вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
06.11.2025м. ДніпроСправа № 904/4447/25
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Іванової Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" (08320, Київська область, Бориспільський район, село Велика Олександрівка, вулиця Соборна, будинок 59; ідентифікаційний код 37747547)
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Промлісзбут" (50093, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Чорновола Вячеслава, будинок 21, квартира 52; ідентифікаційний код 44544580)
про стягнення заборгованості за договором поставки №15/05/2025 від 15.05.2025 у загальному розмірі 191 695,33 грн
І. СУТЬ СПОРУ
1. Стислий виклад позиції позивача
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань за договором поставки №15/05/2025 від 15.05.2025. Позивач зазначає, що ним належним чином виконано свій обов'язок з попередньої оплати товару, перерахувавши 27.05.2025 на користь відповідача 147 600,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням та узгоджено умовами специфікації №1 до договору.
У порушення пункту 3.2 зазначеної специфікації відповідач не поставив товар у визначений строк - протягом 15 робочих днів з моменту отримання передоплати, не надав супровідних документів та не повернув отримані кошти. Таким чином, відповідачем допущено прострочення виконання свого договірного зобов'язання та користування коштами позивача без належних правових підстав.
У зв'язку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача суму попередньої оплати у розмірі 147 600,00 грн, а також передбачені договором штрафні санкції за прострочення поставки, а саме 17 550,25 грн - пені та 24 600,00 грн - штрафу та 764,28 грн - 3% річних і 1 180,80 грн інфляційні втрати згідно із положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
2. Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами. На думку відповідача, заявлені позивачем штрафні санкції, пеня, 3% річних та інфляційні втрати не підлягають стягненню, оскільки їх нарахування можливе виключно у разі порушення грошового зобов'язання, а відповідач порушив зобов'язання з поставки товару, а не грошове зобов'язання.
Відповідач також посилається на відсутність його вини у простроченні повернення передоплати, зазначаючи, що ним було направлено позивачу лист №121 від 15.07.2025 з пропозицією надати банківські реквізити для повернення коштів. На думку відповідача, бездіяльність позивача свідчить про прострочення кредитора в розумінні статті 221 Господарського кодексу України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), що виключає можливість нарахування штрафних санкцій за період після 15.07.2025.
Крім того відповідач вважає заявлені позивачем штрафні санкції надмірними та неспівмірними, у зв'язку з чим просить суд застосувати положення статті 551 Цивільного нодексу України та статті 233 Господарського кодексу України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) і зменшити розмір пені та штрафу.
ІІ. Процесуальні дії у справі. Заяви, клопотання
12.08.2025 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промлісзбут" надійшла позовна заява про стягнення заборгованості за договором поставки №15/05/2025 від 15.05.2025 у загальному розмірі 191 695,33 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08 2025 справу №904/4447/25 передано на розгляд судді Івановій Т.В.
18.08.2025 ухвалою господарського суду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промлісзбут" про стягнення заборгованості за договором поставки №15/05/2025 від 15.05.2025 у загальному розмірі 191 695,33 грн залишено без руху.
19.08.2025 до господарського суду від представника позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №36065/25 від 19.08.2025) про усунення недоліків.
20.08.2025 ухвалою господарського суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
02.09.2025 до господарського суду від представника відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив (вх. суду №37925/25 від 02.09.2025) на позовну заяву.
03.09.2025 до господарського суду від представника позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №38131/25 від 03.09.2025) щодо зобов'язання відповідача надіслати позивачу копію відзиву на позовну заяву та доданих до нього документів.
03.09.2025 листом господарського суду №904/4447/25/29773/25 від 03.09.2025 повідомлено позивача, про те що відповідно до долученого додатку до відзиву на позовну заяву, а саме: квитанції №4371966 про доставку документів до Електронного кабінету Користувача ЄСІТС, вбачається, що представником відповідача відповідно до норм процесуального законодавства було скеровано відзив (вх. суду №37925/25 від 02.09.2025) до Електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" 02.09.2025 о 10:15 годині, а також звернуто увагу на те, що представник позивача не обмежений в праві ознайомитись особисто із матеріалами справи у відповідності із частиною 1 пунктом 1 статті 42, статті 169 та статті 170 Господарського процесуального кодексу України.
05.09.2025 до господарського суду від представника позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь (вх. суду №38703/25 від 05.09.2025) на відзив на позовну заяву.
10.09.2025 до господарського суду від представника відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення (вх. суду №39457/25 від 10.09.2025 та вх. суду №39477/25 від 10.09.2025) на відповідь на відзив на позовну заяву.
