04 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 922/4206/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - «Axis Industries», який діє в Україні через представництво АБ «Ексіс Індастріз» (далі - АБ «Ексіс Індастріз», позивач) - Круговий Д.С. (адвокат),
відповідача - Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» (далі - КП «Харківські теплові мережі», відповідач, скаржник) - Панасейко О.Ю. (сапредставництво),
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерства розвитку громад та територій України (далі - Міністерство) - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу КП «Харківські теплові мережі»
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 (головуюча - суддя Терещенко О.І., судді: Тихий П.В., Плахов О.В.)
у справі за позовом АБ «Ексіс Індастріз»
до КП «Харківські теплові мережі»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство,
про стягнення заборгованості, відсотків, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та збитків.
Причиною звернення до Верховного Суду є наявність/відсутність підстав для залишення позову без розгляду за наявності арбітражного застереження.
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Позивач звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до КП «Харківські теплові мережі» про стягнення заборгованості, відсотків, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та збитків.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Господарський суд Харківської області ухвалою від 16.01.2025 залишив без розгляду позов АБ «Ексіс Індастріз».
2.2. Східний апеляційний господарський суд постановою від 20.02.2025 скасував ухвалу Господарського суду Харківської області від 16.01.2025, справу №922/4206/24 передав на розгляд Господарського суду Харківської області.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги (нова редакція)
3.1. У касаційній скарзі КП «Харківські теплові мережі» просить Суд скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 у справі №922/4206/24 і залишити в силі ухвалу Господарського суду Харківської області від 16.01.2025.
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. КП «Харківські теплові мережі» з посиланням на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права , а саме: статті 6- 8 Закону України «Про міжнародне приватне право», статтю 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та порушив норму процесуального права, а саме положення пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзиві на касаційну скаргу АБ «Ексіс Індастріз» заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін як таку, що прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. КП «Харківські теплові мережі» та UAB «Axis Industries» 28.09.2016 уклали Контракт № UDHEEP-KHTM-ІCB-17 «Встановлення теплових лічильників та іншого механічного та електричного обладнання в теплових пунктах житлових будинків».
6.2. Відповідно до Остаточної угоди про припинення дії договору від 28.12.2023 №UDHEEP-KHTM-ІCB-17 сторони погодилися, що обставини, які виникли внаслідок агресії проти України, зобов'язали перервати виконання зазначеного Контракту №UDHEEP-KHTM-ІCB-17 від 28.09.2016 «Встановлення теплових лічильників та іншого механічного та електричного обладнання в теплових пунктах житлових будинків» відповідно до Статей 37 та 38 Загальних умов договору.
6.3. Згідно з пунктом 4 вказаної Остаточної угоди про припинення дії договору №UDHEEP-KHTM-ІCB-17 сторони підтвердили, що раніше досягнуті рішення і домовленості, зазначені у підписаних Додаткових угодах №№1-11 до розірвання Договору №UDHEEP-KHTM-ІCB-17, є невід'ємною частиною Остаточної угоди про припинення дії договору № UDHEEP-KHTM-ІCB-17.
6.4. У розділі «Інші положення» Остаточної угоди про припинення дії договору №UDHEEP-KHTM-ІCB-17 від 28.12.2023 (далі - Остаточна угода) вказано, що усі пункти та умови Договору, не зачеплені цією Угодою про припинення дії договору, залишаються незмінними, і сторони підтверджують свої права та обов'язки за такими пунктами та умовами.
6.5. Сторони у Контракті №UDHEEP-KHTM-ІCB-17 «Встановлення теплових лічильників та іншого механічного та електричного обладнання в теплових пунктах житлових будинків» від 28.09.2016 погодили, що, якщо в Особливих Умовах не зазначено інше, будь-який спір, який не було врегульовано мирним шляхом і щодо якого рішення Комісії з вирішення спорів (якщо таке є) не стало остаточним та обов'язковим до виконання, підлягає остаточному вирішенню в арбітражному суді. Якщо обидві сторони не домовляться про інше, арбітражний розгляд проводиться таким чином: Для договорів з іноземними підрядниками арбітражний розгляд здійснюється міжнародною арбітражною установою, визначеною в Особливих Умовах, відповідно до арбітражного регламенту призначеної установи. Місцем арбітражу є місто, в якому знаходиться головний офіс призначеної арбітражної установи, або інше місце, обране відповідно до застосованого Арбітражного Регламенту (підпункти підпункт (і, іі), підпункту «а» пункту 46.5).
