ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.11.2025Справа № 910/4371/25
За позовом Сільськогосподарського приватного підприємства "Рать"
до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Верем Травел" та ОСОБА_1
про стягнення 90000 грн
Суддя Сташків Р.Б.
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
На розгляд Господарського суду міста Києва передано указану позовну заяву про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - відповідач) на користь Сільськогосподарського приватного підприємства "Рать" (далі - позивач) 90000 грн страхового відшкодування.
Вимоги позову мотивовані тим, що у власності позивача знаходилось майно виготовлене з шестикамерного металопластику Epsion білого профілю, яке було передане для облаштування блокпосту на автошляху Н-17 у селі Гірка Полонка Луцького району Волинської області. Вказане майно було знищене внаслідок ДТП, яке сталось 09.04.2024 за участі автомобіля марки "Mercedes-Bens Sprinter 315 CDI" д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 , який на момент ДТП працював у водієм у ТОВ "Верем Травел".
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.06.2024 справа №161/10084/24 було визнано виннуватим ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та встановлено факт порушення ним п.п. 2.3 (б), 2.9 (б), 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України.
Позивач зазначає, що від наїзду під час ДТП на приміщення блокпосту, яке належить позивачу, воно стало непридатне для подальшого використання. Разом з тим, цивільно-правова відповідальність особи, що керувала автомобілем марки "Mercedes-Bens Sprinter 315 CDI" д.н.з. НОМЕР_1 на день ДТП була застрахована відповідачем за полісом №219133308. Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування за знищене майно, однак останній відмовив у виплаті страхового відшкодування, оскільки оцінити розмір заподіяної шкоди неможливо.
Відповідач заперечив проти вимог позову повністю, у своєму відзиві на позовну заяву вказав, що відмовив позивачу у здійсненні страхової виплати, оскільки водій транспортного засобу причетний до аварії не звертався до відповідача із заявою про настання страхового випадку, а позивачем було подано заяву 15.01.2025, однак на момент звернення із заявою про виплату страхового відшкодування пошкоджене майно було утилізоване. У зв'язку із утилізацією пошкодженого майна відповідач не має можливості оглянути пошкоджене майно та встановити суму завданих збитків.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Верем Травел" були подані письмові пояснення, де підтверджено факт розбиття блокпосту внаслідок ДТП за участю їх працівника ОСОБА_1 , якого визнано винним у скоєнні ДТП.
Розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання.
При розгляді справи судом враховано частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка визначає право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Як вбачається з матеріалів справи 09.04.2024, близько 06 години 20 хвилин в с. Гірка Полонка зі сторони м. Горохова в напрямку до м. Луцьк, ОСОБА_1 , керуючи технічно справним автомобілем марки "Mercedes-Benz Sprinter 315 CDI", державний номерний знак НОМЕР_1 порушивши пункти 2.3 (б), 2.9 (б), 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожню обстановку, керуючи транспортним засобом у стані стомлення, заснув за кермом та, як наслідок скоїв наїзд на бетонні огородження та приміщення блокпосту у с. Гірка Полонка, де на той час знаходились дільничний офіцер поліції сектору превенції відділення поліції №3 (м. Луцька) Луцького РУП ГУНП у Волинській області Моргун О.А., та доброволець Боратинської ДФТГ "Сокіл" ОСОБА_2 , які отримали тілесні ушкодження середньої важкості.
Луцьким міськрайонним судом Волинської області було ухвалено вирок від 19.06.2024 у справі №161/10084/24, яким ОСОБА_1 було визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та йому призначене покарання у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки і на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробувальним строком тривалістю 2 роки з виконанням покладених на нього обов'язків. Вирок набрав законної сили 22.07.2024.
Позивач зазначає, що він не був стороною відповідного кримінального провадження, про вирок Луцького міськрайонного суду щодо ОСОБА_1 позивачу стало відомо лише після отримання такого на адвокатський запит від 08.01.2025.
