вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"30" жовтня 2025 р. Справа№ 940/783/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Тищенко А.І.
Михальської Ю.Б.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2024
у справі № 940/783/20 (суддя Карпечкін Т.П.)
за позовом Першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області
до Білоцерківської районної державної адміністрації
Мостової Олени Мар'янівни
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Тетіївської міської ради
про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договорів оренди,
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання, -
Керівник Білоцерківської місцевої прокуратури (далі також - Прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі також - Держгеокадастр) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Тетіївської районної державної адміністрації (в подальшому було замінено на правонаступника Білоцерківську районну державну адміністрацію, далі також - РДА) та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації № 965 від 25.12.2012 (далі також - розпорядження РДА) та визнання недійсними договорів оренди землі, укладених 28.12.2012 між Тетіївською районною державною адміністрацією та фізичною особою ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3224610100:06:018:0002, 3224610100:06:026:0029, 3224610100:05:007:0019, зареєстровані Управлінням Держкомзему у Тетіївському районі Київської області 29.12.2012.
Рішенням Господарського суду Київської області від 25.11.2024 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 22, 31, 84, 116, 122-124, 134 ЗК України, статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство", застосувавши які суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Тетіївською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 965 від 25.12.2012, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства та надано ОСОБА_1 у користування на умовах оренди земельну ділянку всупереч тій обставині, що нею вже було реалізоване право на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства.
Однак, застосувавши за заявою ОСОБА_1 до поданого Прокурором позову наслідки спливу строків позовної давності, відмовив у задоволенні позову, оскільки встановив, що про порушення Тетіївською районною державною адміністрацією вимог земельного законодавства під час прийняття розпорядження №965 від 25.12.2012 Прокурор мав можливість дізнатись ще у січні 2013 року, а позивач - Головне управління Держгеокадастру у Київській області дізналося про відповідне порушення 29.12.2012, у момент державної реєстрації спірних договорів оренди.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2024 у справі № 940/783/20 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, Прокурор вказує на неправильне застосування судом першої інстанції норм ст. ст. 256, 261, 267 ЦК України в частині визначення періоду, протягом якого Прокурор чи Держгеокадастр могли дізнатись про порушення Тетіївською РДА вимог земельного законодавства під час прийняття оскаржуваного розпорядження.
Також, судом першої інстанції не враховано, що станом на 28.12.2012 Управління Держгеокадастру у Київській області не мало права на позов у його матеріальному розумінні, оскільки відповідно до вимог ст. 122 ЗК України не мало повноважень для розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної форми власності, а тому не могло реалізувати від імені держави права власника та подати відповідний позов. Відтак, судом першої інстанції безпідставно пов'язано початок перебігу строку позовної давності з фактом державної реєстрації оскаржуваних договорів оренди земельних ділянок.
Висновок суду про поінформованість органів державного контролю щодо незаконності розпорядження Тетіївської РДА та незаконності оскаржуваних договорів мав би ґрунтуватись на належних доказах - висновках за результатами проведення перевірки законності розпорядження земельними ділянками, планах контрольних заходів тощо, а не на факті отримання прокурором оспорюваного розпорядження у січні 2013 року та твердження, що останній повинен був своєчасно цікавитись та перевіряти відомості про наявність, рух і якісний стан земель, здійснювати контроль за збереженням, законністю, доцільністю й ефективністю використання земель. Такий висновок суперечить нормі ст. 196 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.02.2025, апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2024 у справі № 940/783/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді ОСОБА_2., суддів Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2025 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи № 940/783/20.
До Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №940/783/20.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2024 у справі №940/783/20. Розгляд справи призначено на 25.06.2025.
20.06.2025 через підсистему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Вважає, що суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про пропуск Прокурором строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом.
Так, строк позовної давності починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, якщо прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 17.10.2019 у справі № 359/2012/15-ц, від 23.10.2019 у справі №924/863/17.
