05 листопада 2025 року м. Харків Справа № 917/1431/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є., суддя Попков Д.О.
за участі секретаря судового засідання Гаркуші О.Л.
за участю представників сторін:
позивача - Іващук П.В. (поза межами приміщення суду) - довіреність №1444 від 13.10.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДН №5105 від 25.07.2018
відповідача - Машкевич О.С. (поза межами приміщення суду) - ордер серія ВІ№1342962 від 21.10.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1410 від 25.06.2014
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мед-сервіс Харків" (вх.№2051П/3) на рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/1431/25 (суддя Тимощенко О.М., повне рішення складено 22.09.2025 року)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мед-Сервіс Харків", м. Дніпро,
до Фізичної особи-підприємця Чопенко Володимира Валерійовича, м. Полтава
про стягнення 555.681,00 грн
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мед - сервіс Харків" звернулося з позовом до Фізичної особи-підприємця Чопенка Володимира Валерійовича про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 555.681,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 01.07.2024 між позивачем (замовником) та відповідачем (виконавцем) було укладено договір №01МСХ, за умовами якого відповідач зобов'язався за завданням позивача надавати маркетингові та інформаційно консультаційні послуги, зазначені у п.1.2 цього Договору, стосовно лікарських засобів, косметики та інших товарів, а позивач зобов'язався їх прийняти та оплатити. До листопада 2024 в порядку, передбаченому п.1.4 Договору, позивач замовляв у відповідача послуги, а останній належним чином їх надавав. Однак з листопада 2024 позивач припинив замовляти у відповідача послуги за Договором. Незважаючи на це позивач 25.12.2024 та 27.01.2025 платіжними інструкціями №339497 та №361190 помилково перерахував на поточний рахунок відповідача грошові кошти на загальну суму 555.681,00 грн, які позивач і просив суд стягнути з останнього.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мед-сервіс Харків" із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/1431/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно отримані грошові кошти в сумі 555 681,00 грн.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- суд першої інстанції невірно оцінив надані відповідачем скріншоти електронного листування, безпідставно визнавши їх належними доказами направлення позивачу актів надання послуг та рахунків, хоча такі файли не містять електронних підписів та не відповідають вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»;
- суд безпідставно встановив факт направлення актів і рахунків електронною поштою, тоді як умовами договору №01МСХ від 01.07.2024 не передбачено такого способу документообігу - сторони погодили обмін документами у паперовій формі або через сервіс «Вчасно»;
- суд не врахував положення пунктів 1.3 та 1.4 договору, згідно з якими підставою для надання маркетингових послуг є заявка замовника, оформлена додатковою угодою, тоді як у листопаді-грудні 2024 року таких заявок не оформлювалось, а відтак у відповідача були відсутні правові підстави для надання послуг;
- суд залишив поза увагою відсутність у матеріалах справи звітів виконавця, які згідно з умовами договору є обов'язковими документами, що підтверджують факт надання послуг;
- суд безпідставно зробив висновок про суперечливу поведінку позивача, не врахувавши, що позивач діяв у межах умов договору, а паперові акти за попередні періоди підтверджують відсутність відступу від встановленого сторонами порядку оформлення документів;
- суд помилково застосував статті 631 та 599 ЦК України, вважаючи, що закінчення строку дії договору не припиняє невиконаних зобов'язань, тоді як, на думку апелянта, усі зобов'язання сторін були виконані до 01.01.2025, і з цього моменту договір припинив дію;
- суд не надав належної оцінки доводам про безпідставність отримання коштів відповідачем, оскільки спірні платежі були здійснені після припинення дії договору, без наявності замовлення або фактично наданих послуг, а тому підлягають поверненню як безпідставно набуте майно відповідно до статті 1212 ЦК України.
Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2025 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є., суддя Попков Д.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Мед-сервіс Харків"; встановлено строк до 27.10.2025 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 ГПК України; запропоновано учасникам справи до 27.10.2025 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 ГПК України; призначено справу до розгляду на 05.11.2025. Явку учасників справи визнано не обов'язковою. Витребувано матеріали справи з Господарського суду Полтавської області.
06.10.2025 через систему "Електронний суд" від ФОП Чопенко В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/1431/25 без змін. Аргументуючи свою позицію по справі, відповідач зазначив, що між сторонами існували чинні договірні відносини, оформлені договором №01МСХ від 01.07.2024 про надання маркетингових послуг, у межах якого позивачу систематично виставлялися рахунки та акти надання послуг, що своєчасно оплачувалися без зауважень. Відповідач підкреслив, що рахунки №152 від 24.12.2024 та №6 від 24.01.2025 із зазначенням «маркетингові послуги за листопад та грудень 2024 року згідно договору №01МСХ» були направлені на погоджену з позивачем електронну адресу, а згодом - поштовим відправленням, що підтверджує належне надання документів. Жодних мотивованих відмов чи зауважень у встановлені договором строки позивач не надсилав, натомість оплатив виставлені рахунки, що свідчить про прийняття наданих послуг. Відповідач наголосив, що спірні кошти сплачені на підставі договору, а тому не є безпідставно набутими у розумінні статті 1212 ЦК України, а дії позивача, який спочатку здійснив оплату, а згодом вимагає її повернення, суперечать принципу добросовісності та доктрині venire contra factum proprium. Крім того, відповідач вказав, що закінчення строку дії договору не припиняє зобов'язань сторін відповідно до статей 599 і 631 ЦК України, тому оплата за грудень 2024 року, проведена у січні 2025 року, здійснена правомірно.
13.10.2025 на вимогу ухвали апеляційного суду з Господарського суду Полтавської області надійшли матеріали справи №917/1431/25.
13.10.2025 через підсистему «Електронний суд» до Східного апеляційного господарського суду від ТОВ «Мед-Сервіс Харків» надійшли додаткові пояснення у справі, в яких заявник, посилаючись на доводи відзиву відповідача, зазначив, що умовами договору №01МСХ від 01.07.2024 чітко визначено порядок направлення та підписання актів надання послуг - у паперовій формі поштовим відправленням або через сервіс «Вчасно» із застосуванням електронного підпису, тоді як направлення документів електронною поштою договором не передбачено. Позивач наголосив, що надані відповідачем скріншоти електронного листування не можуть вважатися належними доказами направлення актів та рахунків, оскільки вони не містять електронного підпису, не дають можливості встановити зміст і перелік відправлених документів, а також не підтверджують погодження сторонами такого способу обміну документами. Крім того, ТОВ «Мед-Сервіс Харків» зазначило, що паперові оригінали актів і рахунків за листопад-грудень 2024 року були отримані ним через АТ «Укрпошта» лише у травні 2025 року, після чого позивач у встановлений договором строк направив відповідачу мотивовану відмову від їх підписання у зв'язку з фактичним ненаданням послуг. У додаткових поясненнях позивач також підкреслив, що договір є рамковим, а підставою для надання послуг мали бути заявки-додаткові угоди, які у спірний період не оформлювалися, тому спірні кошти, сплачені у грудні 2024 та січні 2025 року, підлягають поверненню як безпідставно набуті відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.
В судовому засіданні 05.11.2025 приймають участь представник позивача - Іващук П.В., який підтримав вимоги апеляційної скарги та додаткових пояснень, просить рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/1431/25 скасувати та прийняти нове рішення; представник відповідача - адвокат Машкевич О.С., яка підтримала відзив на апеляційну скаргу, просить залишити апеляційну скаргу ТОВ "Мед-сервіс Харків" без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.
