адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000,
адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607,
тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
10.11.2025м. ПолтаваСправа № 917/1702/25
Господарський суд Полтавської області у складі судді Байдуж Ю. С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи
за позовною заявою Акціонерного товариства "Укртелеком", код ЄДРПОУ 21560766, бульвар Т. Шевченка, 18, м. Київ, 01001
до Управління праці та соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області, код ЄДРПОУ 03195228, площа Академіка Олексія Бекетова, 19, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500
про стягнення 183 743,01 грн,
ухвалив рішення про наступне:
1. СУТЬ СПОРУ.
1.1. Предметом даного спору є заборгованість на спірну суму перед позивачем зі компенсації пільг на телекомунікаційні послуги за період січень - грудень 2024 року.
2. ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
2.1. Акціонерне товариство "Укртелеком" є оператором електронних комунікацій, предметом діяльності якого є надання електронних комунікаційних послуг в розумінні Закону України “Про електронні комунікації», який набрав чинності з 01.01.2022.
При цьому, позивач надає телекомунікаційні послуги споживачам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.
2.2. У період з січня по грудень 2024 року Полтавською філією ПАТ "Укртелеком" надавалися телекомунікаційні послуги зв'язку на пільгових умовах жителям Лубенської міської територіальної громади, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №117 від 29.01.2003.
2.3. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 року №721-р “Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», відповідно до адміністративно-територіальної реформи, визначено територію новоствореної Лубенської міської територіальної громади з адміністративним центром у місті Лубни. До складу Лубенської міської територіальної громади входить одне місто Лубни та 62 сільських населених пункта: Барвінщина, Березівка, Березоточа, Броварки, Висачки, Вищий Булатець, Вільшанка, Вовча Долина, Вовчик, Войниха, В'язівок, Засулля, Ісківці, Калайдинці, Клепачі, Кононівка, Кревелівка, Крем'янка, Крутий Берег, Кузубівка, Куп'єваха, Литвяки, Ломаки, Луки, Лушники, Малий В'язівок, Матяшівка, Мацківці, Мацкова Лучка, Мгар, Михнівці, Назарівка, Нижній Булатець, Новаки, Окіп, Олександрівка, Оріхівка, Пишне, Піски, Покровське, Пологи, Пулинці, П'ятигірці, Ремівка, Свічківка, Селюків, Снітин, Снітине, Солониця, Стадня, Суха Солониця, Терни, Тернівщина, Тишки, Тотчине, Халепці, Хитці, Хорошки, Чернече, Чуднівці, Шершнівка, Шинківщина.
2.4. Відповідач, Управління соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації є органом державної виконавчої влади з питань соціального захисту населення на території Лубенського району Полтавської області, оскільки входить до складу районної державної адміністрації, та згідно з даними Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, визначений розпорядником державного бюджету.
2.5. Відповідно до Положення, затвердженого розпорядженням голови Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області від 01.02.2021 за №20, що діяло у 2024 році (надалі - Положення), основними завданнями відповідача у сфері соціального захисту населення на відповідній території є: «, забезпечення реалізації державної політики з питань соціального захисту населення, зокрема виконання програм і заходів у цій сфері, призначення та виплата соціальної допомоги, адресної грошової допомоги, компенсацій та інших соціальних виплат, установлених законодавством, …»; розроблення та організація виконання комплексних програм і заходів щодо поліпшення становища соціально вразливих верств населення, внутрішньопереміщених осіб, сімей і громадян, які перебувають у складних життєвих обставинах, всебічне сприяння в отриманні ними соціальних виплат і послуг за місцем проживання/перебування (підпункти 1, 2, 4 пункту 4 Положення).
У своїй діяльності, відповідач:
- організовує виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства соціальної політики України та забезпечує контроль за їх реалізацією (п. п. 1 п. 5 Положення);
- забезпечує ефективне та цільове використання відповідних бюджетних коштів (п. п. 5 п. 5 Положення);
- з питань реалізації заходів соціальної підтримки населення: організовує в межах компетенції роботу щодо надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, пільг з оплати житлово-комунальних послуг, пільг на придбання твердого палива і скрапленого газу, інших пільг, передбачених законодавством, а також виконує ряд інших повноважень в частині реалізації соціальних гарантій громадян, в тому числі, проводить інвентаризацію особових справ та особових рахунків осіб, які отримують соціальну допомогу, субсидії та пільги в установленому законом порядку (п. п. 25 п. 5 Положення)
2.5. На підтвердження факту надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям населення Лубенської міської громади позивачем щомісяця протягом зазначеного періоду складалися розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг (додані до позовної заяви), які в подальшому електронною поштою та засобами поштового зв'язку разом із супровідними листами та актами звіряння розрахунків направлялися відповідачу (супровідні листи з доказами надсилання їх на адресу відповідача та актами звіряння розрахунків додані до позовної заяви).
