Справа № 127/35314/25
Провадження № 2-о/127/650/25
11.11.2025 м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі головуючого судді Антонюка В. В.,
за участі секретаря Бойчук Я. П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці, цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті,-
ОСОБА_1 , за участі заінтересованої особи Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції, звернулась до суду із заявою про встановлення факту смерті., яку мотивувала тим, що заявниця є матір'ю безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , а його батьком - ОСОБА_3 .
Відповідно до сповіщення сім'ї № 5409 від 09.05.2025 року: солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в/ч НОМЕР_2 , прийнятий на військову службу 05.01.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 , зник безвісти 07.06.2025 року внаслідок штурмових дій поблизу населеного пункту Липове, Краматорського району, Донецької області.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області № 127/16722/15-ц від 01.11.2015 року шлюб між заявницею та ОСОБА_3 , було розірвано.
Заявниця зазначає, що ОСОБА_3 , який є батьком військовослужбовця ОСОБА_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На підтвердження смерті ОСОБА_3 є документ під назвою «свидедельство о смерти» серії НОМЕР_3 від 29.09.2023 року, виданий незаконним органом російської федерації. Зазначений документ не визнається дійсним на території України відповідно до статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
Заявниця позбавлена можливості отримати свідоцтво про смерть колишнього чоловіка ОСОБА_3 , який є батьком зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану через те, що факт його смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнятий Відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
Місце смерті ОСОБА_3 в документі під назвою "свидетельство о смерти" серії НОМЕР_3 від 29.09.2023 року, зазначено: «российская федерация, Херсонская область, Каланчакский район, с. Александровка».
У заявниці ОСОБА_1 відсутні документи, які дозволяють зареєструвати смерть згідно вимог національного законодавства та отримати свідоцтво про смерть, встановленого Україною зразка.
Встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України заявниці необхідне для державної реєстрації смерті померлої особи, що має бути проведена державним органом України, оскільки підтвердження цього факту безпосередньо впливає на реалізацію її права на отримання грошового забезпечення її безвісти зниклого сина - військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що й стало підставою для звернення до суду з цією заявою.
В судове засіднання заявниця та її представник не з'явилися, надали заяву про розгляд справи у їх відсутність, щодо заявлених вимог, то просили суд заяву задоволити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у заяві.
Представник заінтересованої особи Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що заяву слід задовольнити з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого повторно, батьками ОСОБА_2 є: мати - ОСОБА_4 , а батько - ОСОБА_3 .
Із Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 01.07.2025 року, вбачається, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області № 127/16722/15-ц від 01.11.2015 року шлюб між заявницею та ОСОБА_3 було розірвано, після чого заявниця змінила прізвище з " ОСОБА_5 " на " ОСОБА_6 ".
Відповідно до сповіщення сім'ї № 5409 від 09.05.2025 року: солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в/ч НОМЕР_2 , прийнятий на військову службу 05.01.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 , зник безвісти 07.06.2025 року внаслідок штурмових дій поблизу населеного пункту Липове, Краматорського району, Донецької області.
На підтвердження смерті ОСОБА_3 заявницею надано документ під назвою «свидетельство о смерти» серії НОМЕР_3 від 29.09.2023 року.
Вказаний документ виданий на тимчасово неконтрольованій території, у зв'язку з чим не відповідає встановленим вимогам законодавства України. Встановлення даного факту, що має юридичне значення, необхідне заявниці для державної реєстрації смерті та отримання свідоцтва про смерть.
Відповідно до п. 8 ч. 1ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Відповідно до положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року №1207-VII(з наступними змінами та доповненнями) будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий цими органами та/або особами є недійсним і не створює правових наслідків, тому видане свідоцтво про смерть не створює правових наслідків.
Разом з тим, оцінюючи надані заявницею докази, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст. ст. 3, 8, 9 Конституції України - в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Практикою Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці, зокрема в рішеннях ЄСПЛ «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). Зокрема ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
На підставі вищевикладеного, враховуючи сукупність наданих доказів, суд вважає факт смерті ОСОБА_3 , встановленим.
Судові витрати підлягають залишенню за заявницею, відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України.
Керуючись ст. 293-294, ч. 7 ст. 294, п. 8 ч. 1ст. 315, ст. ст. 317, 319 ЦПК України, суд -
Заяву задовольнити.
Встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт смерті ОСОБА_3 , (батька зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце народження: Україна, Вінницька область, Літинський район, с. Селище, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Олександрівка, Скадовського району, Херсонської області (станом на сьогодні є тимчасово окупованою територією).
Рішення підлягає негайному виконанню.
Судові витрати залишити за заявницею.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через Вінницький міський суд Вінницької області.
Заявниця: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниці Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції, місцезнаходження: вул. Замостянська, буд., 26а, м. Вінниця.
Повний текст рішення виготовлено 11.11.2025 року.
Суддя: