вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"06" листопада 2025 р. м. Рівне Справа № 918/905/25
Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участю секретаря судового засідання Ярощук О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРНАФТА-ПОСТАЧ" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5; код ЄДРПОУ 43012009)
до Комунального підприємства "УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ» Березнівської міської ради (34600, Рівненська область, м. Березне, вул. Київська, б. 10 а; код ЄДРПОУ 37753532)
про стягнення 254 613 грн 60 коп.
у судовому засіданні приймали участь:
- від позивача: Михалевич Михайло Михайлович (в режимі відеоконференції);
- від відповідача: Гуль Наталія Вікторівна
Заяви і клопотання сторін, процесуальні рішення.
26 вересня 2025 року через підсистему Електронний суд ЄСІТС до Господарського суду Рівненської області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРНАФТА-ПОСТАЧ" до Комунального підприємства "УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ» Березнівської міської ради про стягнення 300 607 грн 58 коп., з яких: 222 556,50 грн - основна сума заборгованості; 59 884,43 грн - пеня в розмірі 0,1 %; 13 240,18 грн інфляційні втрати; 4 926,47 грн 3% річних, за Договорами поставки нафтопродуктів від 06.11.2024 № Т-2350/24/6, від 03.12.2024 № Т-02508/24 та від 15.01.2025 № ЛЦКТ-021.
Ухвалою від 01.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/906/25. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання для розгляду справи призначено на 28.10.2025. Визначено відповідачу строк для подання заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - 10 днів з дня вручення даної ухвали. Запропоновано сторонам подати заяви по суті спору та встановлено процесуальні строки для подання таких заяв.
20 жовтня 2025 року від відповідача надійшов відзив, у якому Комунальне підприємство "УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ» Березнівської міської ради частково визнає позовні вимоги на суму 253 382,85 грн., з яких: 195 131,50 грн основний борг, 40 146,09 грн пеня, 4 771,88 грн 3 % річних, 13 333,38 грн інфляційні втрати. Водночас відповідач вказує, що сплатив до відкриття провадження у справі 27 425 грн 00 коп основного боргу (що не враховано позивачем), також надає свій контррозрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат та просить суд зменшити їх на 70 % на підставі ст. 551 ЦК України.
24 жовтня 2025 року від відповідача надійшло клопотання про розстрочення виконання рішення на 4 місяці.
28 жовтня 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив, яка судом розцінена як заява про зменшення позовних вимог, у якій Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРНАФТА-ПОСТАЧ" просить суд змінити розмір позовних вимог, а саме:
- зменшити позовні вимоги в частині стягнення основного боргу із 222 556,50 грн до 195 131 грн 50 коп;
- зменшити позовні вимоги в частині стягнення пені із 59 884,43 грн до 40 584 грн 17 коп;
- збільшити позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат із 13 240,18 грн до 13 935 грн 16 коп;
- збільшити позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних із 4 926,47 грн до 4 962 грн 77 коп.
У судовому засіданні 28.10.2025 протокольною ухвалою оголошено перерву до 06.11.2025.
03 листопада 2025 року від відповідача надійшли заперечення на заяву про зменшення позовних вимог (відповідь на відзив) у яких Комунальне підприємство "УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ» Березнівської міської ради частково визнає позовні вимоги на суму 254 175 грн 52 коп, з яких: 195 131,50 грн основний борг, 40 146,09 грн пеня, 13 935 грн 16 коп інфляційних втрат та 4 962 грн 77 коп. 3 % річних, просить суд зменшити розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат на 70 % та розстрочити виконання рішення суду на 04 місяці.
Процесуальні дії у судовому засіданні з розгляду справи по суті.
06 листопада 2025 року у судове засідання з'явилися представник позивача (в режимі ВКЗ) та представник відповідача.
Господарський суд, розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, заслухавши правові позиції сторін, зазначає наступне.
Кожна вимога розглядається судом окремо і по кожній вимозі суд має прийняти певне рішення у відповідності з п.1 ч.5 ст.238 ГПК України.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 42 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.