2.6. Так, протягом періоду з січня по грудень 2024 року позивачем було надано відповідні послуги на загальну суму 183 743,01 грн, а саме: за січень 2024р. на суму 15 181,02 грн; за лютий 2024р. на суму 15 155,80 грн; за березень 2024р. на суму 17 873,97 грн; за квітень 2024р. на суму 17 293,26 грн; за травень 2024р. на суму 16 643,19 грн; за червень 2024р. на суму 15 986,76 грн; за липень 2024р. на суму 15 436,45 грн; за серпень 2024р. на суму 15 552,66 грн; за вересень 2024р. на суму 14 394,27 грн; за жовтень 2024р. на суму 14 039,99 грн; за листопад 2024р. на суму 14 004,23 грн; за грудень 2024р. на суму 13 181,41 грн.
2.7. В результаті надання послуг, позивач, направив відповідачу на електронну пошту останнього, а також у письмовому вигляді, розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за послуги зв'язку по Лубенській МТГ, зведений розрахунок видатків за січень-грудень 2024р. та акт звіряння розрахунків станом на 30.06.2025.
Викладені обставини вбачаються з Листа № 80С914.012-176 від 10.07.2025, роздруківкою з електронної пошти, поштовим описом вкладення, квитанцією АТ "Укрпошта" від 11.07.2025 і списком згрупованих відправлень.
2.8. В свою чергу відповідач листом № 06-46/1029 від 15.07.2025 повідомив позивача, що облік осіб, які мають право на пільги, надання пільг та відшкодування витрат за їх надання, в тому числі за послуги зв'язку, не належить до повноважень Управління. А також, що безпосередньо населення м. Лубни, а з 2021 року - населення Лубенської територіальної громади, не обслуговується Управлінням. В Управлінні відсутні будь-які юридичні чи фінансові зобов'язання перед АТ "Укртелеком" в частині компенсації пільг.
2.9. Оскільки витрати за надані позивачем телекомунікаційні послуги громадянам на пільгових умовах за період січень-грудень 2024 року відповідачем компенсовані не були, позивач звернувся до останнього з вимогою-претензією від 21.08.2025 № 80С310/СЦ/ВИХ/819 від 21.08.2025 в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України про термінову сплату суми заборгованості в розмірі 183 743,01 грн.
2.10. Проте відповідач у відповіді на вимогу-претензію від 29.08.2025 № 06-46/1153 повідомив позивачу про відсутність в Управління повноважень та підстав щодо перерахування вказаної суми витрат, понесених позивачем.
2.11. Відсутність відшкодування відповідачем понесених позивачем витрат за надані телекомунікаційні послуги населенню на пільгових умовах, стало підставою для звернення позивача за захистом порушеного права до суду з позовними вимогами про стягнення таких витрат.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ПОЗИВАЧА.
3.1. Позивач просить стягнути з відповідача на його користь 183 743,01 заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку на пільгових умовах жителям Лубенської МТГ з січня по грудень 2024 року.
3.2. Юридичними підставами позову є статті 11, 525, 526, 610, 617 ЦК України, статті 174, 178, 193 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), статті 5, 7, 48, 82, 97 Бюджетного кодексу України, статті 19, 20, 22 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
3.3. Фактичними підставами позову є невиконання відповідачем як розпорядником грошових коштів своїх зобов'язань з відшкодування понесених позивачем у 2024 році витрат за надані телекомунікаційні послуги жителям Лубенської міської територіальної громади на пільгових умовах.
