вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
09 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа № 914/2179/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Мірошниченко Д.Є., за участю секретаря судового засідання Піпар А.Ю.,
розглянувши у підготовчому засіданні матеріали справи
за позовом керівника Хустської окружної прокуратури, м. Хуст Закарпатської області в інтересах держави в особі
позивача Хустської міської ради, м. Хуст Закарпатської області
до відповідача фізичної особи-підприємця Тивонюка Сергія Олександровича, м.Львів
про стягнення коштів в сумі 1 025 429,00 грн
За участю представників:
прокуратури -
позивача - не з'явився
відповідача - не з'явився
На розгляд Господарського суду Львівської області поступив позов керівника Хустської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Хустської міської ради до фізичної особи-підприємця Тивонюка Сергія Олександровича про стягнення із замовника будівництва безпідставно збережених коштів пайової участі в загальному розмірі 1 025 429,00 грн, з яких 747 772,83 грн безпідставно збережених коштів, 218 223,60 грн інфляційних втрат та 59 432,57 грн 3 % річних.
Предметом позову є стягнення з відповідача як замовника будівництва безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, внаслідок будівництва об'єкта "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури", розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 2110800000:01:012:0157 за адресою: Закарпатська область, Хустський район, Хустська територіальна громада, м. Хуст, вул. 900-річчя Хуста, буд. 9.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.07.2025 справу №914/2179/25 за позовом керівника Хустської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Хустської міської ради до фізичної особи-підприємця Тивонюка Сергія Олександровича про стягнення із замовника будівництва безпідставно збережених коштів пайової участі в загальному розмірі 1 025 429,00 грн із доданими до неї документами передано за підсудністю до Господарського суду Закарпатської області.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 914/2179/25 визначено головуючого суддю Мірошниченка Д.Є., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2025.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.08.2025 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 17.09.2025 о 10:00 год. та встановити учасникам справи строк для подання до суду заяв по суті справи.
09.09.2025 за вх.№ 02.3.1-02/7843/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшло клопотання Хустської міської ради, за змістом якого остання просить проводити розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Хустської міської ради. Також повідомляє, що підтримує заявлені Хустською окружною прокуратурою позовні вимоги у справі № 914/2179/25 в повному обсязі та просить позов задовольнити.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 17.09.2025 відкладено підготовче засідання на 09.10.2025 о 14:00 год. з підстав наведених у ній.
03.10.2025 за вх.№ 02.3.1-02/8630/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява фізичної особи-підприємця Тивонюка Сергія Олександровича про визнання заявленого позову в даній справі в повному обсязі, за змістом якої відповідач не заперечує проти ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог та просить суд розстрочити виконання такого рішення строком на 12 календарних місяців.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07.10.2025 задоволено заяву представника фізичної особи-підприємця Тивонюка Сергія Олександровича за вх.№ 02.3.1-02/8632/25 від 03.10.2025 про участь у призначеному на 09.10.2025 о 14:00 год. підготовчому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
08.10.2025 за вх.№ 02.3.1-02/8755/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява Хустської окружної прокуратури, за змістом якої остання, у разі ухвалення судом рішення про задоволення прозову, не заперечує щодо одночасного розстрочення виконання такого рішення шляхом щомісячної оплати фізичною особою-підприємцем Тивонюком Сергієм Олександровичем на користь Хустської міської ради по 85 452,42 грн (1 025 429,00 грн / 12 місяців = 85 452,42 грн).
09.10.2025 за вх.№ 02.3.1-02/8755/25 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява Хустської міської ради, за змістом якої остання не заперечує щодо задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду.
09.10.2025 у підготовче засідання сторони явку уповноважених представників не забезпечили.
Суд, встановивши, що неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи, в порядку частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвалив рішення без його проголошення.
Правова позиція прокуратури.
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на положення статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та безпідставне, з порушенням норм Законів України "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" збереження відповідачем грошових коштів через невиконання обов'язку зі сплати пайової участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Хуста під час будівництва об'єкту: "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури" за адресою: Закарпатська область, Хустський район, місто Хуст, вулиця 900-річчя Хуста, буд. 9.
