65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"10" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3435/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/3435/25
за позовом: Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Ґедройця, № 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тандем Сервіс Про» (вул. Чорноморського козацтва, № 13, оф. 501, м. Одеса, 65003, код ЄДРПОУ 45022202)
про стягнення 211 507,20 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тандем Сервіс Про», в якому просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за неналежне виконання зобов'язань за договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів від 12.02.2025 № ЦЗВ-02-00825-01 у сумі 211507,20 грн.
Підставою позову позивач визначив обставину неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів від 12.02.2025 № ЦЗВ-02-00825-01 в частині здійснення поставки товару у погоджені сторонами строки.
Як вказує позивач, 28.04.2025 на виконання умов договору ним, як покупцем, на електронну адресу постачальника направлено рознарядку (дозвіл) від 24.04.2025 № ЦЗВ-31/299 стосовно готовності прийняти партію товару на загальну суму 1410048,00 грн з ПДВ. Також, рознарядка 29.04.2025 була направлена на адресу постачальника засобами поштового зв'язку. На думку позивача, кінцевою датою поставки товару за рознарядкою є 28.05.2025, проте протягом строку дії рознарядки товар постачальником не поставлено, а поставлено з простроченням строку, обумовленого п. 4.2. договору.
Відтак, на переконання позивача, відповідач неналежно виконав свої зобов'язання за договором, чим порушив вимоги пунктів 1.1. та 4.2. договору, у зв'язку з чим позивачем нараховані штрафні санкції у сумі 211507,20 грн та на юридичну адресу постачальника направлена претензія від 17.07.2025 № ЦЗВ-20/3016 з вимогою сплатити зазначені штрафні санкції на поточний рахунок позивача. Вказана претензія зі сторони відповідача залишилась без задоволення та кошти в рахунок задоволення штрафних санкцій від відповідача на рахунок позивача не надходили.
Відповідач у відзиві на позов зазначив, що 29.04.2025 засобами поштового зв'язку на адресу відповідача було направлено рознарядку від 27.04.2025, яку останній отримав 05.05.2025, а відтак, на його думку, строк поставки за умовами договору - 05.06.2025. В свою чергу, поставка товару загальною кількістю 19200 кг відбулась трьома партіями 02.06.2025, 04.06.2025 та 06.06.2025.
Таким чином, відповідач вважає пріоритетним способом направлення документу під час виконання договору саме на поштову адресу постачальника, а твідтак строк поставки пропущено ним лише на один день під час поставки третьої партії товару. При цьому, виставлені ним рахунки на оплату товару були оплачені позивачем із порушенням строків оплати.
Окрім того, відповідач додає, що ним була надана банківська гарантія № Г/2025/102-01 від 23.01.2025 та 28.07.2025 позивач звернувся з вимогою до АТ «Кристалбанк» про сплату на рахунок позивача повної суми банківської гарантії. Означена вимога була виконана, 30.07.2025 АТ «Кристалбанк» звернувся із вимогою до відповідача про сплату на його рахунок повної суми банківської гарантії та 05.08.2025 відповідачем було сплачено на рахунок банку грошові кошти в розмірі 193844,88 грн.
Отже, за висновком відповідача, позивач за порушення строків поставки товару отримав грошові кошти в сумі банківської гарантії у розмірі 193844,88 грн та сплачена банківська гарантія становить 13,75% відсотків вартості товару. Поруч із цим позивач заявив позов про стягнення штрафних санкцій у розмірі 211507,20 грн, що становить 15% від вартості поставленого та оплаченого товару.
Додатково відповідач пояснив, що є господарюючим суб'єктом, основним видом діяльності якого є діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту та, оскільки не має власних виробничих потужностей, товари закуповуються безпосередньо у виробників, а також у посередників.
Водночас, як наголошує відповідач, специфікацією № 1 до договору передбачено, щ виробником товару, який має бути поставлений, має бути ТОВ «Поліколор», враховуючи що між відповідачем та ТОВ «Дніпро фарба трейд» було укладено договір № ДФ-0601/1 від 06.01.2025. В свою чергу, 01.01.2024 ТОВ «Дніпро фарба трейд» уклало договір на переробку давальницької сировини № 010124/Д з ТОВ «Поліколор», місцезнаходженням якого є Дніпропетровська обл., м. Кам'янське, вул. Східна, № 2-А, звідки здійснювалося відвантаження товару.
ТОВ «Поліколор» листом повідомило ТОВ «Дніпро фарба трейд» про вплив повітряних тривог на виконання договірних зобов'язань, а саме необхідність переривання виробничих процесів та перезапуску технологічних етапів, що призводить до втрати час. При цьому, 13.08.2025 Запорізька торгово-промислова палата видала сертифікат « 2300-25-1437 про форс-мажорні обставини, яким засвідчила настання форс-мажорних обставин, які зумовлені військовою агресією, що стало підставою введення воєнного стану. Отже, на переконання відповідача, означеним сертифікатом засвідчується настання обставин непереборної сили щодо обов'язку, зокрема виконати роботи з переробки давальницької сировини в готову продукцію та поставити за заявкою № 29/04-01 від 29.04.2025: емаль ПФ-115 (чорна) RAL-9011 (в кількості 19200 кг).