19.09.2025 до господарського суду від представника позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду №40985/25 від 19.09.2025) щодо витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до якого повідомлено суд, що докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, а саме: акт приймання-передачі послуг та рахунок на оплату, будуть подані до суду протягом 5 днів після ухвалення рішення суду у даній справі.
ІІІ. Фактичні обставини справи
Спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №15/05/2025 від 15.05.2025, що призвело до непоставлення товару у визначений договором строк та неповернення отриманої попередньої оплати у розмірі 147 600,00 грн. У зв'язку із простроченням виконання зобов'язання позивачем нараховано передбачені договором штрафні санкції, а також 3% річних та інфляційні втрати.
Відповідач заперечує проти позову, вказуючи на відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій та стверджує про необхідність зменшення розміру неустойки як неспівмірної.
Перелік обставин, які є предметом доказування у справі:
(1) Факт укладення договору між сторонами, його умови.
(2) Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договором.
(3) Факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором.
(4) Правомірність нарахування штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.
1. Укладення та умови договору
15.05.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промлісзбут", як постачальником, та Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль", як покупцем, укладено договір поставки №15/05/2025 (далі - договір, а.с. 16-18), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити товар у власність покупця, а покупець у разі відсутності претензій зобов'язався прийняти та оплатити товар відповідно до умов цього договору.
Умовами пункту 1.2 договору передбачено, що найменування, характеристики, ціна за одиницю товару, умови оплати, кількість товару та вартість окремої партії товару, що підлягає поставці за цим договором, визначаються специфікаціями та/або видатковими накладними (якщо специфікація не підписана, а покупець погодився прийняти товар в межах цього договору).
Так, специфікацією №1 від 15.05.2025 до договору поставки №15/05/2025 від 15.05.2025 (далі - специфікація; а.с. 18 на звороті - 19) передбачено наступний предмет поставки, а саме:
- брус 100 х 50 х 400 см у кількості 40 м. куб, на суму 393 600,00 грн з ПДВ;
- дошка обрізана 120 х 30 х 400 см у кількості 40 м. куб, на суму 98 400,00 грн з ПДВ.
Пунктом 2 специфікації сторони погодили, що умовами поставки є правила Інкотермс 2010 (DDP), при цьому пунктом поставки/місцем призначення визначено адресу: Київська область, Бориспільський район, село Велика Олександрівка, вулиця Соборна, 59.
Відповідно до пункту 3.1 специфікації оплата товару здійснюється покупцем на розрахунковий рахунок постачальника в наступному порядку:
- попередня оплата у розмірі 30% від вартості товару протягом 5 календарних днів з моменту отримання рахунку фактури від постачальника;
- доплата 50% від вартості товару протягом 5 календарних днів з моменту отримання відповідної партії товару;
- решту 20 % (двадцять відсотків) від вартості товару протягом 7 календарних днів з моменту успішної реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних та за умови надання оригіналів документів на товар.
Під "успішною реєстрацією податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних" сторони розуміють, що підтвердженням факту реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних є квитанція про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, отримана покупцем в електронному виді з автоматизованої системи "Єдине вікно подання електронних документів" Державної податкової служби України. У випадку відсутності такої успішної реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних покупець має право утримати грошові кошти у розмірі такої незареєстрованої податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних у себе. Відповідальність за таку недоплату покупець не несе.
Згідно із пунктом 3.2. специфікації строк поставки товару протягом 15 робочих днів з моменту отримання передплати на першу партію товару та 20 робочих днів на другу партію товару з моменту отримання передплати.
Гарантійний термін на поставлений товар становить 1 рік з моменту поставки товару, відповідно до пункту 2.3. договору. У випадку виявлення покупцем недоліків (дефектів) поставленого товару протягом гарантійного строку, постачальник за власний рахунок усуває їх протягом 5 робочих днів з моменту пред'явлення письмового повідомлення покупцем про виявлені недоліки (дефекти). При цьому витрати з доставки товару покладаються на постачальника.
Умовами пункту 3.4. вказаної специфікації сторони погодили, що якість товару має бути не менше 50% має бути виконано з свіжопильного лісу (не сухостій), 50% допускається сухостій, але без пошкодження личинками та плісняво. Уразі виявлення таких пошкоджень товар підлягає заміні, на якісний товар за рахунок постачальника, але не пізніше ніж 14 календарних днів.
Відповідно до пункту 1.3. договору товар є власністю постачальника, на товар відсутні права третіх осіб, товар, який є предметом цього договору, на момент його укладення нікому іншому не проданий, не подарований, в найм (оренду) не зданий, не відчужений іншим способом, не заставлений, у спорі, податковій заставі чи під забороною (арештом) не перебуває, інших прав щодо них у третіх осіб, як у межах, так і за межами України немає.
