1Справа № 2-2744/2010 4-с/335/33/2025
06 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі
головуючого судді Геєць Ю.В.,
за участю секретаря судового засідання Стандартюк О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Запоріжжя скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Остапенка Сергія Леонідовича, на дії/бездіяльність Центрального відділу Державної виконавчої служби у міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), зацікавлена особа - Акціонерне товариство «Дельта Банк»,
ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Остапенка С.Л., звернувся до суду зі скаргою на дії/бездіяльність Центрального відділу Державної виконавчої служби у міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій просить суд визнати протиправною бездіяльність посадової особи Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) по відмові у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про винесення постанови про зняття арешту та заборони відчуження всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , які були накладені на підставі постанови про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження, в межах виконавчого провадження ВП № 25962079 від 12.04.2011, Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ, зобов'язати Центральний відділ Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт та заборону відчуження всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , які були накладені на підставі постанови про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження ВП №25962079 від 12.04.2011, Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ.
В обґрунтування скарги заявник зазначає, що відповідно до інформації, зазначеної у відповіді на адвокатський запит № 159115/9 від 28.11.2024 на виконанні у Центральному відділі Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебували виконавчі провадження відносно ОСОБА_1 , а саме:
ВП № 25958750 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2744 від 22.11.2010, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» суми боргу 1730,00 грн. Виконавче провадження було відкрите 12.04.2011. Державним виконавцем 17.03.2014 було винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження з ПАТ «Кредитпромбанк» на правонаступника ПАТ «Дельта Банк». В результаті вжитих державним виконавцем заходів виконавчих дій державним виконавцем 20.02.2015 було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач перешкоджає провадженню або не здійснює авансування - в редакції на той час);
ВП № 25962079 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2744 від 22.11.2010 виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» 306973,28 грн. Виконавче провадження було відкрите 12.04.2011. Державним виконавцем 17.03.2014 було винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження з ПАТ «Кредитпромбанк» на правонаступника ПАТ «Дельта Банк». В результаті вжитих державним виконавцем заходів виконавчих дій державним виконавцем 20.02.2015 було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач перешкоджає провадженню або не здійснює авансування - в редакції на той час).
В державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта відомості наявні наступні обтяження: обтяження № 11568698, зареєстроване 02.09.2011 на підставі постанови про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження, ВП №25962079 від 12.04.2011 Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ, об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно.
Крім того, у відповіді на адвокатський запит зазначено, що арешт з майна боржника, в тому числі і коштів, знімається відповідно до вимог ст. 59 Закону, зокрема, частиною 4 вказаної статті чітко визначений перелік підстав для зняття арешту з усього майна (коштів) боржника.
Так як обтяження всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , не скасоване, у провадженні органу державної виконавчої служби відсутні виконавчі провадження за зазначеними вище виконавчими листами, що свідчить про відсутність майнових претензій стягувача, тривале (понад десять років) втручання у право особи на мирне володіння своїм майном, боржник відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» 30.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із клопотанням про винесення постанови про зняття арешту та заборону відчуження всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , які були накладені на підставі постанови про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження ВП № 25962079 від 12.04.2011, Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ.
У відповідь на клопотання листом № 76524/29.26-36 від 02.06.2025 «Про надання інформації» начальник Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив про відсутність підстав для задоволення клопотання.
Заявник посилаючись на те, що у провадженні органу державної виконавчої служби відсутні виконавчі провадження за зазначеними вище виконавчими листами, що свідчить про відсутність майнових претензій стягувача, а тривале (понад десять років) втручання у право особи на мирне володіння своїм майном суперечить положенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, просить скаргу задовольнити.
Ухвалою суду від 02.09.2025 року скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , на дії/бездіяльність Центрального відділу Державної виконавчої служби у міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), зацікавлена особа - Акціонерне товариство «Дельта Банк» прийнято до розгляду.
Витребувано у Центрального відділу Державної виконавчої служби у міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) завірені у встановленому законом порядку матеріали виконавчого провадження №25962079 від 12.04.2011.
В судове засідання заявник та його представник не з'явилися, про день та час судового засідання повідомлялися у встановленому законом порядку, від представника заявника надійшла заява про розгляд скарги за наявними доказами.
Представник Центрального відділу Державної виконавчої служби у міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в судове засідання не з'явився, про день та час судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини.
Судом встановлено, що на виконанні Центрального відділу Державної виконавчої служби у міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебували виконавчі провадження у відношенні ОСОБА_1 , а саме:
ВП № 25958750 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2744 від 22.11.2010, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» суми боргу 1730,00 грн. Виконавче провадження було відкрито 12.04.2011. Державним виконавцем 17.03.2014 було винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження з ПАТ «Кредитпромбанк» на правонаступника ПАТ «Дельта Банк». В результаті вжитих державним виконавцем виконавчих дій, 20.02.2015 було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження»;
ВП № 25962079 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2744 від 22.11.2010 виданого Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя про стягнення солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» 306973,28 грн. Виконавче провадження було відкрите 12.04.2011. Державним виконавцем 17.03.2014 було винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження з ПАТ «Кредитпромбанк» на правонаступника ПАТ «Дельта Банк». В результаті вжитих державним виконавцем заходів виконавчих дій, державним виконавцем 20.02.2015 було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до інформації, що міститься в АСВП, боржник ОСОБА_1 борги за виконавчими провадженнями не погасив, також не було погашено виконавчий збір та витрати виконавчого провадження.
В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчудження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта відомості наявні обтяження: обтяження № 11568698, зареєстроване 02.09.2011 на підставі постанови про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження, ВП №25962079 від 12.04.2011 Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ, об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно.
Зазначене підтверджується листом Центрального відділу Державної виконавчої служби у міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) № 159115/9 від 28.11.2024 року про надання відповіді на адвокатський запит.
30.05.2025 року заявник звернувся до Центрального відділу Державної виконавчої служби у міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з клопотанням про скасування обтяжень нерухомого майна.
Листом Центрального відділу Державної виконавчої служби у міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), посилаючись на вимоги ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», заявнику відмовлено в задоволенні клопотання про скасування обтяжень нерухомого майна, у зв'язку з відсутністю законних підстав, щодо зняття арешту з (коштів) майна боржника.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа від 22.11.2010 року № 2-2744, пред'явлення його до виконання та накладення арешту на майно боржника були врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» № 606-XIV, який втратив чинність 05.10.2016 року.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Аналогічна за змістом норма закріплена у частині першій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності з 05.10.2016 року.
Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Згідно із частиною другою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент накладення арешту на майно боржника) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Схожі за змістом приписи містяться у статті 56 Закону України «Про виконавче провадження».
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.
Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Термін «завершення виконавчого провадження» застосовувався у нормі статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» як узагальнююче поняття процесуальної стадії виконавчого провадження.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно з статтею 48 цього Закону.
У Законі України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду справи) відсутня норма, аналогічна нормі частини першої статті 30 Закону України «Про виконавче провадження». Закон України «Про виконавче провадження» не містить такого поняття, як «завершення виконавчого провадження», водночас окремо врегульовує виконавчі дії щодо закінчення виконавчого провадження у статті 39 та щодо повернення виконавчого документа стягувачу в статті 37 Закону.
Частина перша статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності з 05.10.2016 року.
Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред'явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті).
У Законі № 1404-VIII на відміну від Закону № 606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (пункт 10 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII).
Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша та друга статті 49 Закону № 606-XIV).
Підстави для закінчення виконавчого провадження на момент розгляду цієї справи у судах визначені у частині першій статті 39 Закону № 1404-VIII.
Отже, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного (приватного) виконавця не проводяться (подібні висновки у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 569/6234/22).
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону № 606-XIV (частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII), свідчить про об'єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VIII).
Водночас частиною п'ятою статті 47 Закону № 606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в частині п'ятій статті 37 Закону № 1404-VIII).
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Наслідки завершення виконавчого провадження визначені статтею 50 Закону № 606-XIV.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 50 Закону № 606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Схожі за змістом норми містяться у частинах першій, другій статті 40 Закону № 1404-VIII.
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що законодавець у Законі України «Про виконавче провадження», який набрав чинності з 05.10.2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).
Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно до ч. 3 ст. 451 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
З урахуванням викладеного, судом не встановлено бездіяльністі посадової особи Центрального відділу Державної виконавчої служби у міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) щодо відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про винесення постанови про зняття арешту та заборони відчуження всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , які були накладені на підставі постанови про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження, в межах виконавчого провадження ВП № 25962079 від 12.04.2011, Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ, тому відсутні підстави для зобов'язання Центрального відділу Державної виконавчої служби у місті Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт та заборону відчуження всього нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , які були накладені на підставі постанови про арешт майна боржника, оголошення заборони на його відчуження в межах виконавчого провадження ВП № 25962079 від 12.04.2011, Шевченківський ВДВС Запорізького МУЮ.
На підставі викладеного, в задоволенні скарги слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 259, 260, 450, 451 ЦПК України, -
Скаргу ОСОБА_1 , в особі представника адвоката Остапенка Сергія Леонідовича, на дії/бездіяльність Центрального відділу Державної виконавчої служби у міста Запоріжжя Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), зацікавлена особа - Акціонерне товариство «Дельта Банк» - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання у повному обсязі.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала складена в повному обсязі 11 листопада 2025 року.
Суддя Ю.В.Геєць