Позивач звертає увагу, що у вказаному вироку судом зазначено, що на день його постановлення ОСОБА_1 працював водієм у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Берем Тревел". З врахуванням такої інформації в подальшому стало відомо, що автомобіль, яким він керував під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди на праві власності також належав вказаному вище підприємству, а договір страхування цивільно-правової відповідальності адміністрації підприємства власник названого автомобіля уклав з Приватним акціонерним товариством "Українська пожежно-страхова компанія".
Відтак, у вироку також зазначено, що під час вказаної дорожньої пригоди ОСОБА_1 "скоїв наїзд на бетонні огородження та приміщення блокпосту".
Позивач зазначає, що облаштування блокпосту, на який було здійснено наїзд, було забезпечено позивачем шляхом надання у безоплатне користування шестикамерного металопластику Epsion білого профілю.
На підтвердження того, що металопластикова конструкція належали позивачу, останнім до позову долучено копію договору купівлі-продажу №24/11 від 24.11.2022 та платіжної інструкції №5494 від 25.11.2022 і видаткової накладної №22 від 24.11.2022, які підтверджують факт купівлі позивачем відповідної конструкції у сумі 90000 грн.
Позивача вказує, що від наїзду приміщення блокпосту, що йому належить таке стало непридатне для подальшого використання за призначенням.
На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність належного ТзОВ "Берем Тревел" автомобіля марки "Mercedes-Benz Sprinter 315 CDI", державний номерний знак НОМЕР_1 була застрахована у відповідача, що підтверджується полісом ЕР №219133308.
17.01.2025 позивач звернувся до відповідача за адресою, яка вказана на сайті названого підприємства для листування ( м.Київ, вул.Інститутська,буд.9) з заявою і доданими до неї документами.
Копії вказаної заяви про були також направлені на юридичну адресу ТзОВ "Берем Тревел" і по місцю реєстрації проживання ОСОБА_1 .
Отримавши зворотньо від Укрпошта рекомендований лист, що був направлений ПрАТ "УПСК" і де було зазначено, що адресат за адресою "для листування" відсутній, позивач повторно направив заяву про страхове відшкодування з доданими до неї документами рекомендованим листом з описом вкладення були 24.01.2025 вже за адресою вказаною у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
28.03.2028 позивачем отримано від відповідача відповідь на заяву про виплату страхового відшкодування, в якій зазначено про відмову у виплаті страхового відшкодування, оскільки оцінити розмір заподіяної шкоди неможливо, так як представник потерпілої особи заявив, що пошкоджене майно утилізоване.
Відмову у страховому відшкодуванні з названих відповідачем підстав позивач вважає безпідставною, оскільки про завдані збитки майну адміністрації позивача стало відомо лише через декілька днів після знищення приміщення, а його залишки з дороги Н-17 для відновлення руху були зібрані і утилізовані черговими блокпосту відразу після проведення огляду місця події цієї дорожньої пригоди.
Відповідач, в свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилався на те, що ним прийнято рішення про відмову у виплаті позивачу страхового відшкодування на підставі п.п. 37.1.4 та 37.1.3 п. 37.1 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Вирішуючи вказаний спір суд застосовує норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", що діяв на час настання спірних правовідносин.
За умовами п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана:
з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;
з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;
з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;
з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;
з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;
з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.
Згідно зі ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до п.36.1 ст.36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Відповідно до п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до п. 37.1.3 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.
З матеріалів справи вбачається, що підставою для відмови відповідачем у виплаті страхового відшкодування стала неможливість страховика встановити розмір заподіяної шкоди у зв'язку із утилізацією пошкодженого внаслідок ДТП майна.
Разом з тим, з долученої до позову копії відповіді Луцького районного управління поліції ГУНП у Волинській області за №23561-2025 від 13.02.2025 на заяву позивача і доданого до неї протоколу огляду місця події від 09.04.2024, вбачається:
"Під час досудового розслідування встановлено, що у 2022 році для обладнання названого блокпосту СГПП "Рать" в тимчасове використання надало приміщення, яке складалось з металопластикових конструкцій Epsion 6-ти камерного білого профілю. Під час названої дорожчої пригоди в приміщенні знаходились особи, які були травмовані, а назване приміщення прийшло в непридатний до використання стан і було утилізоване."