Відтак, відповідач на підставі наведеного вище просить звільнити від відповідальності за неналежне виконання договору, яке проявилося у короткому порушенні строків поставки, а у разі, якщо суд не знайде підстав для звільнення від відповідальності через настання форс-мажорних обставин, відповідач вважає, що штраф підлягає зменшенню на підставі ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Не погодившись із доводами відповідача, позивач надав відповідь на відзив, де вказав, що на виконання абзацу 4 пункту 4.5. договору рознарядку позивачем було першочергово надіслано відповідачу 28.04.2025 на електронну пошту, а 29.04.2025 - додатково засобами поштового зв'язку. З огляду на те, що 28.04.2025 відповідач був належним чином повідомлений про надання рознарядки, кінцевою датою поставки товару за рознарядкою є 28.05.2025, відповідно товару було поставлено поза межами строку дії рознарядки.
Посилання відповідача на настання обставин непереборної сили позивач вважає безпідставними, оскільки прострочення відповідачем поставки товару не було зумовлено обставинами непереборної сили, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які могли б підтвердити настання форс-мажорних обставин безпосередньо у відповідача, а відтак підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення умов договору відсутні. При цьому, позивач додає, що договір був укладений під час дії правового режиму воєнного стану на всій території України, у зв'язку з чим відповідач усвідомлював та повинен був усвідомлювати можливість настання негативних комерційних ризиків здійснення власної господарської діяльності.
Щодо застосування забезпечення виконання зобов'язання у вигляді банківської гарантії та штрафних санкцій позивач стверджує, що законом не встановлено обмежень на застосування декількох видів забезпечення виконання зобов'язань за правочинами, зокрема банківської гарантії та неустойки у вигляді штрафу та пені. Банківська гарантія як один із видів забезпечення невиконаних відповідачем зобов'язань за договором, водночас не є штрафною санкцією за невиконання останнього, а отже її сплата, на переконання позивача, не звільняє відповідача від обов'язку сплати нарахованих штрафних санкцій за прострочення поставки товару в обсязі, визначеному умовами договору.
При цьому, позивач додає, що приймаючи участь, відповідач, будучи учасником процедури закупівлі, завчасно ознайомився із тендерною документацією, невід'ємною частиною якої є проект договору про закупівлю, та погодився виконувати договір на умовах, зазначених у тендерній документації філії «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця». Відтак, відповідач заздалегідь був ознайомлений з умовами договору та погодився з ним, зокрема з підп. 9.3.1. п. 9.3. розділу 3 договору. Укладенням договору відповідач надав підтвердження щодо усвідомлення усіх ризиків, пов'язаних з виконанням умов цього договору, який укладено в умовах воєнного стану.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2025 позовна заява вх.№ 3524/25 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.
01.09.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області було прийнято позовну заяву (вх.№ 3524/25 від 27.08.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/3435/25. Справу № 916/3435/25 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.
Крім того, даною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
17.09.2025 представник ТОВ «Тандем Сервіс Про» звернувся до суду із заявою (вх. № 28940/25), якою просив залучити його у справу в якості представника відповідача та надати доступ до електронної справи № 916/3435/25 в підсистемі «Електронний суд». Вказана заява була задоволена судом та 19.09.2025 представнику надано доступ до матеріалів електронної справи.
23.09.2025 відповідачем подано до суду відзив на позов (вх. № 29580/25), який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього документами.
Того ж дня відповідачем подано до Господарського суду Одеської області клопотання (вх. № 29588/25 від 23.09.2025) про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, згідно якого останній просив суд призначити справу № 916/3435/25 до розгляду за правилами загального позовного провадження, починаючи зі стадії відкриття провадження.
01.10.2025 від позивача надійшла до суду відповідь (вх. № 30615/25) на відзив відповідача, яка також судом була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із поданими доказами.
07.10.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Тандем Сервіс Про» (вх. № 29588/25 від 23.09.2025) про розгляд справи № 916/3435/25 за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.
Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.
За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
У зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов'язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».
За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).
На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв'язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, з метою всебічного, повного, об'єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов'язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ст. 248 ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов'язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
10.11.2025 судом було ухвалено та підписано рішення у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
12.02.2025 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» (покупець, позивач, АТ «Укрзалізниця») в особі філії Центр забезпечення виробництва» АТ «Укрзалізниця» (філія «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тандем Сервіс Про» (постачальник, відповідач, ТОВ «Тандем Сервіс Про») укладений за результатами проведеної закупівлі договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № ЦЗВ-02-00825-01, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до Специфікації № 1 (Додаток 1), що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору.
Відповідно до п.п. 1.2., 1.3. договору найменування товару: фарби (емаль ПФ-115 (чорна) RAL-9011). Кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у Специфікації № 1 (Додаток № 1) до цього договору.
Згідно із п. 1.5. договору, постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України.
За умовами п. 4.2. договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Партією товару вважається обсяг одиниць товару, визначений покупцем у рознарядці, якщо інше не вказано в самій рознарядці. Строк поставки товару - протягом 30 календарних днів з дати надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки товару: м. Фастів (Київська обл.) або на адресу іншого підрозділу вказаного в рознарядці покупця. Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.
Відповідно до п. 4.5. договору сторони домовились, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику в один з таких способів:
- на поштову адресу постачальника, зазначену в цьому договорі (листом з оголошеною цінністю та описом вкладення повідомленням про вручення);
- вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис;
- шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) скан-копії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.
Згідно з п. 4.6. договору, датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної.