6.6. В Особливих Умовах Контракту №UDHEEP-KHTM-ІCB-17 «Встановлення теплових лічильників та іншого механічного та електричного обладнання в теплових пунктах житлових будинків» від 28.09.2016 передбачено, що будь-який спір, розбіжність або вимога, що випливають із цього договору або стосуються його порушення, розірвання чи недійсності, підлягають вирішенню в арбітражі відповідно чинного на той момент Арбітражного Регламенту ЮНСІТРАЛ. Місцем арбітражу буде ні країна Виконавця, ні країна Замовника (підпункт (а), пункту 46.5).
6.7. Від відповідача 25.12.2024 до суду надійшла заява (вх. № 32442) про залишення позову без розгляду, в якій останній зазначав на свої заперечення проти вирішення спору в Господарському суді Харківської області з посиланням на пункт 7 частини першої статті 226 ГПК України та просив позовну заяву UAB «Axis Industries» до КП «Харківські теплові мережі» про стягнення заборгованості за остаточною угодою про розірвання договору, відсотків, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та збитків залишити без розгляду, яку Господарський суд Харківської області ухвалою від 16.01.2025 задовольнив та залишив позов без розгляду.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Верховний Суд ухвалою від 07.04.2025 відкрив касаційне провадження у справі №922/4206/24 за касаційною скаргою КП «Харківські теплові мережі».
7.2. Від АБ «Ексіс Індастріз» до Суду 15.05.2025 надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на різну практику судів касаційної інстанції різних юрисдикцій із вирішення питання щодо можливості/неможливості оскарження постанови суду апеляційної інстанції, ухваленої за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, якою така ухвала була скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду та перебування на розгляді Великої Палати Верховного Суду справ №280/5691/24 та №350/413/24, які є подібними у контексті застосування норм процесуального права.
7.3. Від КП «Харківські теплові мережі» 16.05.2025 до Суду надійшли пояснення, у яких відповідач зазначив, що справи №280/5691/24, №350/413/24 і ця справа є подібними у контексті застосування норм процесуального права.
7.4. Верховний Суд ухвалою від 20.05.2025 зупинив касаційне провадження за касаційною скаргою КП «Харківські теплові мережі» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 у справі №922/4206/24 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №367/252/24.
7.5. Верховний Суд ухвалою від 20.10.2025 поновив касаційне провадження у справі №922/4206/24.
7.6. Від АБ «Ексіс Індастріз» до Суду 27.10.2025 надійшло клопотання про долучення доказів.
7.7. Від Міністерства 31.10.2025 до Суду надійшли заперечення на клопотання про долучення доказів.
7.8. КП «Харківські теплові мережі» подало до Суду 03.11.2025 додаткові пояснення у справі.
7.9. АБ «Ексіс Індастріз» 03.11.2025 подало до Суду додаткові пояснення у справі.
7.10. Суд, ухвалами, які занесені до протоколу судового засідання, вирішив питання як щодо долучення до матеріалів справи, так і обсяг долучення та межі розгляду.
7.11. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.12. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Предметом касаційного оскарження є постанова Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 у справі №922/4206/24, прийнята за наслідками перегляду ухвали Господарського суду Харківської області від 16.01.2025 про залишення позову без розгляду та якою цю ухвалу скасовано, а справу №922/4206/24 передано на розгляд Господарському суду Харківської області.
8.2. Розглядаючи доводи касаційної скарги через призму застосування судом апеляційної інстанції статей 6- 8 Закону України «Про міжнародне приватне право», статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України, Верховний Суд виходить з такого.
8.3. Суд першої інстанції, залишаючи позов без розгляду, виходив з того, що підписавши Контракт №UDHEEP-KHTM-ІCB-17 «Встановлення теплових лічильників та іншого механічного та електричного обладнання в теплових пунктах житлових будинків» від 28.09.2016, у якому міститься арбітражне застереження, позивач фактично погодився з передбаченим у ньому порядком вирішення спорів, що виникають із вказаного контракту; в цьому випадку, оскільки сторони у Контракті №UDHEEP-KHTM-ІCB-17 «Встановлення теплових лічильників та іншого механічного та електричного обладнання в теплових пунктах житлових будинків» від 28.09.2016 не домовились про місце арбітражу та компетентний орган, то відповідно до пункту 20 Регламенту ЮНСІТРАЛ, вони можуть звернутися до Постійної палати третейського суду в Гаазі з проханням обрати відповідний орган та країну для розгляду спору.
8.4. Скасовуючи вказану ухвалу та направляючи справу на розгляд суду першої інстанції, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що залишення позову без розгляду суперечить висновкам щодо застосування норм частини третьої статті 22 і пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України, статей 5, 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі №906/493/16 та у постанові Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №911/1110/20, з огляду на те, що у Особливих Умовах Контракту №UDHEEP-KHTM-ІCB-17 не визначено місцезнаходження арбітражної установи, за яким має здійснюватися розгляд справи.
8.4.1. Суд апеляційної інстанції зазначив, що самого по собі посилання в Особливих Умовах Контракту №UDHEEP-KHTM-ІCB-17 на те, що будь-який спір, розбіжність або вимога, що випливають із цього договору або стосуються його порушення, розірвання чи недійсності, підлягають вирішенню в арбітражі відповідно чинного на той момент Арбітражного Регламенту ЮНСІТРАЛ, недостатньо для висновку про те, що цей спір не підлягає розгляду Господарським судом Харківської області.
8.5. Проте, Верховний Суд не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції та застосуванням цих норм права з огляду на таке.
8.6. Відповідно до статті 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
8.7. Згідно з положеннями статті 4 ГПК України угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом.
8.8. Право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу унормовано у статті 22 ГПК України.
8.8.1. За змістом зазначеної норми спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім:
1) спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на фінансові інструменти, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті;
2) спорів, передбачених пунктами 2 (крім спорів щодо продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків), 3, 7-13 частини другої, пунктами 2, 3, 6 частини другої статті 20 цього Кодексу, з урахуванням частини другої цієї статті;
3) інших спорів, які відповідно до закону не можуть бути передані на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.
8.9. Спори, передбачені пунктом 3 частини першої статті 20 цього Кодексу, що виникають з договору, можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу лише на підставі арбітражної угоди, укладеної між юридичною особою та всіма її учасниками.
8.10. Цивільно-правові аспекти спорів, зазначених у пунктах 2, 7 частини першої, пункті 6 частини другої статті 20 цього Кодексу, спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі, а також спори, що виникають з договору купівлі-продажу пакета акцій, укладеного за результатами конкурсу відповідно до Закону України «Про особливості продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків», можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу.
8.11. Верховний Суд зазначає, що частина третя статті 22 ГПК України визначає, що будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
8.12. Як установили господарські суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, UAB «Axis Industries, Вільнус», Литовська Республіка, який діє в Україні через представництво АБ «Ексіс Індастріз», звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до КП «Харківські теплові мережі» про стягнення заборгованості за остаточною угодою про розірвання договору №UDHEEP-KHTM-ІCB-17 від 28.12.2023 в розмірі 18 692 383,86 грн, відсотків річних у розмірі 2 337 058,70 грн за прострочення платежу за період з 27.04.2024 до 20.11.2024, трьох відсотків річних у розмірі 318 689,82 грн за період з 27.04.2024 до 20.11.2024, інфляційних втрат в розмірі 1 284 390,69 грн за травень-жовтень 2024 року та реальних збитків в розмірі 923 812,55 грн.
8.13. Отже, як установлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, Контракт укладено за участю іноземної юридичної особи.
8.14. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземним елементом є ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
8.15. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зав'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.
8.16. У статті 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що «арбітраж» - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.
8.17. Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
8.18. У статті 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» встановлено, що ніяке судове втручання не повинно мати місце, крім як у випадках, коли воно передбачене у цьому Законі. Тому питання про неможливість виконання арбітражної угоди вирішується судом виключно у випадках, передбачених статтею 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та статтею ІІ Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10.06.1958).
8.19. Нью-Йоркська конвенція 1958 року передбачає, що кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов'язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв'язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об'єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов'язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).
8.20. У пункті 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року зазначається, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала «патологічний характер», головним чином у наступних випадках: і) якщо положення арбітражної угоди були складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дозволили перейти до арбітражного розгляду, та іі) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна установа, яка не існує. Але суди також можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражного розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди. Переважне право повинно віддаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.
8.21. Таким чином, суд має тлумачити незначні помилки та будь-які неточності в тексті арбітражного застереження на користь її дійсності, чинності та виконуватості. Але вирішення питання про виконуваність чи невиконуваність арбітражної угоди у зв'язку з наявністю помилок у найменуванні арбітражної установи є дискрецією суду, який ухвалює рішення з урахуванням усіх обставин справи.
