вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"14" жовтня 2025 р. Справа № 911/2352/25
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., за участю секретаря судового засідання Рженецької М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Віді-Страхування»
до Військової частини НОМЕР_1
про стягнення 120 275,17 гривень
за участю представника позивача Невідомого О.М. (довіреність б/н від 12.11.2024) та представника відповідача Дяченка О.С. (самопредставництво)
22.07.2025 з використанням підсистеми Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи "Електронний суд" у формі електронного документа до Господарського суду Київської області подано позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Віді-Страхування» (далі також - ТДВ “СК “Віді-Страхування»/позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - військова частина/відповідач) про стягнення 120 275,17 грн, як відшкодування завданої шкоди.
Господарський суд Київської області від 23.07.2025 у справі №911/2352/25, зокрема, прийняв позовну заяву ТДВ “СК “Віді-Страхування» до розгляду та відкрив провадження у справі, постановив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання.
08.08.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від військової частини надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач заперечив проти позову та просив відмовити у повному обсязі.
11.08.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТДВ “СК “Віді-Страхування» надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач не погодився з доводами відповідача.
13.08.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від військової частини надійшли заперечення на вказану вище відповідь позивача.
Вказані вище заяви по суті обох сторін разом з доданими до них документами судом прийнято до розгляду.
Господарський суд Київської області ухвалою від 19.08.2025 у справі №911/2352/25 призначив розгляд цієї справи в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 15.09.2025.
15.09.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від ТДВ “СК “Віді-Страхування» надійшли додаткові пояснення стосовно поданих відповідачем 13.08.2025 заперечень.
Вказані пояснення позивача судом прийнято до розгляду у судовому засіданні 15.09.2025.
Господарський суд Київської області занесеною до протоколу судового засіданні ухвалою від 15.09.2025 у справі №911/2352/25 відклав її розгляд на 14.10.2025.
13.10.2025 через канцелярію Господарського суду Київської області від обох сторін надійшли письмові пояснення щодо суті спору разом з доданими до них документами.
Приписами ч. ч. 2, 3, 8 ст. 252 ГПК України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення.
Згідно зі статтею 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Так, означені вище додаткові пояснення сторонами подано 13.10.2025, тобто після початку розгляду цієї справи по суті та відкриття першого судового засідання, що свідчить про порушення встановленого процесуальним законом порядку вчинення таких процесуальних дій.
З огляду на вказане у судовому засіданні 14.10.2025 суд дійшов висновку про залишення без розгляду поданих 13.10.2025 обома сторонами додаткових пояснень разом з доданими до них документами.
Поряд з тим судом заслухано усні пояснення представників сторін у судових засіданнях та враховано, що попри зроблені вище висновки, зокрема щодо залишення без розгляду поданих під час розгляду справи по суті пояснень та заперечень, усі наведені усно пояснення представників сторін не можуть бути відхилені під час прийняття рішення у вказаній справі з огляду на ч. 8 ст. 252 ГПК України, з метою повного та всебічного з'ясування усіх обставин справи, які входять в предмет доказування, як наслідок справедливого та неупередженого розгляду справи, маючи на меті забезпечення дійсного вирішення правового спору між сторонами.
Вказане узгоджується з приписами пунктів 1-2 частини 1 ст. 237 ГПК України, згідно якої при ухваленні рішення суд вирішує питання:
- чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
- чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
У судовому засіданні 14.10.2025, після закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, відтак оголосив вступну і резолютивну частини рішення, яким
27.06.2023 між ТДВ “СК “Віді-Страхування» як страховиком та ОСОБА_1 як страхувальником укладено договір страхування шляхом підписання означеними сторонами страхового полісу CLAU-001084 добровільного страхування наземного транспорту, що включає спеціальну частину договору, умови добровільного страхування наземного транспорту (загальна частина договору) від 04.01.2022 (далі - договір страхування).
Копії відповідного полісу та умов добровільного страхування додано до позовної заяви.
Так, спеціальною частиною договору страхування погоджено, зокрема, такі умови:
- тип ТЗ - легковий автомобіль «Nissan X-Trail» д.н.з. НОМЕР_2 (далі також - застрахований транспортний засіб/ТЗ);
- страхові ризики, застраховані за цим договором - ДТП, безумовна франшиза - 0;
- підстава визначення розміру збитку - рахунки СТО, визначеної страховиком;
- фізичний знос при визначенні страхового відшкодування - не враховується;
- строк дії договору з 00:00 годин 06.07.2023 до 23:59 години 05.07.2024.
Згідно пунктів 1.3., 2.1., 3.1., 3.2.1, 8.3.11.1., 9.5.1., 9.6.1. та 9.6.1.1. загальної частини вказаного договору страхування за цим договором страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в порядку та на умовах, визначених цим договором, а страхувальник зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом цього договору страхування є майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з володінням, користуванням та/або розпорядженням ТЗ, зазначеним в СЧД, - (за секцію 1).
За цим договором страховим випадком є події, передбачені для секції 1 - в СЧД, що відбулись протягом строку дії цього договору, на території дії цього договору, підтверджені документально, з настанням чого виникає обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування згідно з умовами цього договору.
ДТП - дорожньо-транспортна пригода, тобто подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завданні матеріальні збитки.
Документи, що підтверджують розмір заподіяних ТЗ збитків згідно з умовами цього договору: рахунки (акти виконаних робіт, квитанції, інші документи із зазначенням переліку відновлювально-ремонтних робіт, складових частин ТЗ, що змінюються, їхньої вартості тощо) з СТО, на якій буде здійснено відновлювальний ремонт застрахованого ТЗ, визначеної відповідно до Підстави визначення розміру збитку, передбаченої в СЧД, та погодженої сторонами відповідно до умов цього договору.
Страховик виплачує страхове відшкодування наступними способами або їх поєднанням, зокрема: у разі спрямування страхового відшкодування на відновлювальний ремонт ТЗ - шляхом перерахування грошових коштів на рахунок СТО, визначеної та погодженої сторонами відповідно до умов договору. При цьому розрахунок страхового відшкодування здійснюється на підставі документів, передбачених в п. 8.3.11.1 цього договору.