Постачальник гарантує, що товар не походить з окремих районів Донецької та Луганської областей, Запорізької та Херсонської областей, Автономної Республіки Крим (тимчасово окупованих територій України) та інших тимчасово непідконтрольних Україні територій, в тому числі територій російської федерації та/або республіки білорусь (пункт 1.4 договору).
Якість товару та упаковки товару повинна відповідати вимогам нормативних документів України щодо даного виду товару, відповідати технологічним характеристикам, забезпечувати можливість безпечного транспортування і використання за цільовим призначенням із максимальною ефективністю. По якості пиломатеріали відповідають вимогам чинних стандарті, а саме ТУ У 16.1 -00994207-001:2018.
Згідно із пунктом 1.6. договору ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить до покупця в момент настання другої із вказаних обставин:
- після його фактичного прийняття за кількістю та якістю;
- в момент його прийняття в місці поставки, якщо прийняття Товару відбувалося не в місці доставки.
Місце та умови поставки товару за цим договором визначаються у відповідній специфікації або за домовленістю сторін (пункт 2.1. договору).
Відповідно до пункту 2.2. договору приймання передача товару оформлюється видатковою накладною на відпуск товару в момент передачі товару покупцю, яка у разі відсутності претензій підписується уповноваженими представниками сторін в 2-х оригінальних примірниках: 1 примірник - покупцю, 1 примірник - постачальнику. Датою поставки товару слід вважати дату, зазначену в видатковій накладній.
Право власності на товар, а також усі ризики пов'язані із втратою товару переходять до покупця при поставці товару, після підписання видаткових накладних (пункт 2.3 договору).
Приймання товару по якості (крім прихованих дефектів, які не можуть бути виявлені при первинному огляді), кількості та асортименту проводиться в момент передачі товару відповідно до переліку, вказаного у видатковій накладній. Підтвердженням отримання відповідної партії товару покупцем є підписана без зауважень уповноваженою особою останнього видаткова накладна. По прихованим недолікам, які не могли бути виявлені при прийнятті товару, претензія може бути пред'явлена не пізніше десяти робочих днів із дати фактичної передачі товару (пункт 2.4 договору).
За умовами пункту 3.1. договору сторони домовились, що загальна вартість цього договору, складає суму вартості всіх підписаних сторонами видаткових накладних на весь товар, який буде поставлений на умовах цього договору.
Пунктом 3.2 договору передбачено, що кількість, ціна, вартість товару, що має поставлятися за цим договором, строк оплати, погоджуються сторонами у специфікаціях та/або видаткових накладних (якщо специфікація не підписана, а покупець погодився прийняти товар в межах цього договору).
Розрахунки за цим договором проводяться на умовах, визначених у відповідній специфікації, та здійснюються у безготівковій формі, шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі. В разі відсутності специфікації на поставку товару, умови оплати товару визначаються за домовленістю сторін (пункт 3.3. договору).
Постачальник зобов'язаний реєструвати податкові накладні та розрахунки коригування (надалі по тексту - податкові накладні) у Єдиному реєстрі податкових накладних з дотриманням вимог та у строки визначені податковим кодексом України (пункт 3.4. договору).
Покупець має право притримати поточний платіж (платежі) на суму, яка відповідає сумі податку на додатку вартість (надалі по тексту - ПДВ), до дати реєстрації постачальником податкових накладних (пункт 3.5. договору).
За прострочення поставки товару, постачальник виплачує покупцеві за вимогою останнього неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення виконання (пункт 4.1. договору).
У випадку порушення постачальником терміну передачі товару та/або супровідної документації на товар більше, ніж на 10 календарних днів, за умови належного виконання покупцем умов цього договору. Постачальник сплачує покупцю крім пені, яка визначена у пункті 4.1. договору, додатково штраф у розмірі 5% від вказаної вартості товару та 3% за користування чужими коштами у відповідності до частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України з дня, коли покупець перерахував грошові кошти за товар та до моменту поставки такого товару (пункт 4.1.1 договору).
За порушення умов пункту 1.4. договору щодо якості товару постачальник сплачує штраф у розмірі 120% вартості неякісного товару (пункт 4.2. договору).
За порушення умов пункту 1.3. договору постачальник сплачує штраф у розмірі 120% вартості відповідного товару (пункт 4.3. договору).
За прострочення оплати (крім попередньої оплати) за поставлений товар, покупець виплачує постачальнику за вимогою останнього неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченої суми за кожен день прострочення виконання. Не є простроченням оплати застосування пункту 4.7. договору щодо утримання штрафу за нереєстрацію або невчасно зареєстровану податкову накладну (пункт 4.4. договору).
Пунктом 4.5 договору передбачено, що на вимогу однієї зі сторін, між сторонами здійснюється звірка розрахунків.
У випадку поставки неякісного товару постачальник за вибором покупця протягом п'яти робочих днів здійснює заміну товару або повернення покупцю сплачених за такий товар коштів (пункт 4.6. договору).
У випадку, якщо постачальник порушив гарантії, які викладені у пунктах 1.3. - 1.4. даного договору, останній зобов'язаний відшкодувати покупцеві прямі документально підтверджені збитки, які покупець поніс у зв'язку з таким порушенням постачальника (пункт 4.7. договору).
У разі якщо покупець втрачає право на податковий кредит за податковою накладною, що оформлена неналежним чином або не зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно вимог Податкового кодексу України з вини постачальника останній зобов'язаний, на вимогу покупця, відшкодувати покупцю збитки в сумі податкового кредиту за такою податковою накладною, та, крім того, суму штрафних санкцій що підлягають застосуванню податковими органами до покупця через використання такої податкової накладної. У такому разі покупець має право утримати з наступних платежів на користь постачальника суму грошових коштів що дорівнює сумі втраченого права на податковий кредит (пункт 4.8. договору).
Постачальник гарантує своєчасну передачу первинних документів. За порушення цього обов'язку зі сторони постачальника покупець отримує право на притримання оплати до моменту передачі первинних документів (пункт 4.9. договору).
Сторони погодили, що у випадку якщо покупцем неодноразово виявлено пошкоджений линками жуків такий товар підлягає заміні (пункт 4.10. договору).
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12 2025. Не виконані протягом дії договору зобов'язання сторони лишаються чинним до їх припинення з підстав, визначених законодавством України (пункти 6.1., 6.2. договору).
Умови даного договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін з обов'язковим складанням додаткової угоди до договору (пункт 6.3. договору).
Права та обов'язки сторін, що не визначені цим договором, регулюються відповідними нормами чинного законодавства України (пункт 6.4. договору).
Визнання будь-якого з положень договору, або будь-якої його частини недійсним, не тягне за собою визнання недійсним договору в цілому. Договір вважається у цьому випадку, таким, що не містить цих положень або цієї частини, а права і обов'язки сторін будуть тлумачитися і виконуватися без їх врахування (пункт 6.5. договору).
Договір може бути змінений або розірваний лише за взаємною письмовою згодою сторін (пункт 6.6. договору).
Усі спори, що пов'язані з цим договором, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо спір не може бути вирішений шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору, визначеному відповідним чинним законодавством України (пункт 6.7. договору).
Сторони гарантують, що їхні представники підписали цей договір власноручно, є належним чином уповноважені та отримані всі необхідні дозволи та погодження, передбачені статутними документами та рішеннями вищого органу управління, для укладення цього договору (пункт 6.8. договору).
Сторони підтверджують, що на момент підписання договір не є значним у розумінні статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" для жодної із сторін договору, в протилежному разі сторони зобов'язуються надати одна одній протокол Загальних Зборів Учасників товариства про ухвалення рішення щодо надання згоди на укладення даного договору або затвердження укладеного сторонами договору (пункт 6.9. договору).
Уповноважені особи, що підписали даний договір гарантують, що мають достатній обсяг повноважень та належним чином уповноважені на його укладання від імені Товариства (статутом, довіреністю, наказом, протоколом тощо), а в разі необхідності одержання попереднього дозволу на укладання даного договору зобов'язуються повідомити належним чином іншу сторону та засвідчити факт одержання даного дозволу документально. В протилежному випадку, ризики настання негативних наслідків несе Сторона, що порушила дане положення договору (пункт 6.10. договору).
За згодою сторін підписання електронних документів для підтвердження описаних в них господарських операцій та обмін електронними документами здійснюється через платформу "М.Е.Dос", "Вчасно" та/або "Document.online" (пункт 6.15. договору).
Судом встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним даного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання такого договору.
2. Виконання позивачем своїх зобов'язань за договором
Позивач на виконання умов договору поставки №15/05/2025 від 15.05.2025 та специфікації №1 від 15.05.2025 до вказаного договору, здійснив попередню оплату у розмірі 30% від вартості товару, а саме 27.05.2025 позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 147 600,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №4221 від 27.05.2025 (а.с. 20) та не заперечується відповідачем.
3. Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором
Відповідно до пункту 3.2 специфікації №1 від 15.05.2025 до договору поставки №15/05/2025 від 15.05.2025, строк поставки товару становив 15 робочих днів з моменту отримання передоплати, тобто до 17.06.2025 (вівторок) включно, враховуючи дату здійсненої позивачем передоплати - 27.05.2025. Незважаючи на отримання від позивача попередньої оплати у сумі 147 600,00 грн, відповідач у встановлений строк товар не поставив, супровідні документи не надав та жодних доказів відправлення або готовності до поставки не надав.