8.22. Схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі №906/493/16, від 01.11.2023 у справі №910/3208/22, у постановах Верховного Суду від 04.08.2021 у справі №924/1253/20, від 20.01.2022 у справі №910/13813/21, від 19.07.2022 у справі №910/13770/21.
8.23. У постанові від 12.11.2020 у справі № 910/13366/18 Верховний Суд дійшов, зокрема, таких висновків:
- арбітражна угода має позитивний і негативний ефект: вона зобов'язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов'язковий для них порядок реалізації належних їм прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між сторонами такого роду арбітражної угоди;
- принцип автономності арбітражної угоди (separability) свідчить, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ.
8.24. Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 920/241/19, від 24.09.2020 у справі № 824/198/19, від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22.
8.25. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини добровільна відмова від судового порядку вирішення спору на користь арбітражу є загалом прийнятною в аспекті дотримання статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. зокрема рішення у справі Suovaniemi and others v. Finland, заява № 31737/96, 23.02.1999), тому залишення судом без розгляду позову через наявність арбітражної угоди саме по собі не становить неприйнятного обмеження доступу до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/3208/22).
8.26. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22 звернула увагу на наявність декількох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у яких містилися висновки про неприпустимість втручання державних судів у компетенцію третейських судів/арбітражів. Зокрема, рішення в справі ««Arcelormittal Ambalaj Celigi Sanayi Ve Ticaret Anonim Sirketi» проти України» від 15.07.2021 (заява № 23819/11); рішення у справі ««Монт Бланк Трейдінг, Лтд» та «Антарес Тітаніум Трейдінг, Лтд» проти України» від 14.01.2021 (заява № 11161/08). У другому названому рішенні ЄСПЛ констатував порушення частини першої статті 6 Конвенції, зокрема, зазначивши, що апеляційний господарський суд не розглянув твердження підприємства-заявника щодо відсутності в українських господарських судів компетенції розглядати справу.
8.27. Таким чином, у справах проти України ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необґрунтованість рішень національних судів щодо їх повноважень розглядати спори, на які поширюється компетенція третейського/арбітражного суду.
8.28. Також об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22 звернула увагу на те, що у своїй практиці ЄСПЛ також неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у частині першій статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Проте право доступу до суду не має обмежуватися таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження буде відповідати статті 6, лише якщо воно переслідує легітимну мету та є розумно пропорційним до поставленої мети (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany [GC], 42527/98, § 44, ECHR 2001-VIII; Waite and Kennedy v. Germany [GC], no. 26083/94, § 59, ECHR 1999-1; T.P. and KM. v. the United Kingdom [GC], no. 28945/95, § 98, ECHR 2001-V; Zand Others v. the United Kingdom [GC], no. 29392/95, § 93, ECHR 2001-V).
8.28.1. За наведеного міркування Суд відхиляє доводи позивача в цій частині.
8.29. Відповідно до статті 6 Закону України «Про міжнародне приватне право» застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.
8.30. Статтею 7 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом. Якщо норми і поняття, що потребують правової кваліфікації, не відомі праву України або відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не можуть бути визначені шляхом тлумачення правом України, то при їх правовій кваліфікації також враховується право іноземної держави.
8.31. У статті 8 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. Якщо зміст норм права іноземної держави в розумні строки не встановлений, незважаючи на вжиті згідно з цією статтею заходи, застосовується право України.
8.32. Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
8.33. Аналогічні положення закріплені і у пункті 7 частини першої статті 226 ГПК України, відповідно до якого суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
8.34. Верховний Суд виходить з того, що під час вирішення питання залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 7 частини першої статті 226 ГПК України, господарський суд має встановити наявність сукупності таких умов:
(1) існування арбітражної угоди, за якою позов у питанні, що порушено у державному суді, належить до компетенції арбітражного суду;
(2) від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді;
(3) встановлення судом prima facie («на перший погляд») дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди.
8.35. Як зазначив суд першої інстанції в ухвалі від 16.01.2025, підписавши Контракт №UDHEEP-KHTM-ІCB-17 «Встановлення теплових лічильників та іншого механічного та електричного обладнання в теплових пунктах житлових будинків» від 28.09.2016, з огляду на Особливі умови Контракту, у якому міститься арбітражне застереження, позивач фактично погодився з передбаченим у ньому порядком вирішення спорів, що виникають з вказаного контракту. В цьому випадку, оскільки сторони у вказаному Контракті не домовились про місце арбітражу та компетентний орган, то відповідно до пункту 20 Регламенту ЮНСІТРАЛ, вони можуть звернутися до Постійної палати третейського суду в Гаазі з проханням обрати відповідний орган та країну для розгляду спору.