У разі пошкодження ТЗ внаслідок страхових ризиків, зокрема ДТП страхове відшкодування визначається за формулою: СВ = З - Ф, де З - розмір прямого матеріального збитку, який дорівнює вартості відновлювального ремонту ТЗ та/або ДО (додаткове обладнання) (з урахуванням або без урахування фізичного зносу згідно з умовами, визначеними в СЧД, на деталі, вузли та агрегати, що підлягають заміні); Ф - розмір безумовної франшизи, визначеної в СЧД.
У разі, якщо в СЧД передбачено, що фізичний знос ТЗ (його складників) при визначенні страхового відшкодування враховується, то величина фізичного зносу розраховується на підставі звіту про оцінку ТЗ та віднімається при розрахунку страхового відшкодування.
Мотивуючи звернення до суду із позовом у цій справі, позивач зауважив, що 02.07.2024 на перехресті вул. Київський шлях та вул. Френкеля в м. Борисполі сталася дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованного позивачем транспортного засобу, під керуванням страхувальника, транспортного засобу «MERCEDES-BENZ Vito» д.н.з. НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 , та належного військовій частині «Volkswagen Amarok» д.н.з. НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_3 (далі також - спірна ДТП).
За доводами позивача, спірна ДТП настала, а транспортні засоби «Nissan X-Trail» д.н.з. НОМЕР_2 та «MERCEDES-BENZ Vito» д.н.з. НОМЕР_3 отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками внаслідок порушення ОСОБА_3 правил дорожнього руху, відтак постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.09.2024 у справі №359/7777/24 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні передбаченого ст. 124 КпАП України адміністративного правопорушення.
На підтвердження вказаних обставин позивач долучив до позову копії:
- складених 02.07.2024 Батальйоном патрульної поліції в місті Бориспіль УПП у Київській області довідки про дорожньо-транспортної пригоди за №30254185418775011 та схеми місця ДТП (далі - довідка поліції про ДТП);
- постанов Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.09.2024 та від 21.04.2025 у справі №359/7777/24.
Водночас, як зауважив позивач, згідно з листом Військової частини 28.04.2025 на момент ДТП ОСОБА_3 був військовослужбовцем цієї військової частини та у зв'язку з виконання своїх службових обов'язків керував транспортним засобом, який зареєстровано за військовою частиною.
Підтверджуючи доводи про належність ТЗ «Volkswagen Amarok» д.н.з. НОМЕР_4 військовій частині та виконання винуватцем ДТП службових обов'язків, позивач долучив до позову копію згаданого листа від 28.04.2025 та доданих до такого листа:
- витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 02.03.2022 за №48;
- довідки ВЧ НОМЕР_1 від 17.04.2025;
- технічного талону на ТЗ «Volkswagen Amarok» д.н.з. НОМЕР_4 ;
- дорожнього листа і наказів командира ВЧ НОМЕР_1 №22 від 20.02.2024 та №74 від 01.05.2024.
Поряд з тим позивач зазначив, що страхувальник - ОСОБА_1 повідомила ТДВ “СК “Віді-Страхування» про настання страхового випадку та надалі згідно поданої заяви про виплату страхового відшкодування від 05.07.2024 просила виплати страхове відшкодування згідно рахунків у страховій справі.
Як зауважив позивач, за результатами ДТП та відповідно поданої заяви і рахунків на відновлювальні роботи/послуги ним виплачено страхове відшкодування загалом у сумі 120275,17 грн гривень, з яких: 114 918,17 грн на підставі платіжної інструкції №2594 від 09.07.2024 - на рахунок ТОВ «Віді-Санрайз», 5 357,00 грн на підставі платіжної інструкції №2550 від 09.07.2024 - на рахунок ФОП Супрович Є.Г.
На підтвердження зазначеного до позовної заяви додано копії: складеного оцінювачем за участю страхувальника та страховика протоколу (акта) огляду колісного транспортного засобу від 03.07.2024 разом з фотоматеріалами такого огляду; складеного ТОВ «Віді-Санрайз» 03.07. 2024 рахунка на суму 114 918,17 грн; складеного 05.07.2024 ФОП Супрович Є.Г. рахунка на суму 5 357,00 грн; заяви ОСОБА_1 про виплату страхового відшкодування від 05.07.2024.
До позовної заяви також додано копії означених платіжних інструкцій, копію складеного позивачем 08.07.2024 страхового акта №19353; копії акта виконаних ТОВ «Віді-Санрайз» робіт від 14.08.2024 та роздруківки з сайту Центральної бази даних МТСБУ щодо статусу полісу та страховика за ТЗ д.н.з. НОМЕР_4 станом на 02.07.2024.
Посилаючись на вказані обставини та те, що відповідач на надіслану йому вимогу про відшкодування понесених збитків у вигляді сплаченого страхового відшкодування за договором страхування відмовив, позивач просить суд стягнути з відповідача у порядку суброгації 120 275,17 грн, як відшкодування завданої шкоди.
Згідно з поданим відзивом військова частина, посилаючись на статтю 22 та пункт 41.1 статті 41 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової власників наземних транспортних засобів», зауважила на тому, що саме МТСБУ відшкодовує шкоду у разі, якщо винуватець ДТП не має полісу.
Також, за доводами відповідача, у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), причетний до такої пригоди водій транспортного засобу, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 Закону, - МТСБУ) повідомлення про настання такого ДТП.
Однак, як зауважив відповідач, будь-яких доказів звернення до МТСБУ щодо зазначеної у позові дорожньо-транспортної пригоди до позову не додано, як і не зазначено причини, що унеможливили це зробити.
Покликаючись на умови укладеного позивачем з ОСОБА_1 договору страхування, відповідач зазначив, що акт огляду ТЗ складається виключно перед або під час укладання договору та не може підтверджувати розмір матеріальних збитків, нанесених внаслідок ДТП.
На переконання відповідача, для цих цілей умовами договору визначено Звіт про оцінку ТЗ, який складається оцінювачем із дотриманням Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика №142/5/2092).