Станом на дату подання позову відповідач не виконав поставку, що підтверджується, зокрема, підписаним в односторонньому порядку актом звірки взаєморозрахунків (а.с. 20 на звороті) та відсутністю будь-яких документів про передачу товару. Крім того, відповідач не повернув отриману попередню оплату, незважаючи на настання прострочення виконання основного зобов'язання та отримання від позивача претензії з реквізитами для повернення коштів.
Таким чином, відповідач допустив прострочення виконання основного зобов'язання за договором, що є підставою для стягнення з нього суми попередньої оплати, передбачених договором штрафних санкцій, а також 3% річних та інфляційних втрат відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
4. Правомірність нарахування штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Згідно з пунктом 4.1 договору, за прострочення строку поставки товару відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення. З огляду на це, позивач заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі 17 550,25 грн за період з 17.06.2025 по 28.07.2025.
Крім того, пунктом 4.1.1 договору передбачено штраф у розмірі 5% від вартості товару у випадку прострочення поставки більше ніж на 10 календарних днів. Оскільки відповідач не поставив товар, і прострочення значно перевищило 10 днів, позивач нарахував останньому штраф у розмірі 24 600,00 грн.
Положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання у вигляді повернення суми здійсненої позивачем передоплати, останній керуючись положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахував до стягнення з відповідача 764,28 грн - 3% річних та 1 180,80 грн - інфляційних втрат за період з 27.05.2025 по 28.07.2025.
При цьому відповідач заперечив проти нарахування зазначених сум, вказуючи, що у даному випадку відсутнє грошове зобов'язання та наявне прострочення кредитора у зв'язку з направленим ним листом від 15.07.2025. Однак наведені доводи не підтверджені жодними доказами фактичного ініціювання повернення коштів та не спростовують факту прострочення, яке виникло задовго до направлення зазначеного листа. Крім того, відповідач, посилаючись на нібито надмірність заявлених санкцій, просив суд зменшити розмір неустойки.
ІV. МОТИВИ СУДУ
1. Норми права, які застосував суд. Позиції Верховного Суду щодо застосування норм права, які підлягають врахуванню
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Згідно із статтею 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до приписів статті 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначених норм права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання варіанта правової поведінки є виключно правом покупця, а не продавця.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 15.10.2013 року по справі №5011-42/13539-2012/3-30гс13, від 08.02.2019 у справі №909/524/18.
При цьому, оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі № 3-127гс11, а також Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19.
2. Оцінка судом доказів та позицій сторін
17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Таким чином, обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановляння законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, господарський суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Промлісзбут" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" укладено договір поставки №15/05/2025 15.05.2025 (а.с. 16-18).
Позивач на виконання умов договору поставки №15/05/2025 від 15.05.2025 та специфікації №1 від 15.05.2025 до вказаного договору, здійснив попередню оплату у розмірі 30% від вартості товару, а саме 27.05.2025 позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 147 600,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №4221 від 27.05.2025 (а.с. 20) та не заперечується відповідачем.
Відповідно до пункту 3.2 специфікації №1 від 15.05.2025 до договору поставки №15/05/2025 від 15.05.2025, строк поставки товару становив 15 робочих днів з моменту отримання передоплати, тобто до 17.06.2025 (вівторок) включно, враховуючи дату здійсненої позивачем передоплати - 27.05.2025. Незважаючи на отримання від позивача попередньої оплати у сумі 147 600,00 грн, відповідач у встановлений строк товар не поставив, супровідні документи та не надав жодних доказів відправлення або готовності до поставки.
Станом на дату подання позову відповідач поставки товару не забезпечив, умови укладеного ним договору не виконав, що підтверджується, зокрема, підписаним в односторонньому порядку актом звірки взаєморозрахунків (а.с. 20 на звороті) та відсутністю будь-яких документів про передачу товару. Крім того, відповідач не повернув отриману попередню оплату, незважаючи на настання прострочення виконання основного зобов'язання та отримання від позивача претензії з реквізитами для повернення коштів.
Суд зазначає, що практика Європейського суду з прав людини виробила конструкцію "legitimate expectations" (українською - "правомірні очікування"). Пояснюючи сутність конструкції, Європейський суду з прав людини зазначає про необхідність більш широкого розуміння терміну майна (possessions), зазначеного у статті 1 Першого Протоколу Конвенції, згідно з яким до майна входить як наявне майно, так і активи, включаючи вимоги, щодо яких заявник може стверджувати про наявність у нього щонайменше "правомірного очікування" ефективного отримання майнового права. Таким чином, Європейський суд з прав людини зазначає, що "правомірне очікування" отримання майна може розраховувати на захист за Першим Протоколом Конвенції. Якщо сутністю вимоги особи є її майновий інтерес, то особа може вважатися такою, що має "правомірне очікування", якщо в національному праві є достатні підстави для існування такого інтересу. Зокрема, якщо існує судова практика національних судів щодо підтвердження його існування.