У 31 рядку протоколу огляду місця події від 09.04.2024 слідчий зазначив:"Далі по ходу огляду наявні уламки дерева, пластику, скла, бетону." ... Попереду автомобіля дотично наявні залишки даху з вагончика, по праву сторону наявні теж уламки вагончика." (47 рядок). З долучених до протоколу огляду фототаблиць (№№4 - 27) вбачається, що на проїжджій частині дороги Н-17 знаходяться розбиті частини з вагончика різного розміру.
З наявних у справі фотокопій з місця ДТП видно, що вагончик встановлений з металопластику, який належав позивачу, від удару автомобілем був розбитий на маленькі шматочки, а отже, його функціональне призначення після цього вже неможливе.
Суд зазначає, що знищення майна це приведення його у повну непридатність до використання за цільовим призначенням. Внаслідок знищення майно перестає існувати або повністю втрачає свою цінність.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що майно позивача внаслідок спірного ДТП фактично було знищене.
Разом з тим, утилізація знищеного майна була проведена не самим позивачем, оскільки розміщення осколків металопластикових камер заважало б дорожньому руху на проїзній смузі автодороги, де сталось ДТП.
З наданих позивачем доказів на підтвердження права власності його на спірне майно, копії яких було направлено відповідачу разом із заявою про виплату страхового відшкодування та надано суду із цим позовом, відповідач мав можливість встановити вартість знищеного майна і відповідно розрахувати суму завданих збитків.
Таким чином, суд вважає відмову відповідача у виплаті страхового відшкодування позивачу неправомірною, враховуючи саме конкретні обставини справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Досліджуючи в сукупності надані позивачем докази, суд встановив, що внаслідок ДТП належне позивачу на праві власності майно (шестикамерний металопластиковий Epsion білий профіль) вартістю 90000 грн було знищене. Так як цивільно-правова відповідальність водія який керував транспортним засобом, чия вина встановлена відповідним вироком суду, на відповідача як страховика такого транспортного засобу за полісом №ЕР-219133308 покладено обов'язок з відшкодування шкоди завданої внаслідок спірної ДТП.
Вказаним полісом встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, що складає 160000 грн та франшизу у розмірі 3200 грн.
У даному випадку, шкоду завдано майну позивача на суму вартості такого майна - 90000 грн, враховуючи, що таке було знищене.
Відповідачем не було надано заперечень чи спростувань на противагу наданих позивачем доказів щодо вартості знищеного майна чи щодо належності цього майна позивачу.
Відповідно до п. 12.1 ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Враховуючи вищезазначені обставини, умови полісу №ЕР-219133308 та положення статей 12, 22, 28 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 9, 27 Закону України "Про страхування" та ст. 1192 ЦК України, у відповідача в зв'язку з настанням ДТП виник обов'язок відшкодувати позивачу шкоду, в межах ліміту відповідальності відповідача, як страховика, за спірним страховим випадком (160000 грн), виходячи з суми завданої шкоди майну позивача (90000 грн), але і за мінусом франшизи (3200 грн), і отже в сумі 86800 грн.
З наведеного слідує, що позовні вимоги позивача про стягнення страхового відшкодування підлягають частковому задоволенню за мінусом франшизи передбаченої умовами полісу №ЕР-219133308.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються пропорційно на обох сторін.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 40, ідентифікаційний код 20602681) на користь Сільськогосподарського приватного підприємства "Рать" (45650, Волинська обл., Луцький р-н, село Ратнів; ідентифікаційний код 03737422) 86800 (вісімдесят шість тисяч вісімсот) грн страхового відшкодування та 2920 (дві тисячі дев'ятсот двадцять) грн 34 коп. судового збору.
У решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Р.Б. Сташків