Судова колегія зауважує, що в матеріалах справи наявні процесуальні документи сторін, в яких останні висловили свою правову позицію, а також інші документи, необхідні для прийняття обґрунтованого рішення зі спору.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч.1 ст.273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача та представників сторін, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, правові відносини між сторонами у даній справі склалися у зв'язку з укладенням 01.07.2024 між ФОП Чопенком Володимиром Валерійовичем (Виконавцем, відповідачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мед-Сервіс Харків» (Замовником, позивачем у справі) Договору №01МСХ про надання маркетингових послуг, за умовами якого Виконавець зобов'язався за завданням Замовника надавати маркетингові та інформаційно-консультативні послуги, визначені у пункті 1.2 договору, стосовно лікарських засобів, косметики та інших товарів (далі - Товар), а Замовник, у свою чергу, зобов'язався прийняти надані послуги та оплатити їх.
Іншими умовами Договору Сторони визначили наступне:
- до комплексу маркетингових та інформаційно-консультативних послуг, що надаються Виконавцем за даним договором, віднесено: вивчення, дослідження та аналіз споживчого попиту на Товар; розповсюдження серед потенційних покупців інформації про Товар; самостійне дослідження та аналіз Виконавцем особливостей попиту на окремі види Товару; забезпечення розміщення на полицях аптечних закладів однієї погодженої викладки Товару, визначеної Замовником протягом звітного періоду; оформлення вітрин, торгових залів, меблів і рекламних стендів у аптеках; проведення періодичних акцій щодо Товару; надання інформації кінцевому споживачу про якісні характеристики Товару; інші послуги, передбачені додатковими угодами до договору (п.1.2 Договору);
- послуги, визначені у пункті 1.2 договору, надаються Виконавцем протягом строку дії договору стосовно визначених сторонами видів (категорій, асортименту) товарів (п.1.3 Договору);
- оплата послуг здійснюється Замовником не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним, за умови надання Виконавцем звіту та підписання сторонами акта здачі-приймання наданих послуг; у разі порушення Виконавцем умов надання послуг їх вартість Замовником не сплачується (п.3.3 Договору);
- приймання-передача результатів виконаних послуг у вигляді звіту оформляється актом здачі-прийняття, підписаним обома сторонами та скріпленим їх печатками; підписання акту здійснюється після перевірки стану надання послуг відповідальними працівниками Замовника; акт направляється Виконавцем у строки, передбачені пунктом 5.1 договору (п.4.1 Договору);
- Замовник зобов'язаний прийняти послуги, надані Виконавцем, не пізніше 14 календарних днів з дня отримання від Виконавця акту здачі-приймання наданих послуг зі звітом (п.4.2 Договору);
- за результатами надання послуг Виконавець не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним, надає Замовнику акт здачі-приймання наданих послуг та звіт, який повинен містити інформацію, отриману Виконавцем у процесі та/або в результаті надання послуг (п.5.1 Договору);
- форма звіту визначається у додатку №2 до договору та може бути письмовою або електронною; Замовник має право вимагати від Виконавця уточнення окремих пунктів звіту, якщо це не потребує виконання дій, що не входять до переліку послуг (п.5.2 Договору);
- строк дії договору встановлений з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і протягом шести місяців, але в будь-якому разі - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.6.1 Договору);
- у додатку №1 до договору №01МСХ наведено перелік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - виробників товарів, щодо яких надавалися послуги за цим договором (Додаток №1 до Договору).
Як вбачається з матеріалів справи, до листопада 2024 року між сторонами здійснювалося виконання договору №01МСХ: позивач подавав відповідачу відповідні заявки, а останній надавав маркетингові послуги, які приймались та оплачувались без зауважень. Починаючи з листопада 2024 року, за твердженням позивача, замовлення послуг припинилося, нові заявки не оформлювалися, у зв'язку з чим фактичне виконання договору не здійснювалося.
Разом із тим, у грудні 2024 року та січні 2025 року відповідач виставив на адресу позивача рахунки №152 від 24.12.2024 та №6 від 24.01.2025, які позивач оплатив на загальну суму 555.681,00 грн, вказавши у призначенні платежів посилання на зазначений договір. Згодом, після отримання паперових примірників актів за листопад і грудень 2024 року, позивач дійшов висновку, що фактично послуги у цей період не надавалися, а тому здійснені платежі є помилковими.