Пунктами 6.1., 6.3. договору сторони передбачили, що покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації № 1 (Додаток 1) до цього договору. Ціна товару включає вартість товару, тари (упаковки), а також інші витрати постачальника, пов'язані з виконанням цього договору. Ціна договору становить 3 230 748,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 20% 646 149,60 грн, усього з ПДВ 3 876 897,60 грн.
Підпунктом 8.3.1. пункту 8.3. договору встановлений обов'язок постачальника забезпечити поставку товару у строки та на умовах, що встановлені цим договором.
У підпункті 9.3.1. пункту 9.3. договору передбачено, що при порушенні строків поставки постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 15% від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.2. цього договору, а за прострочення понад 15 днів додатково сплачується пеня у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару, яка нараховується за кожен день прострочення до моменту виконання постачальником зобов'язання щодо поставки товару або до останнього дня строку дії цього договору.
Відповідно до п. 10.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, якщо таке невиконаня є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладання цього договору (або існували на момент укладання, але не впливали на можливість виконання цього договору) та виникли поза волею сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.
Згідно із п. 10.2. договору сторона, що не може виконати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 (тридцять) робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.
За умовами п. 10.5. договору, якщо сторона без поважних причин не повідомила іншу сторону у строки, визначені п. 10.2. цього договору, про виникнення (наявність) обставин непереборної сили та/або не надала підтверджуючі ці обставини документи, така сторона у подальшому не має права вимагати подовження умов цього договору та звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором.
Пунктом 11.1. договору сторони визначили, що постачальник до підписання договору зобов'язаний надати забезпечення виконання цього договору у вигляді банківської гарантії, у розмірі 5% від ціни договору, що становить 193844,88 грн. Строк дії забезпечення виконання цього договору у вигляді гарантії повинен бути дійсним з дня укладення договору та обов'язково повинен перевищувати строк дії договору не менше ніж на 1 календарний місяць.
В свою чергу, умовами п. 11.7. договору сторони встановили, що у разі порушення постачальником умов цього договору, а саме невиконання та/або неналежного виконання ним своїх зобов'язань за цим договором, у тому числі непоставки товару у строк, визначений п. 4.2. цього договору, покупець має право стягнути забезпечення виконання договору та/або має право в односторонньому порядку розірвати цей договір, письмово повідомивши про це постачальника в порядку згідно пп. 8.2.3. цього договору.
Строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 30.06.2025 (п. 16.1. договору).
Пунктом 17.2. договору передбачено, що сторони підтверджують, що вони усвідомлюють усі ризики, пов'язані з виконанням умов цього договору, який укладається в умовах дії воєнного стану, введеного в установленому законодавством порядку.
У розділі 19 договору «Місцезнаходження та реквізити сторін» визначено електронну пошту постачальника: tandemservicepro@gmail.com.
Відповідно до Специфікації 1 до договору предметом поставки є: емаль ПФ-115 (чорна) RAL-9011; рік/дата виготовлення, виробник - не раніше листопада 2024, ТОВ «Поліколор»; кількість - 52790 кг; ціна - 3876897,60 грн з ПДВ.
Як свідчать матеріали справи, рознарядка № ЦЗВ-31/299 від 24.04.2025, згідно якої надано дозвіл на відвантаження фарби (емаль ПФ-115 (чорна) RAL-9011) у кількості 19200 кг на загальну суму 1410048,00 грн згідно з договором № ЦЗВ-02-00825-01 від 12.02.2025, була надіслана 28.04.2025 на електронну адресу відповідача tandemservicepro@gmail.com.
29.04.2025 вказану вище рознарядку позивачем додатково було направлено на адресу місцезнаходження відповідача засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта» листом з описом вкладення, яку останнім було отримано 05.05.2025, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Як убачається з матеріалів справи відповідачем поставлено товар на суму 1410048,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 32 від 02.06.2025 на суму 308448,00 грн, № 36 від 04.06.2025 на суму 785808,00 грн та № 43 від 06.06.2025 на суму 315792,00 грн, а також відповідними товарно-транспортними накладними № Р32-35 від 02.06.2025, № Р36-37 від 04.06.2025 та № Р40-43 від 06.06.2025.
Позивач надіслав відповідачу претензію № ЦЗВ-20/3016 від 17.07.2025, де позивач зазначив про порушення відповідачем умов п. 4.2. договору та просив розглянути цю претензію в десятиденний строк з дня її отримання і сплатити штраф у сумі 211507,20 грн. Матеріали справи містять належні докази направлення претензії відповідачу на електронну пошту та засобами поштового зв'язку.
Між тим, в матеріалах справи наявна укладена між АТ «Кристалбанк», як гарантом, та ТОВ «Тандем Сервіс Про», як принципалом, заява-договір на приєднання № Г/2025/102-01 від 21.01.2025 до публічної пропозиції на укладення договору про надання банківських гарантій АТ «Кристалбанк» (про надання гарантії), відповідно до якої гарант за заявою-договором надає принципалу гарантію виконання зобов'язань за договором, укладеним за результатами проведених торгів в сумі 193844,88 грн. Бенефіціаром визначено філію «Центр забезпечення виробництва» Акціонерного товариства «Українська залізниця». Умовами гарантії визначено порушення принципалом зобов'язань за договором, строк дії гарантії - до 01.08.2025 включно.
До вказаної заяви договору також додано банківську гарантію № Г/2025/102-01 від 23.01.2025, за умовами якої гарант зобов'язується сплатити на користь бенефіціара суму цієї гарантії у випадку невиконання (неналежного виконання) принципалом своїх зобов'язань перед бенефіціаром за договором. Приймаючи до уваги вищевикладене, гарант цим безумовно та безвідклично зобов'язується виплатити бенефіціару повну суму, що складає 193844,88 грн протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня одержання першої письмової вимоги бенефіціара, підписаної уповноваженою особою та у якій бенефіціар заявляє про те, що: принципал не виконав свої зобов'язання за договором про закупівлю; чи принципал неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором про закупівлю.
28.07.2025 АТ «Українська залізниця» звернулось до АТ «Кристалбанк» з вимогою № ЦЗВ-20/3175, з якої убачається, що цією вимогою він заявив про неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором № ЦЗВ-02-00825-01 від 12.02.2025, а саме: порушення строків поставки товару (не поставка товару у строк, встановлений п. 4.2. договору), у зв'язку з чим вимагав протягом 5 робочих днів з дня одержання цієї вимоги сплатити АТ «Українська залізниця» в особі філії «ЦЗВ» АТ «Укрзалізниця» повну суму гарантії (гарантовану суму) в розмірі 193844,88 грн згідно з банківською гарантією від 23.01.2025 № Г/2025/102-01.
В свою чергу, 30.07.2025 АТ «Кристалбанк» звернулось до ТОВ «Тандем Сервіс Про» з листом № 1101, яким просило відповідача, для забезпечення суми вимоги з метою її оплати на користь бенефіціара, сплатити кошти у сумі 193844,88 грн в термін до 01.08.2025 включно.
Відповідачем здійснено сплату АТ «Кристалбанк» грошових зобов'язань в розмірі 193844,88 грн згідно заявки-договору про приєднання № Г/2025/102-01 від 21.01.2025, що підтверджується платіжною інструкцією № 823 від 05.08.2025.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Суд враховує, що відповідно до Закону України № 4196-IX від 09.01.2025 «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об'єднань юридичних осіб», Господарський кодекс України з 28.08.2025 втратив чинність.
Однак, для господарських договорів, укладених до 28.08.2025, норми ГК України продовжують застосовуватися до завершення строку дії таких договорів або до їх припинення, якщо інше не передбачено законом чи договором. У даному випадку договір укладено 12.02.2025 та спірні правовідносини виникли до втрати чинності ГК України, тому його норми підлягають застосуванню у цьому випадку.
Відповідно до ст. 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом частини першої статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського Кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.
Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 3 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
У статті 15 Цивільного Кодексу України зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із статтею 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Згідно із ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 563 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.
Згідно з частиною 1 статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.
Статтею 560 ЦК України визначено, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Положеннями частини першої статті 655 Цивільного Кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (стаття 662 Цивільного кодексу України).
Стаття 663 Цивільного кодексу України регламентує, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України).
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах справи, суд доходить до висновку, що між сторонами існують майново-господарські зобов'язання.
Предметом даного позову є вимоги позивача до відповідача про стягнення 211507,20 грн штрафу. Підставами позову є порушення відповідачем умов договору, в частині своєчасної поставки товару.
Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов'язків: майново-господарських зобов'язань згідно ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. З укладенням такого договору постачальник бере на себе обов'язок передати у власність покупця товар належної якості і, водночас, набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов'язаний здійснити оплату.
В свою чергу, за умовами спірного договору підставою для вчинення відповідачем певних дій (поставка товару) є отримання від позивача належним чином оформленої рознарядки.
Як вже зазначалось судом вище, позивач 28.04.2025 направив на електронну адресу відповідача рознарядку № ЦЗВ-31/299 від 24.04.2025 на поставку товару на суму 1410048,00 грн з ПДВ., що підтверджується роздруківкою з електронної пошти позивача. Відповідачем жодним чином не спростовано направлення вказаної рознарядки на його електронну пошту та неотримання ним такої рознарядки.
Між тим, судом встановлено, що у відповідності до п. 4.5. договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № ЦЗВ-02-00825-01, позивачем додатково 29.04.2025 було направлено відповідну рознарядку засобами поштового зв'язку на адресу місцезнаходження відповідача, у зв'язку з чим, приймаючи до уваги те, що умовами договору визначено, що строк поставки товару відраховується саме з дати надання письмової рознарядки, в будь-якому разі граничним строком поставки товару відповідачем позивачу за рознарядкою на поставку партії товару № ЦЗВ-31/299 від 24.04.2025 є не пізніше 29.05.25.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, після укладення 12.02.2025 договору та отримання від позивача рознарядки на поставку товару № ЦЗВ-31/299 24.04.2025 на суму 1410048,00 грн, відповідач мав вжити заходів щодо поставки товару у строк передбачений у п. 4.2. договору, а саме до 29.05.2025 включно.
Водночас, дослідивши матеріали справи, зокрема надані сторонами обопільно підписані видаткові накладні на поставку товару, суд встановив, що відповідачем було поставлено товар на суму 1410048,00 грн, зокрема, 02.06.2025 на суму 308448,00 грн, 04.06.2025 на суму 785808,00 грн та 06.06.2025 на суму 315792,00 грн.
Відтак, з представлених доказів та наведених пояснень, судом встановлено, що відповідачем за період з 02.06.2025 по 05.06.2025 поставлено на користь позивача, а останнім прийнято товар, визначений рознарядкою, проте з порушенням граничного строку, визначеного у п. 4.2. договору.