8.36. З матеріалів справи вбачається, що відповідач до початку розгляду справи по суті заперечив проти розгляду позову у господарському суді, подавши 25.12.2024 заяву про залишення позову без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України з огляду на наявність в Контракті №UDHEEP-KHTM-ІCB-17 (в тому числі Особливих Умовах) арбітражного застереження про вирішення спорів між сторонами в арбітражі відповідно чинного на той момент Арбітражного Регламенту ЮНСІТРАЛ. Місцем арбітражу буде ні країна Виконавця, ні країна Замовника.
8.37. Обставин недійсності, втрати чинності чи неможливості виконання арбітражної угоди про передачу цього спору на вирішення міжнародного арбітражу, судом першої інстанції не встановлено. Отже, за висновками суду першої інстанції арбітражне застереження поширюється на спір стосовно виконання Контракту № UDHEEP-KHTM-ІCB-17 «Встановлення теплових лічильників та іншого механічного та електричного обладнання в теплових пунктах житлових будинків» від 28.09.2016.
8.38. Як вже зазначалось вище, позивач є іноземною юридичною особою, з якою відповідач уклав Контракт №UDHEEP-KHTM-ІCB-17 та Остаточну угоду про припинення дії договору від 28.12.2023 №UDHEEP-KHTM-ІCB-17.
8.39. Верховний Суд виходить з того, що під час укладення вищевказаного Контракту (з іноземною юридичною особою) сторони погодили, що, якщо в Особливих Умовах не зазначено інше, будь-який спір, який не було врегульовано мирним шляхом і щодо якого рішення Комісії з вирішення спорів (якщо таке є) не стало остаточним та обов'язковим до виконання, підлягає остаточному вирішенню в арбітражному суді. Якщо обидві сторони не домовляться про інше, арбітражний розгляд проводиться таким чином: Для договорів з іноземними підрядниками арбітражний розгляд здійснюється міжнародною арбітражною установою, визначеною в Особливих Умовах, відповідно до арбітражного регламенту призначеної установи. Місцем арбітражу є місто, в якому знаходиться головний офіс призначеної арбітражної установи, або інше місце, обране відповідно до застосованого Арбітражного Регламенту (підпункти підпункт (і, іі), підпункту «а» пункту 46.5). В Особливих Умовах Контракту №UDHEEP-KHTM-ІCB-17 передбачено, що будь-який спір, розбіжність або вимога, що випливають із цього договору або стосуються його порушення, розірвання чи недійсності, підлягають вирішенню в арбітражі відповідно чинного на той момент Арбітражного Регламенту ЮНСІТРАЛ. Місцем арбітражу буде ні країна Виконавця, ні країна Замовника (підпункт (а), пункту 46.5).
8.39.1. Таким чином, сторони уклали арбітражну угоду у вигляді арбітражного застереження, у якій зазначили, що:
(1) будь-який спір, розбіжність або вимога, що випливають із цього договору або стосуються його порушення, розірвання чи недійсності, підлягають вирішенню в арбітражі відповідно чинного на той момент Арбітражного Регламенту ЮНСІТРАЛ; (2) місцем арбітражу буде ні країна Виконавця, ні країна Замовника.
8.39.2. Суд зазначає, що сторони чітко та однозначно погодилися передати спори на вирішення арбітражу, виключивши юрисдикцію державних судів країн Виконавця та Замовника.
8.40. Верховний Суд виходить з того, що Регламент ЮНСІТРАЛ охоплює необхідні ключові аспекти арбітражного процесу, в тому числі процедуру призначення арбітрів та порядок проведення арбітражного розгляду.
8.41. Регламент ЮНСІТРАЛ встановлює процесуальну базу для арбітражу, включаючи:
- статті 3 та 4 (ініціювання арбітражу);
- статті 7-16 (відбір та відвід арбітрів);
- статті 17-32 (порядок проведення арбітражного розгляду);
- стаття 35 (визначення застосовного права);
- статті 33-39 (арбітражні рішення);
- статті 40-43 (витрати арбітражу).
8.42. Верховний Суд зазначає про те, що підписавши Контракт, в якій міститься арбітражне застереження, її сторони фактично погодилися з передбаченим у ньому порядком вирішення спорів, що свідчить про вільне волевиявлення сторін.
