Справа № 461/7602/25
Провадження № 1-кс/461/6935/25
10.11.2025 року місто Львів
Слідчий суддя Галицького районного суду міста Львова ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ОСОБА_3 про скасування арешту майна,
встановив:
ОСОБА_3 звернулась до слідчого судді Галицького районного суду міста Львова із клопотанням про скасування арешту майна - автомобіля марки «Tesla3» р.н. НОМЕР_1 у частині користування з передачею на відповідальне зберігання.
Обґрунтовуючи заявлене клопотання заявник зазначає, що у кримінальному провадженні органом досудового розслідування були проведені всі необхідні слідчі дії, в тому числі огляд автомобіля, що було підставою арешту, а також вилучення блоку керування системою безпеки автомобіля.
Заявник в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, у клопотанні просила слухати справу за її відсутності.
Слідчий у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду повідомлялася належним чином, подав до суду клопотання, згідно якого орган досудового розслідування на даний час не заперечує проти скасування арешту на майно в частині користування, наведене у клопотанні.
Відповідно до положень статті 174 КПК України, клопотання про скасування арешту майна розглядає слідчий суддя, суд не пізніше трьох днів після його надходження до суду. Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.
Згідно статті 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, положення процесуального законодавства не містять норм стосовно наявності перешкод для розгляду клопотання про скасування арешту, у разі неявки учасників провадження в судове засідання.
Згідно положень статті 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.
Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Виходячи з наведеного, підстав для відкладення розгляду клопотання або обставин які зумовлюють неможливість проведення його розгляду, у тому числі внаслідок неявки учасників процесу, не встановлено.
Відповідно до ч.4 ст. 107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу судове провадження здійснюється судом за відсутності осіб, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.
Дослідивши матеріали клопотання, приходжу до наступних висновків, виходячи наведених нижче доводів та мотивів.
Відповідно до приписів статті 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ч. 2 ст. 174 КПК України).
В ході розгляду клопотання встановлено наступне.
Слідчим управлінням ГУНП у Львівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за №12025140000001043 від 11.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
В межах даного кримінального провадження 11.09.2025 майно з приводу якого подане клопотання визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Ухвалою слідчого судді від 12.09.2025 року накладено арешт, з позбавленням права користування, розпорядження та проведення обліково-реєстраційних операцій, на автомобіль марки «Tesla 3» р.н. НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_3 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_1 .
Правовою підставою для накладення арешту на зазначене майно було збереження речових доказів.
Відповідно до положень ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу.
Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:
1) повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;
2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;
3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;
4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров'я людей або довкілля.
Як наведено вище, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки.
Відповідно до положень ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Заходом забезпечення кримінального провадження, серед інших, є арешт майна.
Положення ч.3 ст.132 КПК України встановлюють те, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:
1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;
3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.
Згідно ч. 2, 3, 4, 10 ст.170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Арешт на комп'ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп'ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
У випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або третьої особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно підлягатиме спеціальній конфіскації у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України.
Арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Отже, аналіз наведених положень свідчить про те, що арешт може бути застосований як на майно підозрюваного, так і на майно особи яка не має процесуального статусу підозрюваного у кримінальному провадженні.
Водночас, з врахуванням вищенаведених встановлених в ході розгляду клопотання обставин та наявності у розпорядженні органу досудового розслідування речових доказів, які могли бути оглянуті у визначений законом спосіб, слідчий суддя погоджується з доводами заявника щодо відсутності підстав подальшого застосування арешту на майно в частині користування ним.
Крім того, слідчим суддею приймаються до уваги доводи органу досудового розслідування, який не заперечує проти скасування арешту на майно наведене у клопотанні.
Відповідно до положень ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно ч. 1 ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Крім того, слідчим суддею враховуються наступні положення.
Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", при розгляд справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Частиною 2 ст. 8 КПК України визначено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Водночас, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Згідно ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Оцінюючи обґрунтованість клопотання, враховую функції і повноваження слідчого судді визначених п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, відповідно до яких, слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.
Європейським судом з прав людини у справі "Смирнов проти України" було висловлено правову позицію про те, що під час вирішення питання щодо можливості утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом і правомірною метою, а з іншого - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою в кожному випадку має бути очевидна істотна причина.
У справі "Свіргунець проти України" ЄСПЛ навів висновки про те, що будь-яке втручання в мирне володіння майном має супроводжуватися процесуальними гарантіями, які надають відповідній фізичній чи юридичній особі обґрунтовану можливість звернутися зі своєю справою до компетентних органів державної влади для ефективного оскарження заходів, які становлять втручання у права, гарантовані цим положенням. Під час оцінки дотримання цієї умови необхідно здійснити комплексний розгляд відповідних судових та адміністративних процедур.
Володілець майна ініціюючи перед слідчим суддею питання щодо здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а саме, звернувшись до слідчого судді з даним клопотанням, має обґрунтовані підстави, вважати, що такий спосіб захисту його прав є належним.
Об'єктом судового контролю слідчого судді, серед іншого, є оцінка того, чи відповідні процесуальні дії не мають характер надмірного втручання у право власності володільця майна.
З аналізу зазначених вище норм процесуального законодавства вбачається, що навіть якщо ухвалою слідчого судді про обшук надано дозвіл на вилучення певного майна, яке у подальшому було арештоване, це не може бути перешкодою для перевірки наявності підстав для обмеження власника майна у його конституційному праві володіти, користуватися та розпоряджатися майном.
У рішенні ЄСПЛ від 02.11.2006 у справі «Волохи проти України», серед іншого, Суд прийшов до висновку про те, що верховенство права між іншим (inter alia) передбачає, що втручання органів виконавчої влади у права осіб має підлягати ефективному контролю, який зазвичай має здійснюватися судовим органом, щонайменше як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль дає найбільші гарантії незалежності, безсторонності та здійснення належного провадження.
Наведена справа стосувалася оцінки питання втручання у приватне життя, а отже таку позицію можна вважати дотичною і до питання вилучення майна у кримінальному провадженні, тобто мирного володіння таким майном.
Норми ч. 2 ст. 19 Конституції України, вказують на те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також, ухвалюючи рішення за клопотанням враховую, що до особи яка є власником або володільцем майна, має бути застосована належна правова процедура.
В ході розгляду клопотання даних про те, що арештоване майно має незаконне походження не здобуто.
Крім того, у кримінальному провадженні має існувати розумне співвідношення пропорційності між засобами, що застосовуються, і метою, яку прагнуть досягти будь-які заходи, що застосовуються державою, у тому числі заходи, спрямовані на контроль за використанням майна приватної особи. Ця вимога виражається у понятті "справедливого балансу", який повинен бути досягнутий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав особи. Для того, щоб визначити пропорційність відповідного заходу, необхідно враховувати його тривалість, а також його необхідність з огляду на хід кримінального провадження, наслідки його застосування для відповідної особи та рішення, прийняті органами влади у зв'язку з цим.
Відповідно до ст.16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Таким чином, приходжу до висновку, що подальше обмеження власника у праві володіння та розпорядження майном, суперечить наведеним положенням Конституції України, КПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Ухвалюючи рішення за клопотанням, враховую те, що аналіз положень КПК України дає підстави для висновку, що застосування до ухвал слідчого судді про накладення або скасування арешту положень, які регламентують загальні вимоги щодо судового рішення можливо лише з врахуванням особливостей стадії досудового розслідування, яка є відмінною від судового розгляду. Отже, розглядаючи подане клопотання, враховую положення КПК України щодо дотримання меж, які не розкривають таємницю досудового розслідування, а також практику ЄСПЛ, який у своїх рішеннях зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведені доводи та мотиви, приходжу до висновку про наявність законних підстав для задоволення клопотання.
Разом з тим, підстав для вирішення питання про передачу автомобіля на зберігання ОСОБА_3 слідчий суддя не вбачає, адже питання зберігання речових доказів у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування виходить за межі його компетенції.
Крім того, враховую висновки наведені Об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 20 травня 2024 року (712/191/23, провадження № 51-3208 кмо 23 щодо правозастосування положень п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК у взаємозв'язку зі статтями 170, 173, 174 КПК, згідно яких: Ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна та про відмову в скасуванні арешту майна, постановлені в порядку ст. 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають.
Керуючись ст. 170 - 174 КПК України,
постановив:
Клопотання задовольнити.
Скасувати арешт на автомобіль марки «Tesla 3» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_3 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_1 , накладений ухвалою слідчого судді Галицького районного суду міста Львова від 12.09.2025 року, в частині користування зазначеним транспортним засобом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1