У зв'язку з цим позивач звернувся до відповідача з письмовими вимогами про повернення сплачених сум, однак відповіді та коштів не отримав, унаслідок чого звернувся до господарського суду з позовом про стягнення безпідставно набутого майна, посилаючись на положення статті 1212 Цивільного кодексу України.
Господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, мотивував своє рішення тим, що між сторонами існували договірні відносини, оформлені договором №01МСХ від 01.07.2024 про надання маркетингових послуг, який визначав предмет, умови, строки та порядок оплати послуг, а отже, спірні правовідносини мають договірний характер, що виключає можливість застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України про безпідставне набуття майна. Суд встановив, що відповідач виставив позивачу рахунки №152 від 24.12.2024 та №6 від 24.01.2025 за надані маркетингові послуги за листопад і грудень 2024 року, а позивач сплатив їх платіжними інструкціями №339497 від 25.12.2024 та №361190 від 27.01.2025 із зазначенням у призначенні платежу конкретних реквізитів договору та місяців надання послуг, що свідчить про усвідомлене виконання договірного обов'язку, а не про помилковість переказу коштів. Суд також відхилив посилання позивача на закінчення строку дії договору як підставу для повернення сплачених сум, оскільки відповідно до статей 599 та 631 ЦК України закінчення строку дії договору не припиняє невиконаних зобов'язань сторін. Врахувавши, що позивач не довів відсутності правової підстави для сплати коштів, а також не надав доказів дострокового припинення договору чи мотивованої відмови від прийняття наданих послуг, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог і правомірність отримання відповідачем спірних сум.
Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.
Предметом позову у даній справі є вимоги ТОВ «Мед-Сервіс Харків» про стягнення з ФОП Чопенка Володимира Валерійовича грошових коштів у сумі 555.681,00 грн як безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, з посиланням на те, що зазначені кошти були перераховані відповідачу помилково, оскільки, починаючи з листопада 2024 року, позивач припинив замовляти у відповідача послуги за договором №01МСХ від 01.07.2024, а відтак, на його переконання, правові підстави для отримання відповідачем відповідних платежів були відсутні.
Під час апеляційного перегляду суду належить перевірити, чи правильно суд першої інстанції встановив правову природу спірних відносин між сторонами, чи наявні підстави для застосування положень статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, чи були спірні кошти сплачені позивачем у межах дії укладеного між сторонами договору №01МСХ від 01.07.2024, а також чи доведено позивачем відсутність правової підстави для набуття відповідачем відповідних грошових сум. Крім того, апеляційному суду належить надати оцінку доводам скарги щодо порядку обміну первинними документами між сторонами, фактичного виконання договору, а також висновкам місцевого суду про дотримання принципів добросовісності при виконанні зобов'язань.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог закону.
Глава 63 ЦК України регулює відносини, що виникають з договору про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення діяльності, а замовник зобов'язується оплатити таку послугу (стаття 901 ЦК України).
Отже, за своєю правовою природою укладений між сторонами договір №01МСХ від 01.07.2024 є саме договором про надання послуг у розумінні положень зазначеної глави Цивільного кодексу.
Згідно зі статтею 903 ЦК України замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановлені договором. Відповідно до статті 905 ЦК України, якщо інше не встановлено договором, виконавець зобов'язаний надати послугу особисто, а замовник має право вимагати належного та своєчасного її виконання.
Разом з тим, позивач кваліфікує спірні правовідносини як зобов'язання з безпідставного набуття майна, посилаючись на положення статті 1212 ЦК України, відповідно до якої особа, що набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Положення цієї статті застосовуються, зокрема, у випадках, коли майно набуте поза підставою, передбаченою договором, або коли така підстава згодом відпала. При цьому, як неодноразово зазначав Верховний Суд, інститут безпідставного збагачення має субсидіарний характер і не застосовується у разі, якщо між сторонами існують чинні договірні відносини, які регулюють спірне питання (зокрема, постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).
Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого договір діє. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Таким чином, сплив строку дії договору сам по собі не припиняє невиконаних зобов'язань сторін.