8.43. Верховний Суд також відзначає, що у розділі «Інші положення» Остаточної угоди про припинення дії договору №UDHEEP-KHTM-ІCB-17 від 28.12.2023 вказано, що усі пункти та умови Договору, не зачеплені цією Угодою про припинення дії договору, залишаються незмінними, і сторони підтверджують свої права та обов'язки за такими пунктами та умовами.
8.44. Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22 звернула увагу на принцип свободи договору, який полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:
- можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору);
- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.
8.45. Верховний Суд зауважує, що проявляючи волевиявлення щодо укладення договорів, зокрема з арбітражним застереженням, та погоджуючи їх умови, які не суперечать вимогам законодавства, сторона договору погоджується із обов'язковістю їх виконання в силу положень статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.
8.46. Водночас, Суд зазначає, що оцінка наявності чи відсутності арбітражного застереження в кожному конкретному випадку індивідуальна.
8.47. Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.08.2025 у справі №910/10001/24 такого змісту:
« 62. Також Верховний Суд звертає увагу, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 Цивільного кодексу України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
63. Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
64. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
65. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16 зазначено, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.
66. Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку».
8.48. Верховний Суд констатує, що сторони у цій справі добровільно уклали Контракт, який містить арбітражне застереження. В Остаточній угоді сторони добровільно та свідомо визначили в розділі «Інші положення», що усі пункти та умови Договору, не зачеплені цією Угодою про припинення дії договору, залишаються незмінними, і сторони підтверджують свої права та обов'язки за такими пунктами та умовами. За наведеного позивач, як іноземна компанія, мала розумні очікування, що спори, що можуть виникнути з Контракту будуть розглядатися в міжнародному арбітражі.
8.49. Суд касаційної інстанції також звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій не встановили, а сторони у справі, що розглядається, зокрема позивач, не стверджували про наявність обставин, які давали б підстави для висновку про недійсність арбітражної угоди, втрату нею чинності.
8.49.1. Щодо тверджень про неможливість виконання арбітражної угоди внаслідок неможливості розгляду саме цього спору арбітражем, то Верховний Суд відхиляє їх, адже вони є власною суб'єктивною позицією позивача і не узгоджуються з умовами Контракту та Остаточної угоди, а також правозастосуванням вказаних у цьому розділі постанови норм права з міркувань, викладених у пунктах 8.6-8.24, 8.29-8.41 цієї постанови.
8.50. Ураховуючи наведене, та те, що Судом не встановлено припинення чи визнання недійсним арбітражного застереження у Контракті, а відповідач наполягає на існуванні арбітражної угоди та заявляє клопотання про залишення судом позову без розгляду, Верховний Суд вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо неможливості розгляду цієї справи Господарським судом Харківської області.
8.51. Отже, Верховний Суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спір, який виник між сторонами у цій справі, має бути переданий на вирішення арбітражу згідно з умовами Контракту №UDHEEP-KHTM-ІCB-17, що є підставою для залишення позову без розгляду відповідно до пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України. Таким чином, суд апеляційної інстанції помилкового скасував ухвалу суду першої інстанції.
8.52. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.
8.53. Верховний Суд вважає не прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище міркування Верховного Суду, наведені у цій постанові.
8.54. Поза тим, колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з означених заявником питань, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.09.2025 у справі №367/252/24 відступила від висновків, сформульованих об'єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 380/970/24, та констатувала, що ухвали суду першої інстанції, перелік яких міститься у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України [частині другій статті 328 КАС України, пункті 2 частини першої статті 287 ГПК України] після їх перегляду в апеляційному порядку є предметом касаційного оскарження незалежно від результату їх перегляду судом апеляційної інстанції.
8.55. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
8.56. Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та у справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), зазначає, що позивачу та відповідачу надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
9.1. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
9.2. За змістом статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
9.3. Верховний Суд, переглянувши постанову суду апеляційної інстанції в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування постанови суду апеляційної інстанції із залишенням в силі законної та обґрунтованої ухвали суду першої інстанції.
10. Судові витрати
10.1. Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на позивача, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу задовольняє, постанову суду апеляційної інстанції скасовує, а ухвалу суду першої інстанції залишає в силі.
Керуючись статтями 129, 308, 309, 312, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» задовольнити.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 у справі №922/4206/24 скасувати, ухвалу Господарського суду Харківської області від 16.01.2025 залишити в силі.
3. Стягнути з «Axis Industries», який діє в Україні через представництво АБ «Ексіс Індастріз» на користь Комунального підприємства «Харківські теплові мережі» 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок) грн судового збору, сплаченого за розгляд касаційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов