65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"05" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2171/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 25830731, 65074, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Абрамова Данила Валерійовича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
про стягнення 23062,65 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Позивач Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача фізичної особи-підприємця Абрамова Данила Валерійовича про стягнення 23062,65 грн.
Як на підставу своїх вимог заявник посилається на неналежне виконання відповідачем умов договорів №ТС-1343/19 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 22.10.2019 та №УТ-810/20 на право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі від 30.09.2020.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.06.2025 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк на усунення недоліків.
У встановлений господарським судом строк позивачем усунуто недоліки позовної заяви, про що подано відповідні докази.
Ухвалою суду від 30.06.2025 позовну заяву Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та вирішено інші процесуальні питання.
Під час розгляду справи у суду виникла необхідність в отриманні пояснень позивача щодо розрахунку заявлених до стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції.
Ухвалою суду від 09.10.2025, з урахуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, постановлено розглянути справу у розумні строки; призначено судове засідання у справі на 22.10.2025.
21.10.2025 до суду від позивача надійшли письмові пояснення.
У судовому засіданні 22.10.2025 господарський суд оголосив перерву до 05.11.2025.
28.10.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
У судове засідання 05.11.2025 представники сторін не з'явились.
Щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом.
Згідно з ч.5 ст.6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Ухвали суду у даній справі направлені та доставлені відповідачу до його Електронного кабінету.
За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.
Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.
Таким чином, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.
Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі ухвалено за результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи.
В судовому засіданні 05.11.2025 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України постановлено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 21.10.2019 за заявою відповідача між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (далі - уповноважений орган) та фізичною особою-підприємцем Абрамовим Данилом Валерійовичем (далі - користувач) був укладений договір на право користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності № ТС-1343/19, за умовами п. 2.1. якого уповноважений орган надає користувачу право за плату тимчасово використовувати місце під розташування тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС), загальною площею 5,00 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/20 на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси або інших об'єктах, що перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.
Відповідно до п.п. 2.2., 2.3. договору, підставою для розміщення ТС в межах м. Одеси за цим договором є паспорт прив'язки, який є невід'ємною частиною цього договору. Розташування ТС здійснюється згідно комплексної схеми розміщення ТС у випадку її наявності та визначається відповідно до виданого паспорту прив'язки ТС. Розрахунок плати за користування місцем для розташування ТС та адреса їх розміщення визначаються у відповідних додатках до цього договору.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що уповноважений орган має право, зокрема, в односторонньому порядку розірвати цей договір у тому числі, у випадку: якщо паспорт прив'язки анульовано; несплати коштів, передбачених розділом 5 цього договору, протягом двох та більше місяців поспіль.
За умовами підп. 4.2.4. п. 4.2. договору, користувач зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.
Згідно з п.п. 5.1.-5.3. договору, плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених виконавчим комітетом Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору. Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на зазначений у цьому договорі банківський рахунок. У разі нерозміщення ТС через зміну містобудівної ситуації, здійснення реконструкції, ремонту, будівництва на місці розташування ТС, плата не нараховується, про що користувач завчасно повідомляє уповноважений орган. При цьому витрати, пов'язані з демонтажем та встановленням ТС, здійснюються за рахунок користувача.
За умовами п. 6.1. договору, за невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору.
Відповідно до п. 6.2. договору, у випадку прострочення платежів, передбачених п. 5.1, 5.2. цього договору, користувач сплачує пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до п. 8.3. договору, він діє з 21.10.2019 по 31.03.2022. Продовжено з 01.04.2022 по 31.03.2037.
За змістом п. 8.7., договір достроково припиняє свою дію: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду; у випадку припинення однієї зі сторін без правонаступництва; у випадку розірвання договору уповноваженим органом у односторонньому порядку.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень.
Додатком №1 до договору є паспорт прив'язки, яким визначено тип ТС, товарну спеціалізацію та адресу розміщення.
Додатком № 2 до договору передбачений розмір плати за користування місцем для розташування тимчасової споруди.
29.02.2024 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому повідомив про дострокове припинення договору з 29.02.2024, з огляду на несплату відповідачем орендної плати більше ніж за два місяці поспіль.
Позивач у позові наголошує, що плату за договором №ТС1343/19 від 22.10.2019 внесено не в повному обсязі, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у загальному розмірі - 9303,73 грн.
Також, за заявою відповідача між Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (далі - уповноважений орган) та фізичною особою-підприємцем Абрамовим Данилом Валерійовичем (далі - користувач) був укладений договір на право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі № УТ-810/20 від 30.09.2020.
Згідно з п.2.1. договору, уповноважений орган надає користувачу право за плату тимчасово використовувати місце під розташування елементу вуличної торгівлі (далі - елемент торгівлі), площею 3,50 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/20 (згідно прив'язки по місцевості) на територіях, які є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси або інших об'єктах, шо перебувають на утриманні органів, підприємств, установ та/або організацій Одеської міської ради та не передані у власність іншим особам.
Відповідно до п.п. 2.2., 2.3., 2.4. договору, підставою для розміщення елементу торгівлі в межах м. Одеси за цим договором є лист-рішення (позитивна відповідь з печаткою відповідної районної адміністрації Одеської міської ради та підписом її керівника (уповноваженої особи) щодо можливості розмістити елемент торгівлі за заявленою адресою. Лист-рішення є невід'ємною частиною цього договору. Розташування елементу торгівлі та розрахунок плати за користування місцем для розташування елементу торгівлі здійснюється згідно з додатками до цього договору.
За умовами підп. 4.2.4. п. 4.2. договору, користувач зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за цим договором.
Згідно з п.п. 5.1., 5.2., 5.3. , плата за цим договором визначається на підставі тарифів та коригуючих коефіцієнтів до них, встановлених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради та чинних на момент укладання цього договору. Користувач вносить плату за цим договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на зазначений у цьому договорі банківський рахунок. У разі нерозміщення елементу торгівлі через зміну містобудівної ситуації, здійснення реконструкції, ремонту, будівництва на місці розташування елементу торгівлі, плата не нараховується, про що користувач завчасно повідомляє уповноважений орган. При цьому витрати, пов'язані з демонтажем та встановленням елементу торгівлі, здійснюються за рахунок користувача.
За умовами п. 6.1. договору, за невиконання або неналежне виконання обов'язків за цим договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору.
Відповідно до п. 6.2. договору, у випадку прострочення платежів, передбачених п. 5.1, 5.2. цього договору, користувач сплачує пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до п. 8.3. договору він діє з 29.09.2020 по 29.09.2023.
Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень.
Додатком № 1 до договору є фотофіксація місця розташування елементу торгівлі з прив'язкою до місцевості, з урахуванням листа-рішення від 01-11/1/1224/1 від 29.09.2020.
Додатком № 2 до договору погоджений розмір плати за тимчасове користування місцем для розташування елементу вуличної торгівлі.
Позивач наголошує, що відповідачем плату за договором №УТ-810/20 від 30.09.2025 внесено не в повному обсязі, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у загальному розмірі - 13758,92 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач не сплачував плату за договорами, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з останнього заборгованості у загальному розмірі 23062,65 грн. Відповідно до розрахунку позивача, за невиконання умов договору № ТС-1343/19 від 22.10.2019 за відповідачем рахується така заборгованість - 6580,00 грн. основного боргу, 1259,96 грн. пені, 1128,74 грн. інфляційних втрат, 335,03 грн. 3 % річних, а за невиконання умов договору № ТС-810/20 від 30.09.2020 - 9476,81 грн. основного боргу, 2005,79 грн. пені, 1734,61 грн. інфляційних втрат, 541,71 грн. 3% річних.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 ГК України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладені між сторонами договори, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначений Порядком розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244 (далі -Порядок №244) на виконання приписів частини 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Пунктом 1.1. Порядку №244 передбачено, що він визначає механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності.
Відповідно до п.1.2. Порядку №244, цей порядок не поширюється на розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на землях із особливим режимом використання.
Згідно з п.1.3. Порядку №244, тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
За умовами п. 2.2. Порядку №244, замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.
Згідно з пунктом 44 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в України", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема, встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з пп.7 п. а ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні і (самоврядні) повноваження, зокрема, організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Рішенням Одеської міської ради від 09.10.2013 №3961-VI затверджено Правила розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м.Одесі (далі - Правила), пунктом 1.1 яких передбачено, що Правила розміщення тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для провадження підприємницької діяльності у м. Одесі розроблені на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Закону України "Про благоустрій населених пунктів", Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства №244 від 21.10.2011 "Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності" та врегульовує питання розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - ТС) та елементів вуличної торгівлі (далі - елементи торгівлі) на території міста Одеси.
Відповідно до п. 1.4 Правил, договір на право тимчасового користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі - двосторонній договір, укладений між власником (користувачем) елементу торгівлі та уповноваженим органом, що визначає їх взаємні права та обов'язки щодо користування місцями для розміщення елементів торгівлі, які перебувають у комунальній власності.
Уповноважений орган - Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, виконавчий орган Одеської міської ради, визначений Одеською міською радою для регулювання діяльності з дотримання фізичними та юридичними особами Правил розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у місті Одесі.
Тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Відповідно до п.2.1 Правил, уповноважений орган укладає договори з власниками (користувачами) ТС на право тимчасового користування місцями для розташування ТС, а також елементів торгівлі у випадках, передбачених цими Правилами.
Згідно з п.7.1 Правил, підставою для встановлення ТС є паспорт та відповідний договір на право тимчасового користування місцем під розміщення ТС, укладений з уповноваженим органом.
За умовами п.7.2 Правил, для укладення (продовження) договорів на право тимчасового користування місцем під розміщення ТС заявник звертається до уповноваженого органу із заявою, до якої додаються: документ, в якому зазначається товарна спеціалізація ТС в довільній формі, витяг про державну реєстрацію суб'єкта господарювання, графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані суб'єктом господарювання у довільній формі на топографо-геодезичній основі (М 1:500); реквізити суб'єкта господарювання (найменування, ПІБ керівника юридичної особи, або ПІБ фізичної особи-підприємця, місцезнаходження юридичної особи або адреса місця проживання фізичної особи-підприємця, контактна інформація).
Згідно з п.14.1. Правил, розмір плати за тимчасове користування місцями, які перебувають у комунальній власності міста, для розташування ТС та елементів торгівлі встановлюється виконавчим комітетом Одеської міської ради, а місцями, що перебувають у державній або приватній власності, - на договірних засадах з їх власником або уповноваженим ним органом (особою).
Відповідно до п.14.2. Правил, підставою для нарахування та внесення власником (користувачем) ТС та елементу торгівлі відповідної плати є договір на право тимчасового користування місцями для розташування ТС, елементів торгівлі, що укладається відповідно до порядку, встановленого підпунктами 7.9., 13.9. цих Правил.
Як встановлено судом, між сторонами виникли договірні відносини, за якими позивач на умовах та в порядку, передбаченими договорами, надав, а відповідач прийняв місця під розташування тимчасової споруди/елементу вуличної торгівлі, за користування якими відповідач зобов'язувався щомісячно сплачувати платежі.
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем повної оплати.
Враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договорів, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення основного боргу в загальній сумі 16056,81 грн. є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.
Окрім основного боргу, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3265,75 грн. пені, 876,74 грн. 3% річних, 2863,35 грн. інфляційних втрат.
Згідно з п. 5.2. договорів, користувач вносить плату щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата, шляхом перерахунку відповідних коштів на зазначений у договорі банківський рахунок.
За умовами п. 6.1. договорів, за невиконання або неналежне виконання обов'язків за договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані збитки відповідно до чинного законодавства. Відшкодування збитків не звільняє винну сторону від виконання умов договору.
Відповідно до п. 6.2. договорів, у випадку прострочення платежів, передбачених п. 5.1, 5.2. договору, користувач сплачує пеню від суми простроченого платежу за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин), штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У ч.6 ст. 231 ГК України (який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин) також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором
За приписами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Так, за умовами п. 5.2. договорів відповідач вносить плату за договором щомісячно не пізніше 27 числа місяця, за який вноситься плата.
Отже, у разі нездійснення відповідачем оплати за договорами прострочення настає з 28 числа місяця, за який вноситься плата.
Разом з цим, позивачем помилково було здійснено розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат з 27 числа місяця, у зв'язку з чим судом було здійснено власний розрахунок (з початком періоду нарахування - 28 число місяця, за який вноситься плата).
За розрахунком суду належними до стягнення сумами за визначений позивачем період є 3246,03 грн. пені, 874,10 грн. 3 % річних та 3145,40 грн. інфляційних втрат.
Водночас, господарський суд не може виходити за межі позовних вимог, у зв'язку з чим вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме 2863,35 грн.
Вимоги зі стягнення пені та 3% річних підлягають частковому задоволенні у сумі 874,10 грн. 3 % річних та 3246,03 грн. пені.
У задоволенні вимог в частині стягнення 2,64 грн. 3% річних та 19,72 грн. пені слід відмовити.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
У зв'язку із частковим задоволенням позову витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
При цьому суд звертає увагу на наступне.
Правові засади справляння судового збору, платники, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України "Про судовий збір".
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 3028,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00 грн.) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частина 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір").
Ціна позову становить 23062,65 грн., отже, сума судового збору за подання даного позову через систему "Електронний суд" складала 2422,40 грн. (3028,00 грн. * 0,8).
Разом з тим, при зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №177 від 12.12.2024.
Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Цією статтею унормовано підстави повернення судового збору, зокрема зазначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Таким чином, підлягає поверненню з державного бюджету сума 605,60 грн. (3028,00 грн. - 2422,40 грн.), як надмірно сплачена позивачем при зверненні з позовом до суду.
Оскільки на час ухвалення рішення у справі клопотання особи, яка сплатила судовий збір, не подано, господарський суд при ухваленні рішення не вирішує питання про повернення судового збору з Державного бюджету.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Абрамова Данила Валерійовича (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 25830731, 65074, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д) - 16056 (шістнадцять тисяч п'ятдесят шість) грн. 81 коп. основного боргу за договорами №ТС-1343/19 на право тимчасового користування місцями для розташування тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності від 22.10.2019 та №УТ-810/20 на право користування місцями для розташування елементів вуличної торгівлі від 30.09.2020, 2863 (дві тисячі вісімсот шістдесят три) грн. 35 коп. інфляційних втрат, 874 (вісімсот сімдесят чотири) грн. 10 коп. 3 % річних, 3246 (три тисячі двісті сорок шість) грн. 03 коп. пені, 2419 (дві тисячі чотириста дев'ятнадцять) грн. 98 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позову відмовити.
4. Судові витрати зі сплати 2,42 грн. судового збору покласти на позивача.
5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повне рішення складено і підписано 10 листопада 2025 р.