Надавши оцінку заяві представника позивача про зменшення позовних вимог, суд встановив, що вказана заява відповідає приписам ст. 46 ГПК України, подана до початку першого судового засідання у справі № 918/905/225, яка слухається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відтак розглянувши означену заяву позивача, суд прийняв її до розгляду та протокольною ухвалою постановив здійснювати подальший розгляд спору з урахуванням збільшених та зменшених позовних вимог про стягнення 254 613,60 грн., з яких: 195 131,50 грн - основна сума боргу, 40 584,17 грн - пеня, 13 935,16 грн - інфляційні втрати, 4 962,77 грн - 3 % річних.
Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРНАФТА-ПОСТАЧ" (далі - продавець) та Комунальним підприємства "УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ» Березнівської міської ради (далі - покупець) укладено три договори поставки нафтопродуктів, а саме:
- Договір від 06.11.2024 № Т-2350/24/6;
- Договір від 03.12.2024 № Т-02508/24;
- Договір від 15.01.2025 № ЛЦКТ-021.
Відповідно до п. 1.1. Договорів, продавець зобов'язується передати у власність товар (Дизельне паливо, бензин А-95 в талонах), а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених Договорами.
Згідно з п. 2.4.1. Договорів, покупець зобов'язаний прийняти товар від покупця і здійснити за нього оплату протягом 10 банківських днів після отримання товару від продавця.
Згідно з п. 2.5.1. Договорів, покупець має право зменшити обсяг закупівлі товару залежно від реального фінансування видатків та фактичної потреби покупця.
Відповідно до п. 4.2. Договорів, оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті на розрахунковий рахунок Продавця протягом 10 (десяти) банківських днів після отримання товару, на підставі видаткової накладної.
Відповідно до п. 4.5. Договорів, замовник не несе відповідальності за прострочення оплати за отриманий товар відповідно до умов договору у випадках затримки або припинення бюджетного фінансування на цілі, передбачені договором, але Замовник зобов'язується здійснити розрахунки за переданий товар на протязі 7 (семи) банківських днів з моменту отримання грошових коштів на свій розрахунковий рахунок.
Суд враховує, що банківський день - це період робочого часу банку, протягом якого проводяться розрахункові операції з клієнтами банку і позначаються (датуються) цим числом. До банківського дня не включаються вихідні та святкові дні. При цьому відповідно до ч. 6 ст. 3 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" № 2136-IX від 15.03.2022 у період дії воєнного стану не застосовуються норми ст. 53 (тривалість роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів), ч. 1 ст. 65, ч. 3-5 ст. 67 та ст.ст. 71-73 (святкові і неробочі дні) Кодексу законів про працю України.
Окрім цього, поняття "банківський день" скасовано відповідно до повідомлення Національного банку України від 01.04.2023, згідно з яким з 01.04.2023 запрацювало нове покоління Системи електронних платежів Національного банку України (СЕП), тому система функціонує на базі міжнародного стандарту ISO 20022 та доступна для проведення міжбанківських платежів 24 години на добу 7 днів на тиждень, що передбачає цілодобове виконання міжбанківських платіжних операцій без призупинення роботи системи та миттєвий перехід від поточного до наступного календарного дня.
У той же час, всі три Договори укладені сторонами після скасування Національним банком України поняття "банківський день" (01.04.2023), однак сторони у п. 4.2. Договорів використовують поняття "банківський день". Водночас термін здійснення оплати товару має обчислюватися не у «банківських днях», як це вказано у п. 4.2. Договорів, а у календарних днях, з урахуванням загального режиму роботи Системи електронних платежів (СЕП), яка забезпечує безперервне функціонування 24/7. Адже положення про «банківські дні» первинних документах не змінює суті домовленості сторін про строк платежу.
Як вбачається із матеріалів справи, на виконання Договору від 06.11.2024 № Т-2350/24/6, ТОВ «Укрнафта-Постач» передало для покупця талони на паливо, а саме - бензин А-95 та Дизельне паливо на загальну суму 78 359,50 грн, що підтверджується видатковою накладною від 11.11.2024 № ОТКР-00015312.
З врахуванням умов Договору щодо оплати, строк оплати товару за вказаним Договором тривав до 21.11.2024 включно. Таким чином, прострочення оплати настало із 22.11.2024.
