Справа № 465/5580/25
Провадження 2/465/3313/25
Іменем України
04.11.2025 м. Львів
Франківський районний суд міста Львова у складі головуючої судді Кушнір Б.Б., за участю секретаря судового засідання Арбуза Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» (далі також - ТОВ «ФК «ЕЙС», позивач) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 (далі також - відповідач), в якому просить стягнути із відповідача на свою користь суму заборгованості за кредитним договором №892973778 від 30.05.2021 у розмірі 52 608,03 гривень, а також сплачений судовий збір 2 422,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 30.05.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний № 892973778 у формі електронного документу з використанням електронного підпису на суму 14 790 грн., відповідно до якого відповідач зобов'язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов'язання згідно цього договору.
28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01 та ряд додаткових угод, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон плюс» належне право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 892973778 від 30.05.2021, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 145 від 03.08.2021.
05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено Договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 892973778 від 30.05.2021, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги №10 від 31.07.2023.
29.05.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено Договір факторингу № 29/05/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «ФК «ЕЙС» належне йому право вимоги до відповідача коштів, що включають у себе суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, право на одержання яких належить ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», а тому ТОВ «ФК«ЕЙС» набуло право вимоги грошових коштів за кредитним договором № 892973778 від 30.05.2021в загальній сумі 52 608,03 гривень.
Оскільки відповідач, не виконуює належним чином зобов'язання за договором, порушує його умови, позивач просить суд стягнути із відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 846759637 від 13.12.2021 в розмірі 52 608,03 гривень та судові витрати.
Ухвалою суду від 02.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено справу розглядати з викликом сторін, також клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено.
Ухвалою суду від 01.08.2025 розгляд даної цивільної справи відкладено та про дату, час та місце проведення наступного засідання повідомлено сторони, а також повторно витребувані докази.
01.09.2025 на виконання ухвали суду від 01.08.2025 надійшли витребувані інформація (документи) від АТ «Універсал Банк».
10.09.2025 судом отримано від представника відповідача відзив на позовну заяву, згідно якого сторона відповідача заперечила позовні вимоги та просила позовну заяву залишити без задоволення, визнати кредитний договір №892973778 від 30.05.2021 недійним як кабальний, а у випадку визнання факту укладення кредитного договору із ОСОБА_1 зменшити розмір заборгованості до фактично отриманої та несплаченої відповідачем суми 14 790 грн., без нарахування процентів.
11.09.2025 розгляд справи не відбувся у зв'язку із оголошення сигналу «Повітряна тривога».
18.09.2025 представник позивача подав через систему «Електронний суд» відповідь на відзив, згідно якого сторона позивача підтримує позові вимоги та просила позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 06.10.2025 розгляд даної цивільної справи відкладено та про дату, час та місце проведення наступного засідання повідомлено сторони.
Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, натомість позивач у прохальній частині зазначеного позову просить здійснювати розгляд цивільної справи за відсутності його представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечують.
Відповідач в судові засідання жодного разу не з'явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи, втім представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Осташевський А.М. в судовому засіданні 03.11.2025 заперечив позовні вимоги з підстав, зазначених у відзиві на позов, також подав через систему «Електронний суд» заяву, згідно якої просив розглянути справу 04.11.2025 без його участі у порядку письмового провадження та зазначив, що він повністю підтримую вимоги, зазначені у відзиві на позовну заяву.
За таких обставин суд вважає, що справу слід слухати за відсутності сторін на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи та всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення, з таких підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
За вимогами ст. ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом установлено, що 30.05.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний №892973778 у формі електронного документу з використанням електронного підпису відповідно до умов якого позичальнику надано кредит на суму 14 790 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов'язався повернути кредит та сплачувати проценти Кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога».
Відповідно до п. 1.2 Договору, сума кредитного ліміту, яка зазначена у п. 2.1 Договору, це максимальна сума Кредиту, яка протягом строку дії Договору одночасно може бути у розпорядженні Позичальника.
Відповідно до п. 1.7 Договору, кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання Кредиту Позичальником.