Суд наголосив, що концепція майна, до якого входить "правомірні очікування", має автономне значення, незалежне від класифікації та критеріїв майна в національному праві, а також що "правомірне очікування" має містити вимогу, що є більш істотною та конкретною, ніж просто сподівання, або таку, що залежить від майбутніх непевних обставин. Вимога вважається майном лише тоді, коли є належне визнання, що вона може отримати примусовий захист.
У даній справі суд вважає, що позивач мав правомірне очікування отримання товару, за яке ним було здійснено попередню оплату у розмірі 30% від загальної вартості товару. Така вимога має безпосередній майновий інтерес, закріплений у договорі та підтверджений платіжними документами. За змістом національного законодавства та практики Верховного Суду, така вимога підлягає примусовому захисту. Відтак, вона відповідає критерію "майна" у розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції.
Також суд вказує, що статтею 26 Віденської конвенції "Про право міжнародних договорів"1969 року (ратифікована Україною 14 травня 1986 року) закріплено, що "кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись".
Вказане відображає принцип pacta sunt servanda, що діє як правова презумпція, що будь-який належно укладений договір: набуває сили закону для його сторін; підлягає виконанню в повному обсязі; повинен виконуватися добросовісно та вчасно. Тобто після укладення договору сторони юридично "зв'язані" його умовами.
З огляду на викладене, невиконання відповідачем зобов'язання поставки товару або повернення сплачених позивачем коштів у вигляді попередньої оплати, - порушує правомірні очікування позивача на отримання вказаних коштів у зв'язку із непоставкою товару та є втручанням у його майнові права. Така поведінка становить втрату легітимного очікування реалізації права власності, а тому вимагає ефективного судового захисту шляхом стягнення відповідної суми попередньої оплати.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, стверджує, що у нього відсутній обов'язок зі сплати (повернення) позивачу попередньої оплати, оскільки, на його думку, позивач не надав реквізитів для її повернення. На підтвердження цього відповідач посилається на направлений ним позивачу лист №121 від 15.07.2025 (а.с. 21 на звороті), яким він просив надати банківські реквізити для проведення повернення коштів.
Відповідач також вважає, що з моменту направлення такого листа мало місце прострочення кредитора в розумінні статті 221 Господарського кодексу України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки, на його думку, саме позивач перешкоджав прийняттю належного виконання зобов'язання з повернення попередньої оплати шляхом ненадання своїх банківських реквізитів. На цій підставі відповідач стверджує про відсутність своєї вини.
Однак суд вважає такі доводи відповідача необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами, з огляду на таке.
Лист відповідача від 15.07.2025 був направлений майже через місяць від дати прострочення відповідачем договірного зобов'язання поставити товар, оскільки строк поставки сплив 17.06.2025, а обов'язок повернути передоплату у відповідача виник саме у дату прострочення поставки.
Крім того, у розпорядженні відповідача перебували рахунки позивача визначені договором, а також вказані позивачем у претензії №31/07-25 від 31.07.2025, на які останній міг здійснити повернення попередньої оплати. Також відповідач не скористався можливістю внести грошові кошти на депозит нотаріуса, що є передбаченим законом та загальновідомим способом виконання грошового зобов'язання у разі спору про реквізити.
Згідно зі статтею 221 Господарського кодексу України (чинної на момент виникнення спірних правовідносин), кредитор вважається таким, що прострочив виконання господарського зобов'язання, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не виконав дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають із змісту зобов'язання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання перед кредитором. Прострочення кредитора дає боржникові право на відшкодування завданих простроченням збитків, якщо кредитор не доведе, що прострочення не спричинено умисно або через необережність його самого або тих осіб, на яких за законом чи дорученням кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає за виконання на загальних підставах. У разі якщо кредитор не виконав дій, зазначених у частині першій цієї статті, за погодженням сторін допускається відстрочення виконання на строк прострочення кредитора. Ключовою умовою для констатації прострочення кредитора є наявність реальної пропозиції належного виконання з боку боржника.
Водночас матеріали справи свідчать про відсутність будь-якої реальної пропозиції виконання з боку відповідача. Відповідач не надав доказів того, що ним було здійснено спробу перерахування грошових коштів, підготовлено платіжне доручення, подано розрахункові документи до банківської установи чи вчинено інші фактичні дії, необхідні для повернення позивачу суми попередньої оплати. Відповідач також не навів причин, які б об'єктивно унеможливлювали проведення відповідного платежу за реквізитами, визначеними договором.