Правова позиція позивача.
Хустська міська рада підтримує заявлені Хустською окружною прокуратурою позовні вимоги у справі № 914/2179/25 в повному обсязі та просить позов задовольнити.
Відзив відповідача.
Відповідачем не подано відзив у розумінні статті 165 ГПК України.
Фізичною особою-підприємцем Тивонюком Сергієм Олександровичем (далі також - ФОП Тивонюк С.О.) згідно з дозволом на виконання будівельних робіт від 10.03.2020 ЗК 112200701715, на земельній ділянці за кадастровим номером 2110800000:01:012:0157 було розпочато будівництво об'єкта: "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури".
Згідно з інформацією, що міститься у Дозволі на виконання будівельних робіт від 10.03.2020 ЗК 112200701715, вказаний об'єкт будівництва за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з середніми наслідками (СС2), код об'єкта за Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000:ДКБС:1122.2 - Будинки багатоквартирні підвищеної комфортності, індивідуальні.
Підставою для отримання вказаного дозволу зазначено містобудівні умови та обмеження, затверджені Наказом відділу містобудування та архітектури Хустської міської ради від 28.12.2019 № 047, замовником яких є Тивонюк С.О.
Крім того, відповідно до відомостей порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (далі - ЄДЕССБ) Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано Акт готовності вказаного об'єкта до експлуатації у редакції від 29.09.2022 (реєстраційний номер в ЄДЕССБ АС01:9590-8515-6945-2254).
Як вбачається із інформації щодо реєстрації акта готовності об'єкта до експлуатації в ЄДЕССБ, пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України від 20.09.2019 №132-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі також - Закон № 132-ІХ)).
Суд звертає увагу, що у вказаному акті у графі "Терміни будівництва" зазначено, що датою початку будівельних робіт є 10.03.2020.
Отже, судом встановлено, що відповідач, звертаючись до уповноваженого органу, самостійно вказав дату початку здійснення будівельних робіт.
Також, як вбачається з відомостей ЄДЕССБ, 06.10.2022 Державною інспекцією архітектури та містобудування України відповідачу видано сертифікат ІУ122220930330, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури", розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 2110800000:01:012:0157 за адресою: Закарпатська область, Хустський район, Хустська територіальна громада, м. Хуст, вул. 900-річчя Хуста, буд. 9 проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
Крім того, у вищенаведеному сертифікаті аналогічно підставою для звільнення замовника будівництва від сплати пайової участі зазначено пункт 13 розділу І Закону України від 20.09.2019 № 132-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні".
Також судом встановлено, що згідно з даними ЄДСЕББ щодо видачі Сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів ІУ122220930330 від 06.10.2022 зокрема, графи "Терміни будівництва" датою початку будівництва є 10.03.2020.
Таким чином, датою прийняття закінченого будівництвом об'єкта "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури" до експлуатації є 06.10.2022.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 17.10.2022 здійснено державну реєстрацію права приватної власності на багатоквартирний житловий будинок з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, що розташований за адресою: Закарпатська область, Хустський район, м. Хуст, вул. 900-річчя Хуста, буд. 9 за Тивонюком С.О.
При цьому, у графі "документи, подані для державної реєстрації", зокрема, значиться витяг з Реєстру будівельної діяльності ЄДЕССБ ІУ 122220930330 (Сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів від 06.10.2022).
Як зазначає прокурор та встановлено судом, згідно з даними Сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта ІУ122220930330 від 06.10.2022, загальна площа квартир об'єкта будівництва становить 2 209,6 м кв.
Прокурор наголошує, що невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов'язку щодо сплати пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта саме до введення його в експлуатацію, а відтак і збереження відповідачем без достатніх правових підстав таких коштів, які останній мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту у розмірі 747 772,83 грн, а також нарахованих у зв'язку із цим 218 223,60 грн інфляційних втрат та 59 432,57 грн 3 % річних, стало підставою звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Хустської міської ради з позовом про стягнення з відповідача означеної суми грошових коштів у примусовому порядку.
Щодо представництва інтересів позивача прокурором.
За змістом статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Отже, обов'язковою передумовою реалізації права на судовий захист в порядку господарського судочинства є наявність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, які порушуються, не визнаються або оспорюються іншими особами - відповідачами, та на захист якого спрямоване звернення до суду з позовом.
Згідно з частиною 1 статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 стаття 4 ГПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у господарські правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює господарські права й обов'язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у господарських, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частина 3 статті 4 ГПК України).
У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частини 3, 4 статті 53 ГПК України).
У Рішенні від 05.06.2019 № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (абзаци 1 - 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
На переконання суду, прокурор, звертаючись із даним позовом, обґрунтував порушення інтересів держави, яке полягає у ненадходженні до місцевого бюджету коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, що порушує права відповідної територіальної громади, інтереси якої представляє відповідний орган місцевого самоврядування.
Так, судом встановлено, що 18.06.2025 Хустською окружною прокуратурою подано запит № 07.54-113-542вих-25 до Хустської міської ради, яким проінформовано останню про існування означених порушень інтересів держави з приводу ненадходження коштів до бюджету Хустської міської територіальної громади - пайової участі від вказаного вище замовника об'єкта будівництва (Тивонюка С.О.), а також витребувано інформацію щодо вжитих та запланованих заходів із їх усунення.
25.06.2025 Хустською міською радою направлено лист № 02-12/1523 у відповідь на запит Хустської окружної прокуратури, за змістом якої повідомлено, що Тивонюк С.О. не звертався до Хустської міської ради з заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкту будівництва та не сплачував до міського бюджету кошти про пайову участь станом на дату надання відповіді, та визначено розмір пайової участі об'єкту будівництва, що становить 747 772,83 грн. Крім того, у вказаному листі зазначено, що Хустською міською радою не вживались заходи щодо примусового стягнення коштів у судовому порядку, а у випадку подання прокурором відповідного позову та здійснення ним представництва інтересів держави, Хустська міська рада буде підтримувати заявлений позов.
На виконання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" листом від 27.06.2025 № 07.54-113-542-25 окружною прокуратурою повідомлено позивача (Хустську міську раду), зокрема, про прийняте рішення стосовно представництва інтересів держави шляхом пред'явлення до суду цього позову.
Водночас останнім, за встановлених судом обставин, відповідних заходів не вжито (не пред'явлено до суду позову про стягнення із відповідача грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету, а також відповідних інфляційних втрат та трьох процентів річних за користування вказаними безпідставно збереженими коштами пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, що й зумовило підстави для захисту прокурором порушених інтересів держави шляхом звернення до суду з даним позовом.
Тобто, орган місцевого самоврядування не проявив жодної зацікавленості перевірити обставини, викладені прокуратурою у повідомленні та факти порушення законодавства у сфері містобудування з метою усунення порушення матеріальних інтересів територіальної громади.
Вказане узгоджується з позицією Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким, сам факт незвернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади населеного пункту та звернення до суду з позовом.
Таким чином, незалежно від причин незвернення до суду Хустської міської ради, сам факт цього незвернення свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.
Вказане є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави, відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави в особі Хустської міської ради з даним позовом та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.
Щодо спірних правових відносин.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України від 17.02.2011 № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI).
Відповідно до статті 1 Закону № 3038-VI (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Частиною 1 статті 2 Закону № 3038-VI визначено, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 Закону № 3038-VI.
З 01.01.2020 набули чинності норми Закону України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі - Закон № 132-IX), якими виключено статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що регулювали пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
За змістом Закону № 132-IX, прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону № 3038-VI визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частини 2 статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Велика Палата Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, аналізуючи правову природу цих правовідносин, зробила висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі №643/21744/19, також зауважила, що:
- з 01.01.2020 скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов'язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов'язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак, якщо на час здачі новозбудованого об'єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов'язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов'язати укласти договір або визнати договір укладеним;
- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов'язувала замовника будівництва укласти зазначений договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі № 922/267/20 та від 23.03.2021 у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону № 3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин;
- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов'язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов'язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов'язковість якого для відповідача законом не передбачена;
- зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;
- у зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України;
- у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Нормами статті 40 Закону № 3038-VI було визначено обов'язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об'єкта в експлуатацію, а також обов'язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).
При цьому, частиною 9 статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше, ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до Закону № 132-IX статтю 40 Закону №3038-VI було виключено з 01.01.2020.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайову участь) у такому розмірі та порядку (абзац 2 пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX):
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Суд виснує, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
(2) об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Таким чином, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу 1 та 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі №910/20216/21, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23.
Таким чином, системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає, зокрема для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що датою початку будівництва є 10.03.2020, відтак застосуванню підлягає абзац 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, яким визначено обов'язок щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на відсутність відзиву відповідача на позовну заяву, що відповідно до положень статті 165 ГПК України та з урахуванням поданої відповідачеем заяви від 03.10.2025 за вх.№ 02.3.1-02/8630/25 свідчить про визнання позовних вимог.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не звернувся до Хустської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо вказаного об'єкту будівництва протягом 10 робочих днів після 10.03.2020 і до введення його в експлуатацію, не перерахував кошти пайової участі у розвиток інфраструктури міста Хуст, чим порушив обов'язок, встановлений пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX.
Верховний Суд у постанові від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3, абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
У постанові від 23.05.2024 у справі № 915/149/23 Верховний Суд дійшов висновку, що у випадку, якщо замовниками об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого "Прикінцевими та перехідними положеннями" Закону № 132-IX обов'язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує вказані зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності з частиною 2 статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
При цьому суд виходить з того, що наведені висновки щодо застосування абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону № 132-ІХ у спірних правовідносинах відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є спрямованими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та/або після 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво, але до введення об'єкта в експлуатацію такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо уникаючи сплати пайової участі (Правова позиція Верховного Суду викладена у постанові № 914/2145/23 від 15.08.2024).
За приписами статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.
Як встановлено судом, на дату прийняття об'єкта в експлуатацію діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 17.11.2022 № 214 "Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України".
Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Закарпатської області станом на 01.10.2022 становила 16 921,00 грн.
Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ, розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України підлягає стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача, складає 747 772,83 грн (2 209,6 м кв х 16 921,00 грн = 37 388 641,60 грн; 37 388 641,60 грн х 2% = 747 772,83 грн ).
Отже, здійснивши перевірку наведеного прокурором у позовній заяві розрахунку пайової участі, суд дійшов висновку, що такий розрахунок є правомірним та арифметично вірним.
Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість звернення Хустської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Хустської міської ради з даним позовом до Тивонюка С.О., як замовника будівництва спірного об'єкту, про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту у розмірі 747 772,83 грн (що становить 2 відсотки від загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта 37 388 641,60 грн), є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.
У зв'язку з невиконанням відповідачем у визначений законом термін обов'язку зі сплати грошових коштів у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, та внаслідок цього безпідставного збереження таких грошових коштів, прокурором заявлено вимогу про стягнення з останнього 218 223,60 грн інфляційних втрат та 59 432,57 грн 3 % річних.
Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд, здійснивши перевірку наданого прокурором розрахунку суми 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв'язку з порушенням строків оплати пайової участі, констатує, що вказані розрахунки є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення.
Розглянувши матеріали поданої заяви, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Згідно зі статтею 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
У рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду.
У зв'язку з тим, що розстрочка продовжує період відновлення порушеного права стягувача при її наданні, необхідно враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто, довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
У постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 905/2953/17 зазначено: "На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява № 6962/02).
За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003).
Таким чином, питання про розстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення такої заяви є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення.