У розрізі наведеного відповідач звернув увагу на те, що:
- пункт 8.3.11. містить перелік документів, що підтверджують розмір заподіяних ТЗ збитків: рахунки з СТО, Звіт про оцінку ТЗ, тоді як інші документи, зокрема і акта огляду ТЗ у такому переліку відсутні;
- у протоколі (акті) огляду ТЗ 03.07.2024 відсутні будь-які дані, вказані в ході огляду пошкодження виникли саме внаслідок ДТП, що сталась 02.07.2024 року у м. Бориспіль за участю транспортного засобу Volkswagen Amarok, реєстраційний номер НОМЕР_4 ;
- протокол (акт) огляду ТЗ 03.07.2024 не містить: у відповідній графі дати ДТП, внаслідок якої здійснюється огляд (оцінка); відомостей про мету оцінки, відомостей про фізичну особу, що здійснює оцінку КТЗ, про втрату ринкової вартості КТЗ, величини ринкової вартості; суми заподіяної шкоди, величини вартості відновлювального ремонту з урахуванням ПДВ (висновку про вартість); обґрунтування засобів і обсягу відновлювальних робіт з усунення пошкоджень;
- протокол (акт) огляду ТЗ 03.07.2024 не містить ознак, за яких його можна було б вважати актом оцінки майна або звітом про оцінку майна в розумінні Закону України " Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" чи Звітом про оцінку КТЗ в розумінні Методики №142/5/2092;
- жодного документа (свідоцтва) на підтвердження кваліфікації оцінювача до позову не долучено.
Крім того відповідач зазначив, що у позові відсутні будь-які докази, які б дозволили встановити, що пошкодження транспортного засобу, зазначені у протоколі (акті) огляду колісного транспортного засобу від 03.07.2024 виникли саме внаслідок ДТП, що сталась 02.07.2024 у м. Бориспіль за участю ТЗ реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_3 .
Звідси, за доводами відповідача з посиланням на аналогічні висновки, викладені в постанові Верховного Суду у справі №335/2566/18 від 16.11.2022, надані позивачем докази не є належними та достатніми для документального підтвердження пред'явлених до Військової частини НОМЕР_1 вимог.
Ураховуючи наведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У відповіді на відзив позивач не погодився із такими доводами відповідача і ці заперечення позивача зводяться до такого:
- покладення обов'язку з відшкодування шкоди на МТСБУ є таким, що не ґрунтується на вимогах закону, оскільки при відсутності договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності у винуватця ДТП страховик потерпілого, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування (позивач), не набуває права звернення до МТСБУ, а вказані висновки зробив, зокрема, Верховний Суд у постанові від 26.06.2019 у справі №554/5837/15-ц;
- важливо чітко розмежовувати поняття «особа, яка несе відповідальність за завдану шкоду» та «особа, яка завдала шкоду», відтак обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається безпосередньо не на винного водія, а на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, як наслідок особою відповідальною за шкоду завдану внаслідок ДТП є відповідач;
- системний аналіз статті 22 ЦК України та ч. 2 ст. 1192 ЦК України дозволяє дійти висновку, що реальними збитками, які підлягають відшкодуванню є саме вартість відновлювального ремонту;
- усунення пошкоджень, отриманих застрахованим ТЗ внаслідок спірної ДТП здійснювалося на спеціалізованій СТО офіційного дилера ТОВ «ВІДІ-САНРАЙЗ», яке є офіційним дилером автомобілів марки «Nissan» в Україні;
- розмір реально завданих збитків дорівнює вартості відновлювального ремонту Застрахованого ТЗ, що підтверджено, зокрема, доданим до позовної заяви рахунками та актом виконаних робіт;
- визначення розміру шкоди на підставі документів ремонтного підприємства повністю відповідає вимогам закону, а звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається можлива, але не кінцева сума, що витрачена на відновлення транспортного засобу;
- ні ЗУ «Про страхування», ні навіть ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», ні Методика не містить імперативного правила щодо визначення розміру страхового відшкодування на підставі звіту чи експертизи.
Своєю чергою військова частина не погодилась із такими аргументами позивача та, посилаючись на надані статтею 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV (далі також - Закон №1961) визначення поняттям «страхувальники» та «наземні транспортні засоби», зауважила на тому, що транспортні засоби Міністерства оборони України не підлягають обов'язковому страхуванню.
Водночас, за доводами відповідача, наведені у п.13.1 ст. 13 Закону №1961 особи - учасники бойових дій, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, а потерпілі особи мають право на відшкодування збитків від ДТП, винуватцями якої є зазначені у цьому пункті особи, за рахунок коштів МТСБУ із фонду захисту потерпілих.
До того ж відповідач звернув увагу на те, що умовою такого відшкодування є керування транспортним засобом, який належить учасникам бойових дій не тільки на праві власності, а й на будь-якій іншій правовій підставі (договір підряду, оренди тощо), в тому числі й такі, що закріплені за ними під час виконання обов'язків військової служби.
Звідси військова частина вказала, що ОСОБА_3 на момент скоєння 02.07.2024 року ДТП мав статус учасника бойових дій та був звільнений від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України, а тому відсутні правові підстави для виплати витрат, понесених позивачем при виплаті матеріальної шкоди, завданої ОСОБА_1 як власнику пошкодженого у ДТП автомобіля.
Окрім того, згідно тверджень відповідача, перед здійсненням виплати за завдані внаслідок ДТП збитки позивач не з'ясував питання добровільної мирової угоди між громадянином ОСОБА_3 та власником пошкодженого автомобіля ОСОБА_1 , як і не з'ясовано позивачем питання відшкодування громадянином ОСОБА_3 шкоди завданої ДТП в добровільному порядку (виплати компенсації на місці події), а також не надано доказів відмови винуватця ДТП добровільно відшкодувати таку шкоду, що може призвести до подвійної компенсації.
Не погодився відповідач і з доводами позивача про розмір шкоди, оскільки за результатами проведеного аналізу наявного в матеріалах справи, виписаного ТОВ «ВІДІ-САНРАЙЗ» рахунка від 03.07.2024 військовій частині в повній мірі не зрозуміло як пов'язані з отриманими внаслідок ДТП пошкодженнями автомобіля NISSAN державний номер НОМЕР_2 пов'язані наведені у згаданому рахунку товари/послуги, а саме:
- салон розб/збир (частково) - 2 984,10 грн;
- молдинг даху (водостоку) - зняття і встановлення - 255,78 грн;
- мийка автомобіля (технологічна) - 168 грн;
- мийка зовнішня для авто з кузовами Wagon - 588 грн.