Відповідно до п. 1.9.1 Договору, включно на період строку, визначеного п. 1.2 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 288,35 процентів річних, що становить 0,79 процентів від суми кредиту за кожний день користування Кредитом.
За умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах пункту 1.8. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в пункті 1.7 договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 573,53% річних, що становить 1,57 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
Пунктом 1.9.3. Договору встановлено, що у випадку користування кредитом з боку позичальника після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому пунктом 1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що становить 1,70 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов'язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. З огляду на зазначене вище та у порядку статті 212 Цивільного кодексу України сторони домовились, що відкладальною обставиною за даним договором щодо виникнення у позичальника зобов'язань по сплаті процентів за базовою процентною ставкою від дати отримання кредиту по дату закінчення дисконтного періоду є факт продовження користування кредитом понад строк дисконтного періоду з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду на умовах пункту 1.8 цього договору.
Базова процентна ставка за користування кредитом не застосовується протягом строку дисконтного періоду виключно за умови, якщо розмір базової процентної ставки більший ніж 1,70 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до умов цього пункту Договору.
Відповідно до п. 1.12.1. Договору, зобов'язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов'язання Позичальника по оплаті основної суми кредиту відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду.
За змістом пункту 1.12.2. Договору, з наступного після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов'язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
Проценти, в розмірі визначеному пунктами 1.9 або 1.12.2. Договору, нараховуються на фактичну суму залишку кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня надання траншу за договором та до дня фактичного повернення всієї суми кредиту позичальником (п. 1.13. Договору).
Строк дії цього договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання кредиту, визначеного в п.1.2 договору. Строк дії договору може бути продовжено з урахуванням умов продовження строку надання кредиту передбачених п. 1.3. та п. 1.7. договору. У будь-якому разі зобов'язання, що виникли під час дії договору, діють до повного їх виконання (п. 4.2. Договору).
Відповідно до п. 4.4. Договору, сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між Позичальником та Кредитодавцем в якості підпису Позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.
Відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV6Y5V6. Зокрема, 30.05.2021 о 12:40:43 год. відповідач ввів ідентифікатор у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи та натиснув кнопку «Так», що є підтвердженням підписання договору згідно довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
Додатком №1 до Договору є паспорт споживчого кредиту «СМАРТ» до договору № 892973778 від 30.05.2021, яким передбачено розмір надання кредиту, строк надання, проценту ставку та інші умови, які зазначені в кредитному договорі.
В заявці на отримання грошових коштів в кредит від 30.05.2021 відповідач зазначив номер карти на перерахування кредиту №5375-41XX-XXXX- 2121, а також даний номер платіжної картки зазначений у кредитному договорі № 892973778 від 30.05.2021.
Первісний кредитор свої зобов'язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором у розмірі 14 790 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 0dbb8532-9c03-4d10-8235-bb0b53ec7a1aвід 30.05.2021, письмовими поясненнями директора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» № 1501 від 02.12.2024 та довідкою директора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» № 892973778/23052025/Э від 23.05.2025, а також витребуваною інформацією на виконання ухвали суду від 01.08.2025, оформленою листом АТ «Універсал Банк» від 26.08.2025 №БТ/Е-11809 з рухом коштів по картці від 22.08.2025 за період з 30.05.2021 по 04.06.2021.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс» укладено договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» належне йому право вимоги до відповідача коштів, що включають у себе суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить товариству з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога», а товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» набуло право вимоги грошових коштів від відповідача за кредитним договором кредитним договором № 892973778 від 30.05.2021, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги № 145 від 03.08.2021.
Разом з тим, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» були укладено ряд додаткових угод: №19 від 28.11.2019, №26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023, якими продовжено строк дії договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 до 30.12.2024 року (включно), та частково змінено умови договору факторингу.
05.08.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, у відповідності до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» належне йому право вимоги до відповідача, що включають у себе суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить товариству з обмеженою відповідальністю «Таліон плюс», а товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги грошових коштів від відповідача за кредитним договором № 892973778 від 30.05.2021, що підтверджується витягом з реєстру прав вимоги №10 від 31.07.2023.
29.05.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 29/05/25-Е, у відповідності до умов якого, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «ФК «ЕЙС» належне йому право вимоги до відповідача коштів, що включають у себе суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс», а товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» набуло право вимоги грошових коштів до відповідача за кредитним договором № 892973778 від 30.05.2021, що підтверджується реєстром боржників за Договором факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025, зокрема в загальній сумі 52 608,03гривень, з яких: 14 790грн. сума простроченого тіла кредиту; 37 818,03грн. сума простроченої заборгованості за відсотками. Даний факт також підтверджується актом прийому-передачі Реєстру Боржників б/н від 29.05.2025 за Договором факторингу № 29/05/25-Е від 29.05.2025.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України та ст.6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК України).
Отже, зі змісту кредитного договору № 892973778 від 30.05.2021вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк надання коштів, розмір процентів, умови кредитування, а відтак є належною підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором прав і обов'язків сторін.
Окрім того, без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладеним, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.
Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення, невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором установлено обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Як вбачається із виписки з особового рахунку за кредитним договором № 892973778 від 30.05.2021за період 29.05.2025 - 05.06.2025 загальна сума заборгованості відповідача на момент подання позовної заяви за даним кредитним договором становить 52 608,03гривень, з яких: 14 790грн. сума простроченого тіла кредиту; 37 818,03грн. сума простроченої заборгованості за відсотками.
У відзиві на позовну заяву факт отримання кредитних коштів сторона відповідача фактично не заперечувала,однак не погоджувалась із сумою нарахованих відсотків.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно постанови Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі 753/7883/15, доводи сторони про необґрунтованість розрахунку кредитної заборгованості є безпідставними, якщо на його спростування сторона не надала власного розрахунку, оскільки спростування доказів позивача є процесуальним обов'язком саме відповідача, а не суду.
Відповідно до частини 1 статті 1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтованих заперечень проти позову відповідач не надав, наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором, відповідачем жодним чином спростовано не було, власного розрахунку не подав.
Також у даному випадку, предметом спору є стягнення заборгованості, а не визнання кредитного договору чи окремих його умов недійсними, а тому відсутні підстави для надання оцінки умовам договору.
Укладений сторонами кредитний договір є чинним, його умови позичальником в судовому порядку не оскаржувалися, а відтак він підлягає виконанню в обсягах відповідності як кредитодавцем так і позичальником.
Підписуючи кредитний договір, предметом чого отримання коштів для погашення поточної заборгованості за іншим діючим кредитним договором, позичальник був ознайомлений з ключовими умовами договору, щодо відсоткової ставки, строку дії договору, сплати щомісячних платежів, суми відсотків, що викладені в самому договорі та інше.
Також суд вважає, що в разі незгоди з укладеним договором, відповідач мав можливість протягом 14 днів з моменту його укладання відмовитися від нього, у відповідності до ст. 15 Закон України «Про споживче кредитування», проте цим правом не скористався, що в свою чергу свідчить про згоду з укладеним кредитним договором.
Зважаючи на встановлену статтею 204 ЦК України і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 ЦК України презумпцію правомірності укладення зазначених договорів, останні у розумінні статей 11, 509 ЦК України є належними підставами для виникнення та існування обумовлених такими договорами прав і обов'язків сторін.
Верховний Суд у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц дійшов правового висновку, що «Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Таким чином, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника, яким суди дали оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.»
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 17 грудня 2021 року по справі № 278/2177/15-ц (отже, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором».
Натомість позивач надав належні та допустимі докази, а також за клопотанням позивача витребувано судом належні докази, які підтверджують факт отримання відповідачем коштів за кредитним договором № 892973778 від 30.05.2021, а також наявність у відповідача грошового зобов'язання та заборгованості за вказаним договором.
Таким чином встановлено, що відповідач належним чином не виконав свої зобов'язання за кредитним договором у зв'язку з чим допустив заборгованість на загальну суму 52 608,03 гривень.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 1077 ЦК України, передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Вказані договори факторингу, реєстри прав вимог до вказаних договорів та платіжні документи на оплату фінансування за відступлення права вимоги за договорами факторингу підтверджують належний перехід прав вимоги до відповідача від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК ЕЙС».
Згідно зі статтею 514, частиною 1 статті 516 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, внаслідок укладення трьох договорів факторингу до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшли всі права первісного кредитора у зобов'язаннях за кредитним договором № 892973778 від 30.05.2021.
Загальна сума заборгованості відповідача на момент подання позовної заяви за кредитним договором № 892973778 від 30.05.2021 становить 52 608,03 гривень.
Вказану суму заборгованості позивач просить стягнути з відповідача.
Належних доказів того, що відповідач здійснив погашення тіла кредиту та процентів за вищевказаним кредитним договором, матеріали справи не містять.
Надаючи оцінку сумі заборгованості по тілу кредиту та процентам, наведеній позивачем у розрахунку, суд не знаходить обґрунтованих підстав для сумнівів у правильності їх нарахування.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено загальний розмір заборгованості у розмірі 52 608,03 гривень за кредитним договором № 892973778 від 30.05.2021, який розраховано станом на 05.06.2025, з яких: 14 790 грн. сума простроченого тіла кредиту; 37 818,03 грн. сума простроченої заборгованості за відсотками, нарахованими за період 30.05.2021-26.09.2021 (тобто за 120 користування кредитом у розмірі та в межах строку кредитування згідно п.п.1.9., 1.12 договору), а відтак, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення зазначеної заборгованості є обґрунтованими.
Згідно з ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зважаючи на вищенаведене, суд приходить до переконання, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором № 892973778 від 30.05.2021, а право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС», то суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 892973778 від 30.05.2021 у розмірі 52 608,03 гривень є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19.
Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №873/212/21).
Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі №908/2702/21.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 01.02.2023 року по справі №160/19098/21.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 гривень.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду договір про надання правничої допомоги, укладений між ТОВ «ФК «ЕЙС» та Адвокатським бюро «ТАРАНЕНКО ТА ПАРТНЕРИ» №29/05/25-01 від 29.05.2025, до якого був доданий додаток №1 до вказаного договору - протокол погодження вартості послуг, в якому перелічені послуги, які надає адвокат та їх вартість за 1 годину, та додаткову угоду №25770529974 до договору про надання правничої допомоги №29/05/25-01 від 29.05.2025, від 30.05.2025 та акт прийому-передачі наданих послу від 05.06.2025, відповідно до якого адвокатом були надані юридичні послуги, за які виконавець прийняв від замовника гонорар у розмірі 7 000 гривень.
В матеріалах справи також міститься копія довіреності від 29.05.2025, якою ТОВ «ФК «ЕЙС» уповноважено адвоката Тараненка А.І. представляти інтереси товариства, та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №4956 від 24.04.2012 на ім'я Тараненка А.І., який жодного разу не брав участі в судових засіданнях.
Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).
Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.
Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодування за рахунок відповідача повністю всієї суми заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.
Суд констатує, що справи за позовами про стягнення заборгованості не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною,
Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складністю справи, доказів у справі, їх необхідність, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також заявленими позовними вимогами, судова практика є сталою, застосування великої кількості законів спірні правовідносини не передбачають, матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження та збирання б яких адвокат витратив значний час та враховуючи заперечення відповідача щодо стягнення таких коштів, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами та заперечення сторони відповідача щодо задоволення позовних вимог, приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 гривень, оскільки за даних обставин справи таке стягнення буде справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.
Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Оскільки рішення ухвалено на користь позивача, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при поданні позову судовий збір у розмірі 2 422,40 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією в національній валюті від 26.06.2025 №20173.
Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС" заборгованість за договором кредитної лінії №892973778 від 30.05.2021 у розмірі 52 608 гривень 03 копійки, судовий збір в розмірі 2 422 гривні 40 копійок, витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 гривень, разом 59 030 (п'ятдесят дев'ять тисяч тридцять) гривень 43 копійки.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ЕЙС", ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02175, м. Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Дата складення повного судового рішення 10.11.2025.
Суддя Б.Б. Кушнір