3.4. Крім цього, у відповіді на відзив позивач не погоджується з позицією відповідача стосовно того, що належним відповідачем у вказаних правовідносинах має бути Управління соціального захисту виконавчого комітету Лубенської міської ради. Оскільки орган місцевого самоврядування не може бути належним відповідачем так як відповідні кошти (субвенції/дотації) з державного бюджету до місцевого бюджету не надходили, тому, в даному випадку, стороною зобов'язання з компенсації витрат АТ “Укртелеком» за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян є держава, яка здійснює свої цивільні права та обов'язки через відповідні органи.
4. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧА. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ВІДПОВІДАЧА.
4.1. Відповідач у відзиві позов заперечує, посилаючись на відсутність у нього повноважень та підстав на відшкодування позивачу витрат, понесених ним за надані телекомунікаційні послуги жителям Лубенської міської територіальної громади на пільгових умовах.
4.2. Зазначає, що забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення в Лубенському районі здійснюють Управління соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації на території Гребінківської, Оржицької, Новооржицької, Пирятинської, Хорольської, Чорнухинської територіальних громад та Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради на території Лубенської міської територіальної громади (далі - Лубенська МТГ).
Саме до компетенції Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради з 2021 року належить забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення Лубенської МТГ, до складу якої ввійшло місто обласного значення.
Таким чином відповідач вважає, що розпорядником коштів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рівні Лубенської МТГ є Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради.
4.3. Також відповідач стверджує, що на законодавчому рівні відсутній порядок відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг окремим категоріям громадян з оплати послуг зв'язку.
А з 01 грудня 2022 року ведення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, належить до повноважень Пенсійного фонду України, а не Управління. У зв'язку з цим в Управління відсутній доступ до інформації про осіб, які мають право на пільги та зареєстровані на території Лубенської МТГ.
При цьому, Управління може отримувати відомості з Реєстру виключно для реалізації своїх функцій та повноважень, передбачених законодавством. Надання пільг, у тому числі з послуг зв'язку, виплата нарахованих сум пільг та відшкодування витрат за їх надання до повноважень Управління не належить.
4.4. Крім цього, у запереченнях на відповідь на відзив відповідач наголошує на тому, що два органи соціального захисту населення не можуть одночасно забезпечувати реалізацію державної соціальної політики в одній територіальній громаді.
5. ІНШІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
5.1. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 05.09.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі № 917/1702/25 без виклику сторін; сторонам встановлено процесуальні строки на подання заяв по суті справи.
5.2. Згідно довідок про доставку електронного листа, сторони отримали ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі в електронному вигляді 08.09.2025.
Таким чином, сторони належним чином повідомлені про розгляд судом справи.
5.3. У встановлений судом строк, 18.09.2025, через систему Електронний суд відповідач подав відзив на позов.
5.4. В свою чергу 06.10.2025 таким же чином позивач подав до суду відповідь на відзив. При цьому, 12.09.2025 позивачем була подана заява про продовження процесуального строку на подання відповіді на відзив у зв'язку із перебуванням представника позивача у відпустці, яка задоволена судом.
5.5. Також 10.10.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
5.6. Після дослідження матеріалів справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, суд ухвалив рішення, з огляду на таке.
6. ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
6.1. З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:
- чи правильно визначений відповідач у справі?
- чи підтверджується матеріалами справи факт понесення позивачем витрат на надання телекомунікаційних послуг жителям Лубенської МТГ на пільгових умовах у заявленому до стягнення розмірі?
6.2. У відповідності до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно позивач має довести наявність обставин, що дають ствердну відповідь на ключові питання, а відповідач - негативну.
Ухвалюючи рішення у даній справі суд виходить з наступного.
Доказами, згідно з частиною першою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема письмовими, речовими та електронними доказами, відповідно до частини другої наведеної норми.
7. ВИСНОВОК СУДУ ПРО НАЯВНІСТЬ ПІДСТАВ ДЛЯ ЗАДОВОЛЕННЯ ПОЗОВУ.
7.1. Надаючи відповідь на питання, що постало перед судом, суд виходить з наступного.
Пунктами 1, 6 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 167 ЦК України держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
7.2. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (частина перша статті 170 ЦК України).
7.3. Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
7.4. Так, з обставин даної справи вбачається, що позивач є оператором електронних комунікацій, який надає електронні комунікаційні (телекомунікаційні) послуги споживачам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.
7.5. В свою чергу, засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", відповідно до статті 1 якого державні соціальні гарантії - це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму
7.6. Статтями 17-18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" внормовано, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема щодо забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.
