Справа № 459/2811/25
Провадження № 2/459/861/2025
(заочне)
10 листопада 2025 року Шептицький міський суд Львівської області в складі головуючого судді Мельникович М. В., з участю секретаря судового засідання Гук Т. Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
Представник позивача через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернулась до суду з вищевказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за Договором про надання кредиту № 438807-КС-001 від 06.12.2021 року в сумі 37 954,96 грн, а також судові витрати.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання кредиту № 438807-КС-001 (далі - Договір) шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». ТОВ «Бізнес позика» свої зобов'язання за Договором виконало та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 15 000 гривень шляхом перерахування коштів на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 (яку остання вказала при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті). Проте, ОСОБА_1 належним чином не виконала взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим у неї станом на 08.08.2025 утворилась заборгованість за Договором в розмірі 37 954,96 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 14 847,50 грн; суми прострочених платежів по процентах - 22 404,96 грн; суми заборгованості по штрафам - 0,00 грн; суми прострочених платежів за комісією - 702,50 грн. Відтак, представник позивача просить стягнути з відповідача вказану суму.
Ухвалою від 08.09.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі. Розгляд справи відкладався, про що постановлялись відповідні ухвали.
04.11.2025 сторони у судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, підтвердження чого міститься в матеріалах справи.
В позовній заяві представник позивача просила розгляд справи проводити у відсутності позивача, вказавши, що не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Відповідачка у судові засідання не з'являлась, хоча належним чином повідомлялась про дату, час та місце судового розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (судової повістки), які повернулися до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Судові повістки скеровувалися судом на адресу зареєстрованого місця проживання відповідачки, що підтверджується відомостями №2370 від 26.08.2025 з реєстру Шептицької територіальної громади про місце проживання особи (а. с. 55). Заяв чи клопотань про розгляд справи за його відсутності відповідач не подавав, про причини неявки не повідомляв. Також відповідачем не було подано відзиву на позов.
Таким чином, суд вважає, що відповідачка є повідомлена про розгляд справи належним чином.
Як передбачено ч.1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе здійснити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на зазначені обставини, суд, у відповідності до ст. 247 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснив на підставі наявних матеріалів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки усіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його оголошення.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки повне рішення виготовлено 10 листопада 2025 року, то незважаючи на те, що судове засідання відбулося 4 листопада 2025 року, датою ухвалення даного рішення є саме 10 листопада 2025 року в силу ч. 5 ст. 268 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 06.12.2021 відповідачем було підписано пропозицію (оферту) укласти Договір про надання кредиту № 438807-КС-001 та прийнято (акцепт) пропозицію (оферту) укласти Договір (а. с. 25-26).
06.12.2021 між ТОВ «Бізнес позика» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено Договір № 438807-КС-001 про надання кредиту, який було підписано з використанням одноразового ідентифікатора (одноразового паролю) «G-9438» ( надалі - Договір) (а. с. 23-24).
Укладення вищевказаного Договору підтверджується візуальною формою послідовності дій клієнта щодо укладення електронного договору про надання кредиту № 438807-КС-001 з якої вбачається, що відповідач підписав даний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором «G-9438» (а. с. 27).
Відповідно до п. 1 Договору кредитодавець надає позичальнику кредит у розмірі 15 000 гривень на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес позика». Кредит надавався строком на 24 тижні, стандартна процента ставка за кредитом: в день 1,08330000 фіксована, комісія за надання кредиту 2 250 грн., термін дії договору до 23.05.2022, орієнтована загальна вартість кредиту: 37560 грн, орієнтовна реальна річна процентна ставка: 7390,68 процентів.
Згідно з п. 2 Договору протягом строку кредитування процента ставка за кредитом нараховується на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початку календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та повернення кредиту згідно графіку платежів.
Згідно з п. 3 Договору сторони на момент укладення договору встановили наступний графік платежів, припускаючи, що позичальник буде його дотримуватись. Згідно з яким : проценти за користування кредитом - 20310 грн, частковий платіж основної суми - 15 000грн,комісія за надання кредиту - 2250 грн, зальний платіж - 37 560 грн.
В матеріалах справи міститься Паспорт споживчого кредиту, в якому відображені основні умови кредитування, інформація щодо процентної ставки, порядок повернення кредиту та інші умови (а. с. 21-22).
Позивач видав відповідачу кредит у розмірі 15 000 гривень на картковий рахунок, вказаний відповідачем в особистому кабінеті, що підтверджується квитанцією платіжної системи «Pay» 468441109 про підтвердження переказу грошових коштів ОСОБА_1 згідно Договору (а. с. 29).
З довідки про стан заборгованості, складеного станом на 08.08.2025 вбачається, що заборгованість відповідачки перед позивачем становить 37 954,96 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 14 847,50 грн; суми прострочених платежів по процентах - 22 404,96 грн; суми заборгованості по штрафам - 0,00 грн; суми прострочених платежів за комісією - 702,50 грн ( а. с. 20).
