наказах про прийняття та звільнення по батькові заявника « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 ». До страхового стажу зараховано період з 01.01.1999 по 01.06.1999 згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу.
До страхового стажу не зараховано період навчання з 01.10.1982 по 08.08.1988 згідно диплома НОМЕР_1 від 09.08.1988 (так вказано у рішенні), оскільки по батькові заявника не відповідає паспортним даним. Уточнюючу довідку від 22.01.2025 №13-267 не враховано, оскільки у наказах на зарахування та відрахування з навчання по батькові заявника « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 » (а.с. 33).
У судовому засіданні досліджено оригінал трудової книжки серї НОМЕР_4 , на титульному аркуші якої зазначено відомості про власника трудової книжки: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата заповнення 01.11.2006. Трудова книжка містить, зокрема, наступні записи: 01.10.1982 - 08.08.1983 навчання в ТУ №1 м. Тернополя згідно диплому серії НОМЕР_1 (запис №1), 24.07.1991 прийнято в ДП "Козівський цукровий завод" на посаду електрозварювальника ІV розряду згідно наказу №76 від 23.07.1991(запис №9), 01.06.1999 звільнено з роботи у зв'язку з переведенням в ДП "Козова" ЗАТ "Тернопільський агропромисловий комплекс" згідно наказу №27 від 01.06.1999 (запис №13) (а.с. 46-47).
У судовому засіданні досліджено оригінал диплома серії НОМЕР_1 , виданого 08.08.1983 Технічним училищем №1 м. Тернопіль, з якого встановлено, що диплом виданий ОСОБА_1 про те, що він 01.10.1982 вступив в Тернопільське технічне училище №1 і 08.08.1983 закінчив повний курс технічного училища за професією фрезерувальник (а.с. 34).
Відповідно до Архівної довідки від 22.01.2025 №13-267, виданої ВСП «Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя», в записах архівних книг відсутня інформація на прізвище ОСОБА_1 , але є запис: ОСОБА_1 дійсно навчався в Технічному училищі №1 м. Тернополя на денній формі навчання з 21.09.1982 (наказ про зарахування від 01.10.1982 №23-к) по 08.08.1983 (наказ про відрахування від 08.08.1983 №21) за професією «фрезерувальник» (а.с. 36).
За змістом наказу №76 від 23.07.1991, виданого ВАТ «Козівський цукровий завод» Тернопільського облбурякоцукроагропрому, зараховано ОСОБА_1 електрозварювальником ІV-го розряду з 24.07.1991 (а.с. 37).
Згідно з наказом №27 від 01.06.1999, виданим ЗАТ «Тернопільський агропромисловий комплекс», ОСОБА_1 , начальника зміни, звільнено з роботи ВАТ «Козівський цукровий завод» у зв'язку з переводом в ДП «Козова» ЗАТ «Тернопільський агропромисловий комплекс» на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України з 01.06.1999 (а.с. 38).
Відповідно до Архівної довідки №30 від 17.01.2025, виданої Архівним відділом №4 Тернопільської районної військової адміністрації, в документах архівного фонду «Відкрите акціонерне товариство «Козівський цукровий завод» смт. Козова Тернопільської області, в наказах директора Козівського цукрового заводу за 1991 рік числиться наказ №76 від 23.07.1991, згідно якого ОСОБА_1 (так в книзі) прийнято на роботу з 24.07.1991, в наказах директора Козівського цукрового заводу за 1999 рік числиться наказ №27 від 01.06.1999, згідно якого ОСОБА_1 (так в книзі) звільнено з роботи в зв'язку з переведенням в ДП «Козова» ЗАТ «Тернопільський агропромисловий комплекс», ст. 36 п. 5 КЗпП України, з 01.06.1999 (а.с. 35).
У відповіді ТОВ «Радехівський цукор» №789 від 16.09.2025 на адвокатський запит зазначено, що ТОВ «Радехівський цукор» не є правонаступником філії «Козова», ТОВ «Козівський цукровий завод», ТОВ «Цукровий завод Козова», ТОВ «Козова-цукор», ТОВ «Компанія «Галичина цукор», та ніякого відношення до здійснення ними господарської діяльності не має. У зв'язку з цим, відсутня будь-яка інформація що стосується трудових відносин між вказаними юридичними особами та їхніми працівниками та документи, які би підтверджували факт таких відносин та/або нарахування заробітної плати (а.с. 10).
Листом ВСП «Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя» від 12.09.2025 №2/19-849 у відповідь на адвокатський запит повідомлено, що до повановажень ВСП «Тернопільський фаховий коледж Тернопільського національного технічного університету імені Івана Пулюя» не належить встановлення факту того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_1 це одна особа (а.с. 11).
Суд констатує, що дійсно відомості диплома серії НОМЕР_1 від 08.08.1983 та накази №76 від 23.07.1991 та №27 від 01.06.1999 містять розбіжності у написанні по батькові заявника у порівнянні з даними його паспорта громадянина України, а саме замість « ОСОБА_3 » зазначено « ОСОБА_2 ».
Проте судом достеменно встановлено, що мова йде про одну і ту ж особу, а саме ОСОБА_1 , що підтверджується дослідженими судом письмовими доказами.
Водночас наявність розбіжностей та неточностей у вказаних правовстановлюючих документах заявника впливає на обсяг прав ОСОБА_1 , а саме на зарахування періодів трудової діяльності до стажу та на призначення йому пенсії.
У зв'язку з цим у заявника виникла необхідність звернутись до суду з заявою про встановлення факту належності йому правовстановлюючих документів, а саме: диплома серії НОМЕР_1 від 08.08.1983 та наказів №76 від 23.07.1991 та №27 від 01.06.1999.
Щодо аргументів заінтересованої особи Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про наявність в даному випадку спору про право, який має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, суд вважає за необхідне вказати, що згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У частині першій статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку окремого провадження.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Пунктом 6 частини першої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України і не є вичерпним.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб'єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб'єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.
Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.
Разом із тим, аналіз наведених цивільних процесуальних норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.
До таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
При цьому Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 290/289/22-ц (провадження № 61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Вказане також узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 742/2762/22 (провадження № 61-5390св23) та від 28.08.2024 у справі № 522/7723/23(провадження № 61-492св24).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З приводу постанови Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 у справі № 539/4118/19, на яку посилається представник заінтересованої особи, суд зазначає, що у справі, яка переглядалася Верховним Судом, встановлення юридичного факту належності заявнику архівної довідки було потрібним заявнику для отримання (заміни) ним нового посвідчення учасника ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, однак законодавством було передбачено позасудовий порядок визначення статусу осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, який надає право на передбачені законом пільги у разі виникнення спірних питань. Також Верховний Суд виснував, що довідка про участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС в зоні відчуження не є правовстановлюючим документом, а тому цей факт не може бути встановлений на підставі пункту 6 частини першої статті 315 ЦПК України.
За таких обставин висновок, висловлений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 у справі №539/4118/19, не є релевантним для застосування у даній справі, оскільки предмет правовідносин не є тотожним.
Також Верховним Судом викладено правовий висновок у постанові від 28.08.2024 у справі №522/7723/23 щодо аналогічних правовідносин, за яких заявник звернулась до суду із заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в обґрунтування якої вказала, що для оформлення пенсії вона подала заяву до органу Пенсійного фонду, проте у призначенні пенсії їй було відмовлено з посиланням на те, що до її страхового стажу не зараховано періоди роботи за записами в трудовій книжці, період навчання відповідно до диплому, через неможливість встановити взаємозв'язок між прізвищами «ОСОБА_2» та «ОСОБА_3», оскільки прізвище, зазначене у свідоцтві про шлюб «ОСОБА_4» (російською мовою), не відповідає прізвищу, зазначеному в паспорті заявниці «ОСОБА_3» (російською мовою). Також до страхового стажу не зараховано період роботи згідно з архівної довідки №366-Г-11.1-21 від 17.02.2023, оскільки прізвище, зазначене в довідці «ОСОБА_4» (російською мовою), не відповідає прізвищу, зазначеному в паспорті заявниці «ОСОБА_3» (російською мовою). Посилаючись на те, що невідповідність написання її прізвища російською мовою в документах створює їй перешкоди в оформленні пенсії, просила суд встановити факт належності їй: диплому від 25.07.1982 про здобуття кваліфікації в технічному училищі №4 м. Одеси; трудової книжки, виданої 27.07.1982; свідоцтва про укладення шлюбу, виданого відділом РАЦС Ленінського райвиконкому 30.05.1987; архівної довідки Департаменту архівної справи та діловодства ОМР №366-Г-11.1-21 від 17.02.2023. Зазначала, що встановлення цих фактів необхідне їй для реалізації права на отримання пенсії.