А відтак, твердження відповідача про те, що строк виконання його зобов'язання, а саме поставки товару, ним було порушений лише на один день за останньою поставкою, судом відхиляються.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов договору, допустив прострочення виконання свого зобов'язання.
З наведеного у позовній заяві розрахунку штрафу вбачається, що його розмір було визначено позивачем у загальній сумі 211507,20 грн, що складає 15% від загальної вартості невчасно поставленого в строк товару, а саме - 1410048,00 грн, який є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим штраф підлягає стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.
Стосовно посилань відповідача на те, що порушення сталося внаслідок виникнення форс-мажорних обставин суд зазначає, що умови звільнення від відповідальності у разі настання обставин або дій непереборної сили викладені у пункті 10.2. договору,
Для звільнення від відповідальності необхідно одночасно виконання двох умов:
- повідомити іншу сторону про обставин непереборної сили у письмовій формі протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту їх виникнення;
- надати підтверджуючі документи у строк, що не перевищує 30 (тридцять) робочих днів.
Слід зазначити, що посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов'язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17 та від 07.06.2023 у справі № 906/540/22).
У контексті приписів ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палати України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб.
Статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Відповідно до п.3.3. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затверджених рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 р. №44(5), сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.
Згідно п.п.6.1., 6.2. Регламенту підставою для засвідчення форс-мажорних обставин є наявність однієї або більше форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), перелічених у ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" в редакції від 02.09.2014 року, а також визначених сторонами за договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими, відомчими та/чи іншими нормативними актами, які вплинули на зобов'язання таким чином, що унеможливили його виконання у термін, передбачений відповідно договором, контрактом, угодою, типовим договором, законодавчими та/чи іншими нормативними актами.
Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
До кожної окремої заяви додається окремий комплект документів.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 09.11.2021 у справі №913/20/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 у справі №910/9258/20.
Ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести.
Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.
Отже, з наведених норм слідує, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.
Між тим, доказів повідомлення відповідачем позивача про форс-мажорні обставини та надання останньому протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту їх виникнення доказів про неможливість виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором у зв'язку із настанням відповідних форс-мажорних обставин матеріали справи не містять.
Також, суд зазначає, що матеріали справи не містять сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну можливість виконання зобов'язань відповідача саме за спірним договором.
Судом враховано, що згідно з усталеною судовою практикою, викладеною, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.18 у справі № 910/7495/16, форс-мажорні обставини характеризуються об'єктивною та абсолютною дією, непередбачуваністю, а також надзвичайністю і невідворотністю.
Проте, ці ознаки необхідно розглядати в контексті конкретного договору та конкретних умов господарської діяльності сторін. Інакше кажучи, форс-мажор має персоніфікований характер, і його дія оцінюється індивідуально для кожного випадку.
Між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання зобов'язання має існувати прямий причинно-наслідковий зв'язок.
Тобто, сторона не може посилатись на форс-мажор, якщо невиконання зобов'язання сталось (мало місце) з інших причин, наприклад, через власну недбалість чи комерційні ризики, які вона (сторона за договором) мала передбачити та врахувати.
Вказаної думки також дійшов Верховний Суд у постанові від 31.08.2024 у справі №910/15264/21.
Наведені відповідачем систематичні «невідворотні та непередбачувані» обставини у вигляді тривалих повітряних тривог у м. Кам'янське Дніпропетровської області, що призводило до зупинення ТОВ «Поліколор» виробничого процесу та необхідності його перезапуску, що в свою чергу, призвело до неможливості виконати вчасно роботи з переробки давальницької сировини в готову продукцію та поставити товар, не свідчить про наявність форс-мажорної (них) обставини (вин), оскільки відповідач (або виробник товару) повинен був врахувати можливість виникнення перебоїв у роботі у зв'язку із постійними тривалими повітряними тривогами.
А умови пункту 10.1. договору не передбачають в якості форс-мажорних обставин - зупинення виробничого процесу та необхідність його перезапуску через повітряні тривоги у виробника продукції , який не є стороною цього договору.
Крім того, суд враховує положення пункту 1.5. договору, у якому постачальник гарантував, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України.
Також судом було враховано та досліджено всі матеріали, які надані до справи, а саме: договір від 06.01.2025 № ДФ-0601/1 з документами щодо виконання вказаного договору; сертифікат Запорізької торгово-промислової палати № 2300-25-1437 від 13.08.2025 про форс-мажорні обставини, виданий ТОВ «Поліколор».
З огляду на вказане, а також приймаючи до уваги те, що договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів від 12.02.2025 № ЦЗВ-02-00825-01 є двостороннім, ані Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпро Фарба Трейд», ані Товариство з обмеженою відповідальністю «Поліколор» не є сторонами за вказаним договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів від 12.02.2025 № ЦЗВ-02-00825-01, а позивач у цій справі не є стороною по договору № ДФ-0601/1 від 06.01.2025, а також те, що ні позивач, ні відповідач взагалі не мають з ТОВ «Поліколор» будь-яких договірних відносин, судом, через необґрунтованість, відхиляються твердження сторони відповідача з посиланням на вказані документи (докази), як на підставу для звільнення його від відповідальності за неналежне виконання спірного договору та відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі.