У розрізі вказаного відповідач звернув увагу на те, що в наданих позивачем доказах та матеріалах відсутня будь-яка інформація про пошкодження салону автомобіля чи даху автомобіля, як і не зрозуміло військовій частині: яким чином мийка автомобіля відноситься до відновлювального ремонту та з яких підстав сторони добровільно уклали договір та не дотримались умов страхування (в частині - підтвердження розміру збитків).
Покликаючись на вказане, військова частина оцінює надані позивачем докази критично та як так, що можуть ввести суд в оману.
Подаючи додаткові пояснення на такі доводи та аргументи відповідача, позивач зазначив, що надана п. 13.1. ст. 13 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» пільга є виключно особистою пільгою особи, а не її роботодавця-власника транспортного засобу.
Водночас, за доводами позивача, відповідна пільга не розповсюджується на юридичних осіб власників транспортних засобів, тобто статус учасника бойових дій не розповсюджується на відповідальність роботодавця-власника джерела підвищеної небезпеки під час виконання трудової (службової) діяльності учасником бойових дій, а таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21.08.2020 у справі №905/1391/19.
Отже, твердження відповідача про покладення обов'язку з відшкодування шкоди на МТСБУ чи на ОСОБА_3 позивач вважає таким, що не ґрунтується на вимогах закону.
Крім того позивач звернув увагу на те, що водій ОСОБА_3 залишив місце ДТП, а також пояснив, що сумніви відповідача щодо позицій в рахунку на оплату спростовуються загальною технологічною складовою процесу ремонту, яку необхідно витримувати при будь-якому ремонті ТЗ, зокрема:
- внаслідок ДТП було пошкоджено заднє ліве крило, усунення пошкоджень якого технологічно не може бути виконано без часткового розбирання даху та зняття молдингу даху;
- будь-який ремонт не може бути виконано на забрудненому ТЗ, а особливо, кузовний ремонт, що передбачає фарбування.
У судовому засіданні 14.10.2025 представник відповідача, підтримуючи позицію щодо суті спору згідно з викладеними раніше заявами, вказав, що у Рішенні Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 23.12.2014 №7-рп/2014 (справа №1-6/2014) визначив, що транспортними засобами, що належать учасникам бойових дій та інвалідам війни, що визначені законом, інвалідам І групи, є такі наземні транспортні засоби, якими володіють не тільки на праві власності, а й на будь-якій іншій правовій підставі (договір підряду, оренди, тощо.
Так, за доводами представника відповідача, вказане рішення ураховано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.04.2018 у справі №686/17029/17 та Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18.11.2019 у справі №158/1820/16-а.
З огляду на зазначене та те, що ОСОБА_3 на момент скоєння 02.07.2024 ДТП мав статус учасника бойових дій та згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.05.2024 №74 був допущений до самостійного керування та обслуговування ТЗ, представник відповідача вказав, що військова частина не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивача у відповідному спорі.
Своєю чергою на вказані вище аргументи представник позивача у судовому засіданні 14.10.2025 відповів, що означене рішення Конституційного Суду України можливе до урахування та застосування у тих випадках, коли особа - учасник бойових дій, є одночасно і винною у настанні ДТП і відповідальною за завданні збитки.
Водночас, за доводами представника позивача, за спором у цій справі ОСОБА_3 як військовослужбовець на час скоєння ДТП виконував службові обов'язки, покладені на нього військовою частиною, як власником джерела підвищеної небезпеки та роботодавцем.
З'ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов таких висновків.
Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частинами 1-3 та 6 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Так, захист прав фізичних/юридичних осіб, яким заподіяно шкоду у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.
Відповідно до приписів статей 980, 993 Цивільного кодексу України (у чинній станом на момент виникнення спірних відносин редакції) предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.
Об'єктом страхування можуть бути, зокрема:
- майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати;
- відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
До страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно з приписами статей 92, 102 та 108 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021 №1909-IX, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, страховик за договором страхування зобов'язаний, зокрема, у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором або законом строк.
Договором страхування визначається перелік документів, що підтверджують факт та обставини настання страхового випадку і розмір заподіяної шкоди (збитку), а також форма, спосіб та порядок подання таких документів, якщо інше не передбачено законодавством України.
У разі настання події, що має ознаки страхового випадку, страховик зобов'язаний встановити факт, причини та обставини такої події та прийняти з урахуванням умов договору страхування рішення про визнання або невизнання випадку страховим.
Здійснення страхової виплати проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених договором страхування) і рішення страховика про визнання випадку страховим та здійснення страхової виплати (страхового акта).
У разі визнання випадку страховим страховик здійснює страхову виплату страхувальнику (іншій особі, визначеній договором страхування або законодавством) відповідно до умов договору страхування або законодавства.
Порядок визначення розміру страхової виплати та строки її здійснення визначаються договором страхування або законодавством.
Страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат.
Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Зазначеними вище нормами матеріального права врегульовано правовідносини суброгації (від лат. "subrogare" - заміщення, обрання взамін), як одного з видів уступки права, яка полягає в тому, що до нового кредитора, який реально виконав договірне зобов'язання у вигляді сплати грошей (страхова виплата), переходить право вимагати відповідного відшкодування від особи, відповідальної за завдану шкоду.
Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає та відбувається заміна кредитора у відповідному, не припиненому деліктному зобов'язані - потерпілий (страхувальник) у межах виплаченого страхового відшкодування передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди (заподіяні збитки).
Так, у цій справі спір стосується деліктного правовідношення стосовно відшкодування завданих застрахованому автомобілю майнових збитків внаслідок ДТП та, власне, отриманого позивачем (страховиком) в порядку суброгації права потерпілого (страхувальника) на отримання такого відшкодування.