7.7. Пільги з оплати за користування послугами зв'язку та комунікаційними послугами передбачені низкою законодавчих актів України.
Так, перелік категорій громадян, яким державою встановлені державні соціальні гарантії у вигляді пільг, встановлено, зокрема, як правильно зазначає позивач, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального Захисту», Законом України «Про жертви нацистських переслідувань», Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей Законом України «Про охорону дитинства».
7.8. Відповідно до частини 3 статті 63 Закону України "Про телекомунікації" та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11 квітня 2012 року, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України. Установлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред'явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.
7.9. Отже, наведені норми законодавства закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії, які визначають безумовний обов'язок Акціонерного товариства "Укртелеком" надавати пільги визначеним категоріям громадян, який кореспондується із безумовним обов'язком держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
7.10. Разом з тим, метою діяльності позивача, як учасника господарських відносин, є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку від провадження підприємницької діяльності згідно із частиною другою статті 3 ГК України, яка діяла на момент надання послуг позивачем (2024 рік).
7.11. Аналіз наведених норм, дозволяє зробити висновок, про те, що, в результаті надання позивачем телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян на загальну суму 183 743,01 грн у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості таких послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у держави (її відповідного органу) як замовника послуг цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №927/291/17, від 17.04.2018 у справі №906/621/17, від 23.10.2019 у справі №911/1924/18.
7.12. Стаття 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" розділяє соціальні гарантії на обов'язкові та додаткові.
Відповідно частини 3 вказаної норми державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
7.13. Згідно зі ст. 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» розробка та виконання Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів здійснюються на основі пріоритетності фінансування видатків для забезпечення надання державних соціальних гарантій.
7.14. При цьому, відповідно до пп. «є» пункту 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
7.15. Наразі такий перелік не затверджений. Проте це не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.
7.16. Таким чином, стороною зобов'язання з компенсації витрат позивачу за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян є держава, а тому компенсація наданих пільг має здійснюватися належним представником держави, а не органом місцевого самоврядування.
Така правова позиція наведена в численних постановах Верховного Суду від 20.01.2022 у справі №904/138/21, від 01.02.2022 у справі №904/141/20, від 27.07.2022 у справі №904/7875/21, від 09.06.2023 у справі №916/3938/21, та зводиться до того, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах.
7.17. У зв'язку з наведеними висновками, суд відхиляє аргументи відповідача про те, що саме Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради з 2021 року забезпечує реалізацію державної політики у сфері соціального захисту населення Лубенської МТГ.
7.18. Втім, суд враховує те, що згідно вищенаведеної судової практики, Верховний Суд також виснував, що належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб'єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації.
Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
7.19. Так, відповідно до обставин цієї справи вбачається, що відповідач є представником виконавчої влади, оскільки входить до складу районної державної адміністрації.
В свою чергу, суд зазначає, що місцеві державні адміністрації здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою ( ст. 1 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації»).
Принципами діяльності місцевих державних адміністрацій є: відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність; верховенства права; законності; пріоритетності прав людини; гласності; поєднання державних і місцевих інтересів (ст. 3 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації»).
До відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати (п. 10 ст. 13 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації»).
7.20. Відповідно до статті 2 Бюджетного кодексу України визначено наступні терміни: бюджетна система України - сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудована з урахуванням економічних відносин, державного і адміністративно-територіальних устроїв і врегульована нормами права; місцеві бюджети - бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування; розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань, довгострокових зобов'язань за енергосервісом та здійснення витрат бюджету.
Згідно з положенням ст. 22 Бюджетного кодексу України, за обсягом наданих повноважень, розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.
7.21. Як встановлено судом, відповідач є органом державної виконавчої влади з питань соціального захисту населення на території Лубенського району Полтавської області, оскільки входить до складу районної державної адміністрації.
Для реалізації своїх повноважень, відповідача визначено розпорядником державного бюджету, що вбачається з даних Єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів (п. 2.4. рішення суду).
7.22. З метою удосконалення обліку осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, Кабінет Міністрів України постановою від 29.01.2003 № 117 затвердив Положення про Реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Положення).
Держателем Реєстру є Мінсоцполітики, якому підпорядкований відповідач.
Відповідно Положення про реєстр Структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчі органи з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад та у випадках, передбачених цим Положенням, органи Пенсійного фонду України (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) забезпечують у межах повноважень формування реєстрових даних Реєстру та здійснюють інші повноваження створювачів із урахуванням вимог, передбачених Законом України “Про публічні електронні реєстри» та цим Положенням.
А також вносять до Реєстру інформацію про заміну (продовження строку дії) посвідчень, види та розмір пільг, наданих за рахунок місцевого бюджету (п. 1, п. 3 Положення про реєстр).
Отже відповідач має доступ до даних про пільгову категорію осіб, яким надавалися послуги телекомунікації та компенсація за надані послуги яким є предметом розгляду даної справи.
7.23. За наведених обставин суд погоджується з твердженнями позивача, про те, що Управління соціального захисту населення Лубенської районної адміністрації є належним відповідачем у цій справі.
7.24. Тож відповідач як орган, через який діє держава у цивільних відносинах, має обов'язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч.1 ст. 167 ЦК України); держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України).
7.25. При цьому, суд враховує, що чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.
7.26. Як встановлено судом, позивач надав телекомунікаційні послуги пільговій категорії населення у період січень - грудень 2024 рік на загальну суму 183 743,01 грн.
Загальний розмір наданих послуг громадянам на пільгових умовах вказаний в розрахунках, що надані позивачем, та наявні в матеріалах справи.
Проте, зазначена сума наданих пільгових послуг, відповідачем позивачу компенсована не була.
7.27. Будь-яких спростувань, обставин надання пільгових послуг позивачем за наявними у справі розрахунками, відповідач не навів. Контрозрахунок також не надав. Сама сума відшкодування відповідачем не оспорюється.
7.28. З огляду на наведене, суд зазначає, що Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
7.29. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
7.30. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
7.31. При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
7.32. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
7.33. При цьому, стандарт доведення «Вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
7.34. Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
7.35. Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
7.36. Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
7.37. Близький за змістом висновок викладений у низці постанов Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.07.2021 у справі 915/1889/19, від 15.07.2021 у справі №916/2586/20.
7.38. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
7.39. Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
7.40. За наведених обставин, оцінюючи розрахунки наданих послуг, що наявні в матеріалах справи, з яких вбачаються персональні дані кожної особи, що отримала надані послуги, з зазначенням адреси, особового рахунку, за якими можна ідентифікувати кожну особу, якій надані пільги, наведення кожної категорії пільг, суд приходить до висновку про вірогідність надання наданих послуг позивачем.
7.41. В свою чергу направлення зазначених документів на адресу відповідача, підтверджується поштовим описом вкладення від 11.07.2025.
7.42. На підставі викладених обставин суд приходить до висновку про задоволення позову.
7.43. При цьому, суд також враховує, що нормами ч. 2 ст. 617 ЦК України визначено, що відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
А згідно з ч. 6 ст. 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
7.44. Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо у залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004, від 01.12.2004 №20-рп/2004, від 09.07.2007 №6-рп/2007). Зокрема, у п.3.2 рішення від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 Конституційний Суд України наголосив, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
7.45. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі “Бакалов проти України» від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).
7.46. Суд також зазначає, що при ухваленні даного рішення судом враховано, що згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"; рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України").
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Наведена практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
7.47. Враховуючи викладене суд не вбачає необхідності надання оцінки кожному доводу сторін у справі у межах розгляду даної справи, оскільки вищенаведені аргументи господарського суду, на переконання судді є самостійною та достатньою підставою для ухвалення даного рішення.
8. СУДОВІ ВИТРАТИ.
8.1. Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
8.2. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України.
Так, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
8.3. Таким чином, у зв'язку із задоволенням позову у повному обсязі, витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн, сплата яких підтверджується платіжною інструкцією № 23455 від 01.09.2025, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 232-233,237-238 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Лубенської районної державної адміністрації Полтавської області (код ЄДРПОУ 03195228, площа Академіка Олексія Бекетова, 19, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500) на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" (код ЄДРПОУ 21560766, бульвар Т. Шевченка, 18, м. Київ, 01001) 183 743,01 заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання послуг зв'язку на пільгових умовах жителям Лубенської МТГ з січня по грудень 2024 року, а також 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору.
3. Видати судовий наказ після набрання цим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 10.11.2025.
СУДДЯ Юлія БАЙДУЖ