Так, у зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення (належності правовстановлюючих документів), повинна розглядатися у порядку адміністративного судочинства, та направив справу до суду першої інстанції для розгляду в порядку окремого провадження.
Повертаючись до обставин даної цивільної справи, суд звертає увагу, що заявник ні в обґрунтуванні заяви, ні в прохальній її частині не просить встановити факт перебування у трудових відносинах чи факт наявності у нього права на пенсію, не оскаржує дії та рішення заінтересованої особи, а просить встановити саме факт належності йому правовстановлюючих документів, що матиме для нього певні юридичні наслідки, зокрема, виникнення права на зарахування відповідних періодів роботи та навчання до трудового стажу для призначення пенсії, що відповідає положенням частини першої статті 315 ЦПК України.
За таких обставин представник Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області помилково стверджує про наявність спору про право, відтак обґрунтовані підстави для залишення заяви без розгляду відсутні.
При вирішенні вимог заяви, суд враховує, що, як вже було зазначено вище, відповідно до положень частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, у тому числі, про належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови №5 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:
- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно із пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 5 від 31.03.1995 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" на підставі пункту 6 статті 273 ЦПК суд може встановлювати факти належності особі документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу, наприклад, довідок про поранення чи перебування у госпіталі у зв'язку з пораненням, повідомлення військових частин, військкоматів і інших органів військового управління про загибель чи пропажу без вісті в зв'язку з обставинами військового часу, а також заповіту, страхового свідоцтва (полісу), ощадної книжки, трудової книжки, іншого документа про трудовий стаж.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Якщо ім'я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку (пункт 26 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній).
З огляду на зазначене, судом може бути встановлено факт належності особі трудової книжки, а також інших документів, що підтверджують трудовий стаж та дають право на призначення пенсії.
Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду, що міститься у постанові від 20.08.2018 у справі №545/1472/17 зазначено, що записи у книгах обліку трудового стажу і заробітку колгоспника, записи у розрахунково-платіжних відомостях нарахування заробітної плати, записи в особових рахунках є правовстановлюючими документами, належність яких може встановлюватися відповідно до положень статей 315-319 ЦПК України.
Суд наголошує, що метою встановлення факту належності правовстановлюючих документів, а саме диплома серії НОМЕР_1 від 08.08.1983 та наказів №76 від 23.07.1991 та №27 від 01.06.1999, є реалізація заявником права на пенсійне забезпечення.
Встановлення фактів, про які просить суд заявник, не пов'язане з вирішенням спору про право, породжує для заявника юридичні наслідки, зокрема, виникнення права на зарахування періодів роботи та навчання до трудового стажу для призначення пенсії.
Ураховуючи, що заявник позбавлений можливості в іншому, ніж у судовому порядку встановити факт належності йому диплома серії НОМЕР_1 від 08.08.1983 та наказів №76 від 23.07.1991 та №27 від 01.06.1999,надані ОСОБА_1 докази є належними, допустимими, достовірними та в своїй сукупності достатніми для задоволення даної заяви, а вказані у заяві обставини знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, відтак суд дійшов висновку, що заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 4, 12, 13, 81, 259, 263, 265, 273, 293, 294, 315, 318, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про встановлення фактів, що мають юридичне значення задовольнити.
Встановити факт, що диплом серії НОМЕР_1 , виданий 08.08.1983 Технічним училищем №1 м. Тернопіль, належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Встановити факт, що наказ №76 від 23.07.1991, виданий ВАТ «Козівський цукровий завод» Тернопільського облбурякоцукроагропрому, належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Встановити факт, що наказ №27 від 01.06.1999, виданий ЗАТ «Тернопільський агропромисловий комплекс», належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи:
Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 .
Заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, місцезнаходження: 46001, Тернопільська область, Тернопільський район, м. Тернопіль, Майдан Волі, 3, код ЄДРПОУ: 14035769.
Повне судове рішення складено та підписано 11 листопада 2025 року.
Головуючий суддя О.М. Лавренюк