Ключовим ж питаннями у такому спорі є визначення:
- особи, відповідальної за спричинення внаслідок ДТП джерелом підвищеної небезпеки застрахованому автомобілю шкоди (заподіяних збитків);
- розміру цих збитків, право на отримання яких позивач отримав від потерпілого страхувальника у порядку суброгації.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 1172, ч.ч. 2, 3 ст. 1187, ч. 1 ст. 1188 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Зі змісту вказаних вище норм матеріального права та їх системного аналізу слідує, що у спорах про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини, позаяк обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Водночас законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду", встановлюючи змішану систему деліктів, до якої входять:
- правило генерального делікту, згідно якого будь-яка шкода, завдана потерпілому, зокрема, неправомірними діями чи бездіяльністю відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала, тобто безпосереднім заподіювачем;
- правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках - спеціальними суб'єктами та/або у спеціальний спосіб.
Зокрема згідно статей 1172, 1187 ЦК України обов'язок з відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача шкоди, а на іншу, вказану у законі особу - юридичну особу, працівник якої завдав шкоди під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, та яка є власником джерела підвищеної небезпеки.
Звідси слідує, що передбачена ч. 1 ст. 1188 ЦК України умова застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує унормованої статтями 1172, 1187 ЦК України відповідальності саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки та роботодавця завдавача шкоди (винної особи).
Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що перебуває у власності (володінні) його роботодавця, відшкодовується саме роботодавцем та власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Приписами ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Приписами статей 76, 78 ГПК України унормовано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 79 та частинами 1, 2 статті 86 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У розрізі зазначених вище статей процесуального права суд вважає за необхідне зазначити, що судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому.
Звідси суд, реалізовуючи таку виключну коментенцію, як надання оцінки доказам, здійснює її за унормованими процесуальними нормами правилами і принципами/стандартами з урахуванням того, що:
- обов'язок доказування в силу вимог процесуального закону покладено безпосередньо на сторони;
- стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи, дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції;
- надання оцінки доказам є виключною компетенцією суду, а принцип оцінки доказів “поза розумним сумнівом» полягає в тому, що розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення;
- передбачений статтею 79 ГПК України стандарт доказування “вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач, та презюмує, що ним покладено на суд обов'язок оцінювати докази та обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
З огляду на зазначене суд ураховує, що сторонами цієї справи, у тому числі відповідачем визнано обставини настання 02.07.2024 ДТП за участі, зокрема, застрахованого позивачем автомобіля та належного військовій частині ТЗ «Volkswagen Amarok» д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням військовослужбовця ОСОБА_3 .
Відповідачем не спростовано/не заперечено і того, що ОСОБА_3 під час керування належним військовій частині ТЗ та настання означеної ДТП виконував службові завдання відповідної військової частини.
Водночас зі змісту наявних в матеріалах справи копій довідки поліції про ДТП та схеми місця ДТП слідує, зокрема, що:
- учасниками ДТП є: ОСОБА_1 - водій належного їй ТЗ «Nissan X-Trail» д.н.з. НОМЕР_2 ; ОСОБА_2 - водій належного ОСОБА_5 ТЗ «MERCEDES-BENZ Vito»; ОСОБА_3 - водій належного в/ч НОМЕР_5 ТЗ «Volkswagen Amarok» д.н.з. НОМЕР_4 ;
- транспортні засоби, зокрема застрахований позивачем «Nissan X-Trail» д.н.з. НОМЕР_2 зазнав механічних пошкоджень - задня ліва частина, передня ліва частина, бокова ліва частина, а саме: бампер задній з лівого боку, крило заднє ліве, двері задні ліві, накладка на крило заднє ліве, ліве дзеркало;
- ДТП сталася внаслідок порушення ОСОБА_3 . пунктів10.2, 13.1 ПДР, за фактом порушень складено протокол про адміністративне правопорушення за №ААД700224.
За результатами розгляду складених на підставі зазначеного протоколу адміністративних матеріалів постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.09.2024 у справі №359/7777/24 провадження стосовно притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за ст. 122-4 КУпАП закрито у зв'язку із вчиненням дії особою в стані крайньої необхідності; визнано винним ОСОБА_3 у скоєні правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та звільнено вказану особу від адміністративної відповідальності за відповідною статтею, оголосивши усне зауваження; закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 по притягненню останнього до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.
За змістом постанов Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.09.2024 та від 21.04.2025 у справі №359/7777/24 судом встановлено, зокрема, таке:
- керуючи транспортним засобом «Volkswagen Amarok» д.н.з. НОМЕР_4 , ОСОБА_3 при зміні напрямку руху не переконався в безпечності маневру не дотримався безпечного бокового інтервалу в наслідок чого допустив зіткнення з транспортним засобом «Nissan X-Trail» д.н.з. НОМЕР_2 та транспортним засобом «MERCEDES-BENZ Vito»;
- внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками;
- будучи учасником дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_3 залишив місце ДТП, що в подальшому призвело до розшукових дій;
- у судовому засіданні особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_3 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, визнав;
- ОСОБА_3 зазначив, що у нього не було умислу у порушенні ст. 122-4 КУпАП, оскільки: в той день та час була повітряна тривога, він є військовослужбовцем та виконував бойове завдання, поспішав на місце дислокації підрозділу, зважаючи на участь в мобільній групі ППО; при переїзді перехрестя у нього на службовому автомобілі були ввімкненні проблискові та звукові маячки, та при цьому він не врахував бокового інтервалу скоїв зіткнення з іншим автомобілем;
- своїми діями, які виразились у порушенні учасником дорожнього руху правил дорожнього руху, а саме: п.10.2, 13.1, 2.10.(а) ПДР України, ОСОБА_3 вчинив адміністративне правопорушення, ознаки якого передбачені ст. 122-4 КУпАП та ст. 124 КУпАП.
З огляду наведеного суд висновує, що вказані вище обставини свідчать про наявність протиправної поведінки водія належного військовій частині автомобіля (джерела підвищеної небезпеки), що полягає у порушенні таким водієм правил дорожнього руху та завданні застрахованому позивачем транспортному засобу механічних пошкоджень.
Стосовно ж розміру збитків у вигляді матеріальних витрат для відновлення автомобіля «Nissan X-Trail» д.н.з. НОМЕР_2 , пошкодженого внаслідок протиправних дій водія належного військовій частині ТЗ, слід зазначити таке.
Статтею 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Вказаним приписам кореспондують наведені раніше приписи статей 92, 102 Закону України «Про страхування» від 18.11.2021 №1909-IX та умови укладеного позивачем і ОСОБА_1 договору страхування, за яким:
- розмір заподіяних ТЗ збитків підтверджується, зокрема, рахунками (актами виконаних робіт, квитанціями, іншими документами із зазначенням переліку відновлювально-ремонтних робіт, складових частин ТЗ, що змінюються, їхньої вартості тощо) з СТО, на якій буде здійснено відновлювальний ремонт застрахованого ТЗ;
- уразі пошкодження ТЗ внаслідок страхових ризиків, зокрема ДТП страхове відшкодування визначається за формулою: СВ = З - Ф, де З - розмір прямого матеріального збитку, який дорівнює вартості відновлювального ремонту ТЗ та/або ДО (додаткове обладнання) (з урахуванням або без урахування фізичного зносу згідно з умовами, визначеними в СЧД, на деталі, вузли та агрегати, що підлягають заміні); Ф - розмір безумовної франшизи, визначеної в СЧД.
Згідно з наявними в матеріалах справи копіями рахунка ТОВ «Віді-Санрайз» від 03.07.2024 та рахунка ФОП Супрович Є.Г. від 05.07.2024 вартість відновлювального ремонту автомобіля «Nissan X-Trail» д.н.з. НОМЕР_2 , застрахованого позивачем та пошкодженого внаслідок ДТП 02.07.2024, загалом склала 120 275,17 грн, з яких позивач перерахував:
- 114 918,17 грн - на рахунок ТОВ «Віді-Санрайз» за виконані ним відновлювальні роботи по ремонту застрахованого ТЗ;
- 5 357,00 грн - на рахунок ФОП Супрович Є.Г. за поставку однієї шини.
Як слідує зі змісту вказаних документів, а також наявних в матеріалах цієї справи копій протоколу (акта) огляду колісного транспортного засобу від 03.07.2024 разом з фотоматеріалами такого огляду та копії акта виконаних ТОВ «Віді-Санрайз» робіт від 14.08.2024, обсяг та вид відновлювальних робіт автомобіля «Nissan X-Trail» д.н.з. НОМЕР_2 відповідає характеру пошкоджень цього транспортного засобу, зафіксованих як поліцією під час ДТП 02.07.2024, так і позивачем разом з оцінювачем та власницею автомобіля на наступний день - 03.07.2024.
Зокрема відновлювальний ремонт стосувався лівої бокової частини застрахованого автомобіля та його запчастин і конструктивних, у певних місцях нерозривно-пов'язаних елементів, зокрема: ліве крило, шина лівого колеса, шиномонтаж/балансування одного колеса, двері задні/передні ліві, молдинг даху (водостоку), фарбування, мийка технологічна та мийка зовнішня після кузовного ремонту.
Порядок визначення вартості відновлювального ремонту застрахованого позивачем автомобіля «Nissan X-Trail» д.н.з. НОМЕР_2 та, власне, розміру збитків і страхового відшкодування не суперечить наведеним судом приписам закону та умовам договору страхування.
Посилання ж відповідача на те, що умовами договору страхування визначено рахунки та звіт про оцінку майна, як документи на підтвердження розміру збитків, судом відхиляються як такі, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні змісту договору, який визначає такі документи як спосіб визначення збитків через слово «або», та жодним чином не передбачає, що і рахунки і звіт мають складатись/надаватись страхувальнику одночасно.
Так, суд звертає увагу на те, що згідно наведеного вище пункту 9.6.1.1 договору страхування звіт про оцінку ТЗ складається з метою визначення фізичного зносу ТЗ та лише у разі, якщо сторони у СЧД погодили врахування такого зносу під час визначення страхового відшкодування, тоді як згідно спеціальної частини договору сторони погодили, що фізичний знос не враховується, як і погодили сторони нульову франшизу.
Отже, з урахуванням змісту умов договору страхування, страхове відшкодування визначено позивачем правильно, як розмір прямого матеріального збитку, що дорівнює відновлювальному ремонту ТЗ.
Судом також враховано, що Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 №1961-IV, чинний на момент виникнення спірних правовідносин, у тому числі і стаття 29 цього закону, яка врегульовує визначення шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу та врахування зносу ТЗ, не підлягають застосуванню до спірних у цій справі правовідносин, оскільки останні склались між страховиком потерпілого та власником ТЗ, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Також суд зауважує, що:
- ані наведена вище стаття 1192 ЦК України, ані Закон України "Про страхування" №1909-IX не містять приписів та застережень про обов'язкове проведення експертизи та/або оцінки завданих збитків під час розрахунку страхового відшкодування;
- звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.
З урахування вказаного вище суд оцінює критично усі посилання відповідача на недоліки акта огляду транспортного засобу, а також доводи про відсутність доказів визначення розміру збитків, завданих пошкодженням застрахованого автомобіля.
Звідси суд також відхиляє доводи відповідача про те, що йому не зрозуміло, яким чином проведені роботи з розбирання та збирання салону автомобіля та його даху, а також мийка відповідають завданим під час ДТП 02.07.2024 пошкодженням.
Так, відповідачем не надано зі свого боку більш вірогідних доказів на спростування поданих позивачем доказів, що підтверджують як характер пошкоджень автомобіля «Nissan X-Trail» д.н.з. НОМЕР_2 , так і вартість відновлювального ремонту цього автомобіля.
У розрізі наведеного суд звертає увагу, що під час розгляду спорів у господарському суді діє принцип змагальності, який ґрунтується не на зауваженнях особи про незрозумілість їй певних обставин, а на поданні належних, достовірних доказів на підтвердження власних доводів або ж на спростування аргументів опонента.
Ураховуючи вказане, суд звертає увагу на те, що усі подані позивачем докази, зокрема і на підтвердження обставин отриманих застрахованим автомобілем пошкоджень під час ДТП 02.07.2024, не викликають у суду розумного сумніву про їх належність та достовірність.
Водночас, зосередившись на власній суб'єктивній оцінці поданих позивачем доказів та їх недоліках, відповідач зі свого боку не надав більш вірогідних доказів, які б спростували викладені у позові обставини та усі подані позивачем на підтвердження цих обставин докази.
З огляду на вказане суд відхиляє решту доводів відповідача про те, що у позові відсутні будь-які докази, які б дозволили встановити, що пошкодження транспортного засобу, зазначені у протоколі (акті) огляду колісного транспортного засобу від 03.07.2024 виникли саме внаслідок ДТП, що сталась 02.07.2024 у м. Бориспіль за участю ТЗ реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням ОСОБА_3 .
У розрізі зроблених висновків суд ураховує і те, що ані приписи Закону Закон України "Про страхування" №1909-IX, ані умови договору страхування не передбачають обов'язкову участь іншої (винної) особи в огляді транспортного засобу, тоді як відповідач не заперечив тих обставин, що винний у ДТП водій залишив місце пригоди та участі в огляді пошкоджених ТЗ не брав, як і не звертався відповідач до позивача із вимогою щодо залучення свого уповноваженого представника для проведення огляду транспортного засобу.
Схожі висновки зроблено Північно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 01.08.2025 у справі №906/204/25.
Окрім того з наявних в матеріалах справи копій заяви ОСОБА_1 про виплату страхового відшкодування від 05.07.2024, платіжних інструкцій та складеного позивачем 08.07.2024 страхового акта №19353 слідує, що страхове відшкодування позивачем здійснено у передбаченому законом та договором порядку.
Водночас ані законом, ані умовами договору страхування не передбачено таких обов'язкових дій страхувальника та умов для виплати страхування як: з'ясування обставин добровільного відшкодування збитків винним у ДТП водієм та/або укладення ним з іншими потерпілими учасниками мирової угоди, а тому відповідні посилання та аргументи відповідача суд оцінює як такі, що не спростовують правильність та правомірність визначеного позивачем страхового відшкодування та його виплати.
Так, суд звертає увагу відповідача не те, що під час розгляду справи №359/7777/24 про адміністративне правопорушення про наявність вказаних обставин винний у ДТП водій ОСОБА_3 не вказав, як і не встановив цих обставин суд, тоді як саме на відповідача, який вказує на можливу наявність відповідних обставин, покладається обов'язок з подання тих належних та достовірних доказів, що підтверджували б такі обставини.
Суд відхиляє посилання відповідача на постанову Верховного Суду у справі №335/2566/18 від 16.11.2022, у розрізі належних та достатніх доказів для документального підтвердження пред'явлених у цій справі вимог, позаяк означена справа не є релевантною до спору у цій справі №911/2352/25 ані за учасниками, ані за його суттю.
Підсумовуючи усе зазначене вище, суд висновує, що позивачем доказово доведено як наявність шкоди (механічні пошкодження автомобіля), так і причинно-наслідковий зв'язок між наведеною вище протиправною поведінкою водія належного відповідачу автомобіля та заявленими до стягнення збитками (матеріальні витрати для відновлення пошкодженого автомобіля), обов'язок по відшкодуванню яких згідно статей 1172, 1187 ЦК України покладається на військову частину - власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки та особу, службові завдання якої виконував винний у настанні ДТП водій.
В розрізі зроблених висновків судом враховано, що згідно довідки поліції про ДТП та постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11.09.2024 у справі №359/7777/24 механічні пошкодження з матеріальними збитками внаслідок ДТП, яка сталась 02.07.2024, отримано усіма автомобілями з вини та дій лише водія належного відповідачу автомобіля (джерела підвищеної небезпеки), тоді як:
- саме лише закриття провадження у адміністративній справі про притягнення до відповідальності такого водія ( ОСОБА_3 ) не спростовує протиправності його дій, що призвели до настання ДТП та пошкодження за її наслідками застрахованого позивачем транспортного засобу;
- за змістом статті 1171 ЦК України завдання шкоди в станій крайньої необхідності не звільняють від обов'язку відшкодувати такі збитки.
З огляду на вказане суд зауважує, що непритягнення водіїв до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки та роботодавця завдавача шкоди (винної особи) від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду.
Стосовно ж доводів відповідача, що згідно пункт 41.1 статті 41 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової власників наземних транспортних засобів», саме МТСБУ відшкодовує шкоду у разі, якщо винуватець ДТП не має полісу, слід зазначити таке.
Згідно зі статтями 3, 4, пунктом 13.1 статті 13, статтею 22, пунктом 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 01.07.2004 №1961-IV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі також - Закон №1961-IV), обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Суб'єктами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застраховна, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі.
Учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі пунктом 36.4.статті 36 Закону №1961-IV виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно до підпунктів "а" і "г" пункту 41.1. статті 41 та пункту 43.1.2. статті 43 Закону №1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:
- транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;
- особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону.
Фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом 41.3. статті 41 Закону №1961-IV МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. В таких випадках МТСБУ відшкодовується частина шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.
З огляду на вказані норми закону суд зауважує, що за наявності договору добровільного страхування страхувальник (потерпілий) може отримати страхове відшкодування від свого страховика за договором добровільного страхування.
При цьому МТСБУ відшкодовує потерпілому частину шкоди, яка не компенсована за договором добровільного страхування, у разі якщо винуватець ДТП (власник транспортного засобу) не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Тобто умовою відшкодування МТСБУ шкоди, у разі наявних у розумінні пункту 41.1. статті 41 Закону №1961-IV підстав, є також і відсутність у потерпілих інших видів страхування, за рахунок яких вони можуть задовольнити свої вимоги, або ж недостатність здійсненого страховиком відшкодування для покриття всієї суми за таким договором іншого виду стархування.
Крім того заподіяння потерпілому шкоди внаслідок винних дій водія у ДТП породжує одночасно:
- деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондує відповідний обов'язок особи, яка завдала шкоди, відшкодувати заподіяну шкоду;
- зобов'язання згідно з договором добровільного страхування (майнового страхування), в якому потерпілий має право вимоги до свого страховика.
Зазначені зобов'язання не виключають одне одного, оскільки потерпілому належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному, відтак обрання потерпілим способу здійснення свого права шляхом звернення вимоги до власного страховика, а не страховика цивільно-правової відповідальності, не суперечить закону.