28 липня 2025 року відповідачем здійснено оплату у розмірі 20 000 грн 00 коп, що підтверджується платіжною інструкцією № 457 із призначенням платежу "За бензин та дизпаливо зг. вид. накл. № ОТКР-00015312 від 11.11.2025 договір Т-2350/24/6 від 06.11.2024 в т.ч. Платіж не підлягає під дію закону "Про публічні закупівлі", ПДВ 20 % - 3333,33 грн".
Неоплаченим за Договором від 06.11.2024 залишився товар на суму 58 359,50 грн.
На виконання Договору від 03.12.2024 № Т-02508/24 ТОВ «Укрнафта-Постач» передало для відповідача талони на паливо, а саме бензин А-95 та Дизельне паливо на загальну суму 78 884,00 грн, що підтверджується видатковою накладною від 09.12.2024 № ОТКР-00016945.
З урахуванням умов Договору щодо оплати, строк оплати товару за вказаним Договором тривав до 19.12.2024. Жодної оплати за вказаним Договором відповідач не здійснив, а відтак прострочення оплати настало із 20.12.2024.
На виконання Договору від 15.01.2025 № ЛЦКТ-021 ТОВ «Укрнафта-Постач» передало покупцю талони на паливо, а саме - Дизельне паливо на суму 57 888,00 грн, що підтверджується видатковою накладною від 11.02.2025 № ОТКР-00002125 та на суму 7 425,00 грн, що підтверджується видатковою накладною від 11.02.2025 № ОТКР-00002122.
З урахуванням умов Договору щодо оплати, строк оплати товару за вказаним Договором тривав до 21.02.20225 включно. Таким чином, прострочення настало із 22.02.2025.
24 червня 2025 року відповідачем здійснено оплату у розмірі 7 425 грн 00 коп, що підтверджується платіжною інструкцією № 399 із призначенням платежу "За бензин та дизпаливо зг. вид. накл. № ОТКР-00002122 від 11.02.2025 договір ЛЦКТ-021 від 15.01.2025 в т.ч. Платіж не підлягає під дію закону "Про публічні закупівлі", ПДВ 20 % - 1237, 50 грн"
Неоплаченим за Договором від 15.01.2025 залишився товар на суму 57 888,00 грн.
Зміст спірних правовідносин, норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Правовідносини між сторонами є за своїм змістом майновими, заснованими на договорі, та стосуються прав та обов'язків щодо оплати за поставлений товар. Спірний характер правовідносин базується на тому, що позивач вважає свої права на оплату поставленого товару на суму 195 131 грн 50 коп. порушеними та у зв'язку із простроченням оплати товару нарахував пеню у розмірі 40 584 грн 17 коп, інфляційні втрати у розмірі 13 935 грн 16 коп, 3 % річних у розмірі 4 962 грн 77 коп.
Відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, інфляційних втрат та 3 % річних. В частині стягнення пені надав свій контррозрахунок, згідно з яким визнає позовні вимоги про стягнення пені на суму 40 146 грн 09 коп. Просить суд зменшити нараховані пеню, 3 % річних та інфляційні втрати на 70 %.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача та аргументи відповідача, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладених правочинів, які за своєю правовою природою є договорами поставки.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
За вимогами ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За змістом ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлено судом, відповідач, отримавши за трьома Договорами від 06.11.2024, від 03.12.2024 та від 15.01.2025 товар на загальну суму 222 556 грн 50 коп, розрахувався частково, а саме, сплатив 27 425 грн 00 коп., що підтверджується платіжними інструкціями № 399 від 24.06.2025 на суму 7 425 грн 00 коп та № 457 від 28.07.2025 на суму 20 000 грн 00 коп.
Судом встановлено, що прострочення відповідача відбулося наступним чином:
- із 22.11.2024 по 27.07.2025 на суму 78 359 грн 50 коп.;
- із 28.07.2025 та триває досі на суму 58 359 грн 50 коп;
- із 20.12.2024 та триває досі на суму 78 884 грн 00 коп;
- із 22.02.2025 по 23.06.2025 на суму 65 313 грн 00 коп;
- із 24.06.2025 та триває досі на суму 57 888 грн 00 коп.
Відтак заборгованість відповідача у розмірі 195 131 грн 50 коп підтверджується матеріалами справи та визнана відповідачем у повному обсязі.
Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 195 131 грн 50 коп підлягають до задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Як вбачається із т. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Водночас ч. 6 ст. 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов'язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.