У січні 2013 року Тетіївською районною державною адміністрацією до Білоцерківської місцевої прокуратури (на той час Тетіївської районної прокуратури) було направлено копії усіх розпоряджень Тетіївської РДА із земельних питань за грудень 2012 року для проведення перевірки на предмет відповідності їх Конституції та законам України, про що свідчать копії витягу з журналу врученої кореспонденції та картки реєстрації вихідного документа, проте прокурором жодного реагування вчинено не було.
При цьому, в силу положень чинного законодавства прокурор повинен був своєчасно цікавитися та перевіряти відомості про наявність, рух і якісний стан земель, здійснювати контроль за збереженням, законністю, доцільністю й ефективністю використання земель, отже, отримавши копію розпорядження Тетіївської РДА № 965 від 25.12.2012, не міг не бути обізнаним про здійснення фактичного використання спірних земельних ділянок, та відповідно міг своєчасно звернутися до суду за захистом порушеного права (постанова Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 924/863/17).
Господарський суд Київської області дійшов правильного висновку та обгрунтовано зазначив у рішенні про відсутність правових підстав для надання переваги державі порівняно з іншими учасниками цивільних відносин.
25.06.2025 в судовому засіданні апеляційної інстанції розгляд справи відкладено на 23.07.2025.
Згідно з розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2025 у справі № 940/783/20 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв'язку з перебуванням суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б. у відпустках.
Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2025, справу № 940/783/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді ОСОБА_2., суддів Кравчука Г.А., Коробенка Г.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2024 у справі №940/783/20 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у вищезазначеному складі. Розгляд справи призначено на 03.09.2025.
30.06.2025 через підсистему "Електронний суд" від Головного управління Держгеокадастру у Київській області надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника за наявними у матеріалах справи доказами.
22.07.2025 через підсистему "Електронний суд" від Білоцерківської РДА надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника. РДА у клопотанні також просить залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Службовою запискою секретаря судової палати та розпорядженням Північного апеляційного господарського суду № 09.1-07/475/25 від 20.08.2025 у зв'язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 07.08.2025 про звільнення судді ОСОБА_2., яка є головуючим суддею у справі, призначено повторний автоматизований розподіл справи №940/783/20.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2025 апеляційну скаргу у справі № 940/783/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2025 апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2024 у справі № 940/783/20 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б. та призначено її розгляд на 09.10.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 у розгляді апеляційної скарги прокурора оголошено перерву до 30.10.2025.
В судове засідання 30.10.2025 позивач, відповідач-1 та третя особа своїх уповноважених представників не направили, про день, місце та час розгляду справи повідомлялися належним чином.
Судова колегія, вислухавши думку учасників справи щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності вищевказаних осіб, дійшла висновку про наявність підстав для подальшого розгляду справи без участі учасників справи, які не з'явилися.
Так, згідно з частинами 1 та 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
В судовому засіданні Прокурор підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким позов задовольнити повністю.
Представник відповідача-2 висловив заперечення проти апеляційної скарги, вказуючи на безпідставність її доводів та вимог, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду - залишити без змін.
30.10.2025 у судовому засіданні колегією суддів було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Обговоривши доводи апеляційної скарги Прокурора, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, розпорядженням Тетіївської районної державної адміністрації №965 від 25.12.2012 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення гр. ОСОБА_1 земельних ділянок в користування на умовах оренди, які розташовані на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту для ведення фермерського господарства" надано гр. ОСОБА_1 в користування, на умовах оренди, для ведення фермерського господарства земельні ділянки, які розташовані на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту загальною площею 41,9224 га (пасовища), з них: перша земельна ділянка - площею 33,6227 га (пасовища), друга земельна ділянка - 4,9349 га (пасовища), третя земельна ділянка - 3,3648 га строком на 49 років.
На підставі даного розпорядження 28.12.2012 між Тетіївською районною державною адміністрацією та фізичною особою ОСОБА_1 укладено 3 договори оренди землі на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3224610100:06:018:0002, 3224610100:06:026:0029, 3224610100:05:007:0019.
Вказані договори оренди землі зареєстровані Управлінням Держкомзему у Тетіївському районі Київської області 29.12.2012.
Предметом спору у справі, що переглядається, є вимога Прокурора про визнання незаконним та скасування розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації № 965 від 25.12.2012 як основної вимоги, та про визнання недійсними, у зв'язку з цим, договорів оренди землі, укладених 28.12.2012 між Тетіївською районною державною адміністрацією та фізичною особою ОСОБА_1 на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3224610100:06:018:0002, 3224610100:06:026:0029, 3224610100:05:007:0019.
Вимоги обґрунтовані необхідністю відведення цих земельних ділянок у порядку, визначеному ст. 134 ЗК України, а саме, шляхом проведення аукціону.
Під час розгляду спору судом першої інстанції, ОСОБА_1 заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.
Розглядаючи подане клопотання, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для його задоволення, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої та п'ятої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Отже, передумовою застосування позовної давності є встановлення обставин наявності порушеного права, яке підлягає захисту, а також відсутності поважних причин пропуску позовної давності.
Розглядаючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуване прокурором розпорядження є незаконним, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Так, відповідно до частини другої статті 84 Земельного кодексу України в редакції, що була чинною на момент видачі спірного розпорядження, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно абзацу 1 частини першої та частини другої статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
За змістом статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
Статтею 31 Земельного кодексу України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
За змістом статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.
Відповідно до частин другої та третьої статті 123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, стаття 123 Земельного кодексу України врегульовує загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування в тих випадках, коли згідно із законом земельні торги не проводяться; визначає вимоги до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; забороняє компетентним органам вимагати не передбачені цією статтею матеріали та документи; установлює загальні підстави для відмови в наданні такого дозволу.
Відносини, пов'язані зі створенням, діяльністю та припиненням фермерських господарств, регулюються, крім положень Земельного кодексу України, положеннями Закону України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього Закону).
У спірних правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України загальним.
Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону України "Про фермерське господарство" (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.
Можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов'язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов'язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (стаття 8 Закону України "Про фермерське господарство").
Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.
У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується судом.
Отже, Закон України "Про фермерське господарство" визначає обов'язкові вимоги до змісту заяви про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства, які відрізняються від загальних вимог, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України до змісту клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, у заяві про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства потрібно зазначити не лише бажаний розмір і місце розташування ділянки, але й обґрунтувати розміри земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства.
За змістом статей 1, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" заява громадянина про надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства повинна містити сукупність передбачених частиною першою статті 7 цього Закону відомостей і обставин. У свою чергу, розглядаючи заяву громадянина по суті, орган виконавчої влади чи місцевого самоврядування (а в разі переданого на судовий розгляд спору - суд) повинен дати оцінку обставинам і відомостям, зазначеним у заяві, перевірити доводи заявника наведені на обґрунтування розміру земельної ділянки, з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, у тому числі щодо наявності трудових і матеріальних ресурсів.
За наслідками зазначеної перевірки орган державної виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування повинен пересвідчитися в дійсності волевиявлення заявника, наявності в нього бажання створити фермерське господарство та спроможності вести господарство такого типу - виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства. Разом з тим відсутність належної перевірки, формальний підхід до вирішення заяви громадянина створює передумови для невиправданого, штучного використання процедури створення фермерського господарства як спрощеного, пільгового порядку одержання іншими приватними суб'єктами в користування земель державної чи комунальної власності поза передбаченою законом обов'язковою процедурою - без проведення земельних торгів.
Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц.
Відповідно до вимог статей 89, 91, 92 ЦК України та статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.
Зокрема, статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися, у тому числі, із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 525/1225/15-ц сформульовано правову позицію, яка полягає в тому, що з урахуванням вимог статей 7, 12 Закону України "Про фермерське господарство", статей 116, 118, 121, 123, 134 Земельного кодексу України право на безоплатне отримання земельної ділянки державної власності одного виду громадянин може використати один раз. Додатково земельні ділянки громадянин або фермерське господарство можуть отримати на конкурентних засадах через участь у торгах.
За викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те що фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.