Суд звертає увагу, що сам факт направлення листа від 15.07.2025 не свідчить про намір відповідача виконати зобов'язання, оскільки такий лист не містить ознак пропозиції та умов належного виконання. Відповідач не лише не ініціював платіж за відомими йому реквізитами, а й після повторного отримання реквізитів у претензії від 31.07.2025 продовжив утримувати суму попередньої оплати без будь-яких законних підстав.
Таким чином, відсутні будь-які докази, які б підтверджували, що відповідач фактично запропонував позивачу виконання свого обов'язку щодо повернення передоплати. Це свідчить про відсутність підстав для застосування положень статті 221 Господарського кодексу України та відсутність прострочення кредитора у спірних правовідносинах. Саме відповідач є стороною, яка порушила зобов'язання та не вчинила дій, спрямованих на його виконання.
З огляду на викладене, доводи відповідача про ненадання позивачем реквізитів, перешкоджання виконанню або наявність прострочення кредитора є необґрунтованими, спростованими матеріалами справи та не підлягають врахуванню судом.
Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині повернення суми попередньої оплати у розмірі 147 600,00 грн є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
З огляду на те, що доводи відповідача про наявність прострочення кредитора не знайшли підтвердження, а зобов'язання щодо повернення попередньої оплати у розмірі 147 600,00 грн відповідачем належним чином не виконано, суд переходить до оцінки правомірності нарахованих позивачем санкцій та інших платежів за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з пунктом 4.1 договору, за прострочення строку поставки товару відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожен день прострочення. Позивач заявив до стягнення пеню у сумі 17 550,25 грн, розраховану за період з 17.06.2025 по 28.07.2025.
Водночас суд зазначає, що строк поставки товару сплив 17.06.2025, а тому прострочення виконання зобов'язання виникло з 18.06.2025. Відтак нарахування пені має здійснюватися саме за період з 18.06.2025 по 28.07.2025.
Господарський суд, здійснивши власний перерахунок пені за правильний період прострочення з використанням калькулятора штрафних санкцій "ЛІГА: Закон" (https://ips.ligazakon.net/calculator/ff), встановив, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума пені у розмірі 17 132,38 грн.
Крім того, пунктом 4.1.1 договору передбачено штраф у розмірі 5% від вартості товару у випадку прострочення поставки більше ніж на 10 календарних днів. Оскільки відповідач не поставив товар, і прострочення значно перевищило 10 днів, позивач нарахував останньому штраф у розмірі 24 600,00 грн.
Господарський суд, здійснивши власний перерахунок штрафу у розмірі 5% від вартості товару з використанням калькулятора штрафних санкцій "ЛІГА: Закон" (https://ips.ligazakon.net/calculator/ff), встановив, що даний розрахунок є вірним і до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума штрафу у розмірі 24 600,00 грн.
Положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання з повернення суми здійсненої позивачем передоплати, позивач, керуючись положеннями частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, нарахував до стягнення 764,28 грн - 3% річних та 1 180,80 грн - інфляційних втрат.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача з приводу неможливості застосування до виниклих між сторонами правовідносин норм частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України з огляду на правову позицію, викладену в Постанові ВП ВС від 22.09.2020 № 918/631/19 (12-42гс20), в якій зазначено наступне:
«68. Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 910/12382/17).
69. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
70. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
71. Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов'язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3 % річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.
72. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
73. За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
74. Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.»
Отже, перевіривши поданий розрахунок, суд встановив, що позивачем невірно визначено періоди нарахування 3% річних. Оскільки строк виконання обов'язку з поставки товару, як вказано вище настав 18.06.2025, отже з 18.06.2025 у позивача виникло право вимагати повернення суми попередньої оплати як грошового зобов'язання. Відтак 3% річних підлягають нарахуванню за період з 18.06.2025 по 28.07.2025.
Господарський суд, здійснивши власний перерахунок 3% річних за правильний період прострочення з використанням калькулятора штрафних санкцій "ЛІГА: Закон" (https://ips.ligazakon.net/calculator/ff), встановив, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума пені у розмірі 497,39 грн.
Перевіряючи правильність нарахування інфляційних втрат, суд зазначає, що прострочення грошового зобов'язання з повернення передоплати виникло з 18.06.2025, тобто в межах червня 2025 року. Таким чином, період нарахування інфляційних втрат є правильним.
Господарський суд, здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат за червень 2025 року з використанням калькулятора штрафних санкцій "ЛІГА: Закон" (https://ips.ligazakon.net/calculator/ff), встановив, що він є вірним і до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума інфляційних витрат у розмірі 1 180,80 грн.
Разом із цим відповідач послався на надмірність розміру заявлених позивачем штрафних санкцій та звернувся до суду з клопотанням про їх зменшення, посилаючись на статтю 233 Господарського кодексу України (чинну на момент виникнення спірних правовідносин), та статтю 551 Цивільного кодексу України.
Суд зазначає, що відповідач не навів і не довів жодних виняткових обставин, необхідних для застосування статей 233 Господарського процесуального кодексу України та 551 Цивільного кодексу України. Відповідач не обґрунтував порушення балансу інтересів сторін, не довів тяжкого фінансового стану, не подав доказів добросовісної поведінки після настання прострочення та не навів жодної причини, що об'єктивно перешкоджала виконанню зобов'язання. Саме по собі твердження про "надмірність" санкцій не може бути підставою для їх зменшення.
Крім того суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України).
З наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.
За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, а не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Разом з цим, згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін у справі, з урахуванням встановлених обставин справи, та не допускати фактичного звільнення відповідача від їх сплати без належних на те правових підстав.
З урахуванням викладеного, враховуючи обставини справи, суд дійшов висновку, що 17 132,38 грн - пені, 24 600,00 грн - штрафу, 497,39 грн - 3% річних та 1 180,80 грн - інфляційних втрат зменшенню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що вимоги позивача щодо 147 600,00 грн - основного боргу, 17 132,38 грн - пені, 24 600,00 грн - штрафу, 497,39 грн - 3% річних та 1 180,80 грн - інфляційних втрат є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку із чим підлягають частковому задоволенню.
V. Висновки Суду
Суди зобов'язані належно мотивувати свої рішення для забезпечення права сторін на справедливий розгляд та суспільного контролю за правосуддям. При цьому не вимагається відповідати на кожен аргумент сторін: достатньо викласти мотиви у межах конкретних обставин справи, з урахуванням характеру рішення.
На підставі встановлених судом фактичних обставин та досліджених доказів, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Позивач обрав належний спосіб захисту свого порушеного права відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України.
З викладеного, з огляду на наявні в матеріалах докази, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 147 600,00 грн - основного боргу, 17 132,38 грн - пені, 24 600,00 грн - штрафу, 497,39 грн - 3% річних та 1 180,80 грн - інфляційних втрат.
VІ. Судові витрати
Згідно із частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року в розмірі 3028,00 грн.
Позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" надійшла до господарського суду через систему "Електронний суд".
Згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, судовий збір за розгляд позовної заяви в даній справі про стягнення 191 695,33 грн. складає: 3 028,00 грн (мінімальна ставка в розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб) х 0,8 = 2 422,40 грн.
За розгляд позовної заяви позивач сплатив судовий збір у сумі 3 028,00 грн платіжним дорученням №1887794 від 29.07.2025. Судовий збір зараховано до Державного бюджету України.
Суд звертає увагу, що при поданні позовної заяви в електронній формі за допомогою системи "Електронний суд" заявником сплачено судовий збір без застосування передбаченого частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, тобто позивачем було внесено судовий збір у більшому розмірі (3 028,00 грн), ніж встановлено законом. Відтак має місце переплата на суму 605,60 грн (3028,00 - 2422,40), яку позивач має право повернути з Державного бюджету України на підставі пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" у разі подання до суду відповідного клопотання.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, витрати по сплаті судового збору підлягають покладенню на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Промлісзбут" про стягнення заборгованості за договором поставки №15/05/2025 від 15.05.2025 у загальному розмірі 191 695,33 грн - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промлісзбут" (50093, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Чорновола Вячеслава, будинок 21, квартира 52; ідентифікаційний код 44544580) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АР Бориспіль" (08320, Київська область, Бориспільський район, село Велика Олександрівка, вулиця Соборна, будинок 59; ідентифікаційний код 37747547) 147 600,00 грн (сто сорок сім тисяч шістсот гривень 00 копійок) - основного боргу, 17 132,38 грн (сімнадцять тисяч сто тридцять дві гривні тридцять вісім копійок) - пені, 24 600,00 грн (двадцять чотири тисячі шістсот гривень 00 копійок) - штрафу, 497,39 грн (чотириста дев'яносто сім гривень тридцять дев'ять копійок) - 3% річних, 1 180,80 грн (одна тисяча сто вісімдесят гривень вісімдесят копійок) - інфляційних втрат та 2 398,17 грн (дві тисячі триста дев'яносто вісім гривень сімнадцять копійок) - судових витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 10.11.2025
Суддя Т.В. Іванова