З аналізу чинних норм законодавства вбачається, що неустойка може бути договірною та позадоговірною (законною). Умову про договірну неустойку має бути зазначено в договорі (ч. 1 ст. 547 ЦКУ). Недотримання письмової форми зазначення в договорі умови про сплату неустойки робить його нікчемним (ч. 2 ст. 547 ЦКУ).
Стосовно позадоговірної неустойки відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначено розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18; п. 37 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.01.2024 у справі № 914/2994/22).
Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Судом встановлено, що сторони на підставі вільного волевиявлення та свободи договору узгодили між собою та зафіксували у Договорах відповідальність у вигляді пені, а також визначили її розмір.
Так, згідно з п. 6.4. Договорів, за прострочення платежу Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Оскільки сторони, укладаючи Договори, погодили відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань по оплаті товару у вигляді неустойки то вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є обґрунтованими.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом перевірено розрахунки пені за Договорами та встановлено, що останні не є арифметично вірними, з огляду на наступне.
Позивач здійснив нарахування пені, що заявлена до стягнення у сумі 40 584 грн 17 коп. у розмірі 0, 1 % за періоди:
- із 22.11.2024 по 22.05.2025 на суму 78 359 грн 50 коп;
- із 20.12.2024 по 20.06.2025 на суму 78 884 грн 00 коп;
- із 22.02.2025 по 22.08.2025 на суму 65 313 грн 00 коп.
Відповідач визнав позовні вимоги про стягнення пені на загальну суму 40 146 грн 09 коп та надав свій контррозрахунок. При цьому відповідач звертає увагу, що позивачем при нарахуванні пені не враховано часткового погашення заборгованості у розмірі 7 425 грн 00 коп.
Суд, надавши оцінку доводам позивача та відповідача, дійшов висновку про те, що позивачем дійсно при обрахунку пені не враховано часткового погашення відповідачем заборгованості у розмірі 7 425 грн 00 коп. по Договору від 15.01.2025 на підставі платіжної інструкції № 399 від 24.06.2025.
Водночас суд зауважує, що нарахування пені у розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу є таким, що суперечить закону.
Так, позивач при здійсненні своїх розрахунків не врахував обмеження розміру пені, що встановлене ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", згідно з якою розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Це положення слугує механізмом для забезпечення балансу між інтересами кредитора та боржника, не допускаючи надмірної фінансової відповідальності, яка могла б поставити боржника у невиправдано важке фінансове становище. Іншими словами, законодавство захищає відповідача від надмірних санкцій. Розрахунок пені, наданий позивачем, перевищує допустимі межі, встановлені законом.
Судом перевірено розрахунки пені за Договорами, долучені позивачем до матеріалів справи за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу та встановлено, що обґрунтований розмір пені за Договорами становить 32 785 грн 20 коп., котрий не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Розрахунки пені, здійснені судом, долучено до матеріалів справи.
Відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені на суму 7 798 грн 97 коп. суд відмовляє.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних від простроченої суми, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, зазначені нарахування носять компенсаційний характер і пов'язані із знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, право стягнення яких передбачене безпосередньо в Цивільному кодексі України і не передбачається обов'язковості зазначення такого положення в договорі.
Суд, перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, викладені позивачем у заяві про зменшення позовних вимог (відповіді на відзив), враховуючи, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати поставленого позивачем товару за Договорами, встановив, що відповідні розрахунки не є арифметично вірними, з огляду на наступне.
Позивач здійснив нарахування 3 % річних у розмірі 4 962 грн 77 коп. (з урахуванням сум часткових проплат). Відповідач визнав позовні вимоги у вказаному розмірі.
Також позивач нарахував 13 935 грн 16 коп. інфляційних втрат (з урахуванням сум часткових проплат). Відповідач визнав позовні вимоги у вказаному розмірі.
Суд, здійснивши власний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат за Договором за допомогою Системи комплексного інформаційного забезпечення ЛІГА:ЗАКОН ENTERPRISE та не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, встановив, що обґрунтований розмір 3 % річних за вказаний період становить 4 966,43 грн. а інфляційних втрат - 13 932.02 грн.