Отже, у випадку відсутності у винуватця ДТП договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страховик потерпілого, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, не набуває права звернення до МТСБУ, оскільки в пункті 36.4 статті 36 Закону №1961-ІV прямо зазначено, що у такій ситуації у МТСБУ не виникає обов'язку здійснювати відповідне відшкодування (регламентні виплати) страховикам.
Схожу позицію викладено Верховним Судом у постанові від 26.06.2019 у справі №554/5837/15-ц, відступів від якої у передбаченому законом порядку не зроблено.
З огляду на вказане суд ураховує, що зроблені Великою Палатою Верховного Суду висновки та відступи у постановах від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц (провадження №14-176цс18) та від 14.12.2021 у справі №147/66/17 (провадження №14-95цс20), застосуванню під час вирішення спору у цій справі не підлягають, позаяк правову позицію про неможливість страховика, який виплатив страхове відшкодування на підставі договору добровільного страхування, самостійно обирати, до кого саме звертатися з вимогою про відшкодування збитків у цих справах сформульовано за обставин наявної застрахованої відповідальності.
Так, у справі №147/66/17 (провадження №14-95цс20), зокрема, зазначено, що:
- відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика;
- стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність.
Висновків же про можливість страховика потерпілого звертатись до МТСБУ про відшкодування завданої під час ДТП шкоди у разі відсутності у винуватця та/або іншої особи застрахованої відповідальності Велика Палата у вказаних вище справах не робила.
Суд оцінює критично та відхиляє також і посилання відповідача на пункт 13.1. статті 13 Закону №1961-IV та, відповідно, надане Конституційним Судом України такому пункту офіційне тлумачення, оскільки незалежно від обставин наявності/відсутності у ОСОБА_6 статусу УБД та права не страхувати свою відповідальність, за спором у цій справі МТСБУ не є належною, відповідальною за збитки особою і такий висновок грунтується на тому, що:
- ОСОБА_3 під час настання ДТП керував транспортним засобом військової частини не у власних особистих цілях, а на виконання свої службових обов'язків;
- передбачена п.13.1. ст. 13 Закону 1961-VI пільга є виключно особистою пільгою особи, а не її роботодавця та власника транспортного засобу і таку позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.08.2020 у справі №905/1391/19.
Звідси суд відхиляє посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 05.04.2018 у справі №686/17029/17, від 18.11.2019 у справі №158/1820/16-а та наведення судом у цих справах рішення Конституційного Суду України від 23.12.2014 у справі №7-рп/2014 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позаяк означені справи не релевантні до спору у цій справі №911/2352/25 ані за учасниками, ані за його суттю.
Зі змісту спірних у цій справі правовідносин слідує, що за договором добровільного страхування, що є іншим видом страхування, потерпіла у ДТП 02.07.2024 ОСОБА_1 отримала страхове відшкодування на відновлення пошкодженого автомобіля від власного страховика (позивача).
Водночас сторонами спору також не заперечено і того, що станом на час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована не була, що також підтверджується наявною в матеріалах справи роздруківкою з сайту Центральної бази даних МТСБУ щодо статусу полісу та страховика за ТЗ д.н.з. НОМЕР_4 станом на 02.07.2024.
За таких обставин суд висновує про відсутність підстав для звернення позивача до МТСБУ з вимогою про відшкодування збитків, завданих застрахованому автомобілю, оскільки відповідальною особою за ці збитки є саме відповідач, як власник джерела підвищеної небезпеки, який не застрахував свою відповідальність, та особа, ТЗ якої винуватець ДТП використовував із службовими цілями.
Схожі висновки зроблено Північно-західним апеляційним господарським судом у постанові від 01.08.2025 у справі №906/204/25.
Обставини ж допуску Петрушенка В.Д. до самостійного керування ТЗ не свідчать про зміну правомочностей власника цього автомобіля та відповідальної за завданні збитки особи у розумінні статей 1172, 1187 ЦК України, якою у цьому спорі є відповідач, як власник/володілець джерела підвищеної небезпеки, який не застрахував свою відповідальність, та особа, ТЗ якої винний у ДТП водій використовував із службовими, а не особистими цілями.
З огляду на вказане спростовуються усі твердження відповідача як про належність саме МТСБУ такого обов'язку з відшкодування збитків (шкоди), так і про те, що будь-яких доказів звернення до МТСБУ щодо зазначеної у позові дорожньо-транспортної пригоди до позову не додано.
Те, що відповідач не застрахував свою цивільно-правову відповідальність як власник ТЗ не звільняє його від обов'язку відшкодувати завдану належним йому джерелом підвищеної небезпеки майнову шкоду (збитки).
За таких обставин, оскільки позивач на виконання умов договору страхування здійснив виплату 120 275,17 грн страхового відшкодування, суд дійшов висновку, що до ТДВ “СК “Віді-Страхування» у межах фактичних витрат на відновлювальний ремонт ТЗ у відповідному деліктному зобов'язанні, в силу приписів ст. 108 Закону України “Про страхування» та ст. 993 ЦК України, перейшло належне потерпілій стороні (власник пошкодженого автомобіля «Nissan X-Trail») право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки - до відповідача як власника джерела підвищеної небезпеки та особи, службові завдання якої виконував винний у настанні ДТП водій.
Беручи до уваги усе наведене вище, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача 120 275,17 гривень, як такої, що доведена позивачем належними і достовірними доказами та не спростована відповідачем більш вірогідними доказами у встановленому процесуальним законом порядку.
Суд звертає увагу відповідача на те, що обов'язок з доказування в силу вимог процесуального закону покладено безпосередньо на сторін, а процедура доказування містить достатньо широкий обсяг можливостей та прав сторін стосовно доведення обставин, покладених в основу обгрунтування власних доводів та заперечень, чим відповідач при розгляді вказаної справи не скористався.
Витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються судом на відповідача у повному обсязі.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_6 ) на користь Товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Віді-Страхування» (08131, Київська обл., Бучанський р-н, село Софіївська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, буд. 60-А, ідентифікаційний код 35429675) 120 275 (сто двадцять тисяч двісті сімдесят п'ять) грн 17 коп., як відшкодування завданої шкоди, та 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 11.11.2025.
Суддя В.А. Ярема