Однак, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Тетіївською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження № 965 від 25.12.2012 року, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства та надано ОСОБА_1 в користування на умовах оренди земельну ділянку всупереч зазначеним вимогам законодавства, без застосування процедури земельних торгів.
Під час розгляду спору судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , як громадянин, у 2012 році на безконкурентних засадах реалізувала своє право на отримання в оренду земельної ділянки площею 16,7286 га на території Тетіївської міської ради для ведення фермерського господарства, що підтверджується розпорядженням голови Тетіївської районної державної адміністрації за № 149 від 02.03.2012 та від 03.05.2012 зареєструвала фермерське господарство "М-АГРО" з ідентифікаційним кодом юридичної особи 38207776 та на даний час є засновником і головою зазначеного фермерського господарства, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відтак, ОСОБА_1 після реєстрації нею юридичної особи - фермерського господарства "М-АГРО" втратила право на безконкурентне отримання в оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства та будучи головою ФГ "М-АГРО" земельну ділянку повинна була отримати у користування відповідно до вимог статей 124, 134 ЗК України, статті 7 Закону України "Про фермерське господарство" лише на конкурсних засадах - за результатами аукціону.
За приписами частини першої статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Оскільки спірне розпорядження РДА ухвалено органом державної влади із порушенням вимог статей 124, 134 ЗК України, статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав як для задоволення основної вимоги Прокурора - про скасування спірного розпорядження РДА, так і для визнання недійсними у зв'язку з цим, укладених на виконання такого розпорядження договорів оренди земельних ділянок.
Однак, ОСОБА_1 було заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строків позовної давності, оскільки позов заявлено прокурором лише у 2020 році, в той час як спірне Розпорядження РДА та укладення договорів оренди мало місце ще у 2012 році.
При цьому, Прокурор стверджував, що звернення із позовом було здійснено ним у межах строків позовної давності, адже про порушення прав держави він дізнався у березні 2019 року під час розслідування СВ Тетіївського ВП ГУНП у Київській області кримінального провадження №42019111030000013 від 18.01.2019.
Надаючи оцінку обставинам звернення Прокурора із позовом, а також можливості застосування до заявленого Прокурором позову строків позовної давності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Прокурором цей строк пропущено.
Так, відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 цього ж Закону державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
За статтею 15-2 ЗК України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, у сфері земельних відносин, належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
Згідно з пунктом 25-1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 "Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру" Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за: проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.
Таким чином, оскільки спірні земельні ділянки відносяться до земель сільськогосподарського призначення, знаходяться на території Тетіївської міської ради Київської області, органом, наділеним повноваженнями щодо звернення до суду з позовними вимогами щодо порушення вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про фермерське господарство" при передачі їх в оренду, є Головне Управління Держгеокадастру у Київській області.
08.01.2020 Білоцерківська місцева прокуратура звернулася до Головного Управління Держгеокадастру у Київській області з листом, в якому, вважаючи, що при затвердженні проекту землеустрою та наданні ОСОБА_1 в користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства земельної ділянки загальною площею 33,6227 га (пасовища) було допущено порушення вимог земельного законодавства, просила звернутися до суду з позовною заявою про визнання незаконним та скасування розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації №965 від 25.12.2012 та визнання недійсним договору оренди землі від 28.12.2012, укладеного між Тетіївською районною державною адміністрацією та фізичною особою ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 33,6226 га, кадастровий номер 3224610100:06:018:0002 .
У відповідь Головне Управління Держгеокадастру Київській області листом № 10-10-0.62-1661/2-20 від 21.01.2020 повідомило, що договір оренди землі від 28.12.2012, укладений між Тетіївською районною державною адміністрацією та фізичною особою ОСОБА_1 щодо земельної ділянки площею 33,6226 га, кадастровий номер 3224610100:06:018:0002, зареєстрований Управлінням Держкомзему у Тетіївському районі Київської області 29.12.2012 за № 322460004007126, інформація про реєстрацію права користування внесена до Книг записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі відповідно до вимог наказу Державного комітету України по земельним ресурсам від 02.07.2003 за №174.
