ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
03.11.2025Справа № 910/5386/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енол"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгул-Т"
про визнання недійсним договору
Суддя Усатенко І.В.
Секретар судового засідання Шокало О.В.
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання
В судовому засіданні 03.11.2025 на підставі ст. 240 ГПК України проголошено скорочене рішення суду
Товариство з обмеженою відповідальністю "Енол" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгул-Т" про визнання недійсним договору.
Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю підпису на договорі від імені позивача та відсутністю повноважень на підписання договору у представника відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 12.06.2025.
В підготовчому засіданні 12.06.2025 суд оголосив перерву до 26.06.2025.
24.06.2025 від відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи.
26.06.2025 від відповідача надійшло клопотання про відкладення з можливістю надання строку для подання відзиву на позовну заяву.
В підготовчому засіданні 26.06.2025 суд оголосив перерву до 10.07.2025.
10.07.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про витребування доказів.
10.07.2025 від позивача надійшло клопотання про залишення відзиву без розгляду.
10.07.2025 від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про витребування доказів.
10.07.2025 надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгул-Т" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енол" про стягнення 3362887,85 грн. Сформована в системі "Електронний суд" 09.07.2025.
10.07.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Енол" надійшло клопотання про повернення зустрічної позовної заяви, в зв'язку з пропуском строку на її подання, оскільки, ухвала суду була доставлена до електронних кабінетів учасників справи 08.05.2025 о 20:12.
Ухвалою суду від 10.07.2025 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгул-Т" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енол" про стягнення 3362887,85 грн та додані до неї матеріали повернуто заявнику.
В підготовчому засіданні 10.07.2025 суд оголосив перерву до 21.07.2025.
11.07.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про витребування доказів.
11.07.2025 від позивача надійшло клопотання про залишення відзиву без розгляду.
11.07.2025 від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про витребування доказів.
11.07.2025 надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгул-Т" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енол" про стягнення 3362887,85 грн. Сформована в системі "Електронний суд" 10.07.2025.
15.07.2025 від позивача за зустрічним позовом надійшла заява про відкликання зустрічної позовної заяви на підставі п. 3 ч. 5 ст. 174 ГПК України.
Ухвалою суду від 18.07.2025 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгул-Т" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енол" про стягнення 3362887,85 грн та додані до неї матеріали повернуто заявнику.
21.07.2025 від відповідача надійшли письмові пояснення з додатками.
21.07.2025 від позивача надійшло клопотання про залишення письмових пояснень відповідача без розгляду.
В підготовчому засіданні 21.07.2025 судом продовжено відповідачу строк на подання відзиву до 10.07.2025; відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів; оголошено перерву до 28.08.2025.
04.08.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив.
04.08.2025 від позивача надійшло клопотання про призначення експертизи
15.08.2025 від відповідача надійшли заперечення на клопотання про призначення судової експертизи.
18.08.2025 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
В підготовчому засіданні 28.08.2025 судом відмолено у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи та відмовлено у задоволенні клопотання про витребування оригіналів доказів.
Ухвалою суду від 28.08.2025 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 25.09.2025.
15.09.2025 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
23.09.2025 від позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
В судовому засіданні 25.09.2025, з огляду на подані сторонами клопотання та неявку сторін, судом призначено наступне судове засідання на 03.11.2025.
В судовому засіданні 03.11.2025 представник позивача підтримав позовні вимоги повністю з підстав, викладених у заявах по суті спору.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених в заяві по суті спору.
Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.
В судових дебатах представник позивача просив задовольнити позов та зазначив про подання доказів в підтвердження витрат на правову допомогу після ухвалення рішення.
Представник відповідача просив у позові відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
До матеріалів справи позивачем долучено копію договору поставки № 22/10-1 від 11.10.2024 згідно якого постачальником є Товариство з обмеженою відповідальністю "Інгул-Т", а покупцем - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енол".
Означеним договором передбачено, що постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар, загальна кількість, часткове співвідношення, одиниця виміру та загальна ціна яких визначена сторонами у специфікації або іншому документі, в тому числі накладній, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.1 договору).
До матеріалів справи долучено як додаток № 1 до договору № 22/10-1 від 11.10.2024 специфікацію № 1 на поставку колючого дроту оцинкованого у кількості 648 бухт. Специфікація з боку покупця не підписана.
Згідно п. 8.1 договору, він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Договір може бути укладений шляхом обміну факсограмами.
Долучена до матеріалів справи копія договору № 22/10-1 від 11.10.2024 підписана та скріплена печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгул-Т" (відповідача), з боку позивача підпис та відтиск печатки відсутній.
Позивач просить визнати недійсним договір № 22/10-1 від 11.10.2024, оскільки, він ним не підписувався, а повноваження підписанта з боку відповідача не підтверджені.
До матеріалів справи долучено видаткову накладну № 47 від 22.10.2024 на поставку товару вартістю 3272397,41 грн, підписану та скріплену печатками Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгул-Т" (постачальника) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Енол" (покупця). Підставою вказано договір № 22/10-1 від 11.10.2024.
В ході розгляду справи обома сторонами зазначено, що поставка за накладною № 47 від 22.10.2024 відбулась не в рамках договору № 22/10-1 від 11.10.2024.
Відповідач заперечуючи проти позову, вказував, що відсутність підпису позивача на договорі свідчить про його не укладеність, а не недійсність.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За положеннями статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (абзац перший частини першої статті 216 ЦК України).
Згідно з абзацом першим частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Згідно зі статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В постанові Великої Палати Верховного Суду № 204/8017/17 від 27.11.2024 викладено наступну позицію: Тлумачення вищенаведених норм ЦК України свідчить, що обов'язковим елементом двостороннього правочину (в даному випадку купівлі-продажу) є дії його сторін щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, тобто правочин не може бути визнаний таким, що відбувся, без цілеспрямованих дій його сторін, які є вираженням їх волевиявлення.