Позивач просить стягнути вказану суму заборгованості з відповідача, оскільки останній ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань.
При ухваленні рішення суд керується наступними правовими нормами.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та правочини.
В силу ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. ст. 627-629 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
У п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Договір про надання споживчого кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Саме така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 , від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20, від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20.
Як встановлено судом, 06.12.2021 між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання кредиту №438807-КС-001 з використанням інформаційно- телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі.
В Договорі та анкеті клієнта зазначено адресу ОСОБА_1 її паспортні дані, дату народження, ідентифікаційний код, телефон та електронну пошту, адресу проживання та реєстрації, номер банківського рахунку/картки для перерахування коштів, котрий належить останньому, що є підтвердженням здійснення ним процедури ідентифікації в розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію».
Підписавши вищевказаний Договір електронним підписом відповідачка добровільно погодилась у письмовому вигляді на умови кредитування. Зокрема, з форми послідовності дій клієнта при укладенні договору №438807-КС-001 від 06.12.2021, в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця вбачається, що клієнт, використовуючи номер телефону ідентифікувався в ІТС, зайшов у особистий кабінет, надав всю необхідну інформацію для формування товариством належної пропозиції клієнту, ознайомився з паспортом споживчого кредиту та підписав паспорт одноразовим ідентифікатором. Товариство направило (розмістило) клієнту в ІТС індивідуальну оферту (з відповідними активними посиланнями), яка містить істотні умови Договору, ознайомився із офертою та прийняв її, підписавши Договір одноразовим ідентифікатором «G-9438». Одноразовий ідентифікатор направлявся відповідачу шляхом надсилання повідомлення на його мобільний номер, який вказувався ним при реєстрації на сайті. Відповідачка підписала акцепт одноразовим ідентифікатором, опісля відбулося формування підписаного Договору. В особистому кабінеті відповідачки виведено договір для перегляду та скачування.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується укладання між сторонами Договору, який підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс- повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету вищевказаний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19.
Укладання договорів із використанням електронного (цифрового) підпису відповідає приписам Закону України «Про електронну комерцію» від 3 вересня 2015 року № 675-VIII та Закону України «Про електроні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року № 851-IV, тобто відповідачкою подано через особистий електронний кабінет на веб-сайті заяву на отримання кредиту за умовами, які визначені кредитором та підтвердив погодження з такими умовами, після чого кредитор надіслав відповідачу на електронну пошту, особистий номер телефону, одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду (одноразовий ідентифікатор дані в електронному вигляду як алфавітно-цифрова послідовність), який відповідач використав для підтвердження підписання кредитних договорів.
Без проходження реєстрації та отримання відповідачем одноразового ідентифікатора (який використовується як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт до особистого кабінету за допомогою паролю та логіна договір з ним не був би укладений.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено обов'язок позичальника повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За приписами частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позивач надав відповідачці кредит у розмірі 15 000 гривень на картковий рахунок, вказаний відповідачкою в особистому кабінеті, що підтверджується квитанцією платіжної системи «Pay» 468441109 про підтвердження переказу грошових коштів ОСОБА_1 згідно Договору.
Відповідач приступив до виконання умов Договору, а саме здійснював платежі на погашення кредиту у загальному розмірі 6 560 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості, який міститься в матеріалах справи.
Часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. Внесення грошових коштів на рахунок кредитодавця є визнання ним боргу, що у свою чергу, фактично прирівнюється до підтвердження волевиявлення учасника справи на укладення договору. Адже без волевиявлення не існувало б потреби сплачувати заборгованість. З огляду на викладене, волевиявлення позичальника може підтверджуватись як підписанням договору, так і його діями (заповнення формуляра (заявки) на отримання кредиту, часткова або повна сплата заборгованості тощо). Така правова позиція висловлена Верховним Судом у справі № 127/23910/14-ц від 23.12.2020.
Також суд враховує те, що при укладенні договору позичальник був ознайомлений з орієнтованою вартістю кредиту та загальними витратами по ньому. Укладаючи кредитний договір ОСОБА_1 усвідомлювала та підтвердила, що умови договору для неї зрозумілі, відповідають її інтересам, є розумними та справедливими. Також вона підтвердила, що отримала від позикодавця до укладення договору усю необхідну інформацію, визначену Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про споживче кредитування», повідомлений про свої права відповідно до Закону України «Про захист персональних даних», інформація, надана позикодавцем, відповідає вимогам законодавства про захист прав споживачів та забезпечує правильне розуміння позичальником суті фінансової послуги без нав'язування її придбання.