З огляду на вищезазначене, органи Держкомзему були обізнані щодо відведення даної земельної ділянки, оскільки здійснювали дії в частині державної реєстрації договору оренди землі, відтак, враховуючи що загальний строк позовної давності становить три роки, Головне Управління Держгеокадастру у Київській області обмежене в можливостях звернення до суду .
Оскільки Головним Управлінням Держгеокадастру у Київській області не було вжито заходів реагування на порушення вимог земельного законодавства, Білоцерківська місцева прокуратура відповідно до ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" (прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або не належним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу) звернулася до суду за захистом інтересів держави, зазначаючи, що про наявність розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації №965 від 25.12.2012 про затвердження проекту землеустрою та надання ОСОБА_1 в користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства земельні ділянки загальною площею 41,9224 га (пасовища), які розташовані на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту, та укладених 28.12.2012 між Тетіївською районною державною адміністрацією та фізичною особою ОСОБА_1 договорів оренди землі на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3224610100:06:018:0002, 3224610100:06:026:0029, 3224610100:05:007:0019, їй стало відомо у березні 2019 року під час розслідування СВ Тетіївського ВП ГУНП у Київській області кримінального провадження № 42019111030000013 від 18.01.2019 року.
Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" та ст. 56 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені ст. 57 ЦПК України.
Згідно із ч. 1 ст. 57 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 56 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.
При тлумаченні вимог закону щодо початку перебігу позовної давності слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, довідалася, могла довідатися або зобов'язана була довідатися особа, яка є носієм цього права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження по захисту цього права, тобто прокурор.
У постановах від 07.11.2018 та від 14.11.2018 у справах № 488/5027/14-ц та № 183/1617/16 відповідно, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Головному Управлінню Держгеокадастру у Київській області як органу, який здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства на території Київської області, про наявність розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації №965 від 25.12.2012 про затвердження проекту землеустрою та надання ОСОБА_1 в користування на умовах оренди для ведення фермерського господарства земельних ділянок загальною площею 41,9224 га (пасовища), які розташовані на території Тетіївської міської ради за межами населеного пункту, та укладених 28.12.2012 між Тетіївською районною державною адміністрацією та фізичною особою ОСОБА_1 договорів оренди землі на земельні ділянки з кадастровими номерами: 3224610100:06:018:0002, 3224610100:06:026:0029, 3224610100:05:007:0019, було відомо з 29.12.2012, тобто з моменту державної реєстрації Управлінням Держкомзему у Тетіївському районі Київської області зазначених договорів оренди землі, що визнається і самим Головним Управлінням Держгеокадастру у Київській області в листі № 10-10-0.62-1661/2-20 від 21.01.2020.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах, дізналася про порушення права ще у 2012 році при тому, що прокурор звернувся до суду за захистом інтересів держави лише 23.06.2020, тобто з пропуском строку позовної давності.
Такі висновки містяться і в постановах Верховного Суду від 17.10.2019 у справі №359/2012/15-ц та від 23.10.2019 у справі № 924/863/17.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів також виходить з того, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, якщо прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об'єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у січні 2013 року Тетіївською районною державною адміністрацією до Білоцерківської місцевої прокуратури (на той час Тетіївської районної прокуратури) було направлено копії усіх розпоряджень Тетіївської РДА із земельних питань за грудень 2012 року для проведення перевірки на предмет відповідності їх Конституції та законам України, про що свідчать копії витягу з журналу врученої кореспонденції та картки реєстрації вихідного документа, проте прокурором жодного реагування вчинено не було.
При цьому, як слушно підкреслено судом першої інстанції, у силу положень чинного законодавства прокурор повинен був своєчасно цікавитися та перевіряти відомості про наявність, рух і якісний стан земель, здійснювати контроль за збереженістю, законністю, доцільністю й ефективністю використання земель, отже, отримавши копію розпорядження Тетіївської РДА № 965 від 25.12.2012, не міг не бути обізнаним про здійснення фактичного використання спірних земельних ділянок, та відповідно міг своєчасно звернутися до суду за захистом порушеного права (постанова Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 924/863/17).
Згідно частини першої статті 167 цього Кодексу держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
Отже, відсутні правові підстави надавати переваги державі порівняно з іншими учасниками цивільних відносин.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при зверненні до суду з позовом про визнання незаконним та скасування розпорядження Тетіївської районної державної адміністрації № 965 від 25.12.2012 та визнання недійсними договорів оренди землі від 28.12.2012, прокурором було пропущено строк позовної давності, про застосування якого заявлено представником відповідача Мостової Олени Мар'янівни, адвокатом Порхун О.П., що, з огляду на вимоги ст. 267 ЦК України є підставою для відмови в позові.
При цьому, колегія суддів відхиляє доводи Товариства про те, що судом першої інстанції безпідставно пов'язано початок перебігу строку позовної давності з фактом державної реєстрації оскаржуваних договорів оренди земельних ділянок, а також про те, що висновок суду про поінформованість органів державного контролю щодо незаконності розпорядження Тетіївської РДА та незаконності оскаржуваних договорів мав би ґрунтуватись на належних доказах - висновках за результатами проведення перевірки законності розпорядження земельними ділянками, планах контрольних заходів тощо, а не на отриманні прокурором оспорюваного розпорядження у січні 2013 року та твердження, що останній повинен був своєчасно цікавитись та перевіряти відомості про наявність, рух і якісний стан земель, здійснювати контроль за збереженістю, законністю, доцільністю й ефективністю використання земель.
Колегія суддів звертає увагу суду на норму ст. 19 Конституції України, як норму прямої дії, якої встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Безперечно, Держава є особливим учасником будь-яких, у тому числі і цивільних відносин, оскільки реалізує свої права через уповноважені нею органи.
Водночас, Держава і забезпечує контроль за діяльністю своїх органів, шляхом як перевірок вищестоящими органами рішень нижчестоящих органів, наданням відповідних повноважень окремим органам державної влади у відповідній галузі правовідносин, так і за допомогою органів Прокуратури.
Це зумовлено необхідністю своєчасного виявлення порушення та реагування на нього.
Оскаржуване розпорядження було прийнято Тетіївською районною державною адміністрацією.
Статтею 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.
Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.
За приписами статті 33 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю.
Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними.
Також, як уже було встановлено, Держгеокадастр також відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль): за дотриманням земельного законодавства.
Крім цього, під час судового розгляду у січні 2013 року Тетіївською районною державною адміністрацією до Білоцерківської місцевої прокуратури (на той час Тетіївської районної прокуратури) було направлено копії усіх розпоряджень Тетіївської РДА із земельних питань за грудень 2012 року для проведення перевірки на предмет відповідності їх Конституції та законам України.
Отже, Державою було забезпечено можливість контролю за дотриманням її органами, а саме, Тетіївською РДА законодавства, своєчасного виявлення цього порушення та вжиття відповідних заходів.
Натомість, попри те, що оскаржуване розпорядження РДА було ухвалено у 2012 році, пройшло державну реєстрацію, лише через 8 (вісім!) років Прокурор виявив відповідне порушення. Хоча, в силу вимог закону мав можливість і обов'язок відреагувати значно раніше.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
При цьому, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (заява №29979/04)).
Враховуючи, що оскаржуване розпорядження прийнято РДА всупереч вимогам ст. 19 Конституції України, то у такому випадку захист інтересів держави має здійснюватися не шляхом позбавлення окремої особи права, набутого особою яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу, а шляхом покладення відповідальності як на орган, який допустив таке порушення (або ж посадову особу), так і на орган, який у силу покладених на нього повноважень та завдань, - не виявив своєчасно таке порушення і не вжив відповідних заходів.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги Прокурора, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2024 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України", очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника - Київську обласну прокуратуру.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2024 у справі №940/783/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 25.11.2024 у справі №940/783/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи №940/783/20 повернути до Господарського суду Київської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 11.11.2025.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді А.І. Тищенко
Ю.Б. Михальська