Відповідно до статті 3 ЦК України цивільні права й обов'язки здійснюються на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Верховний Суд у своїй усталеній практиці неодноразово зазначав, що учасники цивільного обороту повинні діяти послідовно і не можуть посилатися на обставини, які суперечать їхній попередній поведінці (venire contra factum proprium), зокрема коли сторона, сплативши кошти за договором, згодом заперечує існування чи чинність відповідних договірних зобов'язань.
Щодо процесуальних норм, то відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін. Згідно зі статтями 74- 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; належними є докази, що стосуються предмета доказування, а допустимими - ті, що отримані у спосіб, не заборонений законом.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів у їх сукупності, при цьому жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, крім випадків встановлення істотних порушень норм матеріального або процесуального права.
Саме виходячи з наведених норм матеріального та процесуального законодавства, а також правових висновків Верховного Суду щодо співвідношення договірних зобов'язань та інституту безпідставного збагачення, колегія суддів здійснює оцінку доводів апеляційної скарги та перевірку законності рішення суду першої інстанції у цій справі.
Як вже було зазначено, в даному випадку предметом спору є грошові кошти, сплачені позивачем у межах дії укладеного між сторонами договору, який передбачає надання відповідачем маркетингових та інформаційно-консультативних послуг, а тому такі відносини мають договірний характер.
З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив оплату за рахунками №152 від 24.12.2024 та №6 від 24.01.2025 із чітким зазначенням у призначенні платежу: "за маркетингові послуги згідно договору №01МСХ від 01.07.2024". Тобто, сам позивач у платіжних документах прямо підтвердив, що сплачує кошти саме виконуючи зобов'язання за договором, а не з інших підстав чи помилково. Така поведінка свідчить про усвідомлене виконання договірного обов'язку, що виключає кваліфікацію цих дій як безпідставне набуття.
Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 26.06.2018 у справі №910/9072/17, положення статті 1212 ЦК України мають субсидіарний характер і не застосовуються до правовідносин, які виникли на підставі чинного договору, навіть якщо сторона заперечує факт належного виконання зобов'язань за ним. Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/13071/19 та від 01.02.2022 у справі №910/16958/20.
Отже, наявність між сторонами діючого договору, який визначає предмет, умови, обсяг та порядок оплати послуг, виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України. Позивач, посилаючись на безпідставність набуття коштів, фактично заперечує належне виконання договору, проте такі доводи повинні оцінюватися саме у площині належного чи неналежного виконання договірного зобов'язання, а не позадоговірної відповідальності.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про договірний характер правовідносин між сторонами є обґрунтованим, а застосування статті 1212 ЦК України до цих відносин - неправомірним.
Посилання апелянта на те, що відповідач фактично не надавав маркетингових послуг у листопаді-грудні 2024 року, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач виставив позивачу рахунки №152 від 24.12.2024 та №6 від 24.01.2025, а позивач, отримавши їх, здійснив оплату на загальну суму 555.681,00 грн із зазначенням конкретного призначення платежів - "за маркетингові послуги згідно договору №01МСХ від 01.07.2024". Така оплата була проведена без будь-яких зауважень чи заперечень з боку позивача, що свідчить про прийняття ним результатів виконання договору.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивач, обґрунтовуючи позов, мав довести відсутність факту надання послуг, проте жодних належних доказів цього суду не надано. Натомість позивач обмежився припущеннями про ненадання послуг, не підтвердженими ані актами перевірок, ані службовими записками чи іншими документами, які могли б свідчити про відсутність фактичного виконання договору.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що сам факт ненадання заявок або звітів не є безумовним доказом відсутності послуг, оскільки протягом дії договору сторони вибудували сталу практику взаємодії - виставлення рахунків відповідачем та оплата їх позивачем без заперечень. Відтак, відсутність формальних документів (заявок, додаткових угод чи звітів) за листопад-грудень 2024 року не спростовує факту фактичного виконання зобов'язань у звичний для сторін спосіб.
Більше того, як встановлено судом першої інстанції, позивач отримав акти наданих послуг поштовим відправленням і не заявив у встановлений договором строк мотивованих зауважень чи відмови від підписання, що, відповідно до пунктів 4.1- 4.2 договору, прирівнюється до прийняття результату виконання.
Таким чином, твердження апелянта про ненадання відповідачем послуг є голослівними та ґрунтуються виключно на припущеннях, тоді як згідно з приписами статей 74 та 77 ГПК України саме позивач повинен довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог. Ненадання таких доказів виключає можливість задоволення позову.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що позивач не довів відсутності факту надання послуг за договором, є обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги у цій частині - безпідставними.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно визнав належними доказами скріншоти електронного листування та вважав встановленим факт направлення актів і рахунків електронною поштою, колегія суддів не приймає.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач направив позивачу рахунки та акти надання послуг, зокрема на електронну адресу timoshenko.olga@med-service.com.ua, яка використовувалася сторонами у взаємовідносинах та належить генеральному директору групи компаній позивача, що підтверджується скріншотами електронного листування та довіреністю на уповноважену особу Калініченко В.А. (арк.спр. 58- 63, 73- 74). Позивач, отримавши зазначені документи, сплатив рахунки у повному обсязі, не висловлюючи заперечень щодо форми чи способу їх направлення. Така оплата виставлених рахунків свідчить про прийняття позивачем як самого змісту рахунків, так і відповідних актів, що підтверджують виконання договору.
Відповідно до статті 530 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню у строк, встановлений договором або законом, а за відсутності такого строку - на вимогу кредитора. Здійснення платежу без зауважень щодо обсягу або строків виконання зобов'язання є свідченням належного прийняття результату виконання.
Колегія суддів виходить із того, що у даному випадку позивач, здійснивши оплату рахунків №152 та №6 після отримання їх засобами електронного зв'язку, фактично визнав як сам факт надання послуг, так і спосіб обміну первинними документами, навіть якщо такий спосіб не був прямо передбачений текстом договору. Подібні дії сторони свідчать про узвичаєну ділову практику взаємодії, що відповідно до статей 3 та 509 ЦК України підлягає врахуванню при тлумаченні умов договору.
Крім того, поведінка позивача, який спочатку сплатив кошти за отриманими документами, а згодом заперечує як факт надання послуг, так і допустимість способу обміну актами, суперечить принципу добросовісності (стаття 3 ЦК України) та доктрині venire contra factum proprium, згідно з якою учасник цивільних відносин не може посилатися на обставини, що суперечать його попередній поведінці.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 26.06.2018 у справі №910/9072/17 та від 09.06.2020 у справі №910/5410/19 зазначила, що сторона, яка приймає виконання зобов'язання або діє таким чином, що свідчить про його прийняття, не вправі згодом заперечувати чинність відповідного правочину чи спосіб його виконання.
Отже, навіть якщо частина документів надсилалася електронною поштою, їх прийняття позивачем та подальша оплата виставлених рахунків свідчать про фактичне визнання такого способу документообігу та прийняття наданих послуг. Тому доводи апеляційної скарги щодо недопустимості електронного листування як доказу не спростовують висновків суду першої інстанції та не мають правового значення для результату спору.
Посилання апелянта на те, що строк дії договору №01МСХ від 01.07.2024 сплив 01.01.2025, а тому з цього моменту між сторонами не існувало договірних правовідносин, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого договір діє, при цьому закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється лише виконанням, проведеним належним чином.
Отже, сплив строку дії договору не припиняє невиконаних або незавершених зобов'язань сторін, що виникли в період його чинності.
В даному випадку спірні рахунки №152 від 24.12.2024 та №6 від 24.01.2025 стосувалися саме послуг, наданих за листопад і грудень 2024 року, тобто в межах строку дії договору, який діяв шість місяців з моменту підписання - до 01.01.2025, а також "до повного виконання сторонами своїх зобов'язань" (пункт 6.1 договору).
Зі змісту пунктів 1.3, 3.3, 4.2 та 5.1 договору також убачається, що сторони узгодили порядок надання, приймання та оплати послуг, який передбачав безперервність їх надання протягом строку дії договору та до повного виконання зобов'язань.
Так, згідно з пунктом 1.3, послуги надаються Виконавцем упродовж строку дії договору щодо визначених сторонами видів товарів; пунктом 3.3 передбачено, що оплата послуг здійснюється Замовником не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним, за умови надання Виконавцем звіту та підписання сторонами акту здачі-приймання; пунктом 4.2 визначено, що Замовник зобов'язаний прийняти послуги не пізніше 14 календарних днів з дня отримання акту зі звітом; пунктом 5.1 - що Виконавець надає Замовнику акт та звіт не пізніше 5 числа місяця, наступного за звітним.
Матеріали справи підтверджують, що відповідач виставив рахунки №152 від 24.12.2024 та №6 від 24.01.2025, передані через уповноважену особу Калініченко В.А. (довіреність - арк. спр.58) та направлені на електронну адресу генерального директора ТОВ «Мед-Сервіс Групп», що підтверджується скріншотами відправлень (арк. спр. 59- 63).
Отримання зазначених документів позивачем підтверджується фактом їх оплати за платіжними інструкціями №339497 від 25.12.2024 на суму 205.981,00 грн (з призначенням платежу "За маркетингові послуги згідно рахунку №152 від 24.12.2024 за листопад 2024 р. по договору №01МСХ від 01.07.2024") та №361190 від 27.01.2025 на суму 349.700,00 грн (з призначенням платежу "За маркетингові послуги згідно рахунку №6 від 24.01.2025 за грудень 2024 р. по договору №01МСХ від 01.07.2024").
Наведене свідчить, що сторони продовжували виконання договору після спливу формального шестимісячного строку, а оплата була здійснена саме на виконання зобов'язань за договором, а не помилково.
Таким чином, здійснення позивачем оплати у січні 2025 року за послуги, надані у грудні 2024 року, є належним виконанням договірного обов'язку, а не безпідставним перерахуванням коштів.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що закінчення строку дії договору не означає автоматичного припинення зобов'язань, які виникли під час його дії, а лише визначає момент, з якого сторони не можуть створювати нових зобов'язань на його підставі (зокрема, постанова від 24.03.2020 у справі №922/1151/19).
Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що сплив строку дії договору не припинив існуючих зобов'язань сторін, а здійснення оплати у січні 2025 року за послуги грудня 2024 року є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства і умовам договору.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, перевірив доводи сторін у їх взаємозв'язку та дійшов обґрунтованих висновків щодо характеру правовідносин і наявності правових підстав для стягнення спірних коштів.
Апеляційна скарга не містить нових доказів, які не були предметом дослідження судом першої інстанції, і не наводить нових обставин, що спростовують встановлені судом факти. Наведені у скарзі твердження є, по суті, повторенням позиції позивача, вже дослідженої судом першої інстанції та належним чином оціненої у рішенні.
Відповідно до статей 73, 74, 77 та 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а належними визнаються лише ті докази, які стосуються предмета доказування. Позивач не надав суду жодного допустимого доказу, який би підтверджував відсутність фактичного надання послуг чи безпідставність отримання відповідачем спірних коштів.
Суд першої інстанції діяв у межах наданих йому повноважень, дотримався принципів змагальності та рівності сторін у процесі, надав сторонам можливість реалізувати всі процесуальні права, передбачені ГПК України, та обґрунтував прийняте рішення з урахуванням установлених фактичних обставин і норм матеріального права.
Таким чином, колегія суддів не вбачає порушень норм процесуального закону під час розгляду справи судом першої інстанції, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними і не впливають на законність та обґрунтованість ухваленого рішення.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 240, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мед-сервіс Харків" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 22.09.2025 у справі №917/1431/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України
Повна постанова складена 10.11.2025.
Головуючий суддя О.А. Істоміна
Суддя О.Є. Медуниця
Суддя Д.О. Попков