1Справа № 335/5332/25 2/335/3494/2025
11 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Апаллонової Ю.В,, за участю секретаря судового засідання Шевченко К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Докучаєвської міської ради про визнання права власності,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Докучаєвської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку, площею 0,1631 га, з яких 0,15 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,0131 га для ведення особистого підсобного господарства, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок загальною площею 83,9 кв.м., житловою площею 53,6 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами літня кухня літер А, погріб із шийкою літер В, вбиральня літер Є, гараж літер Г, гараж літер Е, душ літер Д, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в обґрунтування якого зазначив наступне.
Позивачу на праві власності належить житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності набуте в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 . Дана обставина підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 12.11.1991 державним нотаріусом Другої волноваської державної нотаріальної контори Чибиковою Г. В., реєстровий номер 2714. Окрім житлового будинку до складу домоволодіння також входять наступні господарські будівлі та споруди: літня кухня літер А, погріб із шийкою літер В, вбиральня літер Є, гараж літер Г, гараж літер Е, душ літер Д. У встановленому законом порядку та строки право власності на житловий будинок було зареєстровано КП «Бюро технічної інвентаризації м. Волноваха». Вказаний будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,1631 га., з яких: 0,15 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку; 0,0131 га. для ведення підсобного особистого господарства. Факт реєстрації права власності на вказану ділянку підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії III-ДН №136676.
Оскільки державна реєстрація права власності була проведена у 1997 році, то кадастровий номер ділянці на той час не присвоювався.У зв'язку з військовим вторгненням російської федерації на суверенну територію України, він вимушений переміститися до м. Києва. Там же позивача було взято на облік як внутрішньо переміщену особу, що підтверджується довідкою від 26.06.2024. Через активні бойові дії на території Донецької області та, зокрема у смт Оленівка, належний житловий позивачу будинок зазнав пошкоджень. Мав намір зафіксувати факт пошкодження власного нерухомого майна, через мобільний застосунок «Дія». Разом із тим, обмежений у можливості це зробити. Згідно п.п. 3 п. 13 Порядку надання компенсації для відновлення окремих категорій об'єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, з використанням електронної публічної послуги «єВідновлення», затвердженого постановою КМУ №381 від 21.04.2023, для отримання компенсації необхідно переконатися, що пошкоджений об'єкт внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або у разі відсутності такого запису провести його реєстрацію.
У зв'язку з цим позивач звернувся до державного реєстратора із заявою про внесення запису про право власності до вказаного реєстру. Під час розгляду заяви державний реєстратор здійснив консолідований пошук інформації про зареєстроване за мною права власності в Державному реєстрі речових прав та реєстрах до 2013 року. В результаті такого пошуку встановлено, що інформація про реєстрацію права власності на вказані будинок та земельну ділянку в Державному реєстрі відсутня. Тому державним реєстратором було підготовлено та направлено запит про надання інформації щодо зареєстрованого права власності до Волноваської міської військово-цивільної адміністрації. Відповіддю адресат повідомив, що: Державну реєстрацію прав до 01.01.2013 щодо об'єктів нерухомого майна в межах смт Оленівка проводило КП «Волноваське бюро технічної інвентаризації», правонаступником якого є ТОВ «Волноваське бюро технічної інвентаризації»; Згідно наказу Міністерства розвитку громад та територій України «Про затвердження Переліку територій на яких велися (ведуться) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» №376 від 28.02.2025, Волноваська міська територіальна громада є тимчасово окупованою територією; Наразі доступ до реєстрових книг та реєстраційних справ зберігачем яких є ТОВ «Волноваське бюро технічної інвентаризації» відсутній. Підприємство та документація не евакуйовані та знаходяться на тимчасово окупованій території. Зважаючи на це надати інформацію щодо реєстрації права власності на будинок, який розташований по АДРЕСА_1 немає можливості.
На підставі викладеного, 19.05.2025 державний реєстратор прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради Кошина І. В. прийняла рішення №78974804 про відмову в проведенні реєстраційних дій. Отже станом на зараз виникла та існує ситуація за якої позивач має право власності на будинок, однак не має змоги належним чином та повноцінно здійснювати правомочності власника через відсутність можливості підтвердити реєстрацію такого права органом БТІ.
Ухвалою судді від 02.09.2025 відкрито провадження в справі, розпочато в справі підготовче провадження, призначене підготовче засідання, встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
15.10.2025 року ухвалою судузакрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.
В судове засідання позивач не з'явився про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, до суду надав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує.
Представник відповідача Докучаєвської міської ради в судове засідання не з'явився, повідомлений належним чином.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з чим фіксування судового процесу не здійснювалося.
Відповідно до ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
03.11.2025 року суд перейшов до стадії ухвалення рішення та зважаючи на складність справи відклав складення повного рішення на строк не більш як на десять днів.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Позивачу ОСОБА_1 , на праві власності належить житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .
Право власності набуте в порядку спадкування. Дана обставина підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 12.11.1991 державним нотаріусом Другої волноваської державної нотаріальної контори Чибиковою Г. В., реєстровий номер 2714.
Відповідно до копії технічного паспорта №367 від 11.03.2025, окрім житлового будинку до складу домоволодіння також входять наступні господарські будівлі та споруди: літня кухня літер А, погріб із шийкою літер В, вбиральня літер Є, гараж літер Г, гараж літер Е, душ літер Д.
Право власності на житловий будинок було зареєстровано КП «Бюро технічної інвентаризації м. Волноваха», що підтверджується реєстраційним написом на другій сторінці внизу свідоцтва про право на спадщину за законом.
Вказаний будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,1631 га., з яких: 0,15 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку; 0,0131 га. для ведення підсобного особистого господарства.
Факт реєстрації права власності на вказану ділянку підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії III-ДН №136676.Оскільки державна реєстрація права власності була проведена у 1997 році, то кадастровий номер ділянці на той час не присвоювався.
Позивач звернувся до державного реєстратора із заявою про внесення запису про право власності до вказаного реєстру.
19.05.2025 державний реєстратор прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради Кошина І.В. прийняла рішення №78974804 про відмову в проведенні реєстраційних дій.
Матеріали справи не містять доказів оскарження вказаного рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради Кошиної І.В. №78974804 від 19.05.2025 року.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих норм права на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 321ЦК України України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом статей 316, 317, 328 ЦКУкраїни правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Положеннями частини другої статті 328 ЦКУкраїни встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.
Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи в який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.
Відповідно до статті 379 ЦКУкраїни житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.
Тобто, за вказаною нормою права, вимога про визнання права власності може бути пред'явлена лише власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у його постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17 та від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Позивачем у такому позові може бути суб'єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.
Верховний Суд в своїй постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17 вказав, що до 2013 року реєстрація права власності на майно проводилася в реєстрі прав власності на нерухоме майно, який зараз є архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстрацію права власності на квартири, житлові будинки, нежитлові приміщення та інше нерухоме майно, проводилася у Бюро технічної інвентаризації, із видачею про це документів (витягів) або проставленням відповідних штампів (відміток) на самому документі. Якщо документи містять одну з наступних відміток: штамп БТІ або відмітку БТІ, чи є витяг з реєстру БТІ, тоді документи вважаються належним чином оформлені, а право власності зареєстроване до 2013 року в старому реєстрі прав власності на нерухоме майно і відповідно, держава визнає право власності на таке майно. Такі документи є дійсними.
Відповідно до Порядку реєстрації прав власності, який діяв до 2013 року, реєстрація права власності на квартири, житлові будинки, нежитлові приміщення та інші приміщення, будівлі та споруди проводилася в реєстрі прав власності на нерухоме майно, який зараз є архівною складовою частиною Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, здійснювалась реєстраторами заснованих відповідними органам місцевого самоврядування комунальних підприємств бюро технічної інвентаризації (БТІ)за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна.
Державна реєстрація здійснювалась на підставі правовстановлювальних документів, зокрема: договорів, за яким відповідно до законодавства передбачається перехід права власності; виданих нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів); свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане органом місцевого самоврядування; свідоцтва про право власності, видане органом приватизації наймачам житлових приміщень державного та комунального житлового фонду; рішення суду про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна тощо.
Одночасно з прийняттям рішення про державну реєстрацію прав, реєстратор БТІ вносив записи до відповідного розділу Реєстру прав власності на нерухоме майно, після чого видавав у паперовому вигляді витяг про державну реєстрацію прав, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа, а у разі проведення державної реєстрації права на нерухоме майно на правовстановлювальному документі також робив відмітку (штамп)про державну реєстрацію.
Відповідно до ч.3 ст.3 Закону 1952-IV речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Отже, для підтвердження свого права, яке виникло до 01.01.2013, якщо власники зазначених об'єктів нерухомого майна мають документи, що містять одну з наступних відміток: штамп БТІ або відмітку БТІ, чи є витяг з реєстру БТІ, такі документи вважаються належним чином оформлені, а право власності зареєстроване до 2013 року в старому реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17 дійшла висновку, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною 3 цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч. 4 ст. 3 Закону № 1952-IV).
За правилом абз. 4 ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.
Так, ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-IV врегульовано, що державний реєстратор:
1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;
3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема: свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Статтею 24 Закону № 1952-IV передбачено умови для відмови в державній реєстрації прав, зокрема після завершення строку встановленого ч.3 ст. 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію без руху (п.8 ч. 1 ст. 24 Закону).