Здійснений судом розрахунок в порядку ст. 625 ЦК України долучено до матеріалів справи.
З огляду на те, що суд не вправі виходити за межі позовних вимог, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних підлягають до задоволення у розмірі, заявленому позивачем, а саме - у розмірі 4 962 грн 77 коп.
В той же час позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат суд визнає обґрунтованими в частині 13 932,02 грн.
Відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат на суму 03 грн 14 коп. суд відмовляє.
Щодо вимоги відповідача про зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат на 70 %.
Надавши оцінку вимозі відповідача про зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат, суд встановив, що така не відповідає вимогам закону з огляду на наступне.
У силу вимог ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).
Оскільки сторони не встановлювали в Договорах іншого розміру процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість суд застосував положення ч. 2 ст. 625 ЦК України.
За змістом вищенаведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Законодавець в главі 24 Господарського кодексу України врегулював загальні засади відповідальності учасників господарських відносин таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено. При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме 3 % річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником.
Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
З урахуванням наведеного суд виснує, що вимога відповідача про зменшення розміру 3 % річних та інфляційних втрат не підлягає до задоволення. Аналогічної позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25).
Щодо вимоги відповідача про зменшення розміру пені на 70 %.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Схоже правило міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного ступеню прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16 та 27.02.2019 у справі № 910/9765/18).
У постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 916/2154/19 зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19 також зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі № 916/2154/19 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
В питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).
Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Відповідач стверджує, що він є комунальним підприємством, має велику дебіторську заборгованість за послуги з вивезення та захоронення побутових відходів на суму більше 3 млн. грн через яку і не мав можливість виконати зобов'язання у спорі у цій справі № 918/905/25 (адже відсутність обігових коштів виникла внаслідок об'єктивних обставин - наявність заборгованості населення за послуги які надає відповідач), а тому просить суд зменшити пеню на 70 %.
Дослідивши доводи відповідача в частині необхідності зменшення розміру пені на 70 % від визнаної ним суми 40 146 грн 09 коп., суд враховує, що обґрунтованою у даному спорі є пеня в розмірі 32 785 грн 20 коп. Водночас, наведені відповідачем обставини (наявність дебіторської заборгованості споживачів за надані послуги, відсутність обігових коштів тощо) не свідчать про наявність виняткових підстав для зменшення розміру неустойки у розумінні ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Суд зазначає, що невиконання грошового зобов'язання у зв'язку з фінансовими труднощами боржника, у тому числі зумовленими неналежним виконанням зобов'язань його контрагентами, не є підставою для звільнення від відповідальності або зменшення розміру санкцій. Крім того, відповідачем не доведено, що розмір нарахованої пені є явно надмірним порівняно із наслідками порушення зобов'язання або що її стягнення призведе до істотного порушення балансу інтересів сторін.
За таких обставин, підстав для застосування судом дискреційного права на зменшення розміру пені суд не вбачає, у зв'язку з чим вимога відповідача про зменшення пені на 70 % задоволенню не підлягає.
Висновок за результатами вирішення спору.
За результатами з'ясування обставин, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, а відповідач - своїх заперечень, враховуючи, що відповідач частково визнав позовні вимоги, підтверджені тими доказами, які були досліджені судом із наданням оцінки всім аргументам сторін у їх сукупності та взаємозв'язку, як це передбачено вимогами статей 75- 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, норми матеріального права, що підлягають застосуванню, а також відсутність підстав для зменшення розміру пені, 3 % річних та інфляційних втрат, - суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відтак суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 195 131 грн 50 коп основного боргу, 13 932 грн 02 коп. інфляційних втрат, 4 962 грн 77 коп. 3 % річних, 32 785 грн 20 коп. пені.
У задоволенні позовних вимог про стягнення 03 грн 14 коп. інфляційних втрат та 7 798 грн 97 коп. пені - суд відмовляє.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством, передбачено справляння судового збору.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у даній справі при поданні позову було стягнення 300 607 грн 58 коп.
Відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу з 1 січня складає 3 028 грн. 00 коп.
Законом 2147 до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» включено частину третю, відповідно до якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (підп. «б» підпункту 1 п. 17 § 1 розділу 4).
Особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи через підсистему «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта 0,8. (Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22, Провадження № 12-26гс22).
За таких обставин, враховуючи, що позовну заяву подано через підсистему "Електронний суд", відповідно Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРНАФТА-ПОСТАЧ" зобов'язане було сплатити судовий збір у розмірі 3 607 грн 29 коп., так як у даному випадку застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору від 4 509,11 грн.
Судом встановлено, що заявником внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а саме 4 509 грн 11 коп. із належних 3 607 грн 29 коп., що підтверджується платіжною інструкцією № 2442 від 25.09.2025
Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
За таких обставин, у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, - суд дійшов висновку, що сума судового збору яка підлягає поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю "УКРНАФТА-ПОСТАЧ" з Державного бюджету України становить 901 грн 82 коп.
Відтак суд роз'яснює позивачу про його можливість звернення до суду із письмовим клопотанням про повернення з Державного бюджету України 901 грн 82 коп. у зв'язку із сплатою судового збору із надлишком.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання щодо повернення суми судового збору вирішується відповідно до ст. 7 цього Закону.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог.
У зв'язку із зменшенням позовних вимог в частині стягнення основного боргу та пені, а також збільшенням позовних вимог в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, ціна позову склала 254 613 грн 60 коп.
За позовні вимоги про стягнення 254 316 грн 60 коп. судовий збір становить 3 055 грн 36 коп.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на те, що у задоволенні позову частково відмовлено, - судовий збір у розмірі 93 грн 63 коп. суд залишає за Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРНАФТА-ПОСТАЧ" пропорційно відмовленим позовним вимогам.
В той же час, суд враховує, що відповідачем у відзиві визнано позовні вимоги на суму 253 382 грн 85 коп. (з яких: 195 131 грн 50 коп основного боргу, 40 146 грн 09 коп. пені, 4 771 грн 88 коп. 3 % річних, 13 333 грн 38 коп. інфляційні втрати).
У запереченнях на відповідь на відзив відповідачем у відзиві визнано позовні вимоги на суму 254 175 грн 52 коп. (з яких: 195 131 грн 50 коп основного боргу, 40 146 грн 09 коп. пені, 13 935 грн 16 коп. інфляційних втрат та 4 962 грн 77 коп. 3 % річних).
Згідно з ч. 1 ст. 130 ГПК України, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Згідно з ч. 3 ст. 201 ГПК України з оголошення головуючим судового засідання відкритим розпочинається розгляд справи по суті.
Суд констатує, що розгляд справи по суті у даній справі № 918/905/25 розпочався у судовому засіданні 28.10.2025.
З огляду на те, що у відзиві від 20.10.2025 відповідач визнав позовні вимоги на суму 253 382 грн 85 коп., а в подальшому після початку розгляду справи по суті 28.10.2025 у запереченнях на відповідь на відзив від 03.11.2025 визнав позовні вимоги на суму 254 175 грн 52 коп., - для розподілу судових витрат у порядку ч. 1 ст. 130 ГПК України суд враховує те, що відповідач визнав до початку розгляду справи по суті, тобто у відзиві.
За позовні вимоги які визнані відповідачем до початку розгляду справи по суті 254 175 грн 52 коп. (з яких: 195 131 грн 50 коп основного боргу, 40 146 грн 09 коп. пені, 4 771 грн 88 коп. 3 % річних, 13 333 грн 38 коп. інфляційні втрати) та з урахуванням того що суд задовольнив вимоги про стягнення пені лише в частині 32 785 грн 20 коп. пені, - суд зазначає, що в сукупності за визнані і задоволені судом позовні вимоги судовий збір складає 2 952 грн 26 коп.
П'ятдесят відсотків від 2 952 грн 26 коп. становить 1 476 грн 13 коп.
Відтак 1 485 грн 60 коп. судового збору покладається на відповідача, пропорційно задоволеним позовним вимогам, а інші 50 % судового збору в сумі 1 476 грн 13 коп. підлягають поверненню позивачу з Державного бюджету України.
Ухвала про повернення 1 476 грн 13 коп. судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією № 2442 від 25.09.2025 буде постановлена після набрання рішенням законної сили.
Клопотання Комунального підприємства "УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ» Березнівської міської ради про розстрочення виконання рішення.
Клопотання Комунального підприємства "УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ» Березнівської міської ради" обґрунтоване наявністю виняткових обставин, передбачених ч. 1 ст. 331 ГПК України, які унеможливлюють одноразове виконання рішення суду без заподіяння істотної шкоди діяльності підприємства. Відповідач вказує, що слід врахувати те, що він визнав позовні вимоги в частині та підтверджує готовність сплати заборгованості в повному обсязі. А відтак просить суд розстрочити судове рішення про стягнення заборгованості на 4 місяці.
Як зазначено у клопотанні, підприємство відповідача є комунальним і здійснює соціально важливу діяльність - надає послуги з вивезення та захоронення побутових відходів на території Березнівської територіальної громади. При цьому підприємство зобов'язане забезпечувати безперервність таких послуг, навіть за умови значної дебіторської заборгованості з боку населення та інших споживачів. Зокрема: станом на 01.10.2025 заборгованість населення перед підприємством за послуги становить 2,66 млн. грн; станом на 15.10.2025 заборгованість юридичної особи КП «Березнекомунсервіс» перед відповідачем Комунальним підприємством "УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ» Березнівської міської ради становить 558 252,50 грн;чистий прибуток відповідача за 2024 рік склав лише 12 900 грн, що свідчить про низький рівень платоспроможності підприємства.
Враховуючи наведене, негайне примусове виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на кошти та майно відповідача як боржника може призвести до порушення господарської діяльності підприємства, унеможливити надання життєво необхідних послуг населенню та негативно вплинути на виконання ним своїх функцій як виконавця послуг із поводження з побутовими відходами. Відповідач підкреслює, що розстрочення виконання рішення не має на меті ухилення від виконання зобов'язань, а навпаки, дозволить забезпечити повне та своєчасне виконання рішення суду без шкоди для стабільності діяльності підприємства.
Позивач заперечив проти розстрочення виконання рішення суду, вказуючи, що наведені відповідачем обставини не свідчать про наявність виняткових підстав у розумінні ст. 331 ГПК України. На думку позивача, фінансові труднощі боржника, пов'язані з веденням господарської діяльності, не можуть бути підставою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, оскільки ризики такої діяльності несе саме суб'єкт господарювання.
Позивач наголошує, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання відповідно до ст. 124 Конституції України та ст. 18 ГПК України, а тому має бути виконане у повному обсязі та без зволікань. Будь-яке відтермінування виконання порушуватиме право позивача на своєчасне отримання присуджених грошових коштів та суперечитиме принципу обов'язковості судового рішення.
Розглянувши доводи заявника (відповідача) заслухавши правову позицію представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання Комунального підприємства "УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ» Березнівської міської ради про розстрочення виконання рішення з огляду на наступне.
Згідно з правилами ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За приписами ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно із нормами ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).
Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009, виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України 5-рп/2013 від 26.06.2013, до обставин, що ускладнюють виконання судового рішення належать хвороба боржника або членів його сім'ї, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи - боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови
Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.
Норми ст. 331 ГПК України не містять конкретного переліку обставин для відстрочення виконання судового рішення, а лише встановлюють критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Підставою для застосування правил цієї норми є виняткові обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в господарській справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Розстрочення виконання рішення - це процесуальний інститут, передбачений ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, який полягає у наданні судом дозволу боржнику виконати рішення не відразу, а частинами у визначені строки за встановленим графіком.
Суд відзначає, що відповідно до диспозиції ст. 331 ГПК України, підставою для розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.
Верховним Судом у постанові від 09.07.2024 у справі № 873/145/21 вказаний правовий висновок, що при вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявна загрозу банкрутства (неплатоспроможності), відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, лише комплексне дослідження усіх доводів заявника за наявності відповідних доказів надає суду можливість застосувати розстрочку виконання рішення суду.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17, зазначено, що вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного, суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах.
Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.97, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).
Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Тобто для виправдовування затримки виконання рішення суду обов'язково мають враховуватися інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.
Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Ясюнієне проти Литви").
Складне фінансове становище відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання відстрочення виконання судового рішення; при цьому, відстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника (постанова Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17).
Суд зазначає, що наведені відповідачем обставини не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, а лише відображають його поточну підприємницьку діяльність, що не є обставинами, з якими закон пов'язує можливість відстрочення виконання судового рішення, а обставини, на які посилається відповідач, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час.
Господарська діяльність здійснюється на власний ризик, за власним комерційним розрахунком щодо наслідків вчинення відповідних дій, суб'єкт господарювання повинен самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.
До того ж фінансове становище відповідача є результатом його власної підприємницької діяльності, в ході якої підприємство мало б планувати свої видатки на погашення заборгованості.
Також варто зауважити, що наявність значної заборгованості споживачів перед Комунальним підприємством "УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ» Березнівської міської ради не може бути підставою для відстрочення виконання судового рішення, оскільки це є наслідком неналежного виконання самим підприємством своїх обов'язків щодо вжиття заходів зі стягнення такої заборгованості.
Крім того відповідачем не надано жодних доказів ймовірного погашення останнім заборгованості в майбутньому, а імовірність того що впродовж чотирьох місяців на рахунку відповідача з'явиться необхідна сума для погашення заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРНАФТА-ПОСТАЧ" є лише припущеннями.
До того ж, за умови якщо вдаватись до подібних припущень, будь-який боржник міг би уникати своєчасного виконання судових рішень, посилаючись лише на тимчасові фінансові труднощі чи наявність дебіторської заборгованості, що суперечить принципу обов'язковості судового рішення, закріпленому у статті 129-1 Конституції України.
Також суд зазначає, що при вирішенні питання про надання відстрочки необхідно врахувати, що спір у цій справі виник саме з вини відповідача через порушення останнім своїх зобов'язань за трьома договорами, а відтак надання розстрочки у виконанні рішення фактично означало б покладення негативних наслідків неналежного виконання зобов'язань на позивача, який, своєю чергою, був змушений звернутися до суду з метою захисту свого порушеного права.
Суд наголошує, що відстрочка чи розстрочка виконання судового рішення не може бути способом уникнення відповідальності за порушення договірних зобов'язань. У даному випадку саме відповідач, допустивши несвоєчасне та неповне виконання своїх обов'язків за договорами, став причиною виникнення спору, а тому наслідки власної недобросовісної поведінки не можуть перекладатися на іншу сторону.
Отже, суд вважає, що заявлене клопотання про розстрочення виконання рішення не ґрунтується на об'єктивних, виключних обставинах і його задоволення суперечило б засадам справедливості, добросовісності та рівності сторін у процесі.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 130, 185, 191, 192, 233, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРНАФТА-ПОСТАЧ" до Комунального підприємства "УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ» Березнівської міської ради про стягнення 254 613 грн 60 коп. задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства "УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ» Березнівської міської ради (34600, Рівненська область, м. Березне, вул. Київська, б. 10 а; код ЄДРПОУ 37753532) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРНАФТА-ПОСТАЧ" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5; код ЄДРПОУ 43012009) 195 131 (сто дев'яносто п'ять тисяч сто тридцять одна) грн 50 коп основного боргу, 13 932 (тринадцять тисяч дев'ятсот тридцять дві) грн 02 коп. інфляційних втрат, 4 962 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят дві) грн 77 коп. 3 % річних, 32 785 (тридцять дві тисячі сімсот вісімдесят п'ять) грн 20 коп. пені, 1 485 (одна тисяча чотириста вісімдесят п'ять) грн 60 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4. Повернути ухвалою суду Товариству з обмеженою відповідальністю "УКРНАФТА-ПОСТАЧ" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5; код ЄДРПОУ 43012009) з Державного бюджету України 1 476 (одна тисяча чотириста сімдесят шість) грн 13 коп. судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією № 2442 від 25.09.2025. Ухвалу видати після набрання рішенням законної сили.
5. У задоволенні позовних вимог про стягнення 03 грн 14 коп. інфляційних втрат та 7 798 грн 97 коп. пені - відмовити.
6. Судовий збір у розмірі 93 грн 63 коп. залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРНАФТА-ПОСТАЧ" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5; код ЄДРПОУ 43012009).
7. У задоволенні клопотання Комунального підприємства "УПРАВЛЯЮЧА КОМПАНІЯ «КОМФОРТ» Березнівської міської ради про розстрочення виконання рішення - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.
Повне рішення складене та підписане "11" листопада 2025 року.
Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Суддя І.О. Пашкевич