Отже, основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об'єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.
Коли ж відсутній факт вираження волевиявлення стороною двостороннього правочину, можна говорити про відсутність обов'язкового суб'єкта цивільних правовідносин та, як наслідок, констатувати відсутність фактичної підстави для виникнення договірних правовідносин.
Тобто, на відміну від укладених правочинів, у цьому випадку не виникає самої можливості піддати юридичній оцінці об'єктивно відсутній юридичний факт (цілеспрямовану дію), існування якого було б зумовлено юридично значимим волевиявленням учасника цивільних правовідносин.
Натомість у випадку недійсності чи нікчемності правочину насамперед йдеться про юридичну кваліфікацію об'єктивно наявного та вираженого у певний спосіб волевиявлення суб'єкта права щодо виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин.
Таким чином, на відміну від неукладеного правочину, оспорюваний та нікчемний правочин є такими, що відбулися, а його сторони виразили своє волевиявлення на зміну цивільних правовідносин.
Конструкція частини третьої статті 203 ЦК України визначає наявність волевиявлення учасника правочину обов'язковим і безумовним елементом, додержання якого є необхідним для чинності правочину. При цьому таке волевиявлення має бути: 1) вільним; 2) відповідати внутрішній волі учасника правочину.
В пунктах 7.5-7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) зазначено, що порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю на вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
Отже, тлумачення частини третьої статті 203 ЦК України дає підстави стверджувати, що вона застосовується лише тоді, коли існує хоча б якесь волевиявлення учасника правочину. Якщо процес формування його волі відбувся під впливом (тиском) зовнішніх обставин чи факторів, які її деформують, за приписами частини першої статті 215 ЦК України це є підставою для визнання правочину недійсним.
Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) породжує правовідносини, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін (див. постанову Верховного Суду України від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс17).
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для цього виду договорів не вимагалася (абзац перший частини другої статті 639 ЦК України).
Підпис на правочині, для якого визначено обов'язкову письмову форму, виконує функцію підтвердження волевиявлення сторони, зафіксованого у тексті цього правочину. При цьому підпис є обов'язковим атрибутом письмової форми правочину.
Наразі сторони в п. 8.1 договору № 22/10-1 від 11.10.2024 обумовили як підставу для укладення та набрання ним чинності наявність підписів та печаток обох контрагентів. Проте з боку позивача договір не підписаний.
З огляду на зміст частини четвертої статті 203, частини першої статті 215, частини першої статті 218 ЦК України закон не пов'язує недійсність правочину з недотриманням установленої для нього обов'язкової письмової форми, частиною якої є підпис сторін.
Водночас укладеність договору пов'язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних його умов (див. частину першу статті 638 ЦК України). Належним підтвердженням досягнення сторонами згоди щодо визначених у договорі умов є, зокрема, їх підписи.
Абзац другий частини першої статті 218 ЦК України визначає право заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину та встановлює, що такий факт може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, окрім показань свідків.
Відповідно до частини другої статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Тобто ЦК України передбачає можливість вважати дійсним договір, укладений з дефектами його письмової форми, зокрема й підпису, за таких умов: 1) узгодження сторонами його істотних умов, що також включає в себе волевиявлення сторін на укладення відповідного договору; 2) виконання чи часткове виконання сторонами умов договору. Розглядаючи подібні спори, суди повинні з'ясовувати, чи існує підтвердження укладення і виконання такого договору. Якщо існує, то є підстави вважати такий договір дійсним і обов'язковим для сторін, якщо ні - то договір є неукладеним.
Обома сторонами правочину заперечувались обставини, що поставка за видатковою накладною № 47 від 22.10.2024 була здійснена в межах договору № 22/10-1 від 11.10.2024. Відповідач в свою чергу чітко зазначив, що поставка відбулась в межах правочину, укладеного у спрощений спосіб, оскільки, направлений позивачу підписаний з боку відповідача проект договору підписаний не був.
Суд також відзначає, що в договорі № 22/10-1 від 11.10.2024 чітко визначено, що він вважається укладеним саме після його підписання обома сторонами.
Оскільки, з боку позивача договір № 22/10-1 від 11.10.2024 підписаний не був, відсутні підстави вважати, щодо наявності волевиявлення Товариства з обмеженою відповідальністю "Енол" на придбання товару саме на умовах, визначених у договорі № 22/10-1 від 11.10.2024.
Отже, відсутність підпису сторони (яка у зв'язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
В постанові від 27.11.2024 № 204/8017/17 Велика Палата Верховного Суду резюмувала, що відсутність (підроблення) підпису сторони правочину, щодо якого передбачена обов'язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення, свідчить про неукладеність такого правочину.
Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним у силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів, щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину, або ж їх відновлювати.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що договір № 22/10-1 від 11.10.2024 є неукладеним, сторонами не виконувався, а тому відсутні підстави для визнання його недійсним.
Отже, з урахуванням всіх встановлених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у позові.
Всі доводи позивача сторін були враховані судом, проте, вони не впливають на результат вирішення спору.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїм вимог або заперечень вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен з доводів сторін.
Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Енол" (02125, м. Київ, вул. Чорних Запорожців, 26-а, кв. 198, ідентифікаційний код 45460418) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгул-Т" (02002, м. Київ, вул.. Андрея Шептицького Митрополита, , кв 411, ідентифікаційний код 36239984) про визнання недійсним договору поставки № 22/10-1 від 10.10.2024 - відмовити повністю.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повне рішення складено 11.11.2025
Суддя І.В.Усатенко