Зміст наведених норм дає підстави дійти висновку, що законодавцем чітко встановлено процедуру розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, яка включає в себе перевірку документів на предмет відповідності таким вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявності підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 висловлено правову позицію, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави.
У постанові Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17 зроблено висновок, що державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.
Таким чином, відсутність у Державному реєстрі речових прав записів про реєстрацію права власності особи на майно не свідчить про відсутність у нього такого права.
Суд звертає увагу на те, що система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону № 1952-IV, запроваджена в Україні з 01 січня 2013 року, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
Право власності позивача ОСОБА_1 на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 12.11.1991 державним нотаріусом Другої волноваської державної нотаріальної контори Чибиковою Г. В., реєстровий номер 2714.
З наданого позивачем свідоцтва про право на спадщину вбачається, що КП «Бюро технічної інвентаризації м. Волноваха» право власності на житловий позивача будинок було зареєстроване в порядку та у спосіб, передбачені чинний на той момент законодавством.
Вказаний будинок знаходиться на земельній ділянці площею 0,1631 га., з яких: 0,15 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку; 0,0131 га. для ведення підсобного особистого господарства. Факт реєстрації за позивачем права власності на вказану ділянку підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії III-ДН №136676.
Отже, будинок та земельна ділянка, що розташовані за вказаною адресою, належать на праві власності позивачу згідно вищевказаних правовстановлюючих документів, які є підставою виникнення права власності у позивача, що не потребує подальшої перевірки, оскільки такі документи належним чином підтверджують його право власності на будинок та на земельну ділянку.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19) зазначено, що відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що це правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. Якщо така реєстрація здійснена, то належним способом захисту, як зазначено вище, є віндикаційний позов, а не позов про визнання права власності.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб'єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою.
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов'язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.).
Доказівтого, що відповідачем не визнається або оспорюється право власності позивача на земельну ділянку та житловий будинок матеріали справи не містять. Оригінали всіх документів, що засвідчують право власності позивача, перебувають у позивача.
Суд зазначає, що в даному випадку зміст позовних вимог не відповідає змісту порушених прав, оскільки необхідність захисту своїх прав у цій справі позивач обґрунтовує відмовою державного реєстратора у проведені реєстраційних дій за заявою позивача, проте це рішення позивачем не оскаржувалося.
Водночас позивач звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на земельну ділянку та житловий будинок до відповідача, який не оспорює таке право.
З наявного в матеріалах справи свідоцтва про право на спадщину, речове право на яке зареєстровано КП «Бюро технічної інвентаризації м. Волноваха», судом встановлено, що реєстраційний напис вчинений КП «Бюро технічної інвентаризації м. Волноваха» і є підтвердженням реєстрації відповідного речового права, що виникло до 01.01.2013 року.
Отже судом не встановлено обставин, з якими закон пов'язує визнання за позивачем права власності в порядку ст. 392 ЦК України, як і не встановлено обставин за якими відповідач не визнає, оспорює факт чи має сумнів щодо належності ОСОБА_1 нерухомого майна, своїми діями чи бездіяльністю перешкоджає, або зумовлює неможливість реалізації права власності, у тому числі вільно розпоряджатися нерухомим майном, за наявності у позивача оригіналів документів про право власності на нерухоме майно.
Таким чином, зважаючи на те, що докази порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача в матеріалах справи відсутні, обставини, за якими відповідач не визнає, оспорює факт чи має сумнів щодо належності позивачу нерухомого майна не підтверджено, документ, який засвідчує право власності, перебуває у позивача, тому відсутні підстави для застосування положення ст. 392 ЦК України та задоволення позовних вимог.
Також, у випадку позивача держаний акт на право власності на земельну ділянку та реєстраційний напис КП «Бюро технічної інвентаризації м. Волноваха», що посвідчує набуття його права та познавача на ньому, яка свідчить про проведення державної реєстрації до 01.01.2013 року збережений в оригіналі, та був долучений до пакету документів з яким позивач звертався до державного реєстратора у відповідності до норм чинного законодавства, для проведення державної реєстрації речового права на об'єкт нерухомого майна. При цьому, запитувана державним реєстратором інформація не може бути надана у зв'язку із окупацією міста, разом з тим, позивачем подано всі необхідні документи для проведення реєстрації права власності у реєстрі речових прав.
Позивач у цій справі прагне здійснення державної реєстрації права власності на своє майно. Саме в цьому полягає його інтерес, за захистом якого він звернувся до суду.
На думку суду, належним способом захисту прав та інтересів позивача має бути оскарження рішення державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій.
З огляду на викладене, позов задоволенню не підлягає.
При цьому суд вважає за необхідне роз'яснити позивачеві, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов'язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів, в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», або до суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Докучаєвської міської ради про визнання права власності відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11.11.2025 року.
Суддя Ю.В. Апаллонова