Заявником (відповідачем) виявлено намір добровільно виконати рішення суду, однак з метою реального виконання рішення суду та недопущення блокування господарської діяльності останнього, відповідач просить розстрочити виконання рішення на 12 місяців.
Враховуючи те, що рішення суду є обов'язковим до виконання та має бути виконане, суд вважає, що розстрочення рішення суду не порушить прав стягувача (Хустської міської ради), майнові інтереси і баланс інтересів сторін, а слугуватиме досягненню мети виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.
При цьому, відповідно до частини 5 статті 331 ГПК України, розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Як уже зазначалося, заявник просить суд розстрочити виконання рішення на 12 місяців, що відповідає вимогам частини 5 статті 331 ГПК України.
Зважаючи на викладені вище висновки, суд вважає за можливе розстрочити його виконання на 12 місяців рівними частинами.
Таким чином, заяву відповідача про розстрочення виконання рішення суду від 09.10.2025 за вх.№ 02.3.1-02/8630/25 у справі № 914/2179/25 слід задовольнити шляхом розстрочення його виконання на 12 місяців щомісячно до 09 числа кожного календарного місяця згідно з графіком, наведеним у резолютивній частині цього рішення.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У статті 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають задоволенню в повному обсязі.
Розподіл судових витрат.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Тивонюка Сергія Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Хустської міської ради (90400, Закарпатська обл., Хустський р-н, м. Хуст, вул. 900-річчя Хуста, буд. 27, код ЄДРПОУ 34005221) 1 025 429,00 грн (один мільйон двадцять п'ять тисяч чотириста двадцять дев'ять гривень) безпідставно збережених коштів пайової участі, з яких 747 772,83 грн (сімсот сорок сім тисяч сімсот сімдесят дві гривні 83 коп.) безпідставно збережених коштів, 218 223,60 грн (двісті вісімнадцять тисяч двісті двадцять три гривні 60 коп.) інфляційних втрат та 59 432,57 грн (п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста тридцять дві гривні 57 коп.) 3 % річних.
3. Розстрочити виконання рішення Господарського суду Закарпатської у справі №914/2179/25 щодо стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі в загальному розмірі 1 025 429,00 грн терміном на 12 місяців шляхом сплати щомісячно не пізніше 09 числа кожного календарного місяця, а саме:
- не пізніше 09 листопада 2025 року - 85 452,42 грн (вісімдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні 42 коп.);
- не пізніше 09 грудня 2025 року - 85 452,42 грн (вісімдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні 42 коп.);
- не пізніше 09 січня 2026 року - 85 452,42 грн (вісімдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні 42 коп.);
- не пізніше 09 лютого 2026 року - 85 452,42 грн (вісімдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні 42 коп.);
- не пізніше 09 березня 2026 року - 85 452,42 грн (вісімдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні 42 коп.);
- не пізніше 09 квітня 2026 року - 85 452,42 грн (вісімдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні 42 коп.);
- не пізніше 09 травня 2026 року - 85 452,42 грн (вісімдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні 42 коп.);
- не пізніше 09 червня 2026 року - 85 452,42 грн (вісімдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні 42 коп.);
- не пізніше 09 липня 2026 року - 85 452,42 грн (вісімдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні 42 коп.);
- не пізніше 09 серпня 2026 року - 85 452,42 грн (вісімдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні 42 коп.);
- не пізніше 09 вересня 2026 року - 85 452,40 грн (вісімдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні 40 коп.);
- не пізніше 09 жовтня 2026 року - 85 452,40 грн (вісімдесят п'ять тисяч чотириста п'ятдесят дві гривні 40 коп.).
4. Стягнути з фізичної особи-підприємця Тивонюка Сергія Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Закарпатської обласної прокуратури (88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2А, код ЄДРПОУ 02909967) 15 381,44 грн (п'ятнадцять тисяч триста вісімдесят одна гривня 44 коп.) на відшкодування сплаченого судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
Повне судове рішення складено та підписано 11.11.2025.
Суддя Д. Є. Мірошниченко