Отже, посилання відповідача на те, що для нього настали форс-мажорні обставини у зв'язку з тривалими повітряними тривогами, що призводили до зупинення виробничого процесу у виробника товару є безпідставним, оскільки у пункті 1.5. договору постачальник гарантував, що на момент укладення цього договору він вже є власником товару, визначеного у п. 1.2. договору.
Підсумовуючи вищевказане, суд дійшов висновку про те, що у даному конкретному випадку зупинення виробничого процесу ТОВ «Поліколор» та необхідність його перезапуску не може бути форс-мажорною обставиною, а сертифікат Запорізької ТПП від 13.08.2025 за №2300-25-1437 не відношення до спірних правовідносин, не має преюдиційного характеру і не має оцінюватись судом у сукупності з іншими доказами.
При цьому суд звертає увагу на те, до спірний договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів №ЦЗВ-02-00825-01 сторонами було укладено 12.02.2025, в той час як воєнний стан в Україні введено з 24.02.2022. Відтак, під час укладення договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів №ЦЗВ-02-00825-01 від 12.02.2025, погодження строків, порядку поставки та ціни товару відповідач усвідомлював, що такий договір укладається у період дії воєнного стану в країні та мав враховувати ситуацію, яка склалась на території України у зв'язку із введенням військового стану через військову агресію Російської Федерації.
Тобто, станом на дату укладання договору, а саме 12.02.2025, відповідач усвідомлював та був обізнаний про наближеність виробництва ТОВ «Поліколор» та ТОВ «Дніпро Фарба Трейд» до прифронтових територій, усвідомлював (повинен був усвідомлювати) про можливість наслідків такої наближеності та про можливість оголошення тривалих повітряних тривог та зупинення виробничого процесу. Втім, не вжив достатніх заходів на упередження та уклав вказаний договір фактично прийнявши зобов'язання з поставки товару у строки, передбачені за цим договором.
Отже, недодержання своїх обов'язків контрагентом відповідача за договором не може бути тією обставиною, що звільняє відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання.
За таких обставин, введення воєнного стану в Україні та наявність сертифікату Запорізької ТПП, виданого ТОВ «Поліколор», який засвідчує військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, зокрема тривалі повітряні тривоги в м. Кам'янське Дніпропетровської області, не звільняють відповідача від виконання ним зобов'язань перед позивачем, взятих на себе на підставі договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів від 12.02.2025 № ЦЗВ-02-00825-01.
Щодо твердження відповідача про те, що позивач стягнув банківську гарантію в сумі 193844,88 грн на підставі п. 11.1 договору, що в загальному розмірі є 13,75 відсотків вартості товару, а штрафні санкції, які заявлені позивачем до стягнення у цій справі становлять 15% від вартості поставленого товару, суд зазначає, що гарантія забезпечує компенсацію витрат у разі, якщо постачальник не виконає умови договору, що захищає покупця від збитків, тобто гарантія є забезпеченням виконання договору про закупівлю, а не є окремою штрафною санкцією, отже вказані твердження відповідача є безпідставними.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що стягнення коштів за банківською гарантією та стягнення неустойки з боржника не є подвійною відповідальністю, оскільки вони випливають з різних зобов'язань - гаранта перед бенефіціаром та боржника перед кредитором.
Так, у постанові від 21.12.2018 у справі №908/7/18 Верховний Суд дійшов висновку, що неустойка і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов'язань. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності. Можливість стягнення з відповідача пені та штрафу за порушення строків поставки товару за договором не ставиться у залежність від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією.
У постанові Верховного Суду від 01.04.2019 у справі №910/2693/18 зроблено висновок, що за своєю правовою природою гарантія має автономний (незалежний) характер від основного зобов'язання та, відповідно, не залежить від обставин припинення основного зобов'язання. У зв'язку з цим виплата гарантом суми, на яку видано гарантію, жодним чином не може зараховуватись в рахунок виконання основного зобов'язання та відповідно впливати на його чинність/припинення. У свою чергу сплата принципалом (постачальником), відповідно до умов договору поставки штрафних санкцій за порушення строків поставки товару не виключає обов'язку гаранта сплатити кредитору грошову суму за гарантією, оскільки сама по собі сплата постачальником штрафних санкцій за договором не усуває факту допущеного порушення зобов'язання та не позбавляє кредитора права на задоволення своїх вимог за рахунок гарантії. Тобто зазначені способи забезпечення виконання зобов'язання (штрафні санкції та гарантія) не є взаємовиключними.
Таким чином, правова позиція Верховного Суду зводиться до того, що кредитор має право одночасно вимагати виконання банківської гарантії від гаранта та стягнення неустойки з боржника, оскільки це різні за правовою природою зобов'язання.
Таким чином, банківська гарантія є одним із видом забезпечення виконання зобов'язання, а тому жодним чином не впливає на стягнення з відповідача суми штрафних санкцій, у зв'язку із неналежним виконанням ТОВ «Тандем Сервіс Про» договірних зобов'язань в частині строків поставки товару.
Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій.
Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту ст. 233 ГК України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Разом з тим, згідно ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.
Зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень.
Так, за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, залежить від розсуду суду, котрий при цьому користується доволі широкою дискрецією. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного критерію для зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника. Зменшення неустойки є правом, а не обов'язком суду.
Отже, при вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить із конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, котрі водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 Господарського кодексу України і ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України (наведений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 14.05.2024 у справі № 916/2779/23, від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22).