Отже, суд вважає, що між сторонами був укладений Договір, відповідно до якого відповідачка отримала грошові кошти під проценти, на умовах вказаних в даному Договорі. Також відповідачка приступила до виконання даного Договору, оскільки вносила кошти на погашення кредитної заборгованості. Проте свої зобов'язання, всупереч умовам договору, належним чином не виконувала.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За правилами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом.
Згідно з частинами першою та другою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачка в односторонньому порядку припинила виконувати умови вищевказаного договору, що призвело до виникнення заборгованості, що станом на 08.08.2025 становить 37 954,96 грн, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 14 847,50 грн; суми прострочених платежів по процентах - 22 404,96 грн; суми заборгованості по штрафам - 0,00 грн; суми прострочених платежів за комісією - 702,50 грн.
На час розгляду справи відповідачкою не надано відомостей, що свідчать про погашення вищевказаної заборгованості та про причини несвоєчасного погашення такої у добровільному порядку.
Доказів повернення кредитних коштів в повному обсязі матеріали справи не містять, відповідачем протилежного не доведено.
Відтак, позичальник (відповідач) свої зобов'язання належним чином не виконав, кредит не повернув, що призвело до виникнення заборгованості.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у частині стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту, з урахуванням частково здійснених нею платежів, у розмірі 14 847,50 гривень є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
Щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами у розмірі 22 404,96 гривень суд враховує наступне.
Частиною першою статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) вказано, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
Судом встановлено, що сторони Договору погодили, що стандартна процента ставка за кредитом: в день в день 1,08330000 фіксована, орієнтовна реальна річна процентна ставка: 7390,68 процентів ( п. 1 Договору).
Відповідно до умов Договору загальний строк кредитування - 24 тижні, дата видачі кредиту - 06.12.2021, дата повернення кредиту -23.05.2022 (п. 1 Договору).
За розрахунком позивача, заборгованість за процентами, які нараховані за період з 06.12.2021 по 23.05.2022 (нараховані за 24 тижні, тобто в межах строку кредитування) становить 22 404,96 грн.
Наведене свідчить про наявність у ТОВ «Бізнес Позика» права на нарахування процентів за стандартною процентними ставками за користування кредитом, оскільки такі нарахування відбувались в порядку, передбаченому Договором та у межах строку кредитування, з умовами якого позичальник був ознайомлений.
Суд вважає, що проценти в сумі 22 404,96 гривень правомірно нараховані позивачем та підлягають до стягнення.
Щодо вимог про стягнення заборгованості по комісії за надання кредиту за Договором в розмірі 702,5 грн, суд зазначає наступне.
Згідно п. 1 Договору комісія за наданням кредиту (надалі - "комісія") становить 2250 грн.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з ч. ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Аналіз умов Договору свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 2 250 грн., встановлена в п. 1 Договору, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.
Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена дана комісія.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком фінансової установи, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов'язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об'єктивно надаються позичальнику.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.
Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.
Виходячи з викладеного, суд вважає, що нарахування позичальнику комісії за надання кредиту без зазначення конкретних послуг, за які її сплачено, є незаконним, тому вимоги позивача в частині стягнення з відповідачки залишку заборгованості за комісією у розмірі 702, 50 грн. задоволенню не підлягають, а сплачені відповідачкою кошти в рахунок оплати такої комісії в сумі 1547,50 коп. слід зарахувати як сплату відсотків за користування даним кредитом.
Зважаючи на вищевикладене, суд вважає доведеним факт невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за договором, у зв'язку з чим має місце порушення прав позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за вищевказаним договором.
У зв'язку з наведеним, позовні вимоги слід задовольнити частково, стягнувши з відповідачки на користь позивача заборгованість за Договором № 438807-КС-001 про надання кредиту від 06.12.2021 року в загальному розмірі 35 704,60 гривень., що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 14 847,50 грн; суми прострочених платежів по процентах - 20 857,10 грн.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно платіжної з квитанцією № 11453 від 15.08.2025 позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2422,40 гривень.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволено частково, понесені позивачем витрати на сплату судового збору необхідно стягнути з ОСОБА_1 пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 2 278,78 гривень, виходячи з такого розрахунку: 35 704,60 грн (розмір задоволених позовних вимог)/37 954,96 грн (розмір заявлених позовних вимог) х 2422,40грн (сума сплаченого судового збору).
Керуючись ст. ст. 2, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» заборгованість Договором № 438807-КС-001 про надання кредиту від 06.12.2021 у розмірі 35 704 (Тридцять п'ять тисяч сімсот чотири) гривні 60 копійок, що складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 14 847,50 грн; суми прострочених платежів по процентах - 20 857,10 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» судовий збір в сумі 2 278 (Дві тисячі двісті сімдесят вісім) гривень 78 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Позивач може оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України. Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складено 10.11.2025.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» (ЄДРПОУ 41084239, адреса: 01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 26 офіс 411);
Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 )
Суддя: М. В. Мельникович