Відповідно до ч. 1 ст. 129 Конституції України основними засадами (принципами) господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Аналогічні положення закріплені п. 2 ч. 3 ст. 2 ГПК України, а справедливість - загальний конституційний принцип, який неодноразово застосувався судами, в тому числі і Конституційним Судом України.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Так Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 Конституційний Суд підкреслив, що зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки, а справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.
У рішенні Конституційного Суду України від 11.10.2005 № 8-рп/2005 Суд підкреслив, що діяльність правотворчих і правозастосовних органів має здійснюватися за принципом справедливості.
Верховний Суд у постанові від 18.05.2022 у справі № 280/988/19 зазначив, що дотримання необхідного (справедливого) балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами (принципу пропорційності) є важливою вимогою громадянського суспільства, демократичної, соціальної та правової держави та складовою принципу верховенства права.
Також загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.
Згідно зі ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Отже, виходячи з наведеного та вирішуючи у цій справі за клопотанням відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 1 грн, суд враховує наступне.
У постанові об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 звертає увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Водночас сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - ст. 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови щодо неустойки: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, - у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Отже, і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) має індивідуально-оцінний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), що обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто в межах судового розсуду.
Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і дане питання вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як вже було зазначено судом, вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.
Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат.
Господарські санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
В обґрунтування зменшення розміру штрафних санкцій відповідач посилається на те, що саме зобов'язання з поставки було виконано у повному об'ємі та з незначним простроченням. Дане порушення строків поставки виникло внаслідок форс-мажорних обставин, що в свою чергу виключає умисел відповідача та вказує на винятковість обставин, які призвели до незначної прострочки. Окрім того, позивач скористався своїм правом та стягнув з відповідача банківську гарантію за неналежне виконання договору у розмірі 193844,88 грн., тобто майже повний розмір штрафних санкцій.
У вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання. Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Суд об'єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги наступне.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та станом на даний час триває.
Відповідні обставини, в силу приписів ч. 3 ст. 75 ГПК України є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.
Масштабні військові дії, які вчиняються Російською Федерацією з 24.02.2022, спрямовані на знищення державності України, спричинили загибель людей, пошкодження та знищення житла, іншого майна, інфраструктури населених пунктів, зумовили проведення загальної мобілізації, а отже і величезні зміни в економіці, правовому регулюванні, зайнятості населення, житті громадянського суспільства України.
Ведення воєнного стану, неодмінно впливає на спроможність своєчасного виконання господарських зобов'язань, проте не лише для бюджетних установ, підприємств та організацій, а також і в значній мірі для фізичних осіб-підприємців та підприємств, товариств тощо, які в певній мірі втратили можливості повноцінно проводити свою господарську діяльність.
Очевидно, що в умовах воєнного стану господарюючі суб'єкти на всій території країни зазнали та зазнають на собі вплив від військової агресії, що викликане порушенням господарських ланцюгів з суміжними підприємствами, порушенням стабільності критично важливих питань діяльності у сфері електропостачання, водопостачання та теплопостачання.
Суд зазначає, що загальновідомим та нормативно врегульованим є питання відносно існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків, обмежує безперешкодне здійснення господарської діяльності. Однак, суд зауважує, що ступінь цього впливу є різним.
Як вже зазначалось, відповідач не є виробником товару, про що позивач був обізнаний, а лише є комерційним посередником, який поставляє продукцію, фізично виготовлену виробником, про, що також було відому позивачу. Без технічної можливості виробника виконати замовлення та поставку фізично неможливо, що створює об'єктивну перешкоду, незалежну від волі відповідача (постачальника).
Наявними у справі доказами підтверджено, що в тому числі товар за спірною рознарядкою був виготовлений та поставлений на адресу позивача у період з 02.06.2025 по 05.06.2025 через вплив повітряних тривог, що призвели до переривання виробничих процесів та перезапуску технологічних етапів, що не залежало від волі, бажань та дій ТОВ «Тандем Сервіс Про» (постачальника) і має зв'язок з вимушеним порушенням своїх зобов'язань за договором. У зв'язку з цим, нездійснення поставки товару у даному випадку викликане рядом обставин, які склалися в тому числі поза волею відповідача та на які відповідач об'єктивно не міг вплинути, незважаючи на вчинення дій, спрямованих на належне виконання зобов'язання, а відтак прострочення виконання зобов'язань не є умисним і за таких умов нарахування штрафних санкцій у повному обсязі є дещо несправедливим та непропорційним наслідкам, що настали.
Окрім того, з урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, при вирішенні даного спору по суті судом також враховано, що в позовній заяві позивач не посилається на спричинення йому збитків внаслідок несвоєчасної поставки товару, будь-яких доказів з цього приводу ним до суду не надано.
Суд звертає увагу, що позивачем не надано доказів того, що поставка відповідачем товару за договором з порушенням строку мала наслідком зупинення діяльності або виробництва позивача, або потягло інші наслідки для позивача у взаємовідносинах з контрагентами, внаслідок чого йому були заподіяні збитки.
При цьому, судом встановлено, що зобов'язання відповідача перед позивачем забезпечене банківською гарантією, тому відповідач внаслідок порушення взятих на себе зобов'язань за договором вже поніс збитки у вигляді виплати позивачу коштів у розмірі 193844,88 грн в якості забезпечення виконання зобов'язань відповідача за договором у зв'язку з настанням гарантійного випадку.
Так, як зазначалось вище, АТ «Кристалбанк» отримало вимогу позивача на перерахування коштів у розмірі 193844,88 грн, які є забезпеченням гарантії виконання зобов'язань відповідача за договором, натомість банк звернувся до відповідача з вимогою здійснити грошове покриття для виконання вимоги по гарантії. 05.08.2025 відповідач здійснив платіж у розмірі 193844,88 грн в якості грошового покриття для виконання вимоги по гарантії, про що свідчить додана до відзиву на позов платіжна інструкція №823 від 05.08.2025.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що забезпечення виконання зобов'язання засобами банківської гарантії та неустойки мають різну правову природу, не виключає одночасне застосування останніх, водночас зауважує на тому, що наведені правові механізми та можливість їх реалізації кредитором внаслідок порушення боржником взятих на себе зобов'язань передусім спрямовані на забезпечення компенсаторної функції.
Відтак, за результатами розгляду даного спору по суті, враховуючи доводи та аргументи сторони відповідача суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення нарахованих штрафних санкцій оскільки як вірно звертає увагу суду відповідач, по-перше, зобов'язання ним повністю виконано і з незначним простроченням, по-друге, постачання товару відбувалося без умов попередньої оплати, що підтверджує відсутність у позивача ризиків втрати коштів, а по-третє, позивачем отримано кошти за банківською гарантією з огляду на порушення умов договору.
Судом не заперечується, що сплата коштів за банківською гарантією та нараховані штрафні санкції є різними способами забезпечення виконання договірного зобов'язання, однак в даному випадку одночасне стягнення коштів за банківською гарантією за порушення строків поставки товару за договором та стягнення штрафних санкцій за те саме порушення є, на переконання суду, надмірним тягарем для сторони відповідача та фактично є подвійною відповідальністю.
Враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених ст. 3 ЦК України, з огляду на кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, з метою недопущення застосування штрафу як каральної санкції, відсутність доказів того, що даний випадок є винятковим та спричинив понесення позивачем збитків, суд дійшов висновку щодо необхідності їх зменшення на 95%, що відповідно в сукупності становить 10575,36 грн.
На думку суду, стягнення з відповідача такої суми штрафу забезпечує інтереси позивача у зв'язку з вчиненим порушенням іншою стороною договору, компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем строків сплати боргу, стягнення ж з відповідача штрафу у повному обсязі, з урахуванням вже отриманих позивачем коштів за банківською гарантією, не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання, суттєво підірве фінансовий стан відповідача та призведе до збитковості його діяльності, що, негативним чином впливає на загальну спроможність підприємства своєчасно виконувати замовлення та навіть продовжувати вести господарську діяльність в цілому та відповідно, може призвести до неможливості отримання підприємством грошових коштів для оплати податків та зборів, виплати заробітної плати працівникам Товариства, призведе до неминучої зупинки діяльності відповідача та, відповідно, втрати працівниками своїх робочих місць.
З огляду на наведене, суд вважає за справедливе, пропорційне і таке, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, зменшити розмір штрафу до 5% від нарахованої суми - 10575,36 грн, що буде адекватною та співрозмірною компенсацією з порушеним інтересом позивача у даному конкретному випадку, та стягнути вказану суму з відповідача на користь позивача, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення штрафу позивачу слід відмовити.
При цьому, суд наголошує, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).
В свою чергу, частиною 1 ст. 14 ГПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 року в справі від 22.02.2024 року в справі № 915/1723/21, від 28.09.2023 року в справі № 910/19206/21, від 28.09.2022 року в справі № 910/1539/21 (910/9303/21) та від 18.05.2021 року в справі №916/2255/18.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
З огляду зазначених вище норм процесуального права суд вважає за необхідне вказати, що судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому, тоді як:
- належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини, тобто під належністю доказу розуміється наявність об'єктивного зв'язку між змістом доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об'єктом судового пізнання;
- обов'язок доказування в силу вимог процесуального закону покладено безпосередньо на сторони, тоді як надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду та здійснюється за унормованими процесуальними нормами правилами і принципами/стандартами.
Судом також враховано, що достовірність - властивість інформації бути правильно сприйнятою, ймовірність відсутності помилок, безсумнівна вірність наведених відомостей, які сприймає людина; відомості можуть бути достовірними або недостовірними для того, хто їх сприймає, а не взагалі.
Слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Суд зазначає, що Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, в силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
При цьому, відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд звертає увагу на те, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Водночас, статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v Spain), параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у постанові Верховного Суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 зазначено: «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі». «Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права» (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю «питомою вагою» принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах».
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування позивача не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням тієї обставини, що відповідачем у справі факти, викладені в позовній заяві, не спростовано, господарський суд, приймаючи до уваги встановлені ним дійсні обставини справи, вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення штрафу в розмірі 10575,36 грн з урахуванням висновків суду щодо можливості зменшення нарахованої суми штрафу.
У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір покладається на відповідача. У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тандем Сервіс Про» (вул. Чорноморського козацтва, № 13, оф. 501, м. Одеса, 65003, код ЄДРПОУ 45022202) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Ґедройця, № 5, м. Київ, 03150, код ЄДРПОУ 40075815) штраф в розмірі 10 575 (десять тисяч п'ятсот сімдесят п'ять) грн 36 коп та судовий збір в розмірі 2 538 (дві тисячі п'ятсот тридцять вісім) грн 09 коп.
3